“Віденський літературний татко”, або Про кого сперечалися фірмани чернівецьких фіякрів

28 квітня виповнюється 140 років з дня народження австрійського письменника, поета і сценариста, блискучого публіциста, літературного критика, відомого сатирика, есеїста, афориста, журналіста і видавця Карла Крауса (Karl Kraus, 1874–1936). З цієї нагоди в Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського розгорнуто виставку «Неперевершений майстер малих форм».

 Про його творчість в часи Австро-Угорської імперії сперечалися, за Ґайнценом, «фірмани чернівецьких фіякрів». Фраза для чернівчан майже хрестоматійна. Але оскільки таке прізвище годі шукати у доступних енциклопедичних словниках, то для пересічних читачів, не дуже тонко обізнаних з європейською літературою (власне, германістикою) початку ХХ століття, воно довший час залишалося в ореолі таємничості. І тільки коли 2008 року в Чернівці привезли домашню бібліотеку Петера Деманта, це дещо допомогло цей ореол розвіяти. У книзі «Моя первая жизнь» Петер Демант описує свої віденські дитячі роки, столичну богему, яка часто бувала в їхньому домі і серед цієї богеми з великим пієтетом згадує Карла Крауса:

«До нас приходили люди, яких ми знали за фотографіями в нашій бібліотеці – там висіло багато портретів у рамках з автографами і написами, часто віршованих, зміст котрих я зрозумів набагато пізніше. Був серед них блискучий літератор і критик Карл Краус – «віденський літературний татко», чоловік маленького росту, з проникливим гострим поглядом з-під пенсне. Його мова вирізнялась майже театральною виразністю, час від часу він робив паузу, аби дати можливість слухачам вникнути в суть мовленого... Вражала відточеність і лаконічність його пояснень».

А в книзі роздумів, спогадів і щоденників «Мимоходом...» Петер Демант присвятив йому цілий есей. Воно й не дивно: Карл Краус був унікальною фігурою німецькомовного громадського і культурного життя першої третини XX століття. Мав надзвичайно великий вплив на інтелектуальне життя Відня. Без цього імені історія журналістики загубила б одну з найцікавіших своїх сторінок. Отож, Карл Краус цілковито заслуговує, щоб ми знали про нього трохи більше.

Народився майбутній письменник 28 квітня 1874 року в Богемії в багатій єврейській родині, яка 1877 року перебралася до Відня. Тут він вступив на юридичний факультет університету, і зразу ж виступив як літературний критик, зробив перші спроби на сцені. 1894 року перевівся на факультет філософії та літератури. А вже 1896-го кинув університет, так і не отримавши диплом.

Саме в цей час Краус заприятелював з Петером Альтенбергом – типовим представником віденської літературної богеми (хоча той за освітою був лікарем), надзвичайно модним як своїми творами, так і способом життя, характерним для людей його кола. Альтенберг був активним учасником авангардного літературного гуртка “Молодий Відень”, то й залучив до нього Карла Крауса. На той час учасниками “Молодого Відня” були Герман Бар, Гуґо фон Гофмансталь, Артур Шніцлер, Фелікс Зальтен та ін.

У квітні 1899 року Карл Краус почав видавати власний журнал «Факел». З випуском його першого номера почався один з найпарадоксальніших сюжетів у історії світової журналістики. Журнал виходив 37 років, загальний об’єм складає 22 500 сторінок в 922 випусках.

У перші роки на його сторінках публікувалися знамениті письменники й художники: Петер Альтенберг, Август Стріндберг, Оскар Вайлд, Генріх Манн, Франц Верфель, Детлев фон Лілієнкрон, Адольф Лоос, Еріх Мюзам, Оскар Кокошка, Арнольд Шенберґ, Ґеорґ Тракль.

Краус мав талант розпізнавати добрих авторів. Він звернув увагу на німецького поета Франка Ведекінда, який входив до яскравих представників літературної богеми того часу і був автором приголомшливої драми «Скринька Пандори» (1904). Краус допоміг йому поставити цю драму на сцені. Будучи гранично справедливим, він відзначив чуттєву й витончену поезію Ельзи Ласкер-Шюлер. Він же відкрив і молодого Бертольд Брехта, багатьох інших талановитих письменників.

