Відтак про себе, про книгу розповідав сам буковинський гість. І дещо шкодував, що немає на зустрічі модератора. Та так уже склалося, що до дрогобичан «Яблуневий сад…» потрапив лише щойно, то ж не було змоги в потенційних модераторів його прочитати.
В «історії, вартій цілого яблуневого саду» автор, за його власними словами намагався описати не лише історії та долі окремих людей, а й історико-політичний, національний контекст рідного його міста від часів імперії Габсбурґів до наших днів.
Як каже Максим Дупешко, в своєму творі він торкався, точніше збирав лише «вершки» тих чернівецьких історій. Тобто, можна й так сказати, це – такий собі вертикальний підхід. А от, за словами чернівчанина», у знаному романі «Фелікс-Австрія» Софії Андрухович, присвяченому іншому місту Пограниччя Станіславові (нинішній Франківськ) у австро-угосрьку добу, письменниця занурюється вглиб, йде «горизонтально»…
Є в романі й любов, і еротика, також важливе місце посідають війна, окупація, де окупація. Йшлося, звісно, не суто про роман, бо постійно виникали асоціації з нашим сьогоденням, тому торкався Максим Дупешко й теми війни на Сході, нинішньої ситуації в Україні, того, яким шляхом мали би ми українці рухатися до свого прийдешнього…
Розповідав письменник цікаво, так, що тепер уже не один дрогобичанин неодмінно прочитає книжку, яка є детальною та яскравою розповіддю про в стареньку матусю-Європу через історію маленького міста, яке за одне століття побувало у складі багатьох держав…
Власне буковинський гість Дрогобича говорив про Чернівці і різні часи своєї тривалої історії. Зокрема й лихоліття Другої світової… В цьому контексті пролунала й тема Голокосту й оповідь про Праведника народів світу Чернівецького міського голови Траяна Поповича, який врятував декілька десятків тисяч буковинських євреїв від депортації в Трансністрію, фактично – від винищення… (Зустріч, до речі, відбувалася напередодні Міжнародного дня пам’яти жертв Голокосту).
Лунали на зустрічі й уривки з роману, котрі засвідчили: перед нами твір, котрий стане явищем сучасної української літератури. Ось хіба один з описів міста:
«Те місто мало зовсім інший запах, його місто мало зовсім інший запах. Його вже неможливо відчути зараз. І це стосується не лише Чернівців, Усі західні міста вже втратили це. Уяви собі, що вулиці були значно залюднені, на кожній площі був ринок з усілякими свійськими тваринами, цибулями та часником, рибою та ковбасами. А тільки ти не думай, що міські люди пахнули інакше. Аж ніяк. Міщани пахнули вогкістю своїх помешкань, чиновники – папером, пилом і цифрами з рахункових книг…» (Друкуємо фраґмент з дозволу автора та видавництва – Ред.).
У романі Максим Дупешко вміло й вправно поєднує історію буковинської столиці з історіями своїх персонажів. І, як сам каже, хоч і майже кожний роман є автобіографічним, в «Історії, вартій цілого яблуневого саду», дуже багато героїв вигаданих письменником.
У своїй першій книзі Максим Дупешко вправно поєднує історію рідного йому міста з історіями тих, кого він описує на сторінках роману. І це не книга про яблука, як думає дехто, коли бачить назву, але про «місто, якого вже не існує, і про людей, які відходять». Про яблука ж автор каже, що це певний культурний архетип (зокрема й чернівецький). Й, говорячи про це, згадав і історію Адама та Єви…
У відповідях на запитання автор передовсім розповів, як ішов він ішов до свого нинішнього дебюту.
– Пишу я вже понад десять років (сьогодні авторові 32), та ніколи жоден текст нікому не показував. А ось після десятої сторінки роману зрозумів, що це чогось варте. Запропонував видавцям. І – «Книги-ХХІ» одразу погодились видавати…
Написана ж книжка, до якої Максим Дупешко так довго йшов фактично за півроку.
Запитали Максима й про його ставлення до Чернівців і наскільки воно збігається з тим, якими бачать Чернівці два відомих мистці – художник Олег Любківський та письменник Олександр Бойченко.
– Олег – справжній габсбурґофіл, а Олександр завше ставиться до всього іронічно й намагається ставити під сумнів. Мабуть, говорячи словами того ж Бойченка, в усьому є 50 відсотків рації. Так і у ставленні до Чернівців і Буковини загалом. До того ж не варто, мабуть, аж так ідеалізувати добу австро-угорську: бо ж скажімо, у Василя Стефаника вона не така вже «безхмарна» й безпроблемна…
Відповідаючи про свої літературні уподобання, серед найулюбленіших авторі назвав Максим Дупешко великого новеліста Василя Стефаника, Мішеля Уельбека, Джона Стейнбека, Джерома Селінджера, а також наголосив, що дуже любить скандинавську літературу…
– Чи читав уже ваш роман Олександр Бойченко і якщо так, що сказав?
– Не знаю, чи пан Олександр уже брав до рук мою книжку, але на чернівецькій презентації був. А це вже – добрий знак (посміхається. – Х.К.).
Цікаві історії створюють історію, а Максим Дупешко з Чернівців створив історію, котру варто прочитати.
Христина КУШНІР,
учениця Дрогобицької ЗОШ № 1 імені Івана Франка – для «Майдану»
Світлини Л. Ґольберґа
Джерело: http://maydan.drohobych.net/
КОМЕНТАРІ (1)
Дякую "Buknews" за передрук статті із Дрогобича. Щойно перечитав і маю кілька зауваг.
Перше: в статті сказано, що мені 34, а я - молодший на два роки, друге про Сашка Бойченка, який сидів на першому ряді, то вже авторка щось додумала, бо він просто був на презентації, а по-третє вона заспойлерила момент із назвою твору.
Але то всього лише учениця школи, тож не буду сильно сваритися. До "Buknews" претензій немаю, але останню цитату можна просто забрати, щоб не відбирати у читачів задоволення від того, що вони під час читання зрозуміють чому саме так названий роман. ;)
АДМІН
Здається врахували всі авторські зауваги і все виправили:)
Maxym Dupeshko
29 січня 2017 12:57