Військові пам’ятники Чернівців ХХ ст.:  культура пам’яті та архітектурні рішення (на вікенд)

Військові пам’ятники Чернівців ХХ ст.: культура пам’яті та архітектурні рішення (на вікенд)

24.03.2013, 01:06

            Історичне минуле залишає по собі різні, матеріальні та духовні, сліди, використання яких залежить від відповідної культури пам’яті у суспільстві. Особливим проявом пам’яті про минуле є пам’ятники, що споруджуються на згадку про певні події чи для відзначення пам’ятних місць. На Буковині та у Чернівцях традиція зведення пам’ятників виявилася сталою з ХІХ ст., хоча на території краю мали місце події, що залишили помітний слід і в історії краю, і у світовій історії. Загалом впродовж ХІХ-ХХ ст. в Чернівцях створили ряд пам’ятників, що відображали ставлення населення міста до релігії чи висловлювали ставлення до влади. На тлі порівняно невеликого числа пам’ятників австрійської епохи поодиноким виступив пам’ятник, що започаткував традицію спорудження військових пам’ятників місті.

Історія спорудження пам’ятників вже відображена в історичній літературі. Вперше історію спорудження пам’ятника солдатам 41-го піхотного полку подано в ІІІ томі «Історії ц.і к. піхотного полку Ерцгерцога Євгена №41». Про святкування 200-літнього ювілею полку є згадка й в роботі Р.Ф.Кайндля «Історія Чернівців». Окремо варто виділити роботу чернівецьких істориків В.Заполовського та С.Осачука, які вперше підняли питання про догляд за військовими могилами часів І Світової війни та продемонстрували відродження з забуття військових пам’ятників того часу. Вивчення пам’ятників ці автори продовжили у співавторстві з Н.Шевченко, підготувавши видання, в якому продемонстровано зміну пам’яті чернівчан, зафіксовану у пам’ятниках чотирьох епох. Питанню відображення історичної пам’яті у пам’ятниках присвятив невелику розвідку львівський науковець В.Расевич, який звернув більше уваги проблемам фіксування саме політичної історії. З точки зору архітектури вивчали проблему пам’ятників м. Чернівці Ю.Хохол та Ю.Ковальов. Значним є і число публікацій, присвячених культурі пам’яті щодо подій, яким присвячено пам’ятники. Загалом в сучасній історіографії наявні роботи, які в сукупності характеризують стан пам’ятників в Чернівцях, хоча ніхто з авторів не виокремлював загальної лінії відображення у пам’ятниках пам’яті про військові події. Саме тому дана стаття має за мету висвітлити обставини появи та історію існування в міському середовищі Чернівців військових пам’ятників ХХ ст.

Першим пам’ятником, що відображав ставлення чернівчан і влади до військового минулого став пам’ятник солдатам 41 піхотного полку. У 1899 р. командир полку ініціював заходи, щодо розробки пам’ятника, який пізніше споруджували на кошти громадськості та буковинських інституцій. У буковинських громадах було зібрано понад 14 тис. корон, 10 тис. виділив ландтаг Буковини, і по 5 тис. – дирекція Буковинської ощадної каси та Православний релігійний фонд. Міська рада Чернівців виділила 3 тис. крон та земельну ділянку на розгалуженні вулиць Семигородської та Ратушевої.

26 квітня 1901 р. у день освячення нового [до початку ХХ ст. свій прапор мав кожен батальйон. – авт.], полкового, прапора відбулися й закладини пам’ятника. До свята уклали грамоту про закладини пам’ятника за підписами патрона полку ерцгерцога Євгена фон Савойєн, митрополита Буковини Аркадія, крайового президента Фрідріха фон Бургіньйон, бургомістра Антона Кохановського та ін., яку в латунній капсулі заклали у фундамент пам’ятника.

