В кожному районі Чернівецької області треба створити 11 хоспісів. Інакше хоспісу на Буковині ще довго не буде

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ від 1 жовтня 2015 року.

 Запрошені гості: Юрій Лесюк, заступник директора Департаменту охорони здоров’я ОДА

 Анатолій Гонца, головний лікар чернівецького онкодиспансеру, головою Чернівецький обласного осередку «Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги»

Олександр Ляшко, завідувач відділення анестезіології та реанімації Чернівецького обласного онкологічного диспансеру.

 Ведуча: Людмила Григорчук

 Людмила Григорчук: Не всі напевне знають, що в Чернівецькій області досі немає хоспісу. Може навіть не всі знають, наскільки він потрібний.

 Анатолій Гонца: Сьогодні якраз в Києві проходить світовий конгрес з надання палеативно-хоспісної допомоги. Там приймають участь і наші колеги. Четверо колег. Там розробляють процес подальшого надання допомоги, законодавчі акти, створення хоспісів в регіонах, які будуть приближувати населення до надання хоспісно-паліативної допомоги. Це одна з стратегій з допомоги хворих. Першим етапом у нас іде профілактика первинна, раннє виявлення, подальше лікування, реабілітація і є така категорія хворих, інкурабельні, яким призначення спеціальне лікування, вони в занедбаному стані. Їм надається хоспісна і паліативна допомога.

 Людмила Григорчук: Ви говорите про важких хворих?

 Так. Їх є багато. І від того, як працює первинна мережа, раннє виявлення, тим більше буде адекватне лікування, тим менше буде хворих, які становляться інкурабельними. Але є хворі, які переходять віл лікування до рецидивів і потребують паліативного і хоспісного лікування. От є такий вираз: щоб не трапилося, ми не залишаємо вас. Ви помираєте, але ми, як і раніше з вами. Роберт Тайсон, Оксворд, Великобританія. Тобто ми хворого починаємо на початковій стадії і ведемо до кінцевої стадії захворювання, смерті. Нікуди ми від цього не дінемося.

 Людмила Григорчук: То навіщо тоді хоспісу, якщо ви справляєтеся з цією проблемою?

 Анатолій Гонца: Я працюю з командою більше 10 років над цією проблемою і для того, щоб приблизити соматичне лікування, реформування медицини в Україні пройшло минулими роками, ми створили певні рівні лікарень: районні, обласні. Я буду говорити про онкологічну службу. Тому що більшість хворих хоспісних – це наші хворі. Яка мета паліативної медицини – це найкраща якість життя хворого і родини. Паліативна медицина розглядає вмирання – як нормальний природній процес. Паліативна медицина не прискорює і не відокремлює смерть і забезпечення підтримки сім’ї, близьких і під час скорботи. Страх перед смертю і самотністю, відсутність професійної медичної допомоги – це гірка реальність. Тут повинна працювати  і повинна бути створена хоспісна допомога трьохступенева. Яка буде приближена до наших мешканців з села, до міст і до області.  ми розробили таку стратегію на Буковині, створення на першому етапі кабінету протибольової терапії, це у кожній амбулаторії створені. Вони мають можливість проводити моніторинг цих пацієнтів, назначати і виписувати знеболюючі препарати і проводити огляд на дому.

 Людмила Григорчук: Чому при такій необхідності, хоспісу поки що нема в Чернівецькій області?

