Україна отримала від Австрії близько 50 томів протоколів засідань ради міністрів ХІХ століття Габсбурзької монархії

Австрійська сторона передала Українському католицькому університету у Львові близько 50 томів протоколів засідань Австрійської ради міністрів за 1848-1867 рр. для подальшого дослідження історії Галичини, України і Габсбурзької монархії ХІХ століття.

Про це повідомляє Посольство України в Австрії на сторінці у Facebook.  

«В кінці березня за ініціативи австрійсько-української історичної комісії Українському католицькому університету у Львові було передано близько 50 томів протоколів засідань Австрійської ради міністрів за 1848-1867 рр. – важливе і унікальне джерело подальшого дослідження історії Галичини, України і Габсбурзької монархії ХІХ століття», – йдеться у повідомленні.

Довідка IA ZIK.

Ці документи є справжньою знахідкою. Оскільки з 1848 по 1867 роки в Австрійській імперії, до складу якої входили й українські землі, було змінено дві Конституції. Для них характерними є глобальні демократичні зміни. Розвиток конституціоналізму Австрії пов’язаний із тогочасними революційними подіями в Європі.

Спочатку, з квітня 1848-го, діяла Конституція Піллерсдорфа, що передбачала утворення конституційної монархії. Запроваджували двопалатний парламент – райхсрат. Нижня палата повністю обиралася населенням, а верхня – частково призначалася цісарем (імператором, – ред.) і частково обиралася родовитою аристократією.

Усім народам Австрійської імперії обіцяли непорушність народності та мови. Визнавали свободу віри, совісті й особи, мови й книгодрукування (із певною цензурою) та свободу спілок. Усі громадяни мали право бути власниками землі, займатися будь-яким законно незабороненим видом заробітчанства чи підприємництва, а також досягати будь-яких чинів та гідностей.

Однак проіснувала ця Конституція недовго. У грудні 1848 року тодішнього цісаря Фердинанда I Габсбурга замінив його племінник Франц-Йосиф. З новим імператором – нова Конституція.

Ольмюцька Конституція була більше спрямована на посилення єдності держави, до якої все ще належали сучасні українські Буковина, Галичина та частина Закарпаття. За умовами цієї Конституції влада зосереджувалася в руках імператора, але демократію ніхто не скасовував. Проголошувалися скасування кріпацтва, свобода віросповідання та інші політичні й громадянські права.

Кожен із 14 коронних країв у складі Австрійської імперії тоді отримував право на свою конституцію та представницькі установи.

За тих часів, 1850 року, Галичині надали власну крайову конституцію. Нею проголошувалося, що поляки й руські (тобто українці, – ред.), а також інші народності коронного краю – рівні в управлінні. Кожен народ мав непорушне право на збереження й розвиток своєї народності та мови.

Галичина отримала автономію з власним Сеймом, а Буковина – статус коронного краю з титулом воєводства та власні органи самоуправління.

1866 року Австрія програла в австро-прусській війні та змушена була об’єднатися з Угорщиною. У грудні 1867-го утворилася Австро-Угорська монархія. Відтоді, зрозуміло, конституційні зміни продовжувалися.

Деякі положення нової конституції мали важливе значення для українського населення Австро-Угорщини. По-перше, усі народи держави (різних рас, – ред.) – рівні в правах. По-друге, кожна раса має право підтримувати й культивувати свою національність та мову. По-третє, Австро-Угорська монархія визнає рівне право використання всіх мов, вживаних в областях, у школах та на різних актах державного життя. По-четверте, установи народної освіти в областях із різнорасовим населенням повинні бути організовані так, щоб кожна раса могла отримувати освіту рідною мовою, без потреби вивчення іншої.

Простіше кажучи, 1848-1867 роки – час, який сприяв розвитку українського народу як єдиного та незалежного. Зі своєю мовою, вірою, освітою та правом голосу. Тому, вивчити всі 50 томів протоколів засідань Австрійської ради міністрів за 1848-1867 роки – безсумнівно український інтерес.

Джерело: https://zik.ua/