З Різдвом Вас, Новим Роком, і ще раз… Різдвом!

Щорічне щонайменше дворазове відзначення буковинцями спочатку Різдва Христового, а відтак і Нового року можна було б занести до переліку обов’язкових новорічно-різдвяних курйозів, якби не кілька суттєвих обставин. І справді: одна справа висміяти совкову традицію „ходити до лазні” перед самим Новим роком (добре, що хоч не раз на рік) чи готувати „олів’є”, і зовсім інша – прикре відчуття власної відірваності від решти цивілізованого світу, який спочатку відзначає Різдво, а потім – Новий рік.

Переконаний: бодай раз у житті, але кожному доводилося чути кпини з приводу традиційного для мешканців однієї шостої планети скоромного відзначення Нового року, а відтак показово-благопристойної пісної зустрічі найбільшого християнського свята Різдва. Відтак, що не кажіть, а є у всій цій новорічно-різдвяній календарній історії щось принизливе для національної гордості українців.

Зв'язок між звичним календарем у нас на столі, стіні, в кишені чи мобільному телефоні та фантастичним летом Землі у безмежних просторах Всесвіту добре відомий навіть школярам. Щоправда, більшість пасажирів планети настільки звиклися з цим дивовижним винаходом людського генія, що найчастіше про цей безпосередній зв'язок вже навіть не згадують. Хоча, як не крути, але якесь відчуття таємниці, причетності до чогось невідомого тут навіть підсвідомо присутнє. Водночас зовсім обійтися без календаря вони також не можуть. Навіть у нинішній вік високих технологій. І так, радше за все, буде завжди. Принаймні, допоки людство не переселиться кудись за межі Землі. Врешті хіба навіть людське життя це не лише дві дати з того ж таки календаря?

Можливо, саме тому люди завжди прагнули якомога точніше вести лік прожитим дням, зробивши безліч спроб створити точний календар. Свідчення про ці потуги їхнього розуму зберігають, наприклад, нинішні англійські чи російські назви деяких місяців. Бо з якого б це іншого дива дев'ятий місяць року вересень англійською чи російською чомусь досі називався "сьомим", десятий жовтень – "восьмим", одинадцятий листопад – "дев'ятим", а дванадцятий грудень – тільки "десятим"?

Твердження про те, що так званий григоріанський сонячний календар, яким ось уже понад чотири століття поспіль користується переважна більшість мешканців планети Земля, значно досконаліший за юліанський, можна вважати аксіомою. Так само, до слова, як і іншу тезу: меж для вдосконалення календаря просто не існує.

Буває, що після 15 лютого одразу настає 1 березня!

Звернутися до календарної тематики змушує також вже звична процедура його уточнення, до якої час від часу вдаються науковці. Що тут вдієш, якщо щорічне уповільнення  лету планети Земля у Всесвіті разом з усіма нашими проблемами і сподіваннями, процес так само об’єктивний, як і чиїсь народження чи смерть. Проте, додаючи секунду до тривалості року, науковці аж ніяк не зазіхають на вотчину Творця. Так вони тільки вирівнюють різницю між істинним та атомним часом.

А ось згадати про календар не лише астрономів, але й далеких від складної небесної механіки громадян, змушує традиційна для мешканців переважно пострадянського простору плутанина, яка особливо впадає у вічі під час святкування Різдва Христового та Нового року. Точніше того, яке саме з цих двох свят передує іншому: Різдво – Новому року, як це є у користувачів григоріанського календаря, чи Новий рік – Різдву, що є характерним для прихильників давнішого за нього юліанського.

Проблема, що не дозволяє раз і назавжди вирішити це, на перший погляд, нескладне завдання, – якихось 11 хвилин 14 секунд.

Про те, що справжній (тропічний) рік – це природна одиниця виміру часу, більшість мала би пам'ятати ще зі шкільного курсу якщо не астрономії, то бодай історії точно. Це той час, за який Земля, як планета Сонячної системи, здійснює один повний оберт навколо Сонця. І триває цей оберт не ціле число днів, а 365 сонячних діб 5 годин 48 хвилин 46 секунд. На щастя, ні прискорити, ні уповільнити період обертання Землі навколо Сонця людині поки що не під силу. (На те, що Земля поступово сама уповільнює свій лет, а відтак порядок наведених цифр колись може змінитися, тут не зважатимемо). Адже Земля – не годинник на людській руці, який можна підігнати у разі потреби. На відміну від року – стрілки годинника повертаються в ту саму позицію через кожні 12 годин. У цьому якраз й полягає його простота. Бо 12 – ціле число. Натомість календарний рік, який складається з діб, не може містити їх незавершену кількість.

