Василь Максимюк: «Робитиму усе, аби об’єднати депутатів й почати нарешті працювати на благо громади»

Прізвище депутата фракція «Блок Петра Порошенка «Солідарність» Чернівецької міської ради  Василя Максимюка, як претендента на посаду секретаря ради було одним із перших, котре прозвучало публічно.

Передували цьому  збори  Чернівецької міської організації Партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», які  відбулися після завершення виборчої кампанії - 2015 і на яких однопартійці одноголосно підтримали його кандидатуру. 

-         Василю Сидоровичу, до сьогодні Ви фактично у жодний спосіб не прокоментували рішення міського осередку «БПП «Солідарність» про підтримку Вашої кандидатури на посаду секретаря Чернівецької міської ради. Чому?

-         Тому що робити будь які передчасні публічні заяви перед громадою міста  вважаю недоцільним і неправильним.  Я - людина командної гри. Якщо команда приймає рішення, буду його виконувати. Так,  можу мати свою думку,  можу  дискутувати, але ця дискусія може бути лише  внутрішньою – на засіданні  фракції з колегами-депутатами, на політраді з нашими партійцями, чи на зборах.       

-         Але ж ви не будете заперечувати, що Ваше  прізвище звучало публічно вже не один раз у різному контексті. Наприклад, чинний міський голова Олексій Каспрук чітко сформулював своє ставлення  до Вас й запевнив журналістів, що не вноситиме Вашу кандидатуру на посаду секретаря ради. Серед причин такого рішення,  Ваше голосування за недовіру Чернівецькому міському голові Миколі Федоруку кілька років тому.

-         Якби сьогодні мені  довелося знову стати учасником голосування про недовіру Миколі  Федоруку,  вчинив би так само.  Вважав і вважаю, що за часи довголітнього перебування Миколи Трохимовича на посаді міського голови, у Чернівцях було зроблено чимало. Особисто його як людину  поважав та поважаю. Але будемо відверті -  мало би бути зроблено у місті ще більше: мало би з’явитися  значно більше нових об’єктів інфраструктури, дороги у місті  мали би бути іншої якості,  інакше мали би працювати комунальні підприємства, а не так, що сьогодні вони у мільйонних боргах.  Мені здається, що з відставкою Миколи Трохимовича ми, якщо хочете, зробили значний крок до декомунізації міста. У  будь якому разі вважаю, що голосуючи за відставку чинного тоді міського голови, не помилився. До речі, коли у 2010 році балотувався на посаду Чернівецького міського голови, чітко висловлював свою позицію щодо розвитку міста, яка не  завжди співпадала з позицією Миколи Федорука.  

-         Було би доречно згадати, що саме після березневих подій у 2011 році, Ви на посаді  виконуючого обов’язки директора очолили одна із найбільших на той час бюджетоутворюючих підприємств міста - КП  МТК «Калинівський ринок».  

-         Говоритиму  лише мовою цифр. За дев ‘ять місяців, які я перебував на посаді виконуючого обов’язки директора, підприємство збільшило валовий дохід з близько  39 мільйонів до понад  60 мільйонів гривень. За 2011 рік ринок сплатив найбільший податок на прибуток за всі роки свого існування (включно з 2015 роком) -    10 мільйонів 800 тисяч гривень. У мене виникає питання, якщо підприємство змогло досягти таких фінансових результатів за такий короткий час, то  очевидно розмови про тіньові схеми й махінації  – не вигадка, а реальність? 

-         Збільшення фінансових показників Ви вважаєте основним досягненням за час вашого перебування на підприємстві?

-         Так, виведення коштів із тіньового обороту  й направлення їх до міського бюджету.   

-         Василю Сидоровичу, зараз я вас хочу запитати геть про інше. Чому з’явився ваш підпис під зверненням  до правоохоронних  органів щодо блокування сесійної зали третього грудня 2013 року. Ви ж розуміли, що ставити підписи проти студентів.

-         Категорично не погоджуюся з таким формулюванням. Нагадаю хронологію подій . Після побиття студентства на столичному Майдані Незалежності й початку хвилі протестів в Україні,  депутатська фракція «Нашої України», до якої входив,  були однією із тих, хто ініціював скликання позачергової сесії Чернівецької міської ради. Я особисто пізно ввечері збирав підписи серед колег-депутатів для проведення сесії.  Саме на цьому засідання  зачитав вимоги (вони всі були проголосовані) із підтримкою євроінтеграційних  прагнень України, засудженням  побиття студентів та  вимогою відставки тодішнього Кабміну на чолі з Азаровим та відставки Януковича. Позиція нашої фракції, яку  тоді озвучив, була більш, ніж чіткою. Про це свідчать наявні в мене фото та відеоматеріали.

Після голосування група дорослих людей, підкреслюю, група дорослих людей, прикрившись молоддю, зайшла до сесійної ради й заблокувала депутатів.  У міську раду занесли  у каністрах запальні суміші, запали. Це все  було зафіксовано правоохоронцями. Звернення, під яким стоїть і мій підпис, стосувалося  притягнення до відповідальності організаторів. У жодному разі це не було звернення за репресії проти студентів.  Правдивість своїх  слів готовий  засвідчити документально.

