У районі далекого перевалу Фальків золотом осені серпень землю устеляє…

Вже настільки Матір-природа загадкова та непередбачлива в своїх діях для нас сущих, але в нинішньому своєму леті вона подивувала, здається, й сама себе. Наче десь у середині вересня, вже скидають золотисте вбрання дикі черешні, берізки, приголубивши красою узлісся далекої діброви, а особливо ж клен-явір. У районі далекого перевалу Фальків це унікальне за привабами дерево майже повністю скинуло листя. Та й обіч польових доріг шеренги струнких тополь також сиплять долу золото осені. Стояв би поряд із ними до безкінечності, вслухаючись у тонкощі загадкового місяця серпня, на крилах якого так миттєво спливають дні найстаршого сина літа красного.

А воно о цій порі дарує стільки несподіванок, стільки незбагненого, що зумовлює не просто захоплюватися ними, а також усвідомлювати й свою причетність до величавого дійства природи.

Бавить-уповиває воно, мов мале дитя, свої творіння без винятку на кожній п’яді святої землі. Йдучи по схилу хутірця Красний Діл, котрий дав історії вовіки віків незабутнього Лук’яна Кобилицю, укотре завітав на обійстя великого опришка. Все тут так, як було за його короткого життя. Ті ж вікові ялиці, простора обора, де малим дитям Лук’ян бавився в якісь ігри, і та ж криниця, водиця в якій не замерзає навіть в люті карпатські морози. Зачерпнув, угамував спрагу од ходу далекого – і далі в гори, де ще отари пасуться і догорає вогонь останньої полонинської ватри. Все так, як то було-велося сотні і сотні років тому, коли, як мовлять самі гуцули, і гори були молодими.

Де-де, а на найвищих карпатських хутірцях уже справді по-осінньому. Лише передзвін коси на скупих серпневих отавах ятрить душу, що й тут скоро вдарять перші морозці. І там за перевалом Фальків, де клен-явір червоно землю устелив, і на обійсті великого месника Карпат Лук’яна Кобилиці в Красному Долі, де малим дитям в студених росах душу до борні за правду гартував.

Іван Агатій