З Новим роком! Або, як я ходив по молоко (BukNews новорічний)

 Коли по молоко випадає йти у четвер, то я купую його не під домом, а йду на базар до «Черемошу». Там у гарного чоловіка можна купити добрі і молоко, і творог, і сметану – весь асортиментний ряд.

Так трапилося й сьогодні напередодні Нового року.

Дорогою до молока мені довелося пройти через ялинковий базар біля Будинку побуту. Коли я почув, які ціни правлять продавці ялинок навіть за забідовані деревця, то спонтанно вирішив, що ставити у хаті зрубану ялинку не буду, а краще  візьму шефство над живою.

Справа в тому, що в цьому році біля тролейбусної зупинки з’явилося кілька маленьких лісових красунь. Я щоразу звертаю на них увагу. Мабуть ця обставина вигулькнула в мене з підсвідомості, що і сформувало наступне рішення.

Тому, коли я купив молоко, творог і зачепив ще десяток яєць, то біля базару придбав гірлянду.

На тролейбусній зупинці я вийшов на газон, вибрав найменшу ялиночку і  обгорнув її гірляндою. Мене трохи здивувало, що навіть для такої малечі гірлянда виявилася куцою. Та менш за тим. У променях новорічного сонця вона виблискувала, як доросла ялинка. Це мене втішило. Сподіваюся, що і її й людей, що стояли та стоятимуть на зупинці.

Та, з цим походом по молоко пов’язана ще одна інтрига.

Коли я йшов на базар, то зустрів університетського доктора наук Славіка Явкіна. Ми з ним привітали один одного й традиційно домовилися, що підемо по ялинку о десятій вечора до Будинку побуту. Колись дуже давно саме так і було. Ми туди більше не ходимо, але щороку разом з привітаннями ритуально домовляємося про такий похід. Так було і сьогодні.

Коли я йшов з базару, то зустрів іншого університетського доктора наук Мар’яна Скаба. Разом з ним я вішав гірлянду.

Інтрига полягає в тому, що вони обидва були героями мого оповідання про м’ясорубку.

Ось я тепер думаю, хто кого копіює: життя ФБ, чи ФБ життя? Фейсбук  полюбляє нагадувати тобі про визначні події минулого року, а тут самі обставини життя звели мене в одному місці і в один день з дорогими моїми друзями, яких об’єднав в минулому році спільний сюжет мого оповідання.

Поки я розглядав можливі версії відповідей у мене на плиті мало не збігло молоко.

Тож я вирішив, що це питання потрібно відкласти, саме життя підкаже відповідь, а нині – Свято.

У мене навіть сформувалося побажання: щоб у Новому році ні у кого з нас не збігало молоко, і це був би наш найбільший клопіт.

 Валентин Ткач