«Я за своїм Космосом – хоч в космос…» Вона - журналістка з Чернівців, він – лікар з Нігерії, який в Україні здобував медичну освіту

 Обоє стверджують, що для щастя бути разом у світі не існує жодних перепон.

 Історія знайомства Юлії Нікуляк та її - тепер уже законного чоловіка  - Космоса Стенлея на перший погляд банальна. Не банальним був розвиток їхніх стосунків. Успішна красуня-журналістка, професія якої зобов»язує комунікувати з різними людьми, познайомилась зі студентом Тернопільського вишу в соцмережах. Коли прочитала ім'я Космос, не повірила. Хіба такі імена бувають в африканців?…А тут, як з»ясувалось, темношкірий хлопець майже бездоганно шпарить українською. Почали спілкуватись, обмінюватись фотографіями, розповідями про «там» і «тут». Потім Космос приїхав до Чернівців, вже дуже хотів побачити те красиве місто, яке Юля називала маленьким Парижем. Ну і, звісно, саму Юлю…

   У Чернівцях гостя вразили унікальна австрійська архітектура, особливо національний університет, церкви, театр, гонорова вулиця О. Кобилянської, яка пасувала б кожному європейському місту. Африканець добре розмовляв українською і Юлі з цим хлопцем було легко і цікаво, він виявився галантним кавалером, постійно посміхався, жартував і кидав в її бік далеко не байдужі погляди. Зустрічались вони чотири роки, Космос розповів про дівчину з України родичам. Мама і п»ятеро його братів, які нині проживають на півдні Нігерії в м Анамбра, пораділи за сина, Юля їм дуже сподобалась. 

   Тимчасом Космос все частіше навідувався до Чернівців і одного разу повідомив, що взагалі переїжджає з Тернополя на Буковину. А невдовзі запропонував Юлі одружитись…

На той час Юля й сама зрозуміла, що закохалась в хлопця, колір шкіри, місце народження та інші нюанси вже не мали абсолютно ніякого значення. Мали значення лише стосунки, у яких домінували турбота цього чоловіка і пристрасні взаємні почуття. Поставало питання: як сказати родичам, що зібралась заміж за африканця… 

     Коли Юля з Космосом попід ручку перший раз пройшлася селом, люди лізли на паркани…

   Житла у місті в Юлі не було, лише дім у селі, де проживала бабуся, яка виховала дівчинку, поки мама працювала в Італії. Почувши про наміри доні одружитись з іноземцем, вона спокійно зреагувала, чого не скажеш про бабусю Стефанію…Та ніяк не могла повірити, що внучка надумала одружитись з африканцем. Старенька «здалась» після того, як Юля приїхала з Космосом в гості. Щойно гість зайшов до хати і почав балакати українською, запитав про здоров'я, приніс з криниці води, допоміг готувати вечерю, як бабуся подобріла і більше не задавала питань стосовно майбутнього зятя. 

  Інша річ – її односельці. Коли Юля з Космосом попід ручку перший раз пройшлася селом, люди лізли на паркани, а деякі, як вже зараз сміючись згадує дівчина, навіть службу в церкві не досиділи, - так бігли подивитись кого Юля з Чернівців привела додому.

  Це  вже потім Космос став своїм хлопцем у селі. Бо коли темношкірий гість всім по дорозі каже «Добрий день», в магазині просить хліб, а не «хлєб»  і стає з усіма до бесіди про життя-буття, нашою, рідною, то яка різниця звідки він приїхав і яка у нього шкіра? Остаточно Космос вписався в сільський побут та розмаїту буковинську етноспільноту, коли одного разу допоміг дідові заколоти кабана і це побачили сусіди…

   Тут, в Україні, він навчився їсти свинину, особливо сало з часником, коптити м'ясо, готувати інші українські страви. Юлю навчив африканських. Наприклад, готувати м»ясну гостру страву «Егусі» з різних видів м»яса, куди входять спеціальні приправи. Юля розповіла, що її треба їсти руками. А ще - суп «Пепе», заправлений пекучим перцем…Хоча африканські та й інші страви чоловік залюбки готує для своєї дорогої дружини, яку просто обожнює..