 Юрій Лесюк: Я б запропонував більш широко глянути на цю проблему. Тому що актуальність надання паліативно-хоспісної допомоги зумовлена не лише наявністю онкологічних захворювань, а проблема, яка пов’язана з демографічними змінами у світі. Такі дані, що кількість людей, які мають вік більше 60 років в Україні збільшилася з 18% до 22%. На 2026 рік таких людей буде 26%  населення України. Людей, старше 75 років в Україні – 3,5 мільйона. Це ті люди, які в принципі створюють такий парадокс. Медико-соціальний. За рахунок розвитку охорони здоров’я, тривалість життя людей збільшується, однак, одночасно, це призводить до збільшення тих хвороб, які є в людей старшого віку. Щодня на Землі вмирає 150 тисяч людей, з них 100 тисяч вмирають від хвороб, які пов’язані з старінням, в тому числі онко-патологія. В першу чергу це від серцево-судинних захворювань і потім онко. В промислово-розвинутих країнах ця частка складає 90%, в Україні, ми також відносимося до країн, де буде переважати старше населення, за рахунок все ж таки, достатньо високого рівня медицини і рівня життя. Це парадоксально, але в порівнянні з африканськими країнами в нас високий рівень життя. Враховуючи саме ці факти медицина почала реагувати на це. Щодо реформування медичної галузі, передбачено 4 напрямки діяльності, перше – це первинна ланка, сімейна медицина, друге – це надання спеціалізованої допомоги, третій напрямок – це профілактична медицина і четвертий – паліативна та хоспісна. Тут можна розрізнити. Паліативна допомога – це насправді медико-соціальні заходи, які допомагають невиліковним хворим, достойно, гідно, без болю, вмерти. На жаль, тому що це ті захворювання, які не лікуються. Це не тільки онкозахворювання, це і нейродегінеративні хворі, це ураження головного мозку, хвороба Альцгеймера, це цукровий діабет, це люди, які перенесли інсульт, інфаркт, ВІЛ-інфіковані в стадії СНІДу, який неможливо пролікувати. Ось ці проблеми потребують паліативної допомоги. Якщо говорити про хоспіс, то це заклад, в якому надається допомога, але він є спеціалізованим. Щодо того, чому він не створений, дійсно, причина – одна. Відсутність необхідного фінансування.

 Людмила Григорчук: Скільки треба грошей для створення хоспісу?

 Анатолій Гонца: Ми розробили проект 5 років тому. Але враховуючи те, що фінансування недостатнє, то у нас на 40 ліжок розраховуємо на мільйон жителів області. Є моменти, де можна обійтися, створення терапії при онкодиспансері. В кожному районі, щоб більш доступна була хоспісна допомога, то треба створити багатопрофільні хоспіси, де можуть бути хворі з соматичними захворюваннями, десь на 20-25 ліжок. Є місця, багато звільнених приміщень є в кожному районі. Ми вже говорили і з соціальним працівниками, і з головними лікарями, можна об’єднати так звані соціальні всі ці структури, які в нас є. Близько їх 400 в області і об’єднати з медичними. Тому що там немає медичного обслуговування в соціальних, а зробити медико-соціальний заклад, де можна було зробити спільне фінансування.

 Ми повинні використовувати вже той досвід і методики, які вже себе зарекомендували як успішні і ми говоримо про те, що у всьому світі хоспісна і паліативна допомога складається з 4-х складових. Безпосередньо медична складова, підготовлений персонал, який отримав персональну підготовку, соціальна складова, психологічна допомога, тобто професійна, з цими хворими працюють щодня, підготовлений психолог. І система так званих капеланів, коли ті, чи інші душпастирі, представник тих чи інших релігійних конфесій працює разом з іншими.

 Івар. Слухач. На якому рівні співпраця з капеланами в онкодиспансері? Є інформація, що хоспіси в порівнянні з звичайними медичними закладами, вони мають закритий характер, доступ туди обмежений. Який порядок відвідування? Чи це обов’язково має бути письмова заява?

 Анатолій Гонца: Сьогодні, виходячи з того, що всі хворі потребують лікування, вони до нас поступають так, як і всі інші пацієнти. Ми не обмежуємо, маємо можливості тих хворих, які потребують допомоги, всіх прийняти. У нас в структурі є підготовлені два медичні психологи, психотерапевт, церква є, капличного типу, священик який у нас працює щоденно, приходять пацієнти в церкву. Люди приходять до нас з карточкою, в реєстратуру, ми беремо всіх. Ми нікому не відмовляємо. Тим більше, коли створюються хоспіси, то там в основному медичне забезпечення іде медичними сестрами. Створена в районі на другому рівні створена мультидисциплінарна бригада, вони консультують, працюють, медичний персонал працює, виконують завдання. Якщо в районах будуть створені хоспіси, то такі питання будуть вирішуватися швидко.

 Юрій Лесюк: Дійсно в нас в області паліативна допомога надається. Якщо говорити про наявність хоспісу, то він у нас є. Це обласний протитуберкульозний хоспіс, який знаходиться в селі Молодія, там лікуються хворі, які не піддаються лікуванню. Якщо говорити про хоспіс, то це лікувальний заклад, в нас затверджена структура, склад, однак є приклади світові, наприклад, існує хоспіс в місті Сан-Дієго в США, який існує з 1963 року. там настільки високий рівень професіоналів, які там працюють, то вони чітко знають, що людина там буде лежати 2 тижні. З 1963 року був тільки один випадок, коли людина лежала довше 2 тижнів. Вони точно вираховують. Ми говоримо про хоспіс, де людина буде знаходиться 6 місяців до смерті. Відповідно, є до чого іти, є чудові приклади, я вважаю, що наші фахівці, які працюють в спеціалізованих закладах, в онкодиспансері, вони зможуть з усім впоратися, при тих умовах, про які ми говорили.

 Анатолій Гонца: В нас є досвід, ми були в Румунії, Швеції. Там не лежать по півроку, вони 2-3 тижні, щоб родичі відпочили. Надати їм таку психологічну допомогу, паліативну.

 Олександр Ляшко: Паліативна і хоспісна допомога не з’явилася вчора. Завжди допомагали важкохворим. Не тільки психологічно, але й медикаментозна терапія. Усі хворі, а це більшість паліативно-хоспісних пацієнтів. Вони потребують опіоідних анальгетиків. За останній час ця проблема вирішується. Ми отримали певний прогрес, в нас розв’язані руки, бо раніше лікарі, щоб виписати заборонені таблетки, то боялися, бо притягалися до кримінальної відповідальності, слідкує міліція, зараз слідкують, але більше продвинуті, розв’язані руки в онкологів. З’явилися препарати, які можуть вживатися пацієнтами навіть в хоспісі на дому. Вони можуть вживати в таблетоідній формі. Препарати, які всмоктуються через шкіру. Є спеціальні пластирі.

 Людмила Григорчук: Є відповідники, з якими легше працювати.

 Олександр Ляшко: Так. Таблетоідні. В першу чергу для паліативних пацієнтів. Є схеми розроблені, клінічні маршрути розроблені. Перший, другий, третій етап, ми використовуємо прості анальгетиків, які доступні всім пацієнтам, а такаж наркотичні засоби, які лікар може виписати з потреби на 10 та 15 днів. Тобто пацієнту виписується рецепт, №3. в народі кажуть червоний рецепт. І пацієнт може сам себе знеболювати цих 10-15 днів. Не обов’язково щоб виїжджала спеціальна бригада. А в нас є віддалені райони. В кожному районі є аптека спеціалізована, яка має ліцензію на використання препаратів цього ряду і пацієнт таким чином викликає швидку допомогу, і йде до онколога.

 Людмила Григорчук: Щодо коштів.

 Олександр Ляшко: Вони доступні. Пацієнти  купують за свої кошти. Є таблетовані, а тим, в кого пошкоджений шлунок і людина купує препарати, які кладе собі під язик.  І не треба уколів. А таблеточку під язик і зовсім інакший. Ефект – такий самий.

 Жан. Слухач. Чи вивчаєте ви практику інших країн? Щоб не копіювати, а вивчаєте можливості, щоб це була справді допомога ефективна. Чи є вже напрацювання, щоб справді самі досвідчені люди працювали у цих хоспісах. Не просто практиканти, молоді. Щодо пастиря і каплички. Я так розумію, другі священики інших конфесій не мають доступу до хворих. І третє, резервний фонд. Чи є в центрах таких фінансовий фонд для тих хворих, хто не має багатих родичів.

 Олександр Ляшко: Можу засвідчити, що наші фахівці анестезіологи, сестри, які займаються паліативною допомогою, відвідують постійно Німеччину, Швецію, Румунію. Ми побували в хоспісах, можу сказати, що всі люди мають рівні умови. Мають можливість не лише гідно народитися, але й відійти в інший світ. Тому практика нам західна здається нам правильною, раціональною. Є знеболювальні спеціальні, вони дозовані на протязі тижня вони ідуть пацієнту через шкіру, чи внутрішньовенно. Дозовано. Пацієнт себе комфортно почуває, у пацієнта не болить, воно виконує свої функції, таким чином пацієнт безболісно відходить в інший світ. Щодо священиків. Якщо релігійна людина просить іншого капелана, то вони приходять, без проблем, вони домовляються і спілкуються з людьми.

 Анатолій Гонца: Ми в розмові з отцем Юрієм, він священик, його просять навіть з інших конфесій, просять і не проблема. Вони домовляються. Проблем немає. Бог єдиний. І ще одна система, яку я бачив в швеції. Є форма виїзних бригад. У них 8 виїзних бригад і самих кращийц варіант обслуговування на дому. Бо дома набагато краще, ніж у будь-якій лікарні. Навіть у хоспісах, де палати на одного, на двох. Вони не хочуть там лежати, просяться додому. У відношенні фінансування, при тому фінансуванні, яке ми маємо, 50 тисяч гривень на медикаменти на місяць, але ми залучаємо благодійні кошти. Збираємо соціальний анамнез. Не тільки для паліативний хворих. Зараз у нас є пацієнтка, яка звернулася до нас місяць назад, пролікували їй, ми їй забезпечили повністю, за рахунок наших коштів. За рахунок благодійних внесків фізичних і юридичних осіб. Ми розуміємо, що департамент охорони здоров’я, при тому фінансуванні нас повністю не може забезпечити. А щодо працівників-професіоналів, то у нас є всі необхідні професіонали. І психолог, і психотерапевт, і сестри, все є. Всі хворі наші потребують індивідуального підходу, у нас майже готове все. Хоча ми з кафедрою онкології БДМУ, будемо проводити з первинної мережі курси спеціальні. Щоб могли на першому, другому рівні могли допомагати в повному об’ємі.

 Юрій Лесюк: Щодо фінансової допомоги, ми казали, що однією з складових паліативної допомоги є соціальна допомога. Наші мешканці міста мають можливість отримати одноразову допомогу, в службах соціального захисту, в департаменті по вулиці Головній, в міському управлінні, та районних, де така можливість є. На жаль, сума цієї одноразової суми невелика, але така допомога є.

 Анатолій Гонца: Щодо будівництва хоспісу, то це буде центральний хоспіс. Ми не наполягали на будівництві, бо у нас є інші проблеми. У нас зараз починаємо будувати конструкцію реанімації і терапії, у нас є ще одне будівництво, ми поставили на перше місце ці питання. А хоспіс поки що відклали, бо у лікувальних закладах можна розміщувати цих хворих. Але це теж не добре, бо з тими, хто виздоровлює, розміщати таких невиліковних – не добре. Краще окремо. У нас 11 районів, можна в кожному районі створити такі відділення. В Україну підуть інвестиції, сподіваємося і на такі речі підуть кошти.

 Людмила Григорчук: Пане Олександре, у кожних районах знайдуться фахівці для кожного району?

 Олександр Ляшко: Так. Адже крім надання допомоги на базі онкодиспасеру, наші фахівці виїжджають в райони, крім того проводяться майстер-класи знеболення. Не тільки загального, але й для онкохворих, регіональні методи знеболення, епідуральна анестезія, місцева анестезія. Епідуральна може бути тривалою, введення катетера в сегменти хребта, може бути знеболений пацієнт повністю. До місяця ми тримаємо цей катетер. Ми збираємо раз на місяць всіх працівників і проводимо курси. Розповідаємо про новинки і впроваджуємо в районах.

 Людмила Григорчук: Розкажіть про статистику. Скільки таких людей, яким справді потрібен хоспіс.

 Анатолій Гонца: Ми з департаментом охорони здоров’я не раз зустрічалися. Вони погоджуються, ситуацією володіють, хоспіс потрібен. Щоб ми могли відкривати хоспіси в районах. Відносно статистики, сьогодні у всьому світі від онкозахворювань помирають 5 мільйонів. В Чернівецькій області, помирають цього року трохи менше, тепер це приблизно 160 на 100 тисяч населення.  Збільшилася кількість хворих на обліку, більше 20 тисяч, з яких живуть 5 і більше років 60%. Це молочна залоза, шийки матки  і так далі. А захворюваність десь в межах 2,5 тисяч хворих щороку. Охватити спеціальним лікуванням нам не вдається, частина хворих відмовляється, частина хворих через недостатність матеріального забезпечення, ми тільки контролюємо максимально всіх намагаємося лікувати. Паліативних хворих по-різному кожного року. Десь півтора тисячі на область, які потребують паліативно-хоспісної допомоги.

 Людмила Григорчук: В яких районах найбільше таких хворих?

 Анатолій Гонца: Хотинський, Кельменецький, Сокирянський. Там більше 300 на 100 тисяч населення. Колись мій попередник досліджував, за рахунок добрив, воно змивалося в річку в Дністер. Але це не до кінця вивчено. І більшість – це старіння населення. Там в тих районах, саме старе населення. Там довгожителі.

 Олександр Ляшко: В Україні щороку помирають понад 700 тисяч осіб. З них близько 80 тисяч через онкологічні захворювання. Потреба в паліативній допомозі складає 600 тисяч хворих і близько 2,2 мільйона їх рідних. Паліативна допомога потрібна не лише пацієнтам, але й їм близьким. Це психологічна травма. Вони мають відпочити від таких хворих. Вони не завжди готові боротися за життя своїх рідних. Тому треба створювати відділення в хоспісах, де лікарі будуть допомагати також рідним.

 Людмила Григорчук: Пане Юрію, коротко нагадайте про ту історію з отруєнням, яка сталася минулого тижня в школі села Давидівка Сторожинецького району.

 Юрій Лесюк: Причини цього отруєння ще не з’ясовані. Невідомі тому що клініка, клінічний перебіг, симптоми цього захворювання не є типовими. Лікарі не можуть поставити діагноз на основі тих симптомів. За допомогою того переліку аналізів, які можна було зробити в перші дні, також не можна було визначити, що стало причиною захворювання. Захворіли діти і дорослі, які захворіли в одній школі. Інші мешканці села не захворіли. Це скоріше за все сталося приблизно в 10-11 годині ранку. Тому ще перші клінічні ознаки з’вилися в першій годині. Перші дітки почали скаржитися на загальну слабкість, сухість в роті. Парестезії, оніміння кінцівок. Рук і ніг. Відчуття страху. Декілька дітей втрачали свідомість. Це теж було. При чому це все починалося дуже швидко. По черзі, але 27 дітей, ми разом з головним лікарем СЕС Наталією Гопко, дивилися вже того дня. Я б хотів сказати відносно закладів охорони здоров’я, спрацювали на відмінно. На першому етапі вдалося, зважаючи на елементи паніки в селі, коли дітки прийшли додому. Дітки звернулися до медичної сестри, а потім вже з дому і з школи дітей госпіталізували в центральну районну лікарню. Пергший етап, це бригада екстреної медичної допомоги, які вчасно доставили дітей. Що було ще особливим, що із 27 дітей, які були доставлені в п’ятницю, тільки 2 були хлопчики, інші – дівчатка. Діти різних вікових категорій. Від 3-го до 10-го класу. Діти вчилися в різних кабінетах. І якоїсь закономірності не вдалося помітити, лиш більшість потерпілих була в 7-Б класі, але ця кількість не набагато відрізнялася від інших. І всі симптоми і лікарні, надзвичайно швидко зникали. Коли ми приїхали, тим діткам, який ввели внутрішньовенним крапельним методом ввели препарати дезінтоксикацію, дуже швидко всі симптоми зникли. І більшість діток почували себе задовільно. Сьогодні в Сторожинецькій ЦРЛ зараз госпіталізованих залишилося тільки 8 осіб. 5 дітей і 3-є дорослих. Якщо говорити про Сторожинецьку лікарню, то безумовно плюсом було те, що все лікування було безкоштовним лікарня знайшла ресурси для того, щоб забезпечити в даній ситуації безкоштовне лікування і заспокоїти батьків. Враховуючи ті аналізи, які були, що стан хворих – задовільний.

 Людмила Григорчук: Які є варіанти того, що сталося. Харчове отруєння відкинули?

 Юрій Лесюк: Йде мова про те, що впроваджено кримінальне впровадження по факту, проводяться дослідження. Нашим чернівецьким бюро судово-медичної експертизи, на обладнанні якого в лабораторному відділі. Визначається всі можливі хімічні чинники, які могли бути і в повітрі, і у воді, в біологічних рідинах хворих. Крім того вже сьогодні частина зразків матеріалу для дослідження були відправлені в Київ, щоб в лабораторії головного бюро Міністерства охорони здоров’я України зробили дослідження. У нас в області є проблема і проблема закладається в тому, що в нас нема мас-спектрометра, це такий апарат, таке обладнання, яке дозволяє дуже чітко і дуже чітко встановити наявність тих чи інших речовин. В нас газові аналізатори і час дослідження дуже тривалий. Враховуючи суспільний резонанс, відсутність сучасного обладнання, ми не можемо говорити про те, що є якийсь певний діагноз. Ми працюємо з робочим діагнозом – отруєння невідомою речовиною.

 Людмила Григорчук: Що могло би бути в тій воді і повітрі, щоб привело до такого захворювання.

 Юрій Лесюк: Може якесь обладнання в школі було пофарбоване. Враховуючи те, що останнім часом уже було зниження температури, йшов дощ і відповідно вікна зачинялися, то випаровування тих чи інших хімічних сполук після лакування чи фарбування могли до цього призвести. Це один і з варіантів. Друге – це те що технічна вода, яка використовувалася, могла мати певні домішки, тому що тієї води, яка є в криниці, недостатньо. Говорили про хімічні добрива, але поле в цьому селі знаходиться у відстані півтора кілометри від школи. І в принципі завжди існує такий варіант, що могли принести в школу ампулу чи будь-який балончик з хімічно речовиною і навіть не знаючи про те, ніхто не говорить про теракт, але про прикру випадковість, що хімічний реагент міг попасти у повітря, це могло бути.

 Людмила Григорчук: Працюють ще фахівці з столиці?

 Юрій Лесюк: Працюють найкращі фахівці. Три дні були з Києва фахівці. І головний токсиколог України і три фахівця х державної служби санітарно-епідемічної служби. Рівень найвищий. Все тільки впирається в отримання підтвердженого чинника, який міг призвести до цього отруєння.

 Людмила Григорчук: Коли будуть певні результати з столиці?

 Юрій Лесюк: Ми говоримо про дні. Декілька днів. Сподіваюся, що це буде дуже швидко. І в Чернівцях працює обладнання. Паралельно працюємо, розділили дослідження.

 Людмила Григорчук: Постраждалі діти і дорослі через деякий час можуть ще відчути ускладнення?

 В цьому селі працював пост з 30 медичних працівників, щоб на місці цілодобово надавати медичну допомогу. Фактично за рахунок подворових обходів, всі в перший день і другий день були оглянутими. Всі хати оглянули, родини постраждалих і всі інші, навіть сусідні села, діти з яких навчалися у цій школі. Провели величезну роботу. І зараз всі виписані, відпущені додому тимчасово, всі вони спостерігаються під постійним наглядом диспансерним. Сімейні лікарі контролюють стан здоровя.