Монумент, який розроблявся мешканцями Відня архітекторами Фіала та О.Ляске втілював у собі три ідеї – вшанування загиблих воїнів-буковинців, освячення полкового прапора, згадка про ювілей полку. Пам’ятник був виготовлений у вигляді обеліска, на вершині якого знаходився орел з широко розкритими крилами та бойовим знаменом у пазурах – символ мужності та готовності виконати воїнський обов’язок. У нижній частині обеліска знаходилися схрещені прапори, як символи бойової слави та гірлянди квітів – пам’ять про полеглих солдатів. Ця бронзова частина пам’ятника була відлита у віденській фірмі Бешонера за моделлю скульптора Р.Маршала. На цоколі вибили три майже однакові за змістом написи німецькою, румунською та українською мовами: „Поляглим на полю слави синам-борцям 41-го піхотного полку імени архікнязя Євгенія вдячна Буковина”. На тильному боці цоколя позолоченими римськими цифрами викарбували роки: „1701 – 1901”. Матеріалом для 7-метрового обеліска послужив граніт з родовища Пожар у Чехії. Освячення пам’ятника відбулося 2 грудня 1902 р. Хоча на час відкриття вже існували два пам’ятника військовикам 41-го піхотного полку, які відкрили в 1879 р. у Сараєво та 1900 р. у Чітлучі, новий пам’ятник став невід’ємною частиною міського середовища. Доказом цього  виявилося й повідомлення газети „Bukowiner Post”, яка повідомила читачів за кілька днів після відкриття пам’ятника, що його образ вже втілено у поштовій листівці.

Хоча творці пам’ятника бажали йому витримати бурі століть, кінець 40-х років ХХ ст. для нього виявився фатальним – пам’ятник знесли. Знесення пам’ятника відбулося на підставі рішення виконкому чернівецької міської ради від 12 грудня 1949 р. (протокол №38). Лише на початку 90-х років Чернівецька міськрада ухвалила відновити пам’ятник.

            Загалом пам’ятник воякам 41-го піхотного полку, розташований у центрі міста був виявом пам’яті чернівчан до власних земляків, хоча втілення такої пам’яті виглядало як пам’ять до абстрактних осіб. Крім того, сам монумент не виступав місцем жалобного пошанування, але мав символізувати героїчну історію австрійської армії. Проте ситуація змінилася з початком Першої світової війни, коли пам’ять про події війни формувалася у сьогоденні і була перенесена на поховання, що з’являлися в ході війни. Щоправда, зіткнення зі смертю вело до відносного звикання і ставлення до смерті, як до щоденного явища. Підтвердження цьому міститься і у наказах російського начальника Чернівецького гарнізону генерал-майора Глєбова. Останній в наказі №35 від 29 вересня 1916 р. наказував довести до відома рядових п.53 статуту внутрішньої служби та „переконати їх, що нижні чини, які померли від ран далеко від своїх близьких та рідних, заслуговують на особливу увагу з їхнього боку, а тому сміх і голосні розмови при зустрічі з процесіями недопустимі”.

Значне число військових поховань з’явилося у Чернівцях та їх околицях в роки Першої світової війни. Вони стали об’єктом уваги з боку влади та міської громади і формувалися впродовж всього періоду війни. Перші поховання на кладовищі по вул. Зеленій з’явилися після бою під с. Раранче 23 серпня 1914 р., а вже 13 серпня 1915 р. президія Чернівецького тимчасового магістрату відокремила ділянку для солдатських могил на кладовищі. Це було зроблено у зв’язку зі зростанням числа військових поховань весною 1915 та зими-весни 1916 рр. Найменше число могил припало на період літа 1916 – літа-осені 1917 рр. Хоча солдатський цвинтар не отримав завершеної форми, було оголошено конкурс на проект пам’ятника полеглим воякам і у травні 1916 р. зібрали 30 тис. крон. Російський наступ 1916 р. перекреслив плани австрійської влади. Вшанування пам’яті загиблих солдатів мало свій сенс, адже лише на згаданому кладовищі поховано 14 950 австрійських та німецьких солдатів, а також невелике число російських солдатів.

