Як русначку Саманту приголомшив „мікрик” і зачарували гори
Із дорожніх нотаток „Триста років самотності”, написаних моїм колегою Олександром Масляником після повернення із подорожі по Сербії, я вже дещо знав про обох: Олександра Гавроша — ужгородського письменника і журналіста та Саманту Рац — поетесу, русинку із сербського Руського Керестура.
І ось тепер у закарпатському Рахові, на літній терасі кафе „Оленка”, Олександр Масляник за чашкою кави знайомив мене із своїми гостями. Так сталось, що і вони, і я приїхали сюди на презентацію книг Олександра Івановича „Гуцульщина у Львові” та „Художники закарпатської Гуцульщини”. Про пана Гавроша та його книгу „Блукаючий народ”, сподіваюсь, мова піде окремо. А наразі кілька штрихів до портрета Саманти. Молода русинка (русначка) із цікавістю вслухалась у кожне слово за столом. До речі, якусь хвилину-дві, був серед нас і мер Рахова Ярослав Думин, узгоджуючи деякі моменти наступної презентації.
Так от, Саманта вперше навідалась в Україну, зокрема на Закарпаття — батьківщину предків, котрі майже 300 років тому вирушили звідси у пошуках кращої долі на Придунайську рівнину. Із Ужгорода до Рахова вона разом із Гаврошом добиралась на рейсовому „мікрику” (мікроавтобусі). І гостя (за словами супутника) ніяк не змогла збагнути, чому відстань понад 200 кілометрів їм доводиться долати на такому незручному транспортному засобі. До того ж, водій часто зупиняючись, набивав отой „мікрик” пасажирами, наче бочку із капустою для квашення. А тут ще й дорога рясно помережена ямами. О, Боже, хіба такою уявляла вона собі подорож у давно омріяну Україну?..
— На очах Саманти, — додав Олександр Гаврош, — у ту мить ледь не з'явились сльози. Мені особливо і розрадити її було нічим, бо такою є наша нинішня дійсність. Одне врятувало — навколишні краєвиди, особливо, коли почали наближатись до гірської місцини Рахівщни.
Власне, чудова природа гір і справді зачарувала Саманту (сама ж бо живе на рівнині), про що вона згодом щиро зізналась і мені. І наголосила: неодмінно напишу вірші про неповторну красу Карпат. Один із них експромтом створила і прочитала нам наступного дня за вечерею.
…Якось раптово по навісу тераси затарабанили крупні краплі дощу. Саманта саме збиралась перебігти через дорогу до сусідноього супермаркету, аби щось прикупити.
— Почекайте, нехай перестане дощ, — спробували ми зупинити гостю.
— Ні, ні, — заперечила вона, — я дуже люблю прогулюватись під дощем.
І тут же встала з-за столу, відмовившись від парасольки. Коли за деякий час повернулась, намокла, збуджена, весело мовила:
— Прекрасно, але чому такий голодний дощ, у нас він значно тепліший.
— Саманто, та це ж гори, — в один голос відповіли ми. А щоб трохи зігріти її Олександр Масляник одразу ж подав русначці келих ароматного закарпатського вина.
Василь ГЕЙНІШ
ЗАПИТАННЯ ДО САМАНТИ
Чому ти вирішила приїхати до України?
Моя глибшa цікавість до України розпочалася 2 роки тому. Все почалося з українською музикою, культурою, я започала вивчати історію і вчити українску мову. Коли я читала та дізнала більше про культурних та історичних цінностей яки доступні на України, я вирішила, що мушу поїхати до України і особисто знайомитися з усім. На жаль, завжди щось сталося, і зруйнувало мої плани. Тимчасом, навесні цього року, я приймила гостей з України в моєму селі і моєму дому. Журналисту, писменника Олександра Гавроша з Ужгороду, Олександра Масляника, журналисту з Львова, та групу з телебачення –Тиса-, Максима Мельника и Виктора Рейпашия. Вони в моєму селі і її околици представили книгу Олександра Гавроша –Блукаючий народ-, і знімали документальний фільм про русинів-руснаків в Рускому Керестури. Потім вони зустрілися з моєю поезію яку я пишу протягом 12-13 років, але и з тим що я не опублікувала жодну книгу, збірку віршів. Це була ідея, що моя книга буде видана в Україні, на двох мовах, руснацкою та українською. Ось чому я приїхала в Україну на початку липня. Я прийшла для того, щоб завершила обробку моїх віршів, та на запрошення пана Масляника, присуствовати и взяти участь у презентації його книги альбому «Художники Рахівщини» в Рахови.
Що тобі найбільше запам’яталося?
Найбільш що я пам'ятаю, і ніколи не забуду це поїздка в микробусу від Ужгорода до Рахова яка тирває 5 години. Автобус був повний людей, маленький і старий, автобус струшується через величезни ями в дорозі... Я навіть отримала синець на спині. Хоча я думаю, що я пам'ятаю більше всі люди, яких я зустріла, їх приємность, културу та гостинність.
Що найбільше здивувало?
Чесно, Я була найбільше здивована, що більшість людей навіть у складній фінансовій ситуації, в країні яка прогресує повільно, таки спокійні. Про політику, президента, корупцію, ніколи не чула одного слова. У моїй країні, в Сербиї, це однією з основних тем розмови. Я була також здивована великим числом високоосвічених молодих людей. Я думаю, що в Україні з вищою освітою є більше людей ніж у Сербії.
Якими будуть результати твоєї подорожі?
Результат буде багато. Перебування в Україні допомогло мені додати бильше інформації до тексту яки пишу, я дізнавався бильше і вчила про теми, о який я хочу написати книгу, потим буду писати в русинському журналу, статті про Лемкив, Гуцули та Бойки, тому що у нас мало молодих людей знають цю тему, і багато іншого.
Що для себе зрозуміла нового?
Для себе? Я намагалася, принаймні 10 днів, щоб жити життя яки живут молоди люди в Україні. Я помітила, що в України є про людей більше важливе духовне і культурне багатство, не матеріальне. Я почала думати и працювати таким чином, і я визнаю, я відчуваю себе краще, легше так жити. Дякую Українцом!
Чи вивчила українську мову?
Я українску мову започала вчити трохи більше один рок тому. Сама, через интернети. Мени дуже допомогло що я листувалася щодня з людьми з усіх регіонів України. Перебування в Україні на початку липня виразно допомогло мені краще зрозуміти українську мову, тому що я українську мову не маю де слухати в моєму селу та регіону. Ну, є багато ще чому повчитися. Буду читати книги яки мени подарували в України, писани українскою мовою, и подіваюся що це мени бильше допоможе.
Якою виглядає Україна в порівняні із Словаччиною та Польщею?
Я не можу порівняти загалом Україну зі Словаччиною та Польщею тому що я відвідала тільки західни области України, тільки східні райони Словаччини, та південь Польщі. Те, що я помітила, що у Словаччині та Польщі є чіткі європейські вплив. У невеликих містах і селах, є великі супермаркети, дороги та будівлі нові. У невеликому селі ви відчуваєте, що перебуваєте в столиці. Я знаю, що є велика різниця в зарплатах. В України гірше як в Сербиї. Але знову ж, я чула, що багато підприємств в Словаччині закрити, люди не мають ні грошей, ні роботи, а багато з них ходять на роботу в Чеській Республіці. Але для мене, одне є що око видить, інше що вухо чує, а трете але найголовніше, що ви відчуваєте глибоко у себи. Якби я мусила вибирати, я б завжди сказала и вибрала – УКРАЇНУ!
