"Церкву Барбі" у Чернівцях можливо перефарбують

АРИСТОКРАТИЧНА БЛІДІСТЬ VS ЗДОРОВИЙ РУМ'ЯНЕЦЬ, АБО ЯКИМ Є КОЛІР ЧЕРНІВЦІВ?

 Відчувши невдоволення собою, оточуючими, прожитим днем, не поспішайте списувати все на переповнений вранці та ввечері громадський транспорт, низьку зарплату чи галасливих сусідів. Можливо, справжньою причиною вашого неспокою є... колір. Той самий, який людина сприймає зором – одним з подарованих їй природою органів відчуття. В тому числі колір будинків, в яких ми живемо. У цьому сенсі чернівчанам, можливо, як небагатьом іншим співвітчизникам, ще пощастило. Адже живемо в одному з так званих історичних міст, де, підбираючи фарбу для фасаду будинку, завжди пам'ятали: колір теж має значення.

Так було років сто – сто п'ятдесят тому. І, якщо вірити на слово начальнику відділу охорони культурної спадщини міської ради Олені Пушковій, так є і зараз. Системна робота з наукового дослідження кожного окремого будинку в центрі міста бере свій початок з 2007 року. Саме тоді Чернівецька міська рада ухвалила рішення про "Коригування історико-архітектурного опорного плану і проекту зон охорони та визначення меж і режимів використання історичних ареалів міста". Всього у Чернівцях було виокремлено три історичних ареали – середмістя, райони Горече і Садгора. Наразі найбільше опрацьована центральна частина міста: вулиці Лесі Українки, Міцкевича, Шевченка, Університетська, Руська, Гете, Гагаріна, Кобилянської, Головна... На кожний розташований у цьому історичному ареалі будинок розроблено паспорт оздоблення фасаду будівлі. Спочатку відбувається фотофіксація пам'ятки, відтак розписуються колір цоколя, тло стін кожного поверху, окремо – колір декоративних елементів. Вказуються також фактура фасаду. Розробляються пропозиції щодо ремонту, згідно з Державними будівельними нормами України "Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи" описується технологія виконання робіт тощо. Маленьким досягненням свого відділу пані Пушкова вважає, що будь-які ремонтні роботи на фасадах історичних будівель міста віднедавна законні тільки після їх схвалення відділом охорони культурної спадщини. Інформація про історичні кольори будівель надається безплатно. Було б лише бажання скористатися нею.

"Стосовно колористики проведені спеціальні дослідження з виявлення первісного пофарбування історичних будівель. Для цього на фасадах робили спеціальні зрізи, брали пробу всіх історичних нашарувань, допоки не виявляли перше пофарбування кожного будинку, – ділиться секретами виготовлення архітектурного паспорта Олена Пушкова. – Робота цікава тим, що дає відповідь на питання, які матеріали застосовувалися раніше, яким кольорам віддавали перевагу. Адже кожний архітектурний стиль мав тільки йому притаманний колір. Наприклад, віденська сецесія – це один колір, для архітектури румунської доби, скажімо, збудованої у стилі функціоналізму – притаманний зовсім інший колір. Концепція, якої ми дотримуємося при здійсненні робіт на старих будівлях, – кожній епосі свої кольори. Іншими словами, намагаємося дотримуватися автентики". Навіть якщо у об'єкті культурної спадщини розташований магазин, укладається охоронний договір, де прописуються всі вимоги щодо його збереження. У тому числі контролюється колір.

Прикладом цілковитого відтворення первісного пофарбування може слугувати колір обласного художнього музею, що поруч із ратушею. Натомість яскравий голубий колір останньої – спроба виокремити адміністративну будівлю з навколишнього архітектурного ландшафту, наголосити на ній. Під час підготовки до святкування 600-річчя першої письмової згадки про Чернівці, коли рихтували фасади будинків на Кобилянській, навпаки намагалися повернутися до первісних кольорів. Для цього навіть підняли напрацювання Львівського інституту "Укрзахідпроектреставрація". У 90-х роках минулого століття саме його фахівці здійснювали їх комплексне дослідження. Тож нинішнє кольорове вирішення будинків на Кобилянській – від неяскравих рожево-жовтявих до блідо-зелених барв – відповідає кольорам кінця XIX – початку XX століття. Тобто періоду, коли більшість з них збудували. Відхилився від старовинної кольористики, та й то хіба що трохи, лише колишній Польський народний дім.