Питання про впорядкування поховань остаточно вирішилося 17 січня 1923 р.. а вже 15 березня 1923 р. на кладовищі перепоховали рештки 1 050 невідомих вояків з околиць Чернівців. Довершений вигляд „Цвинтар героїв” отримав у 1924 р.: його відділили від решти кладовища живоплотом, а на центральній алеї встановили пам’ятник роботи скульптора Горії Міклеску. У верхній частині пам’ятника розташовувалася бронзова урна. По обох боках вмонтували зображення орлів, а на передній стороні цоколя містився напис „Невідомому Герою 1914-1918”. 12 листопада 1924 р. відбулося урочисте відкриття пам’ятника, до якого впорядкували й могили. Так, товариство „Пошана героїв” об’єднало окремі поховання у великі земляні могили, на яких встановили кам’яні та металеві хрести. У первісному вигляді зберегли оригінальні пам’ятники часів війни. Ліворуч від солдатського цвинтаря розташована братська могила вояків російської армії.

В роки Другої світової війни на місці солдатського цвинтаря з’явилися солдатські поховання, а по війні на місці могил відбувалися й поховання цивільних осіб. У грудні 1994 р. чернівецьке товариство „Буковинський Чорний хрест/Догляд воєнних могил” звернулося до Чернівецької міської ради з пропозицією відновити військовий цвинтар. Архітектурний проект меморіалу розробив В.Шарко. Після виконаних робіт 29 червня 1996 р. відновлений солдатський цвинтар було освячено.

На кладовищі знаходиться і братська могила Польських легіонерів, на могилі яких у 1937 р. встановлено пам’ятник з написом польською мовою: „Вірним синам Вітчизни, жертвенним і геройським легіонерам, полеглим у битві за незалежність Польщі. Земляки з Буковини”. На пам’ятнику є дата існування підрозділу „30 вересня 1914 – 1916 р.” та Хрест легіонера. Відкриття цього пам’ятника було урочистим і пройшло 19 вересня 1937 р. за участю представника Польщі, представників „Товариства польських добровольців та легіонерів Румунії”, представників румунського уряду, румунської армії, ІІ бригади легіонерів з Варшави, „Союзу колишніх румунських добровольців”, голови Комітету по догляду за могилами польських легіонерів у Румунії”. Відкриття пам’ятника супроводжувалося також вшануванням пам’яті невідомого солдата. Цей пам’ятник став заручником світових подій, і власне початку німецько-польської кампанії вересня 1939 р. У ніч з 6 на 7 вересня 1939 р. пам’ятник легіонерам був пошкоджений невідомими особами, про що було складено відповідний акт. Подібні дії невідомих (німців чи українців) змусили комендатуру Чернівців в особі майора К. Стефанеску організувати цілодобову охорону пам’ятника з обов’язковим освітленням уночі.

В роки І світової війни військові поховання з’явилися і на єврейському цвинтарі, які облаштовували з жовтня 1923 р. як „Цвинтар героїв”. 24 вересня 1925 р. тут перепоховали рештки 13 солдатів з цвинтаря в с. Топорівці. У 1926 р. на пожертви єврейської релігійної громади на похованнях встановлено 80 кам’яних надгробків. На Єврейському цвинтарі, у північно-західному куті старого єврейського громадського цвинтаря знаходиться й братська могила понад 30 солдатів-мусульман російської армії. Це було викликано розпорядженням ховати мусульман в окремих від християн могилах і недопущення поховання у одній братській могилі християн та мусульман. У 1939 р. стараннями єврейської релігійної громади встановлено пам’ятник. Останній має форму стовбура дерева і увінчаний у верхній частині півмісяцем з п’ятикутною зіркою та написом румунською мовою: „Воякам-мусульманам, полеглим у світовій війні 1914-1918”. Під написом з обох сторін стовбура викарбовано прізвища 33 похованих. У червні 1940 р. пам’ятник було освячено. Пам’ять про загиблих солдатів бережуть також братські могили польських легіонерів у костьолі Серце Ісуса, братські могили у с. Стара Жучка, Рогізна та поховання на громадському цвинтарі м. Садгора. За межі цвинтаря у вшануванні пам’яті загиблих земляків вийшли представники німецької євангельської громади, які за ініціативою пастора В.Арца 31 жовтня 1928 р. відкрили в саду євангельської кірхи воєнний пам’ятник на пошану загиблих у війні євангельських німців.