Жителі Відня роками залишались його вірними читачами й цінителями. Ще до початку Першої світової війни журнал у незмінній червоній обкладинці перетворився на найпопулярнішу віденську «інституцію», а після війни отримав статус культового видання. Наприкінці 20-х років Карл Краус і його «Факел» – чи не головний центр тяжіння для всієї інтелектуальної еліти Європи.

Жителі тих Чернівців як справжні європейці не могли бути гіршими, тому на вулицях нашого міста навіть «фірмани фіякрів» читали це видання, що свідчить про високий рівень чернівецької культури.

День виходу “Факела” сучасник видання, журналіст Роберт Шьой, описував так: «Куди не глянь – всюди червоний колір. Ах, яке було перешіптування, осуд, мурашки по шкірі. На вулицях, у трамваї, у міському парку – всі читали червоний журнал».

Проте, чим більше ставало у «Факела» сторінок – і передплатників – тим меншою робилася його автура. Краус завжди був головним автором номеру, з 1912-го він став ще й єдиним. Того року на обкладинці з’явився рядок “Sämtliche Beiträge von Karl Kraus” (“Всі статті написано Карлом Краусом”). Колеги по перу цілком справедливо охрестили видання «Журналом одного журналіста».

Не зважаючи на це, “Факел” виходив аж до смерті його автора (1936), зробившись найвпливовішим виданням епохи. Про що ж писав журнал одного журналіста впродовж майже 40 років?

У певному сенсі – завжди про одне й те ж. Улюбленою темою Крауса був Відень. Вірніше, віденське життя в дзеркалі віденської преси – він дуже уважно вивчав картину життя столиці, як невичерпну клінічну картину близького кінця світу (мабуть, він тонко бачив і відчував розпад Австро-Угорської імперії).

Майже всі тексти «Факела» будувались навколо цитат із щоденної австрійської преси. Краус створив власну техніку поводження з чужим газетним текстом – він ніколи не вступав у полеміку, а натомість показував, як та фраза побудована, відкриваючи один за одним заховані в ній підтексти лицемірства, продажності, мороку і тупості. Матеріалу для роботи він мав достатньо, бо на початку ХХ століття газетні новини перестали бути нейтральними повідомленнями про події, а журналісти, замість подавати інформацію, почали поширювати політичні погляди і рекламувати різні концепції, власні думки, провокуючи емоції. А Краус, власне, був непримиренним ворогом непрофесійної журналістики і жовтої преси. За те, що журналісти надто багато уваги приділяли темам кримінальним і приватним, Краус регулярно з ними воював, за що не раз діставав “на горіхи”.

Тому й не дивина, що всі його колеги по перу (а він ніколи не рахувався з особистими знайомствами чи минулими заслугами) завжди з хвилюванням чекали виходу нерегулярного «Факела» у виклично червоній обкладинці. Не оминав він своєю увагою і вже маститих письменників, якщо вони, на його думку, порушили святий обов’язок кожного порядного літератора – нести читачеві просвіту, розвивати і піднімати його смаки.

Краус був блискучим майстром малих форм, які називав «глоссами» і якими заповнював тисячі сторінок «Факела». Це репліки, афоризми, скрупульозні багатосторінкові дослідження окремих, інколи мікроскопічних, подій віденського життя (жодну з яких, однак, автор не вважав ні надто дрібною, ні надто важливою). За матеріалами часопису ще за життя він видав сім томів вибраних публікацій.

Тут він публікував свої прекрасні переклади французької поезії. А сам був видатним ліриком і одним з найкращих для свого часу знавців німецької мови, про яку писав блискучі й до того ж глибокі дослідження – своєрідні інструкції того, як найкраще користуватися таким вишуканим і витонченим інструментом, як мова. Найбільшим твором Крауса стала сатирична драма в жанрі «світового огляду» «Останні дні людства» (1915–1919), багато в чому побудована на актуальних матеріалах європейських газет. Крім того, Краус відомий своїми афоризмами (їх зібрано в книзі «Beim Wort genommen», 1955). А ще він писав радіоп’єси (радіо на той час було дуже модне), видавав збірки поезій, описував подорожі. Залишив любовну переписку на тисячах сторінок, яка тривала впродовж 25 років. Був претендентом на Нобелівську премію з літератури. Вийшло близько 40 видань його творчості, але твори Крауса майже не перекладались ні на російську, ні на українську мови через надто складну стилістику.

Краус мав неймовірну працездатність. Назавжди залишиться загадкою, як, не дивлячись на воєнний стан, він зумів 1927 року за два дні підготувати і видати журнал на сто п’ятдесят сторінок, цілковито присвячених подіям трьохденної давності й написаних ним самим.