"І в чому ж проблема?", – заперечить хтось нетерплячий. – Яке людям діло до зайвих годин, хвилин чи секунд?

Звісно, якщо ви живете на безлюдному острові, то рахувати дні року можна і так, як це робив Робінзон. Сім перекреслених паличок – тиждень, чотири по сім з хвостиком – місяць. На одне людське життя такого календаря вистачить.

Для людства ж, яке існує вже десятки тисяч років й, очевидно, розраховує на стільки ж у майбутньому – ні.

Вже за кілька століть такий календар почне "відставати". Новий рік, весна чи 1 вересня вже давно будуть надворі, а ви тільки через три, шість, а то й дев'ять днів сядете за стіл їх зустрічати. І далі розходження буде тільки зростати.

Бо якщо прийняти, що один календарний рік має рівно 365 днів, то виходить, що кожний Новий рік в такому році ми зустрічатимемо раніше, ніж Земля завершить свій повний оберт навколо Сонця.

Запровадження у 46 році до н.е. так званих високосних 366-денних років, покликаних раз на чотири роки увібрати у себе зайві 5 годин 48 хвилин 46 секунд обертання Землі навколо Сонця, кардинально виправити ситуацію не в змозі. У цьому, власне, й полягала календарна реформа Юлія Цезаря (звідси – назва календаря), який взяв за основу розрахунки александрійського астронома Созігена. Як не крути, але чотири рази по 5 годин 48 хвилин 46 секунд – це менше доби.

До того ж в такому високосному році Новий рік ми вже зустрічаємо пізніше, ніж потрібно згідно з дійсною його тривалістю. Так і виходить, що за кожні чотири роки середня тривалість року згідно з юліанським календарем на 11 хвилин 14 секунд більша за справжню. Звідси і відставання: Земля вже зайшла на нове коло, а ми ще живемо в році старому.

Ігнорування упродовж століть надлишку нехай навіть у незначну кількість хвилин, які за століття складаються у години і навіть дні, здатен суттєво відкоригувати будь-який календар. За 400 років – це майже 3 доби, 800 років – 6, а за 1200 – цілих 9! У ХVІ столітті папські науковці швидко підрахували, що юліанська дата весняного рівнодення не встигала за істинною приблизно на один день у 128 років. Нічогеньке собі відставання, яке до того ж тільки зростатиме. Наприклад, у рік, коли це остаточно з'ясувалося, надворі вже цілих десять днів був рік новий, а у Римі його ще тільки збиралися зустрічати.

Виправити календар й була покликана реформа 1582 року. Першим її етапом стало вилучення з календаря зайвих 10 днів, коли згідно з буллою Папи Григорія XIII (звідси – назва календаря) після 4 жовтня одразу мало настати 15-те. (Нині тих, хто залишився вірним юліанському календарю, від тих, хто живе за новим стилем, відділяє вже не 10, а 13 діб. Приблизно через 100 років відставання становитиме 14...)

Проте набагато важливіше було не допустити нового псування календаря. Для цього потрібно було вирішити, як запобігти новому накопиченню в календарі зайвих хвилин й секунд. Зайві дні вирішили викидати наприкінці століть, для чого ухвалили, що високосними роками будуть лише ті з них, перші дві цифри яких без остачі діляться на 4.

Таким чином 1600-й рік ще мав бути високосним, а ось 1700, 1800 та 1900 – ні. Тобто усі вони мали тривати не 366, а тільки 365 днів. Натомість 2000-й, перші дві цифри якого без остачі діляться на 4, мав усі шанси знову бути високосним. Далі 2100-й, 2200-й, 2300-й високосними не будуть, натомість 2400-й – так.

Вилучення таким чином з календаря лише трьох днів, які увібрали у себе необраховані хвилини й секунди, а також відвернення загрози їх швидкого накопичення у подальшому, призвело до виникнення якісно нової ситуації. Якщо у юліанському календарі зайва доба набігала у середньому за 128 років, то у григоріанському – лише за 3323 роки.

До початку ХХ століття на новий стиль перейшла більшість країн світу – спочатку католицьких, згодом протестантських, а відтак навіть держави Азії та Далекого Сходу. Григоріанський календар став міжнародним!

