Євреям, які повернулися з Трансністрії до Чернівців, радянська влада і комуністи влаштували таке прийняття, "нібито це були не жертви фашизму, а його учасники" (Повний текст листа Симона Вайнінгера зі скандальними фактами подій 1944 року у Чернівцях)

09.10.2021, 18:16

Публікуємо повний текст листа Симона Вайнінгера на адресу Єврейського антифашистського комітету у Москві, який містить ще чимало фактів і обставин, особливо цікавих місцевим жителям, про ситуацію у Чернівцях в 1944 році, після вигнання з міста німецько-румунських загарбників.

Документ надано дослідником діяльності опору ОУН-УПА на території Буковини Василь Мустеца, який використав архівні матеріали, що містяться у: ГДА СБУ. – Фонд №16. – Оп.1. – Справа 551; ГДА СБУ, Чернівці. – Фонд Секретаріат. Справа №13.

Передісторія справи доступна за посиланням: "Змучені голі скелети": чернівецькі євреї після звільнення з концтаборів Трансністрії

Чернівчанин Симон Норбертович Вайнінгер, як видається, був переконаним ідейним комуністом, під час румунської окупації проживав в Чернівцях та перебував в підпільній комуністичній організації. Одразу після звільнення працював заввідділом Чернівецької міської ради по мобілізації робочої сили.

Наприкінці травня 1944 р. разом із дружиною добровільно пішли в Червону Армію. В серпні 1944 р. він кілька днів перебував в Чернівцях, провів багато зустрічей із місцевими знайомими, які розповіли йому низку фактів із життя місцевої єврейської громади.

Останні, разом із подіями, очевидцем яких був він сам, й викладені у зверненні, направленому восени 1944 року на адресу Єврейського антифашистського комітету у Москві.

"ЄВРЕЙСЬКОМУ АНТИФАШИСТСЬКОМУ КОМІТЕТУ!

Я, житель м.Чернівці, який нижче підписався, де я виконував під час румунсько-німецької окупації важливу посаду в місцевій підпільній комуністичній організації. Після звільнення міста (29.03-1944 р.) я приймав активну участь у відновленні порядку і в нормалізації громадського життя в місті разом з іншими членами цієї організації і потім разом з прибулими представниками радянської влади. 26 травня я вступив, разом із дружиною, добровільно в Червону Армію і зараз знаходжусь в Москві в військовому спец.училищі.

В серпні місяці (17-19) я також був тимчасово в місті Чернівці, де мав можливість спостерігати низку фактів, про які я вважаю своїм обов’язком повідомити вищим партійним і урядовим органам. Тут мова йде про порушення Сталінської Конституції, умисної компрометації радянського режиму. Вказані злочини носять наступний характер: 1) націоналістично-шовіністичні і особливо антисемітські дії; 2) корупція в широкому масштабі; 3) підтримка буржуазних елементів за рахунок пролетарських мас; 4) застосування недопустимих в Радянському Союзі методів при мобілізації населення на трудовий фронт; 5) Відсутність будь-якої масово-політичної роботи; 6) злочинне ставлення до виконання своїх обов’язків і поведінка посадових осіб, які служать поганим прикладом для багатьох радянських працівників.

При детальному описі вищезазначених пунктів важко буде їх строго розмежувати між собою, тому, що вони переростають один в інший. Але це нічим не змінює дійсність і тому переходжу прямо до опису фактів.

В день звільнення в Чернівцях залишилось приблизно 15000-16000 євреїв. В так званій «Трансністрії» де вислано румунським урядом з Буковини та Бессарабії близько 45.000 євреїв, з яких в живих залишилось близько 41.000, серед яких частина з Чернівців і інших місцевостей і південної Буковини. В (одному) відкритому листі, опублікованому цілою румунською пресою, Антонеску заявив голові єврейської громади міста Бухарест, Філо еріен, що ці євреї, - більшовики несуть всю відповідальність за «всі нещастя» румунського народу. Цим євреям дані такі умови життя, що впродовж 2 років 90% загинули від розстрілів, голоду, холоду, тифу і інших фізичних і психічних мук.