            Загалом подібне ставлення до поховань загиблих солдатів було результатом загальної лінії догляду за могилами полеглих, що проводилася на основі положень миру з Німеччиною та іншими країнами. В Румунії товариство з догляду за військовими могилами створили 12 вересня 1919 р. згідно з королівським декретом. Згодом у регіонах країни почали створюватися регіональні комітети, які у містах – центрах розташування командування корпусів мали очолювати командири корпусів. У Чернівцях створення регіонального комітету відбулося 10 травня 1920 р. на засіданні у штабі VІІІ дивізії. Головою регіонального комітету став митрополит Буковини Володимир (В.Репта), його співголовою був єпископ І.Воробкевич. Серед членів комітету були державні секретарі Буковини, примар Г.Шандру, командир дивізії генерал Нікулчя, начальник штабу підполковник Ровінару, ректор університету В.Тарнавскі та ряд інших осіб. Впродовж наступних років проводилася робота зі створення філій товариства „Могили героїв”, яка на Буковині була активною у першій половині 20-х років й ініціювалося з Бухаресту та Чернівців. Роботи з впорядкування могил стали особливо інтенсивними у другій половині 30-х років, коли проводилося перепоховання полеглих солдатів та облаштовувалися братські могили.

Традиція вшановувати пам’ять полеглих солдатів збереглася і у пізніший час, проте у роки Другої світової війни та після неї змінився об’єкт такого вшанування. На перший план у Чернівецькій області, як і загалом в Радянському Союзі, вийшло вшанування військовиків Червоної армії, тоді як полеглі з протилежної сторони були забуті, оскільки вписувалися в радянську ідеологію виключно як вороги. Та все ж в першу чергу увага надавалася благоустрою могил полеглих у війні, на чому наголошувалося у постанові Раднаркому УРСР та ЦК КП(б)У від 1 квітня 1944 р. У відповідності до неї виконком Чернівецької міської ради та бюро міськкому КП(б)У  ухвалили 26 липня 1944 р. постанову щодо облаштування військових цвинтарів з встановленням пам’ятників на великих і малих братських могилах, а також індивідуальних. Проте пам’ятник на честь полеглих солдатів у Чернівцях з’явився у 1949 р. і був відкритий 3 квітня за участю представників міського та обласного керівництва. Завдяки цьому центральний вхід на кладовище набув вигляду меморіалу і зберігався до реконструкції у 1974-1975 рр. На дільниці військових поховань виділено могили воїнів Червоної армії, які загинули в боях за Чернівці, чи померли від ран та хвороб у шпиталях міста. Кладовище створено як єдиний архітектурно-просторовий ансамбль та складалося з двох частин. Центральна алея кожної ділянки завершувалася монументом, який виступав в якості композиційного центру і надавав усьому ансамблю урочистого вигляду. Біля підніжжя монументу поховані Герої Радянського Союзу, тоді як по обидва боки від алеї розташовані могили солдатів та офіцерів. На невисокому п’єдесталі з червоного пісковика встановлено скульптурне зображення радянського воїна з прапором в руках (скульптор Г.П.Петрашевич). Військове кладовище мало легку огорожу з керамічних блоків. Стовпи огорожі завершені декоративними вазами. Входи на територію кожної ділянки оформили двома нахиленими прапорами, встановленими на п’єдесталах. На щитах біля прапорів – скульптурні зображення орденів періоду війни. Загалом у рішенні військового кладовища знайшла своє відображення характерна для російської меморіальної архітектури любов до ансамблевих будов. „В цьому не тільки увічнення пам’яті загиблих воїнів, але й прославлення перемог Радянської армії і всього трудового народу, за торжество ідей яких вони віддали своє життя”.

