"Ця книга про чернівецьку людину у пошуках щастя, покликана заперечити безликість історії"

Чому обрав героєм книги відносно невідому для широкого загалу постать?

Питання престижу мене не хвилювало. Досліджуючи біографію відомих особистостей ви насправді приречені перетасовувати вже відомі факти, часто заради оригінальності вигадуючи нісенітниці.  Чи престижно було досліджувати історію України в XIX столітті? Історію де-факто неіснуючої країни з туманними державними перспективами. Особливо, коли поруч існувала традиція дослідження історії більш успішних країн – від часів античності до сусідніх з Україною держав.

Як колись перші дослідження XVIII - XIX ст. історії України, так життєпис Деманта дарують відчуття вивчення абсолютно нового. На Землі майже не залишилося незвіданих місць. Нові відкриття можливі тільки у нових галузях і нових темах. Вважайте, що «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» – це мій Північний полюс, Еверест, Маріанська западина. До мене тут не ступала жодна людська нога. Так писали перші систематизовані з літописів, універсалів, записок сучасників, листів державних діячів цілісні історії України. Дослідник вибирав якісь опорні точки, які осмислював, систематизовував, розміщав у хронологічній послідовності. Потім ці опорні точки обростали контекстом, виписувалися у звичну людям систему уявлень і понять про власне минуле. Той самий шлях пройшов тепер я.

Математична модель епохи

Щоб сформувати об’єктивний погляд на якесь життєве явище чи про якісь важливі історичні події зовсім не обов’язково досліджувати абсолютно всі складники цього явища чи опитувати абсолютно всіх учасників подій. Тим більше, якщо події масштабні, зробити це неможливо просто фізично. Іноді достатньо зробити їхній зріз, щось на кшталт створення математичної моделі якогось явища. Мені видалося цікавим взяти у роботу долю звичайного чернівчанина і простежити його життя від народження до самої смерті. І при цьому спробувати з’ясувати, які події світової історії, країни, міста, знайдуть у ньому своє відображення, вплинуть на нього, або так чи інакше позначаться. А тоді раптом виявилося, що таких впливів виявилося чимало.

Але якщо вважати мого героя середньостатистичним чернівчанином, що, нагадаю, було неодмінною умовою мого дослідження, значить його доля є типовою для загалом багатьох мешканців міста. А отже читач отримує вже не якусь локальну історію, а історію життя цілого покоління. Впевнений, якщо взяти по одній реальній людині з кожної країни Європи, кожного європейського міста, які достатньо довго прожили приблизно в одну історичну епоху, а потім уважно дослідити їхнє  життя – від народження до смерті – і порівняти, то результат нас би вразив. Наскільки наші особисті долі насправді  пов’язані. Навіть якщо ми не здогадуємося  про існування одне одного.

Якби Орфей залишився у Пеклі, а потім розповів про нього

У моїй книзі немає вигадок. Кожне твердження, висновок опираються на джерело. Водночас об’єктивність будь-якого документального дослідження є умовною. Я можу гарантувати, що добросовісно поводився з усіма відомими мені джерелами, але наскільки об’єктивними є самі ці джерела? Тільки Бог знає, що думає, чим керується та чи інша людина у ту чи іншу хвилину свого життя, тільки Бог тримає перед очима загальну картину усіх чинників, які впливають на наше життя. Адже про багато речей, які визначають нашу долю, ми часто навіть гадки не маємо. Тому це умовна реальність, але максимально близька до дійсності. Мій життєпис Петера Деманта – це наче розповідь засланого до варварів Овідія, якби він залишив спогади про своє життя. Або, якщо вдаватися до вже зовсім художнього образу, якби Орфей залишився у Пеклі, а потім розповів про нього. Але оскільки ні перший, ні другий цього в дійсності не зробили, це роблять за них дослідники.   

Я не блукав безкрайніми просторами Сибіру, не сидів у таборі, не помирав з голоду, тому не маю права розповідати про ці явища так, ніби сам пережив їх. Робити це – значить обманювати читача, навіювати йому власні уявлення про те, про що сам знаєш тільки з других рук.  Письменники можуть собі дозволити якісь узагальнення, перебільшення для досягнення художнього ефекту, але робити це в документальному творі, переконаний, неправильно.

Де не було прямих свідчень, використовував аналогію

Врешті навіть художні вигадки часто мають під собою документальну основу. Так і в даному випадку. Є люди, які пережили табори, потерпали від голоду, які розповіли про свої переживання і відчуття. У багатьох випадках, якщо не зрозуміти, то бодай наблизитися до розуміння того, що міг відчувати Демант, допомагали особисті враження інших в’язнів сталінських і нацистських таборів. Зокрема, колимчан Шаламова, Солженіцина, Євгенії Гінзбург, Жигуліна…

Можна скласти цілісне уявлення, що робила та чи інша людина. Але про що вона думала, що відчувала у певних обставинах, боюся, це вічна загадка. Звісно, частково герой може комусь розповісти про свої думки і відчуття, записати їх на папері. Мусимо сприймати їх на віру. Там, де Демант робив це, я приймав його версію. Якщо була можливість перевірити сказане за допомогою інших джерел, я робив це. Наприклад, співставляв його слова зі словами дружини, друзів.

