Третього дня творіння Господь створив світила й відлік часу (театральний вікенд)

«Золоті оплески»: день третій

На виставу Черкаського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Т.Г.Шевченка чернівецький глядач чекав як на зустріч з друзями. По-перше, черкащани вже брали участь у «Золотих оплесках Буковини», а по-0друге, поєднання в одній афіші Шекспіра як автора «Дванадцятої ночі», майже культових на сьогодні Юрія Андруховича перекладача українською і Андрія Крітенка, режисера- постановника, обіцяли непересічне театральне видовище. Тобто світила були й був відлік часу – «Дванадцята ніч або що захочете»…

Вистава Черкаського театру виявилася складною для сприйняття. Чернівецького глядача давно не лякають перевдягнення й сучасні реалії в класиці – маємо ж і власне «Упокорення норовливої» в інтерпретації також Юрія – Федьковича. Звикли не прив’язуватися ні до місця, ні до часу пропонованого дійства. Але після чудесного спасіння кількох персонажів з кораблетроща хід вистави якось дивно уповільнився до пунктиру, у деякі моменти здавалося, що актори – усі, без перебільшення, цікаві –кожен сам по собі, і роблять усе лише за волею режисера… Оскільки режисер-постановник – постать у театральному світі затребувана і взагалі постійно мешкає у Німеччині, дізнатися про те, чи це творчий задум, чи вада саме нинішнього показу – не було в кого.

На сцені ніч і наше найближче світило уповні освітлює багатофункціональну шафу (щоб не цитувати – вельмиповажну…), яка перетворюється то на князівський палац, то на пивний бар у американській глибинці. Шекспірівські події у перекладі Андруховича принаймні рухаються у звичному порядку. Та персонажі п’єси знижені мало не до бомжів, тож і титули сприймаються швидше як прізвиська. Дуже засмутилася від Олівії: у цьому трактуванні вона залишає присмак вульгарності.

Кожна деталь сама по собі сприймається як знахідка, але заразом цілісного враