Українці вже в 1940 році знали для чого Росії Буковина і Крим (на вікенд)

28 червня 1940 року заступник наркома внутрішніх справ УРСР М.Горлинський  підготував телефонограму всемогутньому наркому внутрішніх справ СРСР Л.Берії про реагування киян на приєднання Північної Буковини. У переданому до Москви документі, зокрема, відзначається «велике піднесення й схвалення» дій радянського керівництва. Підприємствами і установами міста нібито ширяться мітинги на підтримку приєднання, перехожі слухають повідомлення, які транслюють вуличні гучномовці, зустрічаючи їх бурхливими оплесками.

Великий мітинг відбувся поблизу будівлі райвійськкомату Сталінського району столиці УРСР. Автори документа цитують виловлювання конкретних осіб, які відзначали «могутність і силу» СРСР, вказували на те, що приєднання відбулося «без єдиного пострілу», хизувалися  тим, що «ми уже давно не одна шоста частина, а більше».

Згідно зі змістом телефонограми, кияни  не лише давали оцінку подіям, але також висловлювали геостратегічні міркування. Зокрема про те, що «з нашого дозволу Болгарія вимагатиме у Румунії Добруджу», а потім «стане такою ж країною, як, наприклад,  Литва». «Головне зараз, щоб війна на Заході (починаючи з 1 вересня 1939 року  тривала Друга світова війна. – Авт.)  не так швидко закінчилася, ми повинні зайняти ще деякі шматки», – розмірковував інший вуличний стратег. «Тепер нам потрібно отримати Закарпатську Україну», – додавав інший. Формулюванням стратегічних завдань  могли би позаздрити апологети імперії: «Нам тепер потрібні Дарданелли, тільки це забезпечить нас з боку Чорного моря», або «потрібно взяти береги Чорного моря і запропонувати Туреччині, що захищати протоки будемо ми. Протоки мають  бути нашими».  Легкість, з якою обивателі спростовують пропагандистські кліше про визволення і возз’єднання споконвічних українських земель, також варта уваги. Імперські потуги комуністів, схоже, не були великим секретом.

Знайшлися, на диво, і такі, що тверезо дивилися на події. Ось лише деякі найхарактерніші заперечення: «заняття нашими військами… Північної частини Буковини – є актом агресії з боку Радянського Союзу, від чого у свій час Радянський Союз відмовлявся…»; «Може це й добре, що зараз не воюємо, але це може виявитися утричі гірше в майбутньому»; «Суть не в Бессарабії, а в Дарданеллах. Слід припускати, що там буде неминуча війна»; «Північну Буковину нам не варто було зараз займати, так як і без  неї у нас є надто багато роботи всередині». Киян, чиї оцінки виявилися вірними, документ визначив, як «антирадянський елемент». А позаяк усіх ідентифіковано за прізвищем і родом занять можна лише здогадуватися, чим особисто для них обернувся раціональний погляд на ситуацію. Відроджуваній радянськими вождями імперії такі громадяни були не потрібні.