Юрій Павлович: «Не вартий нічого і золотий різець, якщо не візьме його в руки майстер»

         Уже зовсім не по-осінньому тепла і сонячна листопадова днина наче і справді віщувала свято. І воно відбулося, бо інакше і не назвеш урочисте відкриття у Рахові музею гуцульського різьб’ярства Юрія Павловича та одночасну презентацію повноколірної стосторінкової книги-альбому мистецтвознавця з Косова (Івано-Франківська область) Аделі Григорук і уродженця Рахова (Закарпаття), нині львівського журналіста, видавця та літератора Олександра Масляника «Юрій Павлович: Сповідь душі».

         Спершу кілька слів про самого різб’яра. Як пишуть автори книги, Юрій Павлович народився 10 травня 1942 року у селі Чинадієвому Мукачівському району Закарпатської області. Мати працювала медсестрою, а тато – майстром лісу. Після закінчення середньої школи Юрій прилучився до столярства. Потім була служба в армії, захоплення читанням і чітке визначення з вибором майбутньої професії. Невимовне бажання Юрія Павловича стати художником подолали смуток і невдачі при вступі до тодішнього Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва (нині Національна академія мистецтв). Тільки за третьою спробою він став студентом цього вишу, зумівши витримати тогочасну жорстку конкуренцію – до 10 і більше абітурієнтів на одне місце.

         Власне, роки навчання – здобуття навиків проектування меблів і оформлення інтер’єру, а відтак і дипломна робота, виконана у техніці карбування, дали Юрію Павловичу підґрунтя, на якому він формував свою подальшу творчу майстерність. Хоча є ще один штрих додатку – проходження переддипломної практики у славетного грузинського митця Іраклія Очіарузі, котрому багато завдячує Юрій Павлович.

         Велику роль у його творчості відіграв Косів, куди він переїхав у 70-их роках минулого століття, і де тоді функціонувало декілька художньо-виробничих об’єднань із потужними колективами професійних мистців-різб’ярів. За словами Юрія Павловича, Косів став головним його університетом. Саме звідси роботи різьбяра найшли шлях на персональні виставки в Коломиї, Ужгороді, Києві, Москві, після яких надзвичайно схвально відгукнулись українська та зарубіжна преса, фахівці художнього різьблення і мистецтвознавці. Знаходять майстра і заслужені нагороди: Гран-Прі на 12 Міжнародному гуцульському фестивалі (2002 рік). мистецька премія імені Данила Щербанівського (2004 рік), а у 2005 році Указом Президента України Юрію Павловичу присвоєно почесне звання «Заслужений майстер народної творчості України». Із 2011 року майстер живе і працює в Рахові.

         Те, що свято відкриття музею зібрало чисельних гостей не лише з Рахова, а й з Косова, Ужгорода, інших міст Закарпаття, Львова та Чернівців, засвідчило наскільки великий інтерес викликала творчість Юрія Павловича у шанувальників мистецтва. Звісно, тут були і офіційні особи від влади міста і Рахівщини, Закарпаття,  котрі теж тепло вітали мистця. А треба сказати, що загалом невеликий експозиційний зал у готелі «Європа» вмістив близько 150 робіт майстра, серед  яких понад 80 тарелей, гуцульських топірців, шкатулок, поясів, пістолів і хрестів. Зокрема на тарелях оригінальні портрети цілого ряду видатних людей України: Тараса Шевченка, Івана Франка, Володимира Шукевича, Андрея Шептицького. Є тут і вирізблені зображення відомих постатей Буковини – Лук’яна Кобилиці, Івана Миколайчука та інших осіб.

         Ця зала завдяки місцевому меценату і поціновувачу мистецтва Юрія Бендака стала ще однією прикрасою Рахова, де дивосвіт різб’яра зачаровує, змушує затаїти душу і мислити. Так сталось, що однією з перших побачила твори Юрія Павловича у Рахові ще перед днем відкриття музею одна угорська туристка – фахівець мистецтва. Вона настільки була вражена побаченим, що одразу підійшла до Юрія Павловича і запропонувала організувати незабаром його персональну виставку у Будапешті. До слова, цілий ряд творів Юрія Павловича ще раніше посів чинні місця у приватних колекція України, США, Німеччини, Чехії, Польщі. Вони милують око також у Бразилії, Аргентині, Італії, а в кабінеті короля Швеції Карла  XVIII Густава є альбом-шкатулка «Лірика Карпат», яку подарував монарху другий Президент України.

         Як на мене, дуже проникливо і змістовно, щиро і чесно сказали про творчість Майстра автори прекрасної книги-альбому «Юрій Павлович: Сповідь душі». Наведу тільки дві думки Аделі Григорук: «…вникаючи у творчий доробок художника, доходимо висновку, що йому вдається - за яскравої національної означеності – бути суголосним з тими митцями і вченими планети, які закликають – не людство на загалі, а кожного персонально – стати кращим, досконалішим, творити добро і не сіяти зло, зрозуміти свою відповідальність за світ, в якому ми живемо».

         Олександр Масляник: «Споглядаючи шедеври Ю.Павловича, розумієш одне: якщо мистець сам не пережив власний катарсис, він не зможе передати іншим глибоке розуміння життєвих істин. Раз відкритий у власному єстві Бог сяє з кожної життєствердної мистецької візії, ба навіть наснажує майстра для її нелегкого втілення».

         … При вході у музей зніми капелюха, вдивися в очі Юрія Павловича на портреті молодого, і безсумнівно, талановитого рахівського художника Павла Марінця, не погордися і вклонися до пояса Майстру-різб’яру. Він того востократ вартий!

          Василь Гейніш            

                                        .