 « Думаю, присутність на Майдані, чи у зоні АТО не мають стати сьогодні приводом для вихваляння. Кожен робив те, що мусив»

-         Ви були на Майдані?

-          Мені здається, що присутність на Майдані, чи у зоні АТО не мають стати сьогодні приводом для вихваляння.  Принципово не хотів би зараз багато говорити про свою участь у протестах у столиці, бо насправді там було багато чернівчан.  Люди їхали туди, усвідомлюючи усю небезпеку.  Разом із друзями ми приїхали до Києва 20 січня. Протести у розпалі. Це було після першої спроби «Беркутом» розгону Майдану. Пам‘ятаю: холод, морози у 20 градусів. Промову  чинного Прем’єр-міністра:  «Якщо куля в лоб, то куля в лоб», слухав не на дивані вдома перед телевізором, а поруч із чинними нині депутатом Чернівецької обласної ради Іваном Гешком,  депутатом Чернівецької міської ради Андрієм Брязкало, кандидатом у депутати  до Чернівецької  міської ради Володимиром  Григорчуком, головою  «Самооборони» Чернівців  Василем Косменко, пробиваючи проходи між зведеними барикадами на вулиці Грушевського, які могли стати пасткою для мітингуючих після зведення більш об’ємнішої другої лінії таких споруд.

-         Участь в АТО теж була Вашим свідомим вибором?

-         Якщо чесно , то після початку всіх сепаратистських рухів на Сході якось не вірилося, що ці дії  переростуть у таке криваве протистояння. Але коли на території 300-го полку у Чернівцях громада прийшла прощатися з п’ятьма нашими захисниками, то особисто для мене це стало переломним моментом. Маючи досвід участі у військових діях, зокрема, у колишній Югославії,  розумів, що чим більше таких як я будуть на лінії фронту, тим швидше ми наблизимо перемогу. Пішов до військомату. Підготовку проходив на Яворівському полігоні  у складі 24 окремої механізованої бригади. Бійцям тоді не вистачало всього, особливо техніки. Я звернувся до своїх колег – Володимира Жаровського, Валерія Чинуша, Юрія Кушніра, Михайла Гросу, Василя Каглянчука, Богдана Кіндрачука, Любомира Маковійчука, Миколи  Чумака, Василя Федорюка  та інших. Вони  придбали 5 одиниць техніки: два «Урали» , «ГАЗ – 66», «УАЗ», на якому їздив наш комбат. Буквально за кілька днів він на авто потрапив під обстріл й машина згоріла вщент. Тоді друзі  купили ще одну машину й доставили у зону ведення бойових дій.

-         Де Ви перебували на передовій?

-         Різні частини підрозділів, в яких я проходив службу, розташовувалися в кількох місцях дислокації, зокрема під  селом Кримське  та біля одного із найгарячіших на той час  з блокпостів - 32 -го, там було оточено понад сотню наших військових. Стояли під нищівними обстрілами. Того дня, коли мене було травмовано, загинуло багато бійців з різних військових частин, серед них,  царство йому небесне, і   чернівчанин Віктор Редькін. Ми стояли на одній базі із військовими із Нацгвардії. Так сталося…

 « Поділ депутатів на «своїх» і «чужих» ні до чого конструктивного не призведе»

-         Василю Сидоровичу, у жодному випадку не  хотіла би Вас образити, але чи тільки це, про що ми говорили вище, дає Вам право претендувати на посаду секретаря Чернівецької міської ради?

-         Те, про що ми говорили вище - це мій свідомий вибір і я не вимагаю за нього чогось такого, на що, наприклад, можуть претендувати й решта 41 депутат, за яких проголосували чернівчани.

 Єдине, що я можу собі записати в актив, то це мій депутатський досвід, адже депутатом я обраний втретє. За два попередні скликання працював у двох депутатських комісіях -  комісії земельних відносин та комісії з питань бюджету та фінансів. Сьогодні чітко можу окреслити основні завдання, які стоять перед майбутнім секретарем ради та шляхи налагодження конструктивної роботи у сесійній залі.

-         І що треба зробити?

-         Не шукати  ворогів - це найперше. Мені здається, що найбільше шкодить зараз поділ депутатів на «своїх» і «чужих», навішування якихось ярликів.  Переконаний: злагоджена робота у раді можлива. Колеги - депутати, мої опоненти знають, що я пропонував забути чиїсь глибокі образи, вгамувати амбіції,  перегорнути сторінку й почати  нарешті продуктивно працювати. Особисто робитиму усе для того, аби об’єднати депутатів. Мені здається, що зробити це буде не так складно. Адже прагнення депутатів, по суті, спільні. Можливо,  шляхи вирішення тих чи інших чернівецьких проблем бачаться по-різному, але мета одна: розвиток міста. Тому треба нарешті налагоджувати повноцінний діалог й  починати продуктивно працювати на благо громади.  Те, що стосується безпосередньо  діяльності секретаря, то основна його функція - допомога міському голові у налагодженні якісної роботи ради. Думаю, що нам вдалося б  спільно з чинним міським головою Олексієм Каспруком  налагодити конструктивну співпрацю й об ‘єднати депутатський корпус для вирішення нагальних проблем Чернівців.

 Леся Ратна