Невдовзі після звільнення цих областей там же була проведена мобілізація майже всіх чоловіків на трудовий фронт. Коли були звільнені Чернівці – Північна Буковина і частина південної Буковини, єврейське населення отримало наказ повертатися на батьківщину. Враховуючи, що тоді залізничний транспорт ще не був відновлений, ці змучені голі скелети змушені були пройти цей шлях (300-400 км) пішки. Але коли вони дійшли до міста через річку Прут, при вході в місто Чернівці їм був влаштований такий прийом, що виникло питання: «чи є ці люди жертвами фашизму чи його учасниками». Судячи з поведінки представників місцевої влади, особливо т.Зеленюка – першого секретаря обкому партії, виходить на першу частину питання негативна відповідь, а на другу – позитивна. Замість того, щоб надати цим людям якусь допомогу, їх не пустили в місто. Впродовж декількох днів зібралося там декілька тисяч змучених людей, втомлених від довгого шляху, які сидіти на руїнах зруйнованого пригороду, очікуючи даремно допомоги. Я тоді звернувся до різних представників влади, звертаючи їх увагу на створене незручне положення: - я говорю з військовим комендантом міста, з прокурором, з заступником голови Міської ради, але всі вони відмовились від відповідальності за створене положення. Тов.Зеленюк був недосяжним для простої людини. Нарешті я дізнався, що ці заходи були прийняті для того, щоб не піддавати цих людей загрозі ворожого бомбардування (фронт тоді знаходився на відстані 40-50 км), і щоб не створювати труднощів для постачання міста продуктами харчування. Ці причини доволі серйозні, але все рівно не потрібно було дійти до такого положення, потрібно було тільки затримати цих людей на місці до тих пір, поки не будуть створені умови для їх повернення до дому, не піддаючи їх небезпеці; але очевидно там ліва рука не повинна була знати, що робить права… Але стратегічне передбачення тов.Зеленюка не зупинилось на цих заходах, він напевне визнав, що скупчення людей біля стратегічно важливого моста становить ідеальну мішень для ворожих бомбардувальників. Тоді всі зібрані там люди були розігнані прикладами гвинтівок і відігнані на відстань декількох кілометрів.

Врешті-решт, ці люди пробрались в місто таким способом: ті, які могли давати вартовому декілька сот рублів або що ще краще – пляшку горілки – добились досить легкого входу в місто; решта повинні були різними і тривалими обхідними маневрами увійти в місто з інших сторін.

Але цим страждання нещасних ще не скінчились. Всі управляючі будинками отримали наказ не віддавати квартири тим, хто повертається із «Трансністрії»; навіть тим, які мали свої власні квартири, не зуміли їх зайняти. Тут потрібно врахувати, що до війни в Чернівцях жило близько 165.000 людей, а зараз тільки 60.000-70.000. Одночасно органи місцевої міліції відмовили в реєстрації особам, які не мали ордерів на квартиру. На роботу не приймали нікого, хто не був зареєстрований в міліції. Таким чином, створювалося зачароване коло і вихід із положення могли знайти тільки ті, які мали гроші або інші цінності. Спочатку ходили таємні чутки про те, що деяким громадянам вдалося зареєструватись, даючи хабарі службовцям міліції, але потім ці чутки стали такими популярними, що тільки наївному можна вірити, що це лише вигадані чутки. Один надійний товариш, колишній член румунської компартії, стояв в черзі перед паспортним столом і помітив, як один чоловік із черги всунув в ящик службовця декілька банкнот. Він одразу ж схопив його за руку, але службовець почав його сварити і вигнав з приміщення, закінчуючи реєстрацію підкупника. На жаль, я не знаю багато конкретних фактів, тому, що мені неможливо було вести контроль за ними. Але ця обставина не змінює істини. Крім того, факти можуть бути відновлені двома способами: 1) всі реєстрації повернених із «Трансністрії» людей датою в другій половині травня і в червні проведені таким же «порядком»; 2) є товариші, які знають багато таких конкретних фактів (я далі вкажу прізвища цих товаришів).

