У Чернівці майже інкогніто їде Ющенко

Віктор Ющенко: "Нам пропонують обирати між хлібом і видовищами, але ніхто, окрім «Нашої України», не пропонує обрати свободу і демократію"

- Вікторе Андрійовичу, мабуть, Ви в думках намагалися не раз пережити свій Президентський термін з усіма його глобальними речами і найдрібнішими нюансами. Як Ви оцінюєте цей період свого життя? Яким, на Ваш погляд, він був для нашої держави?

- Оцінки цьому періоду дадуть наступні покоління. Тому що ті ідеї, які я доносив усі п’ять років свого президентства – демократія, свобода, національна ідентичність, повернення історичної пам’яті – вони вкорінилися, але вже наступні покоління скористаються їхніми очевидними перевагами. Свого часу було важко донести необхідність цих вартостей, бо всі хотіли чути про пенсії і зарплати. Але тепер нам не вистачає свободи, як повітря. Це значить, що ми починаємо звикати до демократії. Нам треба починати вимагати демократії, виборювати її.

Дорогою цих цінностей я йду все життя, на якій би посаді я не був – а я був і головою Національного банку, коли Україна отримала національну валюту з усіма ознаками української історії. І прем’єр-міністром, коли Україна подолала економічну кризу, а Росія мала «чорний вівторок» і дефолт.

Думаю, що кращого періоду для української демократії, для української економіки за 21 рік українського суверенітету у нас не було.

Зараз чомусь говорять, що у нас подолано руїну, яку створила минула влада. Але некоректно говорити про руїну, коли ми мали економічний розвиток 7,5% щороку, а тепер прогноз до кінця року говориться 0,8% зростання ВВП . Ми втричі збільшили бюджет країни, який до 2004 року був 90 млрд. грн., а в 2009 рік – 270 млрд. грн. ми повністю виконали програму по соціальній складовій, тому що середня пенсія була 194 грн., а на 2010 рік ми вийшли на 1039 грн. Це зростання щороку на 100%. Зараз зростання на рік – 10%. Мінімальна зарплата – 237 грн., 2010 – 907 грн., зростання щороку – 80%. Зараз щорічне зростання 11%. Один з 10 моїх кроків був – мінімальна пенсія і мінімальна зарплата мають дорівнювати прожитковому мінімуму. Ми досягли цього у 2006 році. Прожитковий мінімум склав 875 грн., або піднімався на 50% щороку, зараз піднімається на 10%.

- Добрі справи забуваються швидко, погані – тривають більше, ніж життя. Історія завжди довше пам'ятає тиранів, ніж благодійників. Для Вас важливо, що говорять про результати Вашої президентської каденції?

- Мене завжди хвилювало не, те яким мене запам’ятають, а те, що я здатен зробити задля своєї нації. І сьогодні, як ніколи, нашій державі потрібна патріотична сила, завдання якої – консолідувати націю, відновити національний діалог з ключових питань, повернути демократію і привести нашу країну в родину об’єднаної Європи. Нам пропонують обирати між хлібом і видовищами, але ніхто, окрім «Нашої України», не пропонує обрати свободу і демократію, - які, власне, і дають хліб.

- В Україні відбулося класично те, що скрізь і завжди. Після демократії прийшла диктатура. Хто і що може уберегти українців від знищення ідентичності?

- Звичайно, ми бачимо регрес у демократичних процесах. Це відбувається по свободі слова, по свободі зібрань, по парламентській кризи, коли політична дискусія відсутня. У нас відбирають мову, нас прихиляють до не нашої церкви, нам пропонують російську освіту і російський телевізійний продукт. Така ситуація конфлікту, як не дивно звучить, вигідна і одній, і іншій політичній силі – і владі, і об’єднаній опозиції. Керівній партії це вигідно – бо дає можливість працювати з дуже широким інструментарієм і по відношенню до преси, і по відношенню до зібрань, більше використовувати обмежень, включаючи і засоби силові. Так званій опозиції, партії «Батьківщина», - бо тільки знаходячись в атмосфері нестабільності, не маючи програми майбутнього для нації, можна говорити про свій прихід до влади.

Нас завели під загрозу білоруського сценарію, і з нього ми можемо не повернутися навіть за 5-10 років. До того ж, без чіткої європейської перспективи ми запросто можемо опинитися в євразійському просторі вже через рік. Але зараз ми маємо вибори і маємо вибір, в тому числі – можливість провести в парламент демократичну патріотичну силу, аби запобігти просування кремлівського сценарію демонтажу української державності.

- Які, на Вашу думку, будуть особливості та основні завдання новообраного парламенту?

- Єдиний шлях – змінити не лише діючу владу, але й діючу систему влади. Якщо замість одного Януковича прийде інший Янукович, інше прізвище, але це будуть лідери з авторитарним мисленням, тяжінням до централізації влади, жорсткого управління економікою та ручного керування бюджетом, зобов’язанням перед великим капіталом та залежністю від Росії – нічого не зміниться.

Найперше, треба шукати шляхів, як знизити рівень «узаконеного авторитаризму»: розмежувати та децентралізувати владні повноваження між Президентом, Урядом, владою на місцях, громадськими й неурядовими організаціями та громадянами. Треба повернути формування Уряду парламентською більшістю, а не одноосібно Президентом. Окрім того, треба проводити вибори народних депутатів України за відкритими списками та запровадити виключно персональне голосування кожним народним депутатом.

- Якими є завдання Вашої політичної сили у новому парламенті, у політиці?

- Україну довели до межі економічної катастрофи та політичної кризи. І пара «влада- опозиція» не має плану, як виходити з такої ситуації. Починати треба з єдності і демократії, яка дає економічне процвітання, високий соціальний стандарт. Межа бідності у Франції – у сорок разів вища, ніж середня заробітна платня у середньоазійських республіках. Тому що в одній країні є демократія, економічна свобода, вільна людина, яка творить блага не тільки для своєї родини.