Там, де прямих свідчень Деманта не було, інколи використовував аналогію. Я свідомий того, що будь який людський досвід, навіть в одних і тих самих життєвих умовах, є унікальним і неповторним. Тому будь-яка аналогія є так само дуже умовною. Але, погодьтеся, є різниця між судженнями людей, які мали табірний досвід, і тими, хто не куштував тюремної баланди. Очевидно, що припущення табірників щодо поведінки людини в умовах неволі є більш вірогідними, ніж тих, хто взагалі не сидів. Виокремлю невелику за обсягом, однак важливу за значенням роботу Віктора Франкла. Хто міг краще засвідчити психологічний стан в’язнів, ніж такий самий в’язень – психіатр за фахом. 

Я такий, як ця розповідь

Я не хотів нікого навчити, нічого пояснити. У мене не виникало бажання спотворити – прикрасити чи очорнити – дійсність.  Переді мною стояло найпростіше завдання розповісти про людину, чернівчанина у контексті його часу. Я не хотів робити ніяких висновків із того, що з ним відбувалося, Боже борони говорити від його імені, давати якісь оцінки. Так, як це часто роблять дослідники, приписуючи історичним героям власні погляди або свідомо спотворюючи їхній світ. Таємниця Вернона Кресса – це взірцеве журналістське розслідування з точки зору дотримання стандартів об’єктивності.

Чи подібний до мене мій герой? У чомусь – так, багато у чому – ні. Якщо говорити про те, що у цій книзі є від мене – то це, безумовно, її форма. Від мене у ній те, як розказана життєва історія Петера Деманта. Зміст – не мій, а форма – так. Я такий, як ця розповідь.  Якщо вона видасться вам занадто складною, важкою, глибокою, чи, навпаки, поверхневою, знайте – це не мій герой, це  –  я.

ПРО ЩО КНИГА 

Розповідь про масштабні події – війни, репресії, політичні катаклізми – з перспективи особистої історії, заснована на щоденниках, спогадах, листах дозволяє поглянути на минуле з нового, несподіваного і незвичного ракурсу. Особисте сприйняття відомих подій, долі реальних осіб раптом стають тим людським виміром світової, вітчизняної і міської історії, який змушує замислитися не тільки над минулим, його впливом на сучасність, але й інакше поглянути на своє власне місце у цьому світі. Ця книга покликана заперечити безликість історії.  Це той людський вимір минулого, яким часто нехтують, коли розповідають про масштабні історичні події: голодомори, війни, геноциди…

Історія колишнього чернівчанина, уродженця австрійського Інсбрука Петера Деманта (1918-2006), життя якого тісно пов’язане з Україною – від років дитинства до депортації з Чернівців – загалом типова для багатьох мешканців Західної України, долі яких відкоригувало трагічне ХХ століття. Незбагненним чином у ній поєдналися такі трагічні сторінки, як сталінські репресії і Голокост. 

Після світоглядно знакового першого життя у міжвоєнних, ще європейських Чернівцях, Деманту випала доля скуштувати тюремної баланди у сибірських і колимських спецтаборах для особливо небезпечних (звісно, тільки для сталінської влади) політичних злочинців. А після звільнення, працюючи звичайним вантажником, стати першопрохідцем, хрещеним батьком туризму на північному сході Євразії і навіть письменником Верноном Крессом.

Якщо Петера Деманта  перед початком радянсько-німецької війни  1941 року разом із ще вісьмома тисячами буковинців депортували з Чернівців до Сибіру, а 1946-го – ув’язнили у таборах на Колимі, то його батька військового лікаря Зиґмунда Деманта, який уникнув радянської депортації, вже румунська влада восени 1941 року спочатку інтернувала до чернівецького гетто, а влітку 1942 року депортувала до трудових таборів Трансністрії, де він загинув.

Це доволі незвичний, але промовистий для історії України випадок: представники однієї чернівецької родини стали жертвами одразу двох тоталітарних режимів – комуністичного сталінського і нацистського гітлерівського, що вкотре доводить їх подібну людиноненависницьку сутність. Усі ці події, як і розповідь про долі багатьох депортованих з Чернівців до Сибіру євреїв, посіли вагоме місце на сторінках даної книги.

Чимало сторінок книги присвячено «першому життю» Петера Деманта (Вернона Кресса) у Чернівцях – українському місті, його дружбі з українцями в таборі. Саме багатонаціональні Чернівці сформували його світогляд і ставлення до національного питання. За що насправді змагалися українці, Демант дізнався лише в таборі. Час його власного ув’язнення на Колимі збігся із періодом, коли там з’явилося особливо багато зеків-українців. Тому документальне дослідження «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» сміливо можна назвати також великою українською книгою про ГУЛАГ.

Газета "Погляд".