Проте шанобливе ставлення до пам’яті полеглих не обмежувалося впорядкуванням військових кладовищ, адже перемога у Другій світовій війні сприймалася як свято і перша річниця перемоги відзначалася урочисто.  Разом з цим на відзначення перемоги у Великій Вітчизняній війні, а значить і пошанування її героїв, командування Прикарпатського військового округу оголосило конкурс на проект пам’ятника. В результаті з 45 проектів відібрали проект інженер-майора В.І.Григора та вибрали місце для спорудження, яке планували завершити до 7 листопада 1945 р. Скульптором пам’ятника був Г.П.Петрашевич. Пам’ятник є вертикальною композицією, яка об’єднує в єдине ціле монументальну трибуну з власне монументом. Рішення повторює ідею пам’ятника – трибуни втілену архітектором А.В.Щусєвим у мавзолеї В.І.Лєніна. Чотиригранний полірований обеліск з червоного українського граніту має висоту 15 м. Біля підніжжя обеліска встановлено бронзову фігуру воїна-переможця з прапором у руці - символ могутності Радянської армії. Основа монумента виконана з червоного пісковика, обробленого з грубим та дрібним сколом каменю. Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 14 липня 1946 р. за участю представників підприємств та організацій міста. Відкривав його генерал армії А.І.Еременко. Відкриття відбулося з дотриманням всіх формальностей, характерних для того часу. У 1973 р. на лінії фасаду розмістили стели з назвами військових частин, які звільняли м. Чернівці та отримали звання „Чернівецьких”. У 2005 р. було проведено капітальний ремонт трибуни та стилобату монумента. Власне сам пам’ятник виконував і продовжує виконувати дві функції: функцію пам’яті про Другу світову війну та утилітарну функцію, слугуючи трибуною під час урочистостей.

Кількома днями пізніше, 16 липня 1946 р. відкрито й пам’ятник на могилі радянських генералів та офіцерів у парку культури та відпочинку. Пам’ятник – масивний п’єдестал з червоного пісковика завершується чотирма легкими квадратними колонами з вапняку. З боку головного фасаду біля підніжжя колон встановлено картуш з барельєфним зображенням Героя Радянського Союзу  генерал-майора Ф.О.Боброва. Братська могила розташована в центрі невеликої упорядкованої галявини і до сьогодні є місцем проведення заходів, присвячених вшановуванню пам’яті загиблих у війні. Авторами пам’ятника є скульптор Б.Горн та архітектор Д.Ліндротт (Відень).

Поруч з вшануванням пам’яті загиблих військовослужбовців вже у 50-х роках ХХ ст. вшановували й пам’ять підпільників. Так, 3 листопада 1956 р. на території християнського кладовища у Чернівцях, на могилі розстріляних у жовтні 1942 р. учасників молодіжної організації з м. Хотина відкрито пам’ятник у вигляді кам’яного обеліску [11]. На обеліску є відлитий з бронзи комсомольський значок та слова „Вічна слава”. Біля основи встановлена мармурова плита з прізвищами загиблих [30, 66-67]. На кладовищі у 1971 р. встановлено пам’ятник керівникам комуністичного підпілля на Буковині в роки Другої світової війни О.Боярко, З.Глєбу та командиру загону дальньої розвідки М.Удонову, роботи архітектора О.Єгорова.

Поруч з пам’ятниками, що мали нагадувати про загиблих в роки війни з’являлися пам’ятники, що символізували подвиг радянських солдатів у війні. В пам’ять про звільнення Чернівців 29 березня 1944 р. в місті на Привокзальній площі 28 червня 1946 р. відкрили пам’ятник військам І Українського фронту, автором якого є архітектор М.Ашкіназі. На гранітному постаменті височіє танк Т-34 з бортовим номером 608. Командував ним гвардії лейтенант П.Нікітін, який одним з перших увірвався в передмістя Чернівців.

У 1985 р. напередодні Дня перемоги у Садгорі по вул. Комінтерна (суч. вул. В.Александрі) відкрито пам’ятний знак воїнам І Чехословацького корпусу роботи скульптора Д.Горшковського та архітекторів Б.Деркача й С.Допіра. Пам’ятник представляє собою два стрімкі пілони, увінчані п’ятикутною зіркою. В їх середній частині розміщено фігуру жінки – символ солдатської слави. Також на пам’ятнику знаходяться написи чеською та російською мовами, що засвідчували перебування тут генерала Л.Свободи та К.Готвальда. Знаходиться пам’ятник біля колишньої військової частини. Відкриття його пов’язане з подіями квітня-серпня 1944 р., коли під Чернівцями формувався І армійський корпус під командуванням генерала Л.Свободи. На відкриття прибули мешканці міста, консул Генерального консульства ЧССР у м. Києві В.Горак. Фактично цей пам’ятник доповнював існуючий пам’ятник полеглим чехословацьким солдатам та офіцерам на садгірському кладовищі.

