Ціна і правда Іловайська: фотопогляд крізь український біль на Дністровській ГАЕС

Як можна збагнути чиїсь навічні втрати, живучи у мирному регіоні? Чи можна осягнути неосяжність людського горя, вітаючи щоразу мирні світанки? Як навчитися цінувати світло і сонце? Що, врешті, у цьому світі – першовартісніше? 

Саме такі запитання невпинно вистукували свої тривожні ритми під час огляду-знайомства із промовистою фотоправдою про трагедію Іловайська у 2014 році, напрочуд глибоко і вражаюче висвітленою у однойменній пересувній виставці, створеній громадською організацією «Справедливість» (м. Київ) і організованій для новодністровців завдяки ініціативі директора міського історичного музею Галини Разгонюк.

11 червня естафету прийняла Дністровська ГАЕС, розмістивши фотоплакати в атріумі інженерно-побутового корпусу так, аби усі працівники, гості та фахівці з інших організації мали змогу відчути серцем той невимовний і незабутній біль, котрий ятрить небайдуже єство під час перегляду кожної гіркої фотомиті з того пекучого літа 2014…

Тож перед очима до болю відчутно постає серпень 2014, коли розгорнулися запеклі бойові дії за місто Іловайськ Донецької області, які 29 числа закінчилися масовою загибеллю українських військових… 18 серпня українські війська захопили більшу частину Іловайська, але після введення регулярних російських військ на 23–24 серпня вони опинилися в оточенні. При виході з «котла» сили АТО були розстріляні російсько-сепаратистськими військами… Через рік після трагедії військовий прокурор Анатолій Матіос повідомляв, що втрати особового складу Збройних сил України, Національної гвардії та Міністерства внутрішніх справ під Іловайськом склали понад 1 тис. осіб. 20 серпня 2015 року на сайті Генеральної прокуратури були опубліковані списки українських військовослужбовців і міліціонерів, які загинули в боях під Іловайськом у Донецькій області. Наведено дані про 366 бійців (209 прізвищ і 157 невпізнаних тіл); ще 158 вважаються зниклими безвісті…

Цифри…, за якими – людські життя, перерваний політ українських захисників, справжніх синів своєї землі, так зрадницьки кинутих за межу Вічності… І знову фотомиттєвості – чорно-білі й кольорові відтінки іловайської правди, іловайського жахіття, іловайського горя – для нас, нинішніх, немов застереження пекучим нагадуванням… Ось вона, тиша, яка кричить болем, і українська дійсність, що болить безмовним криком згорьованої землі!

Тому саме у такому промовистому мовчанні крізь зітхання знайомились із виставкою 12 червня керівництво та працівники філії «Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС» на чолі з директором, депутатом Чернівецької обласної ради Василем Йосиповичем Суботою. Особливими були ці хвилини для інженера цеху технологічної автоматики, захистів та зв’язку Сергія Ярошенка, чия доля із самого дитинства була пов’язана із містом Алчевськ, та війна на сході змусила молоду сім’ю повернутися з Донбасу на батьківщину його родини.

Сердечно дякуємо громадській організації «Справедливість» (м. Київ) та Новодністровському історичному музею за можливість доторкнутися і збагнути реалії трагедії Іловайська.

Інна ГОНЧАР

Фото Володимира ЖУКА та Інни ГОНЧАР

P.S. І поки працівники ГАЕС знаходили хвилини відверто мовчазного перегляду виставки, дехто не приховував своїх вражень.

– Не думала, що побачене настільки зачепить за живе... справді, до сліз... Споглядаючи на фото крізь роки і відстань, можемо лише уявити, які муки пекла відчули на собі всі ті люди і ще безліч інших, які залишились за кадром… – Світлана Фігурська, інженер виробничо-технічного відділу.

– Тиші! Тільки тиші вимагає серце, сповнене жагучим болем, від перегляду виставки «Іловайськ-2014» …Німий крик лунає з душі: «Замовкніть!.. Замовкніть, популістські балачки! Мовчи, брехлива пропагандо! Закрийтеся, уста для пустих обіцянок!...» Хай краще буде тиша… Порожні слова, злодійський вчинок, бюрократична тяганина, в черговий раз підписана корупційна схема – це ляпас ось тому солдату, що плаче, що спить у могилі, що …хоче жити… Виставка настільки потужна, що від емоцій хочеться сісти на підлогу і ридати… й просити вибачення: «Пробачте хлопці!... Пробачте… У тому пеклі перед лицем смерті ви мужньо виконували свій громадянський обов’язок. Ви захищали не політиків, не владу, ви дарували Батьківщині життя і виборювали для нас право на свободу, гідність… А нам не вистачає мужності тут, у мирному тилу, протистояти беззаконню…»

Отим своїм мовчанням і телячою покірністю чи не плюндруємо ми пам'ять тих, хто щиро вірив у майбутнє нашої країни і віддав найцінніше – життя?.. – Катерина Гевак, інженер виробничо-технічного відділу.