У Чернівцях пасажири маршрутки мало не побили водія, який вимагав плату за проїзд з пасажира-учасника АТО

Наші пригоди в маршрутці №13

Вчора з дружиною ми рано відправились погостити у родини в Садгорі, - розповів очевидець подій чернівчанин Степан Карачко. 

На зупинці Шевченка ми сіли у маршрутку № 13 навіть місця були. В салоні маршрутки грала музика водій курив та по телефону розказував приятель про свої нічні походеньки, а бабусі що сиділа поруч так уважно слухала, що аж руку до вуха приклала, щоб нічого не пропустити по тихенько їдемо. 

На вокзалі в маршрутку заходить молодий хлопчина років 25 з палицею та важкою сумкою йому зразу місце запропонували, але він відмовився сказавши, що йому краще стояти.

- У мене посвідчення АТО тихо промовив хлопчина.
На що, водій відповів: - У мене вже три пенсіонера гордо відповів водій продовжуючи свої теревені по телефону. Ми сиділи поруч з водієм і нам було все видно і добре чути. Хлопець почав шукати гроші.

І тут я не витримав зі злості крикнув до водія:

- Ах ти кабан вгодований сидиш у теплі маршрутці, а ти представ себе на його місці негідник.

І тут понеслося вся маршрутка на водія бабусі почали кричати, що він ніколи і одного пенсіонера не провезе безкоштовно за копійку вдавиться. 

А чоловіки які були на підпитку вже готові були водію і по пиці дати сказавши хай він нас довезе до конечної там ми з ним поговоримо по-чоловічому.

Тут водій зрозумів, що може і по пиці отримати вмить перемінив тактику виключив свій шансон цигарку викинув геть, телефон навіть не виключив засунув в куртку звідти ще довго лунало:

- Алло, алло де ти Васю пропав.
- Та шо я нічого хай їде…

- Ото воно, що ти ніхто і нічого не вартуєш  -  це ми зрозуміли.

Потихеньку у маршрутці почали пристрасті стихати.

На зупинці Посьолок хлопчина готувався на вихід я допоміг винести його сумку, а виходячи із маршрутки хлопчина тихо промовив до водія.

- Спасибі брате, що довіз до рідної хати. Не бажаю ніколи тобі бути на війні у мої шкірі.

Хлопець посміхнувся і пішов налягаючи на свою палицю.

Водій ураз перемінився в обличчі почервонів і на очах появилась сльоза і рушив далі мовчки.

А мені ніяк не виходив з голови той хлопчина і в серці защеміло і чого наші серця бувають такі черстві коли до нашої хати не прийшло горе...

Степан КАРАЧКО