Звичайно, в наш прагматичний час виникає питання, за які ж кошти він видавав свій журнал. У Східній Богемії Крауси мали добре налагоджений сімейний бізнес, частка з якого належала славетному редакторові. Це й давало йому змогу завжди залишатись доволі забезпеченою людиною, навіть у дуже важкі воєнні й повоєнні роки. Тож, Карл Краус був одночасно не тільки видавцем, редактором і автором, а ще й фінансовим директором журналу. А що був він автором єдиним, то необхідність платити зарплату й гонорари своїм дописувачам автоматично відпадала.

Оренда редакційного приміщення, зарплата зовсім малому штату, папір, друк, розповсюдження, накладні витрати – усе це «Факел» фінансував через передплату і роздрібну торгівлю. За кращих часів видання навіть було прибутковим, але дохід витрачався винятково на потреби самого журналу. Краус був добрим видавцем, адже ті випуски, що добре продавались, додруковувались декілька раз. А так бувало часто.

Варто згадати ще один рідкісний, як для журналіста, талант – акторський. Талант донести свої філософські і літературні думки до читачів. Карл Краус виступав з публічними лекціями і читаннями, до 1936 року він дав близько 1700 подібних сольних виступів у Відні, Берліні, Празі. А це також неабияк спряло популярності його часопису.

І вся ця добре налагоджена система трагічно обірвалась 1933 року, коли до влади прийшов Гітлер. 59-річний Краус, який все життя намагався зробити цей світ справедливішим, геть розгубився. Вийшов тільки один номер журналу – тонкий і жалюгідний. Він опинився в ізоляції. Його ювілей пройшов майже непомітно. А в 1936 році, коли переходив дорогу (мабуть при цьому його мучила якась гірка думка…), не помітив велосипедиста, який збив його на смерть.

Налагоджена фінансова система його життя працювала ввесь час. Після смерті його особистий фінансовий баланс і баланс «Факелу» вийшли на нуль. Краус нікому не залишив ані боргів, ані спадщини. Окрім архіву, який треба було врятувати.

І його врятували. Творчість і видавнича праця Карла Крауса нині стали надзвичайно актуальними – він повернувся до свого читача. Він єдиний удостоївся честі мати в Академії наук Австрії свій повний електронний архів – всі до єдиної сторінки його записів проскановано, оснащено повнотекстовим пошуком і словником. В 2006-му, коли, за законом, минув термін охорони авторського права (70 років від дня смерті), тексти Карла Крауса стали доступні всім охочим. Видано багато досліджень його творчості, а також велика переписка його із сучасниками й авторами журналу. Існує онлайн-версія журналу «Факел» на всіх сучасних електронних носіях. В мережі Інтернет представлені біографія, топографія і фотогалерея Карла Крауса.

А як сьогодні можуть віддати йому шану чернівчани? Щонайменше – відвідати присвячену йому виставку. Тут їх зустріне сам Краус, який на фотопортретах іронічно поглядає на нас через своє пенсне. На виставці представлене трьохтомне видання публіцистики – антологія журналу «Факел» – яке вийшло в світ 1977 року в Берліні. Звичайно, воно в червоній обкладинці. Поруч і портрет Петера Альтенберга, який, власне, запровадив Крауса до прогресивного інтелектуального та літературного віденського кола. Тож усі бажаючі, хто володіє німецькою мовою, можуть долучитися до унікальної спадщини Карла Крауса.

Тут же представлений Відень, який надихав його на творчість. І, звичайно, коло письменників, які друкувалися в журналі «Факел», їхні твори (в основному мовою оригіналу). Це, наприклад, прижиттєве видання 1909 року Августа Стріндберга з автографами його власників, твори Франца Верфеля, Еріха Мюзама та інших.

Щоби вшанувати ювілей видатного мислителя і діяча й облаштувати повноцінну виставку, працівники Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського не обійшлися без допомоги книгозбірні Петера Деманта. Майже всі видання на виставці – з його бібліотеки. І кожна книга – з його ж правками: все, що друкувалося в знаменитому журналі Крауса, стало частиною його світогляду. Також ми щиро вдячні журналістові Юрієві Чорнею за надані матеріали.

При підготовці матеріалу використано інтернет-джерела.

Джерело: www.dobrabiblioteka.cv.ua