 - Моя бабуся була вражена ставленням Космоса до мене. Тим, як відчиняє мені двері, як подає руку, як розмовляє, дивиться, слухає…Він ставиться до мене так, як має ставитись до жінки кожен чоловік. Після таких моментів бабуся вже не переживала за мене, бо знала, що я в добрих і турботливих руках. Мене ж вразило, як м»яко Космос стимулював  займатись спортом, ми разом ходили у спортзал, поки дитини не було, разом вчились правильно харчуватись. Це були і є красиві стосунки, а не просто шлюб, - каже Юлія.

    Невдовзі у подружжя народилась донечка Емілія, яку Космос теж дуже любить. Юля розповідає, що він добрий і лагідний батько, хоч має свої принципи у вихованні дитини. Минулого року сім»я вирішила переїхати ближче до столиці у село Вишневе. Космос має гарну роботу, добре заробляє. Працює, щоправда, не за фахом, тож влаштувався поки що торгівельним менеджером. Головним для себе вважає – забезпечити сім»ю усім необхідним, щоб його кохана дружина та маленька донечка жили в достатку. 

              «Може тебе на базар відвезти й продати?»

   Чи задоволений життям в Україні? На це питання темношкірий емігрант відповідає ствердно: так. Ця країна дала можливість йому здобути освіту, працювати, знайти своє щастя, стати батьком. В Україні він не боїться за власне життя. Космоса шокують останні події у Сполучених Штатах Америки, де, за його словами, ще й досі процвітає расизм і темношкірого можуть легко позбавити життя, як це трапилось нещодавно з Джорджем Флойдом. І не лише з ним. Вважає, що якою б не була провина людини, покарати її може тільки суд, адже чорні не хочуть більше бути рабами, як це було раніше… 

  - Ви тільки вдумайтесь. Між 1500 і 1866 роками європейці перевезли до Америки майже 12,5 мільйона африканців, близько 1,8 мільйона з них загинули під час транспортування рабів морем з Африки в Америку. Ще й зараз в США та країнах Європи можна почути: «Може тебе на базар відвезти й продати?». Правда, сумно? І хоч работоргівлю скасовано понад 400 років тому, расизм мав і має продовження, коли чорним не можна зайти в ресторан, з»являтись на пляжах, мати інші права разом з білими, - каже Космос Стенлей.

    «Конгресу США слід ухвалити реформи щодо жорстокості в поліції та "припинити біль" як з одного боку, так і з іншого»

 Разом з тим зізнається, що йому неприємно дивитись по телевізору як темношкірі вчиняють погроми та нападають на білих громадян, які абсолютно не причетні до певних подій. Каже, що насильством насильство не подолати. Усі люди на землі повинні бути рівними. На думку Космоса, Конгресу США слід ухвалити реформи щодо жорстокості в поліції та "припинити біль" як з одного боку, так і з іншого. Законодавчі вимоги щодо цього варто переглянути і в європейських країнах. 

  Африканець каже, що в Україні люди толерантніші, расизм не так виражений, як, приміром, у США та Європі. Однак, пригадує Космос, у нього теж було кілька випадків, коли принижували за колір шкіри. Перший раз це трапилось під час навчання у Тернополі. В банку підійшов чоловік і навмисно став йому на ногу. Всі все бачили, але ніхто не зробив зауваження. В іншому випадку африканця просто вдарили. Ні за що. У Чернівцях п»яний молодик, навмисно провокуючи конфлікт, прямо в обличчя рявкнув: «Що ти, нігер, тут робиш?».

  Космос каже, що дуже образливо, коли тебе називають нігером. За його словами, усі прояви насильства і расизму – в Україні, у Європі, в Америці – це проблема освіти, освіченості та виховання людей. Він вважає, що якби люди знали добре історію його народу, скажімо, можливо вони б сто разів подумали чи варто принижувати людину лише за колір шкіри. Каже, що він, і багато його земляків, які живуть в Україні, готові говорити про цю проблему, щоб змінити думку і ставлення до іноземців з африканського континенту.