 Людмила Григорчук: Їм не стає гірше?

 Юрій Лесюк: На даний момент – ні.

 Людмила Григорчук: І через деякий час ускладнень не може бути?

 Юрій Лесюк: Гадати ми не будемо, тим більше, невідомо, яка було причина. Якщо б ми знали, яка була речовина, ми ю знали про наслідки, на даний момент про віддалені наслідки не йде мова. Ми говоримо про те, що всі, хто був госпіталізований, почувають себе задовільно.

 Людмила Григорчук: Ті, хто залишився в лікарні, їм не стало краще?

 Юрій Лесюк: Це ті, кому було найгірше тоді. Але стан їх задовільний. Їх нічого не турбує. Вони не хворі, але їх тримають під наглядом, тому що перебіг був важчий, ніж у інших.

 Людмила Григорчук: Схожих випадків не було у Чернівецькій області?

 Юрій Лесюк: Ні, не було. Але по Україні виникають харчові отруєння масові. До речі ця версія була однією з перших. І вона однією з перших була виключена як така, що не відповідає дійсності. Тому що серед хворих були діти, які харчувалася в їдальні і були діти, які не харчувалися. Були дорослі, які також не харчувалися в їдальні. Не було взаємозв’язку. Поєднуючого фактору.

 Людмила Григорчук: Розкажіть пане Юрію, коротесенько про стан з вакцинами поліомієліту. Адже після двох випадків захворювання в Закарпатті, Чернівецьку область назвали під ризиком.

 Юрій Лесюк: Якщо говорити про випадки поліомієліту в закарпатській області, то я би однозначно не стверджував, що це мало місце. По-перше йшла мова, що ці випадки були підтверджені лабораторно в Москві. Це теж під питанням. Тут можливі навіть політичні моменти. Вибачте, але це Москва. Тут все може бути. Друге питання, що згідно з інформацією, захворювань на поліомієліт не було. Але проблема в Україні є. і почалося не тільки через те, що вакцини не вистачає, а завдяки тому,  в Україні була розгорнута антивакцинальна кампанія, коли ми завдяки і вашим в тому числі колегам, які намагалися створити сенсансаційні матеріали, велику увагу приділяли побічним ефектам, смертельним випадкам, які були. І озвучували, внаслідок вакцинації, хоча в багатьох випадках це було паралельно. Але зараз вакцин не вистачає. Їх кількість складає по різних видах вакцин він декількох відсотків до 30%. Що є обнадійливим, що ми отримали вже два накази Міністерства про гуманітарну вакцину від поліомієліту.

 Людмила Григорчук: Окрім наказів, ще щось є?

 Юрій Лесюк: Ми тримає зв'язок з державним підприємством Укрвакцина, яка розробляє графік розвезення вакцин по областях, бо це не проста справа, це робиться у відповідних автомобілях, які обладнані спеціальними рефрижераторами. Ми говоримо про вакцину, яка буде даватися дітям, які вже отримували вакцинацію, це не та вакцина, яка отримується після народження. Але графік збитий, тому дуже є позитивні новини, що найближчим часом ми будемо мати. Поки що маємо тільки накази і прогнози, що найближчим часом вакцина буде в нас.

 Людмила Григорчук: А інші області вже отримали?

 Юрій Лесюк: Я не маю такої інформації. Сподіваюся, що ті, хто знаходиться ближче, то вони вже отримали вакцини.

 Людмила Григорчук: Всі отримають вакцини, хто того потребує?

 Юрій Лесюк: Ми говоримо про два накази, які допоможуть 50 тисячам дітей. Згідно інформації, найближчим часом, будуть наступні поставки вакцин. Справа зрушилася з мертвої точки і це є обнадійливо. 

Інформаційний партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2 ФМ www.buknews.com.ua