У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото

У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото

14.05.2019, 15:14

У Чернівцях сьогодні відбулась церемонія прощання із багаторічним головою міського товариства політв’язнів і репресованих Дмитром Костельним, який днями відійшов у вічність на 91-му році життя.

Як повідомляє кореспондент molbuk.ua, відспівували Дмитра Костельного у греко-католицькій церкві Успіння Пресвятої Богородиці, куди він багато років ходив молитися. 

Попрощатися прийшли родина, друзі, сусіди, члени товариства політв’язнів та репресованих, парафіяни, колишні співробітники. Віддати останню шану та підтримати рідних також прийшли мер Чернівців Олексій Каспрук і виконуючий обов’язки голови Чернівецької ОДА Михайло Павлюк. Було багато квітів, особливо синьо-жовтих кольорів, що символізують Україну, за незалежність якої покійний боровся все життя. 

Дмитро Костельний народився у жовтні 1928 року в патріотичній українській родині. Після затримання брата, який пішов у підпілля УПА, разом із матір’ю був примусово виселений до Сибіру, де 11 років знаходився на спецпоселенні. Написав книжку про своє життя. 

"Мене на багато років відірвали від рідної землі й кинули в холодні сибірські сніги, – казав Дмитро Костельний. – Коли розповідав своїм рідним про пережите, вони просили написати про це. Якось лікувався в кардіологічному центрі і вирішив взятися за перо. Почав зі своїх дитячих спогадів, а закінчив нинішніми днями. Ніби наново все пережив. На дорогах мого життя було чимало сумного, але радісного було більше". 

– Весною 1943 року мене запросили взяти участь в районному зборі юнацтва ОУН. Відтоді я став українським націоналістом. А мій брат пішов у підпілля УПА, але його піймали, – пригадував пан Дмитро. – Нас із мамою забрали вночі. Дали дві години на збори. Ми завантажили на підводу збіжжя, картоплю, квасолю, подушки, перину, пилу, сокири. Тоді з нашого села забрали ще шість родин. Жінки сильно плакали. Коли їхали мимо нашої хати, я кричав: "Прощавай, рідне село, рідна земле!". Солдати закривали мені рота. Нас повезли на залізничну станцію до Жидачева і посадили у вагони. Було дуже холодно. Для туалету прорубали діру в підлозі. Щоби купити дітям молоко на станціях, через решітку спускали на мотузці пляшку з прив’язаними грошима. Спали на мішках зі своїми пожитками. У багатьох не було ні теплого одягу, ні теплого взуття. На 17 день страхітливої подорожі нам сказали, що ми приїхали на місце. Так почалося наше життя в холодному Сибіру, де морози були до 40-50 градусів. Я працював вальцювальником гуми на шинного заводу. Якось мене притиснуло між валами. Дивом залишився живим. Спочатку ми жили у землянці, а потім нас розселили у бараки. Багато переселенців повмирало від простуди та голоду. Посилки від рідних з України ми не могли отримувати, бо не мали паспортів. Пізніше нам видали довідки зі штампом "Разрешено проживание только в пределах г. Омска". Двічі на місяць всі ходили у спецкомендатуру відмічатися. Щодня до нас навідувався так званий "пастух" із НКВД. Якось він застав хлопців та дівчат, що колядували. Відтоді нам заборонили співати, вішати на стінку образки, носити хрестики. 

"Я почав писати звернення до Верховного суду та Прокуратури України про звільнення моєї родини зі спецпоселення. І ось у січні 1957 року мене, маму та брата, який пізніше теж приїхав до нас, викликали до комендатури. Нам вручили довідки про те, що рішенням Верховного суду ми звільнені зі спецпоселення з поверненням конфіскованого майна. Після багатьох років розлуки ми нарешті змогли повернутися додому, – при цій згадці чоловік не міг стримати сліз. – Коли під’їжджав до села і побачив церкву на горі, то від радості аж дух перехопило. Помолився і подякував Богові, що допоміг нам пережити це лихоліття. Хоча реабілітували нас із мамою аж у 1968 році. 

У своєму селі Дмитро Костельний зустрів юну сільську листоношу Ганусю, в яку закохався. Вони одружилися сьомого березня 1959 року. В них народилося дві донечки – Олечка та Любочка, які подарували їм онуків. Одного з них назвали на честь дідуся Дмитром. 

"Я досі кохаю свого чоловіка, як у молодості, – зізналася пані Ганна. – Ми майже ніколи не розлучалися. Завжди разом працювали, разом відпочивали. До церкви ходили щонеділі. Жодного разу не посварилися, не сказали одне одному поганого слова. Мені Дмитро був даний Богом".

У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 
У Чернівцях попрощалися з колишнім головою товариства репресованих Дмитром Костельним – фото 

Джерело: https://molbuk.ua/chernovtsy_news/172825-u-chernivcyakh-poproschalysya-z-kolyshnim-represovanym-dmytrom-kostelnym-foto.html

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.