Таким чином, хто мав гроші, міг швидко привести себе в порядок, а решта, бідні, залишились в безвихідному положенні, без квартир, без грошей, без роботи, змушені просити милостиню на вулицях. Більшість було жінок і дітей, чоловіки яких загинули в «Трансністрії» або мобілізовані на трудовий фронт. В одному мені відомому випадку, службовець (офіцер) НКВД вирішив усиновити двох дітей для того, щоб їх врятувати.

Але це ще не була остання фаза страждань євреїв із «Трансністрії».

В квітні місяці закінчилась реєстрація населення в Чернівцях і почалась мобілізація військовозобов’язаних чоловіків на трудовий фронт. На цій новій радянській території необхідно було починати цю кампанію масово-політичною агітаційною роботою, для того, щоб народ зрозумів величезну роль трудового фронту на Великій Вітчизняній війні. Але це не було зроблено.

Крім того, допущено цілий ряд злочинів, майже всі буржуазні елементи знайшли різні шляхи для того, щоб ухилитись від мобілізації. В більшості випадків їм вдалося добитися того, щоб директори підприємств, в які їм вдалося проникнути, їх рекламували як необхідних спеціалістів для підприємств. Таким чином, в той час, коли багато висококваліфікованих робітників і спеціалістів відправляли на чорну роботу в Свердловськ і в Донбас, на їх місця забронювали цілий ряд торговців, фабрикантів і поміщиків. Так, наприклад, брати Готесман, які були поміщиками в Гранила за Сиретом, заброньовані на одній трикотажній фабриці. Торговець Грін, коли отримав повістку, симулював нервову хворобу, але незабаром після від’їзду транспорту в якому він повинен був їхати, одразу став здоровим. Мій від’їзд з Чернівців завадив мені зібрати інші конкретні факти, але товариші, яких я повинен буду назвати, мають цілий ряд таких фактів. Беззаперечно, що більшість буржуазних елементів, якщо вони тим часом не втекли в Румунію, і зараз займають самі видні посади, спекулюючи одночасно на чорній біржі, як ніколи до цих пір.

Коли мобілізація населення майже закінчувалась, міські райради почали мобілізацію серед частини жителів, особливо серед повернутих із «Трансністрії» євреїв, наступним методом: цілі вулиці, іноді цілі квартали оточуються, і всі хто потрапив в це «оточення» приводяться на збірні пункти. Це робилося тоді, коли великий рух на вулицях, найбільше, коли люди стоять в чергах біля магазинів, або біля паспортного столу, коли робітники повертаються з роботи, коли діти йдуть в школу чи зі школи. Дуже часто ці облави робляться і вночі на квартирах. На збірних пунктах встановлено, що дуже багато серед цих людей зовсім не підлягають мобілізації; так, наприклад, перебували серед них вагітні жінки, матері маленьких дітей, учні і учениці, хворі або ж працівники різних підприємств.

Не дивлячись на це все їх тримають декілька днів на збірному пункті без харчування, потім відправляють в Свердловськ. Довідки з місця роботи прямо забираються і знищуються. При цьому вирізняється особливо тов.Чумакова, яка в 1942 році працювала в місті Ісик (Казахська РСР) і за антисемітські злочини була там знята з роботи. Ця обставина призводить до того, що багато робітників ночують на заводах і в установах, оскільки бояться облави, коли повертаються до дому. Більша частина населення переховується увесь час в підвалах або на горищах. Деякі навіть покінчили самогубством. Так, наприклад, одна жінка залишила свою 2-х річну дитину у сусідки і пішла купити продукти, була «захоплена» і ніяк не могла добитись, щоб її звільнили. Їй говорили, що дитина буде віддана в яслі, а вона повинна поїхати на роботу. Врешті решт їй дозволили піти на дві години, щоб попрощатися з дитиною. Вона більше не повернулась, з відчаю вона повісилась в квартирі. З подібних причин дві жінки кинулись з другого поверху збірного пункту на тротуар і у важкому стані перевезені до лікарні.

