Яке то диво ногами зійти на вершину, руками дотягнутись до хмарини, коли гори димлять…

На життєвих перехрестях

Стільки відзнак, почесних звань, і нагород як у нього, мабуть, у Глибоці мало хто має. Мова йде про Анатолія Дудку. А він — директор від першого дня заснування (1 листопада 1991 року) районного центру туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді: це, зокрема, заслужений працівник освіти України, лауреат відомчої відзнаки Міністерства освіти і науки України (нагрудний знак «Софія Русова»), лауреат обласної педагогічної премії імені Омеляна Поповича, кандидат у майстри спорту та спортивний суддя I категорії, почесний громадянин Глибоччини…

Власне, не можна обійти ще один штрих. Про Анатолія Петровича вже сказано, написано теж немало, і цілком заслужено, тим не менш діяльність цієї людини спонукає мене бодай до того, аби знову кількома словеснии мазками змалювати її портрет на тлі ювілейної дати — 60-річчя від дня народження, що значиться у календарі 16 вересня.

За фахом Анатолій Дудка — інженер, бо закінчив Хмельницький технологічний інститут, за покликанням душі — і всебічно сформований педагог та умілий керівник і організатор.

Саме Анатолію Петровичу вдалося подати ідею створення системи освіти та виховання учнівської молоді засобами туризму і краєзнавства на базі позашкільного навчального закладу. І хто знає, як би склалась її подальша доля, коли б на зорі започаткування системи її не підтримав тоді завідуючий Глибоцьким райвідділом освіти Костянтин Дабула. Тепер вона плідно працює, приносить вагомі результати і за межами Глибоччини. До слова, на Всеукраїнському конкурсі педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів «Джерело творчості» у 2013 році Анатолій Дудка виборов перше переможне місце. Водночас, Глибоцький райцентр туризму, краєзнавства спорту та екскурсій учнівської молоді посідає в Україні домінуючі позиції, яким практично важко знайти аналоги за масштабністю охоплення вихованців, та за їх професійною підготовкою досвідченими педагогами.

—    У нашому колективі немає випадкових фахівців, — ділиться Анатолій Петрович, — то є справді досвідчені, душею і серце віддані справі виховання дітей люди. І серед них найперше Микола Боднарюк, Оксана Меленко, Володимир Баранюк, Софія Фера, Дмитро Сандул, Руслан Щур. Не стану приховувати, що від них, а ще, на жаль уже від покійних Івана Топала та Анатолія Рибалка, Володимира Шови, Анатолія Штаченка, Анни Гумельник я вельми багато почерпнув у своєму становленні педагога, за що їм щиро вдячний.

Мабуть, несправедливо б було обійти увагою і ще одного талановитого педагога — Оксану Меленко, дружини та найпершого помічника А.П. Дудки. Її здобутки теж унікальні, скажімо, Оксана Василівна одинадцять разів ставала переожцем чемпіонатів України з туристичних пішоходних походів зі своїми вихованцями. То є найкращий показник серед жінок-педагогів нашої країни.

… Анатолій робив перші учнівські кроки, коли старший брат Віктор взяв його у нескладний гірський похід. То була для нього незабутня мить, а відомі слова із пісні Володимира Висоцького «Лучше гор — могут быть только горы» назавжди запали в душу хлопця. Відтоді Анатолій Петрович обійшов фактично усі Карпати, побував на Кавказі, Саянах, Тянь-Шані, Памірі, Уралі. Однак попереду має ще чимало задумів, планів. Нехай же, Анатолію Петровичу, всі всі вони здійсняться сповна.

Василь Гейніш.