Новим календарем, так само як і європейською лічбою років від Різдва Христового, користувалися й мешканці тих частин України загалом та Буковини зокрема, що волею долі опинилися у складі іноземних держав. Наприклад, Речі Посполитої та Австрії. Хоча до того ці країни також користувалися юліанським календарем, що прийшов до них, як і колись на Русь, разом з поширенням християнства.

Натомість у підпорядкованій Росії частині України, починаючи з 1654 року, знову було запроваджено юліанський, а не григоріанський календар. (Ось і не вір після цього в існування машини часу! Адже ще в часи Хмельницького громадяни майбутньої російської імперії, перетинаючи кордон між Московією та Україною, автоматично переносилися у майбутнє).

Єдине, від чого відмовився цар Петро, так це від обрахування років від сотворіння світу, як це було в Московії до нього. З 1 січня 1700 року Росія перейшла на європейське літочислення від Різдва Христового. Після приєднання до Росії Польщі та Фінляндії мешканці цих країн продовжували користуватися новим стилем, натомість метрополія все далі й далі відставала від них у часі.

Забігаючи наперед, зауважимо, що у 1918 році, на час запровадження нового літочислення у колишній російській імперії та Україні, розходження між старим та новим стилем становило вже не 10, а цілих 13 днів з тенденцією до подальшого зростання. Ухвалюючи рішення, коли наступним після 31 січня днем стало 14 лютого, більшовикам йшлося про можливість відзначення Дня солідарності трудящих 1 травня разом з усім цивілізованим світом, а Центральній Раді й уряду УНР, для яких після 15 лютого одразу настало 1 березня, хотілося бодай таким чином наблизитися до Європи. Ось де витоки нинішнього святкування так званого Старого Нового року! Але, запитується, до чого тут Різдво?

Здоровий глузд чи традиція?

Відокремлена від держави православна Церква продовжила користуватися старим календарем навіть після переходу своїх вірних у цивільному житті на новий стиль.

Щоправда, стосувалося це не всіх православних Церков світу.

Одразу після проведення календарної реформи Папа Григорій XIII запропонував прийняти свій календар Константинопольському Патріарху Єремії II. Проте Патріарх розколотого з 1054 (на католиків і православних) християнства, який під загрозою застосування грубої фізичної сили – поплічники Бориса Годунова обіцяли його… втопити – поступився домаганням московських правителів й погодився на запровадження самостійного Патріархату з центром у Москві у так званому календарному питанні виявився непохитним.

Тільки у 1923 в Константинополі все-таки вирішили перейти на новий стиль, але замаскували це, назвавши свій календар новоюліанським. Майже одразу по тому єрархи православних Церков Греції, Югославії, Румунії та Польщі також домовилися, що з 1 вересня 1926 року перейдуть на новий стиль. А відтак наступним після цієї дати днем стане 14 вересня.

Натомість Російська Православна Церква, що бачить себе Третім Римом, після невдалої спроби його запровадити, відмовилася прийняти нове літочислення.

За словами краєзнавців, у митрополії Буковини і Хотина, підпорядкованій Румунській Православній Церкві після входження до складу румунського королівства у 1918 році всієї Буковини, календарну реформу намагався здійснити митрополит Нектарій Котлярчук.

Проте вона наштовхнулася на несподівано шалений опір православних мешканців Північної частини Буковини. Зокрема, 1929 року, коли згідно з новим календарем християнська Пасха випала перед єврейською, що суперечить текстові святого Євангелія (достатньо лише згадати, з нагоди якого свята Ісус улаштував Таємну вечерю), вірні майже всіх українських парафій Буковини не допустили священиків відправити службу Воскресіння, відібравши від них ключі від церков. Після цього краєм навіть прокотилася хвиля арештів та судових процесів, під час яких влада намагалася встановити, хто саме перешкоджав здійсненню богослужінь.

Щоб не залишитися без пастви, священикам, від яких церковна влада вимагала дотримання нового календаря, також доводилося хитрувати. Часто вони здійснювали святкові богослужіння за старим календарем, пояснюючи це тим, що на ці самі дні припадали якісь церковні свята вже за новим стилем.

Те, що так звана календарна проблема нічого спільного з церковними канонами не має, а є радше проблемою світоглядною, у тій чи іншій мірі визнають ієрархи більшості традиційних християнських конфесій Чернівецької області.