Ці незаконності прикрашаються ще наступними фактами:

були випадки, коли на вагонах з жінками, відправленими в Свердловськ, було написано: «Тут їдуть повії (проститутки)». Моральність цих жінок не була перевірена ніким, там були старі і хворі жінки, учениці і взагалі жінки, які не заслуговували таких образ.
Із численних листів, які до цих пір прибувають із Свердловська, виходить, що більшість людей, які прибули туди, не знаходять роботу, їх не реєструють і їм наказують через кілька днів покинути місто. Само собою розуміється, що ці нездатні до роботи люди не можуть знайти роботу у важкій промисловості. Неважко зрозуміти, які безутішні перспективи для цих людей, перед зимою, без зимового одягу, без грошей і без роботи.

Відомий дитячий лікар в Чернівцях, доктор Візенталь мені говорив 18.08: «Метод облави на вулицях і в будинках, відомий в Чернівцях в часи німецько-румунських окупантів. Я не сумніваюсь в тому, що він суперечить принципам радянського ладу. Але тут характерно відмітити, що ці облави проводяться в певних кварталах міста, саме там, де в 1941 р. румуни будували гетто і де зараз живе біднота і ті, які повернулись із Трансністрії, в той час, коли на головних вулицях, де живе буржуазія, цього явища зовсім не знають».

В одній бесіді, яку я вів в травні з головою Міськради, тов.Кошевим, останній мені говорив: «Евреям подобається, коли інші б’ються на фронтах і працюють, а їм вигідніше займати високі посади, мало працювати і отримувати хорошу зарплату».

Деякий час тому назад письменник Н.Г.Кон і Ріва Балясная відвідали тов.Зеленюка і звернули його увагу на створену ситуацію. Тоді секретар Обкома партії т.Коритко заявив: «Євреї не хочуть працювати і саботують мобілізацію».

Цими висловлюваннями вищих місцевих представників партії і уряду я хочу протиставити наступні зауваження: якщо ці висловлювання стосуються буржуазних елементів єврейської національності, вони вірні, але вони застосовуються до буржуазних елементів будь-якої іншої національності. А якщо буржуазія в Чернівцях складається переважно із євреїв, це тільки тому, що румунська буржуазія евакуювалась в Румунію 28.06-1940 р. і потім знову 20.03-1944 р., а німецька, польська і українська буржуазія переїхала в 1940 році в Німеччину і з 22.06-1941 р. воює в гітлерівській армії проти Радянського Союзу і залишки цієї буржуазії пішли добровольцями в армію зрадника Власова в 1943 році.

Висловлювання тов.Зеленюка носить такий характер, як ніби він сказав, наприклад: «Куркулі саботують колективізацію» чи «Торговці спекулюють за рахунок робітничого населення». Тов.Зеленюк не визнає, очевидно, що єврей, це частина багаточисельного радянського населення, яка має свою власну культуру і свою власну мову і яка, завдяки національній політиці ВКП(б) користується щастям і благословенням Сталінської Конституції як і всі інші нації в великому народному сімействі Радянського Союзу. Тов.Зеленюк говорить про євреїв, як про соціальний клас, який саботує радянський лад.

Я вважаю зовсім зайвим спростування такого висловлювання. Але сам тов.Зеленюк знає, що майже виключно єврейські працівники зберегли, ще до приходу т.Зеленюка, навіть і під час окупації, установки всіх підприємств для радянської батьківщини єврейські робітники їх захищали від грабіжників, єврейські робітники були першими, які одразу ж після звільнення міста почали виправляти та ремонтувати установки на всіх підприємствах. Тов.Зеленюк знає, що коли він прибув в місто, на вулицях і на підприємствах були видні майже одні євреї. Тільки коли … перекинута дивізія Червоної армії проходила через місто у зворотному напрямку, поширилася чутка, нібито «росіяни відступають». Тоді одразу помітно було, що в місті, окрім євреїв, є і українці.

