Єдність та боротьба протилежностей (читання на вікенд)

Якщо здоров'я дозволяє, краще за нього не пити. Це одна із міських ілюзій, яку в принципі можна розвіяти. Однак, головна ілюзія міських інтелігентів обох статей, яка вперто не розвіється, полягає у їх впевненості в тому, що вони місту потрібні більше, ніж місто їм. Вони вимагають говорити про себе лише хороше. Інше вони просто чути не бажають. Жадають лише успіху.

Проте, найскладнішим в успіху в місті – це знайти того, хто буде за тебе радіти. Отут часто густо виникають складні проблеми. Місто наше – анклав сутяжних заздрощів. У кожного поодинокого міського щасливця існує сонм заздрісників. А у кожного лицаря є дама, яка не вважає його лицарем…

Минуло 8 березня, а за жінками кортить спостерігати й далі. Спостерігаючи за мешканками міста підсвідомо порівнюєш їх із чернівецькими чоловіками. Є, виявляється, докорінні, проте не дуже помітні спочатку відмінності.

В чому ж полягає різниця між мешканцем нашого міста та його мешканкою? На перший погляд вона очевидна. Мешканця ми називаємо чернівчанином, а мешканку – чернівчанкою. Проте на суттєву різницю це не вказує і мало про що говорить.  Спробуємо тому заринутися в більш глибинні відмінності. Їх, виявляється, чимало, вони цікаві та повчальні.

Передусім – про відмінності в мові та виразах. Слова, які зриваються із вуст чернівецької жінки, яка випадково вцілила молотком у пальця, можна сміливо випускати в ефір національного телебачення. А те, що зривається в таких випадках у мужчин, трансляції не підлягає.

Замахуючись, аби шпурнути що-небудь, міська жінка відводить руку не в бік, а назад. Вона не прикушує сигарету зубами, не залишає її в роті, але завжди тримає в руці. Розжареною прутською галькою жінка йде на вшпиньках, мужчина – на п’ятах. Жінки затуляють вуха пальцями, мужчини затуляють їх долонями. Коли ви просите городянку передати вам запальничку, вона її вам передає, а не кидає, перевіряючи вашу реакцію. Жінки ніколи не почісують потилиця, - це псує зачіску.

Цікавою множиною відмінностей є звичайне дзеркало. Мужчини в місті дивляться у дзеркало лиш для того, аби приблизно оцінити свій зовнішній вигляд. Чернівчанки ж оцінюють власний зовнішній вигляд, зазираючи в будь-який предмет, що віддзеркалює, - чи то власне дзеркало, чи то вітрина або навіть відполірований капот автомобіля.

Городяни чоловічої статі вважають телефон засобом зв’язку та використовують його виключно як банальний передавач інформації. Городянка може погостювати у подруги декілька суток, але, повернувшись додому, негайно зателефонувати їй та поговорити ще добру годину, а то й дві. Коли городянка збирається до крамниці, вона попередньо складає список необхідного, купляє все, що зазначено, і повертається додому. Городянин же збирається до магазину лише тоді, коли із продуктів в холодильнику залишаються лише лимон, який зсохся, та півпляшки пива.

Приходячи на роботу, міська жінка міняє зручне вуличне взуття на більш вишукані туфлі. Сівши за стіл, вона непомітно знімає туфлі: хто ж в змозі знущатися над ногами цілий робочий день? Чернівчанин зазвичай не міняє своє взуття протягом дня.

Коли мужчина говорить, що він готовий до виходу з дому, це означає, що від самого виходу його відділяють лише відвідини вбиральні.  Та сама фраза у вустах жінки означає, що до виходу їй потрібно встигнути вимити голову, випрасувати плаття й, звісно, зробити макіяж.

Дуже цікавим та характерним для представників обох міських статей є кінець любовного роману. Городянки, як правило, плачуть та діляться своєю душевною мукою із подругами. Після того, похапцем написавши вірша на тему: «Всі мужчини – свині», жінка достатньо впевнено зустрічає прийдешній день. Для мужчини період роману – це «той час, коли ми спілкувалися із N». Місяців через шість після розлучення мужчина може зателефонувати своїй колишній подрузі годинки в три ночі після щедрого «прийняття на груди», щоб проінформувати її, що, хоча люта ненависть все ще не стихла у його змученому серці, він готовий пробачити ту, яка «сама в усьому винна». Якщо вона згодиться перемити посуд, який накопичився у нього за півроку.