Для митрополита Чернівецького і Буковинського УПЦ КП Данила, наприклад, набагато важливішою є „дискусія про канонічність й не канонічність тієї чи іншої церкви, її благодатність чи ні”, а не „так зване календарне питання, яке в УПЦ Київського Патріархату останнім часом навіть не обговорюють”. Змагаючись за своє визнання, „до реформи календаря в УПЦ Київського Патріархату просто не доходять руки”. Хоча нічого „бісівського” у тому, щоб колись у майбутньому розглянути це питання, владика також не бачить. Ось лише ухвалювати таке доленосне рішення, на думку митрополита Данила, мало би таке ж поважне зібрання, як Нікейський собор 325 року після Р.Х., який, власне, колись і запровадив використання церквою старого юліанського літочислення.

Для єпископа Хотинського УПЦ (МП) Мелетія „дотримання старого стилю – це також давня церковна традиція”. Саме у цій традиційності, переконаний вікарій Чернівецької єпархії УПЦ (МП), і полягає сила православної церкви. Звісно, заперечувати вищу астрономічну точність григоріанського календаря стосовно юліанського ніхто не буде.

Тим більше, що й серед буковинських парафій Чернівецької єпархії УПЦ є такі, що відзначають основні християнські свята вже за новим стилем. Те, що деякі православні церкви здійснили такий перехід, для єпископа Хотинського УПЦ Мелетія – не аргумент. Адже сталося це, за його словами, під тиском з боку органів державної влади, а відтак прикладом для наслідування аж ніяк бути не може.

Щобільше, одне лише формулювання цього питання здатне розпалити протистояння всередині самої Церкви і навіть спричинити нові розколи у ній, як це, власне, й було під час проведення календарної реформи іншими православними Церквами світу. Далеко ходити за прикладами не потрібно. Достатньо лише звернутися до досвіду Румунської Православної Церкви, де вже понад 80 років існує проблема парафій, що дотримуються старого літочислення й не визнають нового. Тож наразі УПЦ (МП) не бачить підстав для відмови від традиції використання так званого старого літочислення й запровадження якихось нововведень у цьому питанні. „Якою ми прийняли церкву від наших попередників, такою й маємо передати її наступникам, а усілякі нововведення тут є недоречними”, – переконаний єпископ. На аргумент, що Новий рік передує Різдву, а відтак православні християни порушують піст, у єрарха своя відповідь: „ніхто не забороняє нашим вірним відзначати його після православного Різдва – на святого Василя”.

Не робить проблеми з календаря, яким послуговується його Церква, й отець Буковинського вікаріату Української Греко-Католицької Церкви Валерій Сиротюк. „Не календар розділяє людей на різні конфесії. Тому називати Різдво католицьким, чи православним – неправильно”, – переконаний отець Валерій. Адже суть Різдва полягає не в тому, коли його святкувати, а для чого. Тим більше, що до приходу радянської влади на Буковину прихожани собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ у Чернівцях відзначали релігійні свята за новим календарем, а вірні УГКЦ по селах – за старим. І це аж ніяк не заважало їм належати до однієї Церкви. „Звичайно, добре би було, якби всі християни святкували Різдво за одним стилем, але це не залежить від церковних єрархів. До цього рішення має дозріти уся церковна спільнота”, – підкреслює Валерій Сиротюк. Без такого порозуміння, у кожній з церков знайдуться вірні, які не приймуть того чи іншого рішення. Тож до календарної єдності церква має дозріти. І швидким цей процес навряд чи буде.

Відтак сподіватися на те, що хтось за нас самих вирішить наскільки довгим буде шлях України до решти цивілізованого світу, у тому числі в календарному питанні, навіть не доводиться. Світоглядний вибір, коли і яке свято відзначати, кожен має робити самостійно! Врешті календарні дата і рік наших народження чи смерті – це лише ярличок, що точно вказує, у який саме день чергового, з вже мільйонів накручених Землею кіл навколо Сонця, ми під ним з'явилися чи зникнемо. А відраховувати ці кола можна по-різному: від реальної події чи вигаданої, починати лічити ці оберти з самого початку чи повертатися до якоїсь старої точки відліку. Землі, повірте, до цього байдуже! Точність у цих питаннях потрібна тільки людям. Нинішнє наше літочислення від Різдва Христового (нова ера), наприклад, засвідчує тільки одне: з того моменту Земля облетіла навколо Сонця 2012 разів, а 2013-й оберт щойно почався.

Юрій ЧОРНЕЙ