Але виникає питання: «Що розповів т.Зеленюк цим «саботуючим євреям» про роль і значення трудового фронту у Великій Вітчизняній війні». Жодного слова. Тільки 7 вересня письменник Н.Г.Кон виступав на мітингу, організованому по його ініціативі, перед публікою близько 2500 чоловік і говорив про цю важливу тему. Але не чекаючи успіху від цієї роботи, в цю ж ніч була проведена облава в квартирах для відправки в Свердловськ.

Висловлювання т.Кошового, що євреї не хочуть воювати, також є викривленням істини. Сам т.Кошовий повинен знати, яка участь всіх національностей, зокрема євреїв, у Великій Вітчизняній війні. Він же знає, що через ясні йому причини мобілізованих з Буковини не відправляють в Діючу армію, але не дивлячись на це було багато випадків, що євреї із Чернівців подавали заяви про те, щоб їх направили на фронт. Такі заяви написали комсомольці: Ретер, Іран, Ранцлер, Ліндер, Брунвассер і інші. На ці заяви вони отримали відмову. Крім того, багато євреїв, бачучи яким чином в Чернівцях проводиться мобілізація, вважали за краще йти добровільно в польську чи чеську армію. Безумовно, є в Чернівцях багато євреїв, які різними способами ухиляються від мобілізації, але, на жаль, вжиті заходи їх не стосуються. Ці буржуазні елементи, в крайньому разі, знаходять шлях і через кордон і, безсумнівно, вони доставляють ворожій пропаганді немало інформації.

Із вищевказаних актів можна зробити висновок, що мова йде про умисно чи неумисно неправильному виконанні різних державних заходів, причому іноді порушення неминучі. Але в дійсності, ситуація носить дуже складний характер. Директор Чернівецького інституту вдосконалення вчителів мені заявив в одній розмові, між іншим, таке: «Чернівецькі євреї складають особливу категорію. Обставини, що румунами залишено в Чернівцях так багато євреїв, є доказом (рос. - улікою) для них». По секрету він мені заявив, що більшість чернівецьких євреїв, біля 80%, будуть вислані. Я тоді розповів т. Онищенко, що румуни залишили в Чернівцях або необхідних спеціалістів, або стариків і жінок з дітьми до одного року. Звісно, серед них були і елементи, налаштовані проти Радянського Союзу. Але це не означає, що за ці злочини повинні відповідати всі інші. Крім того, я заявив, що місцевих українців зовсім не вислали, навпаки, їм була дана можливість «румунізуватися», багато з них навіть скористалися даним привілеєм. З іншого боку, велика частина українського населення, особливо в селах брали участь на початку війни, під покровительством румунської армії, в погромах небаченого до цих пір масштабу. На це тов.Онищенко мені відповів, що поки ще не прийшла пора розрахуватись зі злочинцями, а раніше всього потрібно доказати місцевим українцям, що ворожа пропаганда неправильна, коли вона стверджує, що радянська влада є єврейською владою. Я повинен замітити (відзначити), що т.Онищенко свідомий комуніст, чесний, не є антисемітом, ні націоналістом. Я впевнений в тому, що ці висловлювання не відповідають його власній думці. Звісно, він мені не говорить звідки беруться ці «політичні директиви».

Крім того, в Чернівцях встановлено наступний факт: останніми тижнями прибувають в місто, крім партійний і урядових працівників і спеціалістів, маса чорноробочих із різних частин Союзу. Тоді серед місцевого населення ходять такі розмови: якщо в Чернівцях потрібні чорноробочі, для чого ж виселяються із Чернівців чорноробочі в інші місця, включаючи ще багато цінних спеціалістів, з одного боку, і нездатних до роботи людей з частини місцевого населення; але все ж ясно, що такі заходи потребують згоди центральних органів, але вони впевнені в тому, що якщо навіть центральні органи вважають потрібними такі заходи, цільність сімей повинна дотримуватись. Тому місцеве населення впевнене в тому, що центральним органам невідомо, яке там склалось положення.

Поряд ще кілька прикладів шовіністичних дій.