Загалом кольори припасовано так, щоб розташовані на вулиці О.Кобилянської будівлі сприймалися як єдиний архітектурний ансамбль: не було разючих яскравих плям і кольори не випадали з загальної палітри. Чи не єдиний виняток, щоправда, вже останнього часу пофарбований в агресивно рожевий колір кафедральний собор Святого Духа. На неприродність його кольорового вирішення вказують вже не лише фахівці відділу охорони культурної спадщини, але й численні туристи. "Таким рожевим кольором кафедральний собор пофарбували самовільно, – запевнила Олена Пушкова. – З культовими спорудами питання у нас до кінця не врегульоване. Церква вважає їх своєю власністю, а тому думає, що має право робити там що заманеться. Але ми потроху і на такі споруди укладаємо охоронні договори, попереджаємо – це також пам'ятки архітектури, де не можна самовільно щось робити. Бо воно справді виглядає бутафорно". Бутафорність, звісно, можна списати на традиції місцевого колориту. У нас, врешті, і писанки також розмальовують занадто яскраво. Але благородна аристократична блідість у даному конкретному випадку виглядає переконливіше за здоровий сільський рум'янець.

Ще одна складність, яку часто доводиться долати, змусити кількох власників пофарбувати будинок в один колір. Один сусід хоче так, інший – інакше, а третьому взагалі грошей на ремонт шкода. Напевно, тому випадки, коли єдиний фасад розмальований щонайменше трьома кольорами, у Чернівцях зовсім не дивовижа. Коли мистецькі пошуки кольору заходять надто далеко, доводиться втручатися владі. Фасад одного з будинків на вулиці Шкіля, який згідно з бажанням власника несподівано набув кольору перестиглого баклажана, сьогодні вже не такий агресивний. Припис про його негайне перефарбування господар виконав. Колористика дахів – також у переліку проблемних питань. Хоча у тих таки паспортах колір покрівель також враховано. Головне, щоб вони гармоніювали з кольором стін. Водночас методика пофарбування бляхи на сьогодні до кінця ще не відпрацьована. Нова бляха, якою перекривають старі будинки, – доволі світла. Для того, щоб на ній з'явилася патина минулого і по ній можна було фарбувати – потрібно, щоб пройшло кілька років. Це видно навіть по дахові ратуші. Фарбою хімзаводу його пофарбували вже втретє, проте досягти тієї якості, яка мала би бути, все одно не можуть.

Тож яким є колір Чернівців? Натуральні вапнякові фарби, природні мінеральні – вохра чи сурик, притаманні для минулих часів, були неяскравими. Переважно позитивних теплих кольорів: світло-брунатного з кремовим відтінком, оранжево-червоного або жовтого. Такі кольори заспокоювали, створювали гарний настрій і формували комфортне середовище для проживання городян. "Найтупіший колоніст з передмістя Роша міг дати фору будь-якому кмітливому берлінцю, або згідно з радянськими уявленнями, одеситу", – охарактеризував чернівчан першої половини минулого століття письменник Петер Демант. Ця легкість облущилася разом з фасадами? Сучасні синтетичні фарби, що застосовують сьогодні, занадто яскраві, а відтак часто не мають кольорових аналогів у природі. Тому пофарбовані ними будинки так само не вписуються у навколишнє середовище. Про сірі похмурі панельки годі й казати. Це накладає відбиток на підсвідомість. Так само як і занадто яскраві чи, навпаки, похмурі тони. Зв'язок між спотвореними беззмістовними малюнками стінами будинків і часто неадекватною внаслідок цього поведінкою перехожих давно доведено експериментально. Не заскліть в будинку єдине вибите вікно і за деякий час в ньому вже не залишиться жодного цілого. Звісно, повернутися до використання натуральних фарб можна лише під час фахових реставраційних робіт, що не кожному по кишені. Але й про роль кольору у нашому житті забувати також не варто. Врешті, можливо, це саме у кольорах слід шукати витоки уславленої чернівецької особливості?

Юрій ЧОРНЕЙ