Вже сьогодні в ефірі UA: Українське радіо Буковина перша частина документальної чернівецької епопеї про ХХ століття "Вернон Кресс. Життя під прикриттям"

 

Упродовж останнього місяця, щонайменше 3-4 години часу, суто з фізичної точки зору автор усього лише цілеспрямовано створював повздовжні механічні хвилі. Збурюючи молекули повітряного океану, на дні якого ми почуваємося наче риба у воді, голосові зв’язки гортані надсилали у навколишній простір хвилі чітко визначеної частоти. У діапазоні приблизно від 20 до 20 000 герц. Спеціальні електронні пристрої записали і зберегли ці механічні хвилі у вигляді звуку. Того самого дивовижного відчуття, яке виникає практично у кожного представника нашого біологічного виду, коли йому до вуха потрапляє механічна звукова хвиля.

 

Якщо ж зважати не тільки на технічні деталі процесу, бо насправді точно такі самі механічні хвилі, які ми сприймаємо як звук, здатні творити багато живих істот на планеті, то вся ця історія набуває вже зовсім іншого змісту. Відмінність створених людьми від решти живих істот механічних хвиль в інформації, яку вони несуть. Якщо ви хочете поспостерігати за людиною упродовж цілого її життя, в якому відбилося все двадцяте століття, побачити переломні історичні події її очима, подорожувати разом з нею по світу, пережити з нею її злети і падіння, успіхи і втрати – тоді створені мною механічні хвилі для вас. Людиною цією є Петер Демант – уродженець австрійського Інсбрука, який перші два десятиліття свого життя прожив у Чернівцях. Цей чоловік – таки собі узагальнений образ чернівецького європейця – відомий також як Вернон Кресс (до речі, цей псевдонім, придуманий для літературних занять, змушує підозрювати бажання героя приховати від сторонніх очей деякі факти свого життя).

 

Сьогодні радіохвилі понесуть записаний авторський голос до усіх осель, де знайдуться радіоприймачі налаштовані на частоту відповідної радіостанції. І тільки один автор чутиме його зовсім інакше, ніж решта слухачів. Власний голос всі люди теж чують завдячуючи механічним хвилям, які самі ж і створюють. Ось тільки наших власних вух вони дістають не через вібрацію повітря, як до оточуючих, а поширюються лицьовою частиною черепа. В цьому причина того, що власний голос звучить для нас інакше, ніж для інших. Але нехай ми і чуємо себе інакше, ніж чує нас решта світу, завжди є те, що нас справді об’єднує, власне робить людьми. І ця універсальна річ – культура.

 

Фото Альона Чорна