Голова Міськради тов.Кошевой, ходячи по вулицям, знімає завжди всі надписи і всі оголошення, якщо вони не написані українською мовою, неважливо написані вони російською, єврейською чи румунською мовами. Крім порушення загального права даних національностей, населення, яке ще не вивчало українську мову, не може ознайомитись зі змістом цих оголошень, які іноді бувають дуже важливими.

Тов.Ясловіц колишній директор школи №8 в пригороді Раша і мені розповідав наступний факт: в минулому році в цій школі навчання проведене на молдавській мові. Але завідуючий Ленінським Районо тов.Панченко намагався перетворити цю школу на українську. Використовуючи якесь зібрання, де на порядку денному питання школи не фігурувало, тов.Панченко вніс пропозицію перетворити школу на українську. 23 голоси були за пропозицію, але написану резолюцію підписали тільки 9, серед яких тільки троє мають дітей в цій школі. Але потрібно відзначити, що у 70-ти відсотків дітей цієї школи рідна мова – молдавська. Після цього директора школи замінили якимось Станковой Димітру, про якого заявили деякі вчителі, що він раніше був студентом геології. В ряді випадків зняті з роботи вчителі, під приводом, що вони не володіють українською мовою, не дивлячись на їх високі кваліфікації і багаторічний стаж, і на їх місця призначені українці без всякої педагогічної кваліфікації.

В травні розпочалися курси для підготовки вчителів, яких не вистачало в цій області. Багато кандидатів єврейської національності не були прийняті на курси, не дивлячись на те, що вони мали відповідну освіту. Питаючи т.Онищенко, по якій причині цих кандидатів не приймають, він мені відповів: «що тов.Панченко, директор курсів отримав строжайший наказ найти певну кількість (або процент) українських кандидатів, будь-яким способом, а якщо ще надішле єврейських курсантів, у нього заберуть партійний квиток. Звичайно, і в даному випадку я не міг дізнатися звідки такий наказ.

Місцева газета ілюструє майже щоденно успіхи видатних працівників міських підприємств. Але цікаво відзначити, що в місті, в якому так багато єврейських робітників і службовців, в перших трьох місяцях (пізніше мені невідомо) ні разу не показані успіхи хоча б одного єврейського робітника, і поза сумнівом, що таких чимало. Чи не знають редактори місцевої газети, що нас вчить тов. Сталін про роль друку в руках партії і уряду. Наскільки можливо було підвищувати охоту до роботи такої великої частки місцевих робітників.

Тут варто ще доповісти про місцеву підпільну комуністичну організацію, яка діяла в Чернівцях під час окупації. Вона складалась із комсомольців і із старших елементів, які ще до 1940 року брали участь в румунській компартії чи симпатизували їй (був і один член польської компартії). Під керівництвом цієї організації створена і група антифашистів. Організація складалась із 80-ти членів, серед яких 2 українця, 2 поляка, 1 румун, 1 угорець, а решта – євреї. В антифашистській групі серед 60-ти членів – 2 українця, 1 німець, решта – євреї. Залучення більшої кількості українців чи румунів в організацію означало б небезпеку для її існування. Діяльність організації полягала приблизно в наступному: прослуховування і поширення відомостей Радінформбюро і коментарі серед мас населення. Кожну неділю, крім зведення, були надруковані лекції Історії партії ВКП(б), про діалектичний і історичний матеріалізм і інші. Проведена боротьба з ворожою організацією (про звірства в Катині) і з фашистською організацією робітників Мунка чи Муліна. Зібрано крупний фонд МОПР, для політичних в’язнів в таборах в Єдинець і Вапнярці. Завдяки пильності організації, політичні в’язні могли своєчасно штурмувати тюрму в Чернівцях перш ніж вибухали там бомби, покладені румунами і приміщення згоріли. Декілька таких в’язнів після порятунку, зараз же з’єднались із частинами Червоної Армії, які прийшли, і принесли їм цінні розвідувальні послуги. Велику увагу приділено саботажу на підприємствах, які працювали на користь румунської і німецької армій. Я приведу тільки один приклад: на гумовій фабриці «Каурой» виготовляли гумові боти, зимові чоботи і лапті. До всіх сумішей доданий мідний купорос, який знижував міцність цих виробів на 2-3 тижні, іноді видно було на вулицях як взуття солдат прямо розпадається, але коли фабрика отримала замовлення заготувати взуття для військовополонених, складені нові суміші із найкращої сировини. Завдяки діяльності організації, ремонт машин на підприємствах проводився так повільно, що відступаючі румуни не встигали їх вивозити в Румунію і, таким чином, вони всі збереглися на місці. Організація не могла створити партизанський загін, тому, що селяни цієї області ще на початку війни показали свій антирадянський настрій і на них опиратись було неможливо.

