У Чернівцях відкриють «штольпершвеллє» на згадку про городян, депортованих румунським режимом маршала Йона Антонеску в Трансністрію

Урочиста церемонія закладання меморіального знаку "Штольпершвеллє" відбудеться біля колишнього стадіону єврейського спортивного товариства "Маккабі" (вулиця Головна, 140)

(Фото Карін Ріхерт)

---

2 липня в Чернівцях очікується непересічна подія. В цей день перед входом до майбутнього кіно-мистецького центру імені Івана Миколайчука, що на вулиці Головній 140, відбудеться урочиста закладка пам’ятного знака у формі т.зв. «штольпершвеллє» (у перекладі з німецької мови – «поріг спотикання» або «поріг пам’яті»), який має нагадувати нинішнім поколінням чернівчан про тисячі єврейських мешканців міста, депортованих 75 років тому представниками румунського режиму маршала Йона Антонеску в гетто та табори Трансністрії.

Задля цієї мети з ініціативи нашого музею на запрошення Чернівецької міської ради до міста прибуде автор ідеї вшанування саме у такий спосіб пам’яті жертв геноцидів, вчинених націонал-соціалістами в роки Другої світової війни, відомий німецький митець Ґунтер Демніґ. За існуючою традицією він особисто закладе пам’ятний знак, виготовлений у Німеччині у формі продовгуватої пластини з латуні із вигравіюваним надписом. Таким чином Чернівці стануть 1101 місцем у цілій Європі та 2 містом в Україні (після Переяслав-Хмельницького), де вже існують подібні знаки.

Вибір часу і місця також не випадковий. Адже приблизно на тому місці, де в радянський час був збудований кінотеатр «Дружба», що пізніше отримав ім’я Івана Миколайчука, в довоєнний час знаходився стадіон популярного єврейського спортивного товариства «Маккабі». Через близькість останнього до залізничної станції Ґрадіна Публіка (нині - Чернівці-Південна) він був використаний румунською військовою владою у якості збірного пункту, з якого після переклички і контролю багажу чернівецькі євреї потягами відправлялися на схід до переправи через Дністер. Депортації тривали щосуботи впродовж червня 1942 року. В ході однієї з останніх акцій, а саме 28 червня, на цьому збірному пункту опинилися молоді чернівецькі поети Зельма Меєрбаум-Айзінґер та Іммануель Вайссґлас з родинами, батьки Пауля Целана, а також Петера Деманта.

Організовує : The Chernivtsi Museum of the History and Culture of Bukovinian Jews

Джерело: https://www.facebook.com/events/1692205151081594/?acontext=%7B%22action_history%22%3A%22[%7B%5C%22surface%5C%22%3A%5C%22page%5C%22%2C%5C%22mechanism%5C%22%3A%5C%22page_upcoming_events_card%5C%22%2C%5C%22extra_data%5C%22%3A[]%7D]%22%2C%22has_source%22%3Atrue%7D

ДОВІДКОВО:

 Про родинні таємниці літописця міжвоєнних Чернівців розмова з журналістом Юрієм Чорнеєм.  (УРИВОК). 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Життя завжди трохи нагадує детектив": журналіст розшукав могили дідуся і бабусі Вернона Кресса - автора повісті «Перше життя» про міжвоєнні Чернівці

- Відомо, де могила Зиґмунда Деманта - батька письменника Вернона Кресса? 

- На жаль, ні. Його доля була, можливо, не менш трагічною, ніж у сина. Є певні підстави припускати, що Зиґмунд  Демант  загинув під час Другої світової війни десь у Трансністрії. Взагалі це доволі незвичний, але дуже промовистий для історії Чернівців випадок.  Представники однієї чернівецької родини стали  жертвами одразу двох тоталітарних режимів - сталінського комуністичного і гітлерівського нацистського. Це лише вкотре доводить їх однакову сутність. 1941 року Петер Демант  був засланий до Сибіру, а 1946-го  ув’язнинений у таборах на Колимі. Його батька Зиґмунда Деманта 1942 року депортували з Чернівців до Трансністрії. 