      «В Україні буде дуже добре жити. У неї є велике майбутнє» 

  З іншого боку, за словами Космоса, ми живемо у 21 столітті, міграційні процеси вже нікого не дивують, як африканці, так і українці та інші народи світу, мігрують до різних країн в пошуках кращого життя. В Україні, за деякими даними, проживає до 30 тисяч африканців. Багато з них створили сім»ї, працюють, навчаються. Зрештою, за словами Космоса Стенлея, нічого в тому поганого немає, що студенти-іноземці, серед яких й африканці, їдуть навчатись в Україну, адже гроші за навчання йдуть державі. Хоч і самим іноземцям це також вигідно, бо ж, приміром, рік навчання в США коштує 40 тисяч доларів,  в Україні – 4…. Відтак саме Україна є тією комфортною державою, де більшість відчуває себе вільними від екстремістських заворушень, воєн, голоду, бідності… 

   В Україні, як розповів Космос, для захисту і підтримки африканців та афроукраїнців створена Африканська рада, яка допомагає триматись разом, знаходить тих, хто вже тут живе і влаштувався. Саме завдяки цій організації в рамках реалізації проекту «Ми – різні, ми – разом!» проводяться уроки толерантності в київських школах, а до Дня Африки, за підтримки посольств ПАР, Нігерії та Єгипту -  футбольні чемпіонати, фестивалі на Хрещатику, де можна можна побачити виставку картин художників, предмети культури та побуту, національний одяг, виступи музичних та танцювальних колективів, покази моди Африки та багато іншого.

   Чи хотів би Космос назавжди залишитись в Україні?  Каже, що наразі – так. Як складеться далі життя – невідомо. Минулого року він їздив на свою батьківщину побачитись з мамою та братами, відвідати могилу батька. За його життя сім'я мала добрий бізнес, але батько кілька років лежав прикутий до ліжка після інсульту, на лікування пішли всі гроші. Зараз брати мають власний супермаркет, мама на пенсії. Рідні радіють, що Космос здобув освіту, створив сім»ю і загалом щасливий. Мама дуже хоче побачити білу дружину з України та онуку Емілію, тому Космос планує спільну поїздку додому. Каже, що станеться це дуже скоро…

   Юля теж хоче побувати на батьківщині чоловіка, познайомитись з родиною.  Каже, дуже цікаво побачити як живуть в Нігерії люди, який їхній побут, природа, звичаї, клімат…

Жити в африканській країні їй би не хотілось, та й Космос не планує життя в Нігерії. Молода сім'я готується віддати дитину до дитсадка, Юля після декретної відпустки планує повернутись в журналістику. В сім'ї розмовляють українською, дитина – також, паралельно дівчинку навчають англійських слів. Батьки хвилюються, щоб у дитсадку дитину не принижували за колір шкіри, тому вже зараз говорять про це, відпрацьовують версії як уникнути моральних ризиків. Ця тема дуже актуальна у їхній сім»ї, особливо для Космоса, який дуже любить свою донечку-красуню. Він готовий все зробити для того, аби його Емілія була щасливою. І не де-небудь, а в Україні.

  Коли африканець розмовляє майже бездоганно українською, це ламає стереотипи

  У розмові з автором цієї публікації Космос Стенлей запевнив: «В Україні буде дуже добре жити. У неї є велике майбутнє». 

   Кілька разів на рік вони з Юлею одягають вишиванки, які колись купили у магазині. На Пасху, Різдво – за святковий стіл, і обов»язково – на День Незалежності. Символізм цього свята з кодовою назвою «незалежність» нігерієць відчуває не гірше українця, адже прожив у цій країні 10 років. І не лише тому, що прожив тут стільки літ і об»їздив ледь не всю Україну … 

   Козиряти своєю українськістю не любить. Ту ж вишиту сорочку напоказ не одягне. Але мову нашу знає добре. Навіть діалекти місцеві вивчив. Юля, звісно, постаралась. Це ламає стереотипи, люди, коли чують, що темношкірий хлопець звертається до них майже бездоганною українською, легше йдуть на контакт, знайомляться, домовляються, довіряють.. Деякі з цікавості стараються забалакати, щоб перевірити, чи дійсно він розмовляє українською, чи то тільки люди так кажуть. Космос не розчаровує їх...

Анна Данилюк, журналіст