Організацією були складені списки злочинців і передані органам НКГБ, деякі серед них були вже заарештовані і зізнались. Коли ще йшли бої з ар’єргардом ворога на вулицях міста, члени організації створили зараз добровільну міліцію, яка отримала зброю і амуніцію від коменданта міста, і яка спостерігала за порядком в місті. Негайно були відправлені на всі підприємства надійні люди, які їх охороняли від грабіжників, і коли явились потім органи влади, інвентаризація була майже закінчена і вже починалась установка відремонтованих машин. Міський здороввідділ працював з самого початку. В перші тижні члени колишньої організації по 16-18 годин на добу на користь батьківщини. Двома членам організації за 4 дні організовано 8 шкіл, а за 14 днів вже всі 18 шкіл міста працювали повністю. Всі школи були забезпечені підручниками і іншим навчальним приладдям. В приміщеннях шкіл, де раніше розміщалися німецькі солдати, власними силами учнів і вчителів наведена чистота. Завідуючий ОблОНО тов.Котко визнав, що в жодному місті звільненої УРСР не досягнуті такі успіхи в області шкіл. Ці факти свідчать про патріотизм цієї групи активістів, яку можливо було використати і в подальшому для встановлення зв’язку між органами влади і широкими масами населення. Але, на жаль, це не зроблено, і до цих пір між органами влади і населенням глибока прірва. В квітні в міському театрі відбувся мітинг на який не був запрошений жоден представник колишньої організації, зате були запрошені всі (хоча й малочисельні)представники української інтелігенції, які в перші дні після звільнення міста «обережно слідкували за ходом подій».

До цих пір представники місцевої влади вважають необхідним замовчувати існування і успіхи (хоча й невеликі) цієї організації, жодне слово не опубліковане в пресі, жодна доповідь не надіслана вищим органам. Проте у своїй розмові з письменником Н.Г.Кон, т.Зеленюк поблажливо заявив, що організацією нічого не зроблено, крім того, що кожен прагне забезпечити себе і своїх близьким хорошими місцями. Неправильність цього зауваження не важко перевірити, але причина замовчування організації не зовсім невідома. Коли т.Зеленюк вперше прибув в Чернівці і зайшов в приміщення Міськради, там саме відбулося засідання активу. Після ознайомлення з прізвищами присутніх Зеленюк запитав: «а де ж ваші українці?». Але коли пояснили ситуацію, неможливо було дізнатись, що він собі думав, але його вид виразив це доволі ясно.

Необхідно ще відзначити, що багато серед прибулих в Чернівці товаришів не розуміють того, що вони являються піонерами радянської ідеології. Деякі вважають, нібито їх послали на курорт чи для того, щоб добре пожити.

Тов.Онищенко мені розповів, що співробітник, який прибув до нього, не явився до нього на роботу більше ніж 10 днів. На зауваження т.Онищенко він відповів, що не буде з’являтись на роботу, поки не закінчить облаштування квартири і знайде собі порядний костюм. Тов.Вайнгертен мені розповів декілька подібних випадків.

Ще в часи мого проживання в Чернівцях багато серед прибулих товаришів зайняли квартири та розтягнули меблі та інше державне майно без дозволу житлоуправління та Фінвілділу. Звичайно, і багато місцевих жителів слідували цим забороненим прикладам. Особливо відзначився при цьому ст.лейтенант Брензюк помічник голови Облвиконкому. Він зайшов в декілька квартир на вулицю Одобаку, погрожуючи жителям пістолетом і примусив їх покинути квартири. Треба врахувати, що місцеві жителі ще не знають, що в радянській державі дозволяється і що забороняється. Вони так залякані, що навіть бояться скаржитись а ніяк не наважуються написати про такі злочини вищим органам.