Україна дедалі глибше впадає у національні протиріччя, включаючи таку тему, як мова, таку тему, як історична пам'ять, де героїзують персони Катерина ІІ чи Сталіна. Іншими словами, чим більше створюють ліній розколу, тим повніше Україна вписується до сюжету «Білорусь-2», де є один центр – російська столиця, яка буде формулювати основи нашої внутрішньої та зовнішньої політики, творити експансію гуманітарну, економічну. Я добре розумію, що в Україні працює дуже багато кочубеїв, дуже багато павліків морозових. У нас надзвичайно велика п’ята колона, яка сьогодні має політичні сили, які ведуть за цими ідеалами значну частину українців. Я хотів би, щоб ми не заблукали в цій політиці.

- Зараз багато Ваших колишніх соратників увійшли до інших партій. Чи не вважаєте Ви помилкою те, що свого часу довірили їм високі посади, допомогли пройти до вершин у політиці?

- З партії «Наша Україна» вийшло багато людей, які тепер посіли перші місця у так званій об’єднаній опозиції, інших проектах, які начебто протилежні до влади. Це попутчики, які приходили, коли цей партійний квиток був гарантованою вигодою з точки зору кар’єри, доступу до влади.

Колись партію покинула група так званих «любих друзів». Чи треба про них зараз шкодувати? Можна хіба що дивуватися, що ці люди знайшли собі місце серед об’єднаної пропозиції. Наприклад, Микола Мартиненко, з яким ми зараз мали суд з приводу розподілу представників у обласних окружних комісіях – людина просто вкрала квоту партії «Наша Україна», і подала список представників від фракції НУНС на свій розсуд. На певному етапі це був мій негативний досвід, але в українській політиці треба мати товсту шкіру, бо часто зраджують люди, які ще вчора говорили «Президент – мій друг».

- Вас часто звинувачують у надмірній лояльності до опонентів. Ви не шкодуєте, що нині вони не за ґратами?

- Мені часто нагадують про моє гасло «Бандитам – тюрми». Начебто воно не виконане. Але я хочу нагадати, що коли мене обирали Президентом, то однією з причин було прагнення мати демократичного президента, а не авторитарного. Щоб кожна з гілок влади займалася належною їй функцією, а суди не управлялися в ручному режимі. СБУ та Міністрество внутрішніх справ мли достатньо повноважень, аби ловити порушників і вести їх до суду. Нагадаю, що на голову СБУ було призначено представника «Батьківщини» Турчинова, а міністром внутрішніх справ – Юрія Луценка.

Демократичний президент ніколи не вкаже, кого треба саджати. Я ніколи не втручався у повноваження цих людей, і той результат, який вони дали як керівники правоохоронної системи, говорить тільки про одне – я переоцінив їхню принциповість та відповідальність.

- До Вашого президентства ніхто на міжнародній арені не відрізняв Україну від Росії ані територіально, ані географічно. Тільки з Вашим приходом Україна стала модним трендом для всього світу. Про нас заговорили як про європейську незалежну державу. Як вам це вдалося зробити?

- 8 років назад я прийняв країну, де не було статусу країни з ринковою економікою, країну, яка не була в СОТ (Організація світової торгівлі), країну, яка була обвішана десятками обмежень відповідно до правок Джексона-Веніка. Кінець-кінцем, ми не були інтегровані в зовнішній економічний світ. За період мого президентства прямі іноземні інвестиції зросли на більше, ніж 425% – з 8,4 мільярдів наприкінці 2004 року до понад 35,7 мільярдів доларів. Ці гроші прийшли під мій курс.

Ми за 5 років пройшли діалог, який привів нас до найбільш значимого фіналу зовнішньополітичної діяльності, як переддень інтегрування до Європейського союзу. У вересні 2008 року ми домовилися із президентом Франції Ніколя Саркозі – тодішнім головуючим у Євросоюзі – про те, що ми отримали політичний акцепт на асоційоване членство України в ЄС і формування зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. Я вважав, що то за 15-18 років української зовнішньополітичної історії найбільший успіх.

Ці перспективи зараз заблоковані – їхня доля поставлена в залежність від вирішення відносин двох людей у цій країні, я маю на увазі Януковича і Тимошенко.

Це забирає шанси у 46 мільйонів громадян.

- Без свідомого курсу, який би впроваджували справжні патріотичні сили, чи може відбутися відкат у національній політиці? Чи можемо ми побачити деукраїнізовану Україну?

- Переконаний, що так. Це вже робиться. Для цього приймався закон про мови. Спочатку говорили, що це – європейська практика, але в обгортці Європейської хартії регіональних протягнули складові сценарію «русского міра».

Наша мета – сформувати такий рівень підтримки українських патріотичних сил, який би дав змогу не допускати в парламенті розгляду в анти-українському ключі національних питань. Для того, щоб українці стали спільнотою, щоб навчилися перемагати і економічно, і соціально, нам треба проводити дуже активну внутрішню політику інтеграції, єдності.

- Хочу попросити Вас сказати українцям щось хороше, стати добрим пророком – чи в нинішній ситуації це неможливо?

- Я прекрасно пам'ятаю, з якого режиму ми вийшли. Можливо, і зараз нація проходить через випробування, загрози національного існування. Переконаний, що з нами Бог, і українці подолають усі послані нам випробування, ставши після них тільки сильніші і мудріші. У цьому я великий оптиміст.

Дякую за увагу, з повагою Віра Китайгородська, місто Чернівці

Ексклюзивне інтерв'ю третього Президента України В.Ющенка газеті "Буковинське віче"