Життя подарувало мені багато зустрічей з видатними політиками, музикантами, композиторами, письменниками, художниками. Напередодні дня народження Марка Шагала, яке припадає на  завтра, шосте червня,  хотів би поділитися враженнями про зустріч із ним.

Сьомого  лютого 1970 року у складі делегації викладачів французької мови ми поїхали на екскурсію в маленьке містечко Сен-Поль-де-Ванс, де у своїй віллі „Ла Коллін” – „Пагорб”, збудованій 1966 року після переїзду з міста Ванс, на нас чекав сам Марк Шаґал – один з найвидатніших живописців ХХ сторіччя. Лише згодом ми довідалися, що були чи не найпершою делегацією з Радянського Союзу, яку Шаґал прийняв у себе після того, як 1922 року він остаточно залишив Москву, а до того –  рідний Вітебськ, де він заснував знамениту Художню Академію і в якій, за його ж словами, часто виникали гострі суперечки з Казимиром Малевичем, що спонукало молодого художника полишити  дорогі йому місця.

Отож, використавши сигналізаційний пристрій, наш гід відчинила двері, і ми увійшли на просторий двір садиби, в кінці якого височіла двоповерхова вілла. На порозі нас зустріла господиня Валентина Бродська – друга дружина мистця (перша, Белла Розенфельд, яку він обожнював і зобразив на багатьох своїх картинах, померла 1944 року у Нью-Йорку), та хатня робітниця – полька Бася. Відразу ж мене вразила велика кількість картин на стінах просторої вітальні. У розмові з Вавою, а саме так називав мистець дружину, ми і не спостереглися, як із підвального приміщення ніби випурхнув сам Марк Шаґал, з широко усміхненим обличчям, червонощокий, з густою сивою шевелюрою. Привітався з кожним за руку і почав розмову французькою мовою. Був приємно здивований нашим бездоганним володінням мовою, запитавши дещо наївно: „Хіба в Росії ще вивчають іноземні мови?”. Живий розум, жваві рухи, феноменальна пам’ять – усе це нас приємно заскочило, адже ми знали, що художнику виповнилось майже 83 роки.

Подружжя запросило нас до ошатної кухні, де за чашкою чаю і кави із смачними тістечками, приготованими симпатичною Басею, з якою я коротко поспілкувався польською мовою, протягом майже години розмова велася довкола творчості Шаґала. Через зрозумілі причини ми не торкалися політики. Хтось із присутніх мав необережність поставити йому запитання щодо стилю, напрямку його творчості, на що він делікатно відповів: „Я не знаю”.
Не слід забувати, що в ті вже далекі часи, у Радянському Союзі творчість Марка Шагала майже повністю замовчувалась і вважалась „буржуазною”, „занепадницькою”, „модерністською” в гіршому значенні цього слова.

Я знав дещо більше про художника завдяки різним матеріалам, які з’являлись про нього у польських журналах. До речі, деякі вирізки картин мистця з репродукціями, на жаль, чорно-білими, я зберігаю досі. Звичайно, після повернення додому, згадувати про цю зустріч десь на офіційних виступах не вельми рекомендувалося. Лише у вузькому колі друзів, поціновувачів мистецтва я зміг вільно розповідати про творчість „цього великого старця мистецтва ХХ століття”. Хоча старцем у мистецтві він ніколи не був, завдяки вірності своїй юності, прожитій на батьківщині. Наприкінці нашої бесіди, я його запитав, чому на його полотнах земля обертається, а люди літають, на що він відповів: „Я літаю всередині себе протягом усього життя. Мій поїзд успішно промчав повз різні зупинки: Петербург, Москва, Берлін, Париж, Нью-Йорк, Чикаго, Ванс, Сен-Поль-де-Ванс, однак я постійно повертався до свого рідного Вітебська”.

Шаґал додав ще один цікавий штрих до цієї „схвильованої“ географічної лінії життя, що стала причиною його душевної схвильованості, що б’ється, як жилка в кожній його картині: „Коли я з’явився на світ, місто охопила страшна пожежа, і ліжко весь час переставляли з місця на місце… Можливо, в цьому причина моєї постійної схвильованості”.
Непомітно сплив час проведений у затишному, гостинному домі Шаґалів. Ми щиро подякували за високу честь бути у їхньому колі і побажали їм усіляких гараздів. На прощання художник підписав російською мовою кожному із нас листівку-репродукцію своєї картини. Зокрема, я отримав репродукцію його картини „Autour de Vence” – „Довкола Вансу” з автографом „Марк Шаґал 1970 р”. До речі, я мав два автографи художника, другий з яких я подарував одному із шанувальників творчости мистця.

Тарас ІВАСЮТИН,

завідувач катедри сучасних іноземних мов та перекладу

факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Ю. Федьковича для дрогобицького «Майдану».

Від редакції: гадаємо, що не зайвим буде додати до спогадів нашого друга та автора пана Тараса відомий багатьом шанувальникам творчості великого вітебчанина  вірш А. Вознєсєнського (друкуємо в ориґіналі).

Васильки Шагала

Лик Ваш серебряный,
как алебарда.
Жесты легки.
В Вашей гостинице аляповатой
в банке спрессованы васильки.

Милый!
Вот что Вы действительно
любите!
С Витебска ими раним и любим.
Дикорастущие сорные тюбики
С дьявольски
выдавленным
голубым!

Сирый цветок из породы
репейников,
но его синий не знает соперников.
Марка Шагала,
Загадка Шагала –
рупь у Савеловского вокзала!

Это росло у Бориса и Глеба
в хохоте нэпа и чебурек
Во поле хлеба –
чуточку неба.
Небом единым жив человек.
Их витражей голубые
зазубрины –
с чисто готической тягою вверх.
Поле любимо,
но небо возлюблено.
Небом единым жив человек.

В небе коровы парят и ундины.
Зонтик раскройте,
идя на проспект.
Родины разны, но небо едино.
Небом единым жив человек.

Как занесло васильковое семя
на Елисейские, на поля?
Как заплетали венок Вы на темя
Гранд Опера, Гранд Опера!

В век ширпотреба нет его, неба.
Доля художников
хуже калек.
Давать им сребреники нелепо –
небом единым жив человек.

Ваши холсты из
фашистского бреда
от изуверов свершали побег.
Свернуто в трубку
запретное небо,
но только небом жив человек.
Не протрубили трубы господни
над катастрофою
мировой –
в трубочку
свернутые
полотна
воют архангельскою трубой!
Кто целовал твое поле, Россия,
пока не выступят
васильки?
Твои сорняки всемирно красивы,
хоть экспортируй их,
сорняки.
С поезда выйдешь –
как окликают!
По полю дрожь.
Поле пришпорено васильками,
как ни уходишь – все не уйдешь…
Выйдешь ли вечером –
будто захварываешь,
во поле углические зрачки.
Ах, Марк Захарович,
Ах, Марк Захарович,
все васильки, все васильки…

Не Иегова, не Иисусе,
ах, Марк Захарович, нарисуйте
непобедимо
синий завет –
Небом Единым Жив Человек.

1973

Андрєй ВОЗНЄСЄНСЬКІЙ

Джерело: http://maydan.drohobych.net/?p=45314