Виконуючи тимчасово обов’язки завідуючого відділом мобілізації робочої сили, я був викликаний заступником голови Облвиконкому тов.Карієнко і отримав наказ негайно послати в цю установу 10 чоловік на роботу. Але через декілька годин я дізнався, що відправлені в Облвиконком люди використовуються для наведення порядку в квартирі голови Облвиконкому тов.Колікова. Я негайно відкликав всіх робітників. Тов.Кошовой схвалив мої дії, але факт сам вже був відомий всьому місту.

Нерідко видно на вулицях прибулих товаришів, які займають високі посади, в п’яному стані, часто є скандали на самій Червоній площі. Безумовно є і серед місцевих жителів немало пияків, але на цих ніхто не звертає уваги, в той час, коли поведінка радянського працівника служить прикладом.

Ці мої враження про ситуацію в місті Чернівці і про які я вважаю своїм обов’язком повідомити. На мою скромну думку основна помилка полягає в тому, що працівники, які відправляються в ці нові області не були достатньо перевірені. Для цієї мети треба використовувати найкращих людей, тому, що перед ними стоїть величезна задача: вони повинні перевиховати людей, які жили при іншій системі, яка прагнула завжди оскорблять і компрометувати радянський лад. Для цього необхідно встановити тісний зв’язок між масами народу і представниками влади, розширюючи масово-політичну агітацію. Саме цього не вистачало і в 1940-1941 роках. Кількість кадрів вистачало тоді, але по їх якості вони не були в змозі виконати поставлене перед ними завдання.

Я не знаю в якій мірі проведена була тоді масово-політична робота в районах Чернівецької області, але безсумнівно, що зв’язок між товаришами, які тули прийшли та місцевим населенням не здійснено, завжди чути, як і до цих пір, що існують «наші» і «ваші», або «ми» і «ви».

Великим успіхом користувалась ворожа пропаганда на початку війни. Крім безпосередньо створеної допомоги ворогу, селянством цих областей влаштовані погроми небаченого до цих пір масштабу. Навіть після звільнення Буковини, вже в серпні 1944 року в деяких районах Чернівецької області панували бандерівські банди, не дивлячись на те, що фронт знаходився досить далеко звідти. Якщо такі банди можуть триматись на одному і тому ж місці такий тривалий час, вони обов’язково повинні користуватись підтримкою місцевого населення.

Дана доповідь має той недолік, що приведено мало конкретних фактів, але їх набагато більше. Причина в тому, що я вже 5 місяців як покинув місто, підчас мого перебування там в серпні мені розповіли багато інших фактів, але на мою вимогу написати ці факти з конкретними даними всі боялись «ризикувати» поставити свій підпис. Я тут назву прізвища чотирьох товаришів, які в даному випадку можуть дати вичерпні дані:

Вайнгортен Фріда, вул.П.Черна 8
Вассерман Бруно – вул.Тіту Майорески 1.ІІІ
Доктор Візенталь Мендель – вул. Мірча Вода 5
Енгел Ясон – вул.Турчаска 10.

Я пропоную призначити комісію для перевірки приведених мною фактів і доповіді з якої прийдеться зробити висновки. Потрібно ще враховувати, що поверненим із «Трансністрії» людям, частина яких вислана в Свердловськ, необхідно створити деяку допомогу через те, що скоро почнеться зима.

В завершення своєї доповіді «Про недоліки партійної роботи та заходах з ліквідації троцькістських та інших дворушників» від 03.03.1937 р. тов.Сталін сказав: «що іноді потрібно використовувати і досвід «маленьких людей».

Я, як маленька людина, сподіваюсь внести таким шляхом справжнього радянського життя в цих нових областях.

С.Н.Вайнінгер».