Творці проєкту Підпалюй досі вражені байдужістю колишньої чернівецької влади і низькою культурою водіїв громадського транспорту

Творці проєкту Підпалюй досі вражені байдужістю колишньої чернівецької влади і низькою культурою водіїв громадського транспорту

15.06.2021, 08:51

Проєкт Підпалюй! —  присвячений людям, які власними силами змінюють суспільство і культуру в різних населених пунктах України.

Співзасновниця і головна редакторка Заборони Катерина Сергацкова в інтерв'ю НВ розповідає, чому важливо підсвічувати такі історії.

Перший сезон проєкту Підпалюй! вийшов у 2019-му. Це 30 історій, розказаних у вигляді op-doc — документальних програм з художніми елементами і мультимедійних репортажів.

У фокусі проєкту вже побували чейнджмейкери з Маріуполя, Чернівців, Старобільська, Харкова, Ужгорода та інших населених пунктів з різних областей України. Це історії про людей, які популяризують вуличну культуру, розвивають інклюзивні ініціативи, запускають спортивні, освітні проєкти, борються за екологію.

В інтерв'ю для НВ — головного інформаційного партнера проєкту — Катерина Сергацкова розповідає про те, як проходили зйомки першого сезону Підпалюй!, де її команда знаходить неординарних героїв і які місця їй хотілося б показати в другому сезоні.

— Як взагалі з’явилася ідея зробити такий проєкт і чому це важливо — розповідати про локальні історії?

— Цей проект з’явився в 2019 році. Тоді ж вийшов перший сезон. Створювався він у досить складний час — перед президентськими виборами, коли люди були дуже сильно наелектризовані, а суспільство — досить розрізнене, багато людей між собою сварилися. На цьому тлі ми знімали історії про людей, які в невеликих містах намагаються щось змінювати власними силами.

 Це було нашим внутрішнім відкриттям: глобально, на рівні країни, — а може, й на рівні світовому — відбуваються якісь важливі процеси, які абсолютно ніяк не відбиваються на житті людей у маленьких містах. Тобто там як і раніше народ, як двадцять років тому, так і сьогодні, змушений боротися в своєму місті за кожну дрібницю. Я б сказала, навіть страждати за це.

Наприклад, ми робили історію про Чернівці. Люди, які пересуваються за допомогою інвалідних візків, не можуть вимагати від місцевої влади зробити простір у місті інклюзивним. Вони змушені пояснювати оточуючим якісь елементарні речі.

Місцева влада Чернівців закупила класні, суперсучасні тролейбуси з висувними пандусами. Але люди, які користуються інвалідними візками, відразу зрозуміли — це не працюватиме. Щоб ці пандуси виїжджали, водій тролейбуса має натиснути кнопку і запустити людину в салон. Ба більше, він ще має припаркувати тролейбус так, щоб цей пандус правильно з'єднався із зупинкою. А водії цього не роблять, вони паркуються за два метри від зупинки, просто посеред дороги. І ти фізично не можеш зробити, здавалося б, елементарну річ. Місцева влада сказала: ну, ви знаєте, шановні, ми вас розуміємо, поважаємо, але нічого не можемо зробити, тому що ось така у водіїв культура.

 Це дуже довга відповідь на запитання. Але саме через такі історії ми побачили, що в містах відбуваються подібні процеси. І люди, які займаються такими справами, мають бути більш видимими — їм хочеться допомогти, розповісти про них і зробити це так, як у нас не роблять.

Джерело: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/zaborona-hto-taki-aktivisti-pro-yakih-znimayut-proyekt-pidpalyuy-novini-ukrajini-50165601.html

1