На сторінках видань для мужчин є сила силенна фотографій оголених жінок. На сторінках жіночих журналів такі фото також не виключення. Причина в тому, що жіноче тіло – прекрасне творіння природи і його не гріх показати в оголеному вигляді. Чоловіче ж тіло вкрито волоссям, вайлувате, його не слід демонструвати при денному світлі. Більшість чернівецьких мужчин при спостеріганні оголеного жіночого тіла виказують неабиякий до нього інтерес. У жінок знімок оголеної чоловічої натури викликає зазвичай несподівану зливу веселощів.

У ванній кімнаті чернівчанина, як правило, представлено шість речей: зубна щітка, зубна паста, піна чи крем для гоління, станок для тієї ж мети, шматок мила, але частіше обмивок,  та рушничок, поцуплений в якомусь готелі. У ванній середньостатистичної чернівчанки ви знайдете 447 предметів, більшість з яких звичайний мужчина навряд чи зможе впізнати та ідентифікувати. Прийнявши ванну, жінка (не має значення – довговолоса, стрижена чи та, що перехворіла тифом) намотує собі на голову чалму із рушника, хоча б на хвилину. Причому, причини виникнення цього східного ритуалу у нашому цілком західному місті невідомі.

Чернівчанки знають про власних дітей все: термін наступного відвідування зубного кабінету, день важливого для дитини спортивного змагання, історію її останнього кохання, найкращих друзів, їх улюблені страви, марки мобільних телефонів, таємні страхи та мрії. Уявлення чоловіків про істот невеличкого зросту, які мешкають у квартирі, вельми приблизні та туманні.

Городянки жахаються павуків, черваків та мишей. Їм не подобається гусінь, навіть найкрасивіша. Натомість міські жінки люблять кішок. Мужчини стверджують, що також люблять кішок, але, коли жінки немає вдома, готові спровадити цю тварину якомога далі. Міські мужчини не розуміють, чому його подрузі подобаються ці облізлі віники, які вона чомусь називає «композиціями із сухих квітів». Жінка від’їжджає на тиждень і просить мужчину поливати квіти у її відсутність. Мужчина, природно, урочисто зобов’язується це робити. Жінка повертається і бачить, що всі квіти загинули. Ніхто не знає, чому це сталося.

Городянка одягається по-різному для походу у магазин, прогулянки із собакою, відповіді на телефонний дзвінок, перегляду серіалу, винесення сміття, читання книги, приготування їжі. Мужчини змінюють свій звичний одяг лише у двох випадках - весілля чи похорону.

Якщо чернівчанка, знаходячись за кермом авто, розуміє, що заблукала, то вона спиняється на найближчій бензозаправці і питає поради чи дороги. Мужчини-чернівчани вважають подібну поведінку виключно жіночою слабкістю й годинами кататимуться незнайомою місциною, підбадьорюючи себе фразами типу: «Як цікаво знайти новий шлях додому!» чи «Ось і універмаг – тепер зовсім близько».

Спостерігаючи за боксерським матчем за участю братів Кличко й бачачи удар нижче поясу, мужчина може скрикнути та зігнутися в три погибелі, бо лише йому відома гострота болю, яку відчуває спортсмен. Жінка ніколи по-справжньому не зрозуміє, чому футболісти, вишикувавшись у стінку, роблять кумедну гірку долонями. Тому ж жінка навіть не здригується, коли кіногерой отримує удару черевиком нижче пупця.

Маленькі дівчатка полюбляють гратися в ляльки. До підліткового віку їх цікавість дещо вгамовується. Мужчини ніколи не втрачають інтересу до іграшок. Чим старшими вони стають, тим дорожчими і непрактичнішими стають їхні іграшки. Типові іграшки мужчин: автомобілі, міні-телевізори, мобільні телефони, графічні калькулятори, невеличкі роботи, які по команді пропонують різноманітні напої, відео- та комп’ютерні ігри, будь-які предмети, що пищать та миготять.

Мужчини балакають у роздягальнях про гроші, футбол та жінок. Вони завищують власні доходи, мало що знають про футбол, а їх історії про жінок, як правило, імпровізовано вигадані. Жінки говорять у роздягальнях лише про секс. Говорять відверто, без приховування, їх описи дуже детальні та живописні. Вони ніколи не брешуть…

Але міські мужчини подобаються жінкам. Жінкам подобаються лише нескладні речі. Наприклад, мужчини. Тому, досягнувши рівності із сильною статтю, слаба стать стала прекрасною.

 Володимир Килинич