У Чернівцях презентують книгу про життя в нацистському концтаборі
Наприкінці серпня у чернівецькому видавництві «Книги-ХХІ» побачить світ збірка концтабірних оповідань народженого в Житомирі польського письменника Тадеуша Боровського (1922-1951) під назвою «У нас, в Аушвіці...».
Після репатріації в 1932 році його родина оселилась у Варшаві. Там, в умовах німецької окупації, Тадеуш Боровський розпочав літературну діяльність, видавши в підпіллі свою першу збірку віршів «Будь-де земля...». 1943 року він був арештований і потрапив до табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. Перебування в таборах (після Аушвіца були ще Даутмерген і Дахау) перетворило Боровського з поета-початківця на геніального прозаїка, який вирішив донести до читачів найгіркішу правду про поведінку людини за колючим дротом. На думку дослідників, ні з погляду відвертості, ні за рівнем художньої майстерності, з якою Боровський висловлює цю правду, його оповідання не мають аналогів у світовій літературі на табірну тему.
Як зазначає у післямові перекладач книжки Олександр Бойченко, «знаючи багато про різновиди концтабірної смерті, більшість із нас мало що чула про різновиди концтабірного життя. Тому-то, читаючи Боровського, ми відчуваємо розгубленість і шок. Та і як інакше реагувати на ось таке, до прикладу, речення: «Люди люблять Освєнцим і з гордістю кажуть: «У нас в Аушвіці»? Або на таке: «Ви там, у вашому Біркенау, поняття не маєте, які тут діються чудеса культури»? Або на розповідь про будинок шрайбштуби, де на першому поверсі – навпроти бібліотеки – оркестр грає симфонію Берліоза, а на другому передовики виробництва, отримавши відповідні талони, задовольняють свої сексуальні потреби зі спеціально відібраними для цього жінками?».
Боровський Тадеуш. У нас, в Аушвіці... / Переклад з польської Олександра Бойченка. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2014. – 272 с.
Моторошна сила прози Боровського полягає в тому, що він із якоюсь потойбічною – по той бік добра і зла – стилістичною байдужістю показує нам будні табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. Ось задимлений єврей із зондеркоманди розповідає під регіт колег, як він мало не особисто заштовхнув до газової камери батька, щоб не опинитися в ній самому; ось вродлива молода жінка, яка вдає, що розпачливе «мамо!» і простягнуті до неї дитячі рученята її не стосуються, бо бездітні жінки мають шанс потрапити на роботу і вижити; а ось і футбол на майданчику, повз який ведуть кілька тисяч «запрошених до газу» – і в проміжку між двома кутовими встигають їх умертвити… Так, на відміну від чорно-білих совєтських фільмів про війну, табірний світ не був поділений на «наших і німців», а становив складну соціальну систему зі своєю ієрархією і корупцією, зі своїми щасливчиками і невдахами, з інтриґами і заздрістю, з коханням і зрадами, ну і з симфонічними концертами – на тлі підрум’яненого крематоріями неба за вікном.
За додатковою інформацією звертайтеся:
Василь Дроняк, «Книги-ХХІ»
050 918 32 02, [email protected]