На фото: Переправа євреїв, яких депортують з Буковини чи з району Хотина, на плотах через Дністер в Трансністрію. В околицях Могилева-Подільського, Україна. Червень, 1942 р.  Фото з сайту меморіального комплексу Яд Вашем. 

На фото: Євреї з Буковини чи района Хотина чекають на плот, на якому їх  переправлять в Трансністрію. Поруч з містечком Отачь (Атаки) на Дністрі, Бессарабія. Червень, 1942.  Фото з сайту меморіального комплексу Яд Вашем. 

На фото: Переправа євреїв, яких депортують з Буковини чи з району Хотина, на плотах через Дністер в Трансністрію. В околицях Могилева-Подільського, Україна. Червень, 1942 р.   Фото з сайту меморіального комплексу Яд Вашем. 

- Здається, ця інформація звучить вперше?

- Імена Зиґмунда, Ґезели і Герди Демантів присутні у Центральній Базі даних Меморіального комплексу Яд Вашем. Місцем проживання усіх трьох вказано Чернівці (Румунія). База даних містить інформацію про євреїв – жертв  переслідувань часів Шоа. Усіх тих, кого було знищено, а також про багатьох інших. Інформація про «майора», «лікаря», «доктора»  Зиґмунда Деманта є у кількох джерелах, тому у Базі даних комплексу Яд Вашем це ім’я зустрічається тричі. Майже напевно можна сказати, що йдеться про одну й ту саму людині. По-перше, джерелом інформації щодо Зиґмунда Деманта є список євреїв, що мешкали у Чернівцях 1942 року, інший документ -  список євреїв з Чернівців, які  прийняли християнство до 1928 року, підготовлений 12.01.1942. У примітках вказано дату хрещення майора Деманта: «6 серпня 1918 р.». Це якраз через чотири дні після народження Петера і за чотири дні до його хрещення у протестантській церкві Христа в Інсбруку. І, нарешті, останній документ датовано  4 червня 1942 року - список євреїв, що мешкали на той час у Чернівцях.

Начальник відділу забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернівецької області Марія Гуцу  допомогла відшукати  – за що їй моя найщиріша подяка -  справу 1942 року, в якій, зокрема, є список  осіб, до яких мала питання румунська сигуранца. У списку «De evreii suspecti» під 17-м номером записані Зиґмунд Демант 55-ти років з дружиною Gezela Demant 33-ти років. Суть претензій сигуранци – «f?r? autoriza?ie». У списку вказано адресу проживання та рід занять цих людей, чоловік – медичний працівник, дружина – домогосподарка. Мешкають за адресою вулиця Florilor, 3a (нині – Залозецького).  

Згідно з архівними джерелами, депортації чернівецьких євреїв тривали 8, 14, 28 червня 1942 року – відповідно двічі депортували  по тисячі і окремо ще дві тисячі осіб. Ще 500 чоловік додатково виселили 10 вересня. Це були переважно так звані «троянові євреї». Чернівецький примар Троян Попович видавав спеціальні посвідки на проживання у місті тим євреям, які могли знадобитися як фахівці. Таким чином ним було врятовано до двадцяти тисяч людей. Проте така його діяльність не знайшла підтримки з боку державної і військової влади. Самого Поповича усунули з посади, а частину «троянових євреїв» вивезли влітку 1942 року під час другої хвилі депортації.  Можливо, у котромусь з цих етапів знайшлося місце для доктора Деманта і його нової сім’ї. За непрямими свідченнями, до червня 1942 року вони ще перебували у Чернівцях. Розмістили депортованих у Тростянецькому районі Вінницької області. Частину передали німцям і переправили через Буг для використання на важких роботах. Згодом тих, хто вижив, розстріляли.

На фото:  Список  осіб «De evreii suspecti», до яких мала питання румунська сигуранца з фондів Державного архіву Чернівецької області. У списку  записані Зиґмунд Демант  з дружиною.   

 - Згадка прізвища у списку не є доказом того, що ця людина точно потрапила до Трансністрії…

- Так, звісно. На жаль, у даному конкретному випадку можемо припускати найгірше. У короткому повідомленні юриста Ісака Вайсґласа про депортацію чернівчан у Трансністрію  є згадка про «відомого полкового хірурга доктора Деманта». Щиро дякую директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини панові Миколі Кушніру, який знаючи мою зацікавленість темою, звернув увагу на цю книгу.  Автор спогадів про придністровські табори, яких дійшло дуже мало, також вказав, що доктор був християнином, а до Трансністрії потрапив через політичну неблагонадійність доньки, фактично замість неї. Хоча самої доньки, ім’я якої у книзі не названо, у Чернівцях не було багато років. Спогади очевидця тих трагічних подій виявили працівники спецслужб вже соціалістичної Румунії під час обшуку у бухарестській квартирі іншого чернівчанина Альфреда Кітнера, що втік на Захід. У стосі різних паперів, що були звалені у його ванній кімнаті. Лише  1995-го року спогади Ісака Вайсґласа  «Steinbruch am Bug: Bericht einer Deportation nach Transnistrien» опублікували у Берліні.   

На фото: Обкладинка і уривок з книги Ісака Вайсґласа  «Steinbruch am Bug: Bericht einer Deportation nach Transnistrien»,  опублікованої 1995 року у Берліні. 

- Це цілком суперечить тому, що досі було відомо про долю батька Вернона Кресса…

- Згідно з традиційною версією, на початку Другої світової війни Зиґмунд Демант повернувся на армійську службу. Потрапив до африканського корпусу  Роммеля і загинув  десь у пісках неподалік Тобрука. Перед розстрілом нібито поросив у англійців дозволу   зіграти на фортепіано…  Власне з цього почав, коли казав, що життя кожної людини часом нагадує детектив. Ніколи не знаєш, що в результаті виявиш. Цілком могло статися, що всю батьківську біографічну лінію у своїй розповіді про минуле письменник  придумав. 

Серед людей, які втратили історичну батьківщину – у даному випадку йдеться про Австро-Угорщину – явище досить поширене. Порожнечу для них часто заповнює вигадка. А від міфологізації уявного світу до фантазій на тему власного життя інколи лише крок. Хоча мовчати про минуле, буває, доводиться й з інших причин.  Чи були такі причини у Петера Деманта? Безумовно! Можливо, Вернон Кресс, як письменник-романтик,  не хотів руйнувати той світлий образ дорогого йому міста, коли він і його родина були тут щасливими.  І хоча насправді Європа тоді стояла на порозі  нової  війни, у «Першому житті» цього майже не відчувається.  Мимоволі підпадаєш під чари цієї напрочуд гарної картинки мирного життя. Складається ілюзія, що це якісь дуже гарні, ледь не золоті часи. І хоча насправді все було не так, або не зовсім так, він усе-таки зумів створити міф про такі Чернівці.  Тому не захотів  його руйнувати.

До речі, зауважте: про те, як склалися долі членів його родини, письменник розповідає не від свого імені, а переказує ніби  почуте від приятеля.  Сам письменник засвідчував: де його близькі, чи живі вони взагалі він не знав до межі 1947 – 1948 рр. Щойно від товариша з довоєнного минулого Штефана Гаутцінґера, який потрапив до табору пізніше за нього,  довідався про долю членів своєї «екзотичної» сім’ї. Так само як і про те, що його самого вдома вважали загиблим.

- Починалося  все з припущення про чернівецьку могилу матері, а закінчилося трагедією Голокосту…  

- Долі  улюблених  матері і бабусі Вернона Кресса загубилися у мороці минулого. До мене  долинуло лише відлуння гіпотези, що 13 червня 1941  Паулу Демант депортували з Чернівців разом з її новим чоловіком Артуром і дорослим сином Петером. Дорогою до Сибіру жінка померла. Чи так це насправді? Невідомо! Можливо, прояснити ситуацію  змогла би племінниця колишнього чернівчанина Петера Деманта.  Як і її чернівецький дідусь Зиґмунд, Еріка стала доктором медицини, спеціалізувалася з радіології.  Працювала в одному з госпіталів Чикаго, врятувала багато людських життів.  Знаю, що ще кілька років тому вона мешкала у США.

Розмовляла Юлія БОДНАРЮК

Розмову опубліковано в газеті "Чернівці"