Загалом пам’ятники, якими вшановували пам’ять загиблих в роки Другої світової війни цілком вписувалися у загальну схему пошанування подій Другої світової війни. Окрім пам’ятників в місті від 40-х років ХХ ст. з’явилися вулиці названі на честь полеглих героїв.

Зі створенням незалежної України змінилися акценти у поглядах на окремі події Другої світової війни. Завдяки цьому у Чернівцях постала можливість зведення пам’ятника бійцям та учасникам Буковинського куреня 24 вересня 1995 р. за участі мешканців міста та ветеранів куреня та його командир П.Войновський. З його встановленням виникли окремі проблеми, що мали результатом заборону встановлення пам’ятника, протести представників єврейської та польської громад міста. Попри заборону пам’ятник роботи скульптора І.Салевича та архітектора Я.Руснака зайняв місце у старому місті. На гранітному постаменті встановлено фігуру архангела Михаїла зі списом та щитом, на якому є гасло українських націоналістів. В ногах архангела є напис „Героям Буковинського Куреня” та роки „1918-1941-1944”. Відкриття пройшло без участі військового оркестру та інших військових почестей, що відрізняло його від тих, що проходили у радянський час.

Знайшло у окремих пам’ятниках і відображення військового сьогодення. Так, у 1978 р. у Піонерському парку по вул. Вересневій, що у Садгорі встановлено на постаменті літак винищувач Миг-17 ПФ, що символізувало вже нинішню епоху. На території Чернівецького прикордонного загону встановлені бюсти прикордонників, що відзначилися в охороні державного кордону. Та все ж більше значення має рішення про встановлення пам’ятника буковинцям, що загинули у роки неоголошеної радянсько-афганської війни. Після тривалого розгляду цього питання на проспекті Незалежності встановлено пам’ятник роботи скульпторів Д.Горшковського та М.Лисаківського. Пам’ятник – два пілони, між якими вміщено скульптурне зображення жінки з хрестом (символ Буковини), яка  тримає на руках пораненого солдата. По обидва боки від скульптурної групи є невелика стінка, викладена з каменю. На ній встановлено дві стели чорного граніту з вибитими іменами загиблих. Перед скульптурною групою є хрест з чорного граніту. До пам’ятника ведуть невисокі східці. Відкрили пам’ятник 15 травня 1999 р. таким чином у 11-ту річницю початку виведення радянських військ з Афганістану, пошанувавши 49 загиблих буковинців та 127 інвалідів війни. У відкритті взяли участь ветерани війни з Чернівецької та сусідніх областей, голова Всеукраїнської організації ветеранів Афганської війни С.Чорнописький.

            Таким чином, військові пам’ятники з’явилися у Чернівцях на початку ХХ ст. як відображення воєнних подій пов’язаних з Буковиною. Вшанування військових мало різний характер і різні пам’ятники, тому в сучасних умовах в Чернівцях існує комплекс військових пам’ятників, що відображають історичне минуле Буковини кількох епох. Особливого характеру військові пам’ятники набули у період світових воєн, коли місцем пошанування військових стали військові меморіали та кладовища, що виконувалося, зокрема після Першої світової війни, у відповідності до міжнародних угод. Розташування пам’ятників на території міста виконувалося таким чином, щоб якомога краще вписати пам’ятник у існуючий міський ландшафт і одночасно підкреслити значення пам’ятника. Поява пам’ятників здебільшого відповідала як спрямуванню влади, так і настроям населення, хоча окремі з них з’являлися в умовах протистояння влади та частини громадськості.

 Оксана КРАВЧУК, асистент кафедри містобудування Київського національного університету будівництва та архітектури

 Ігор ПІДДУБНИЙ, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії нового та новітнього часу Чернівецького національного університету ім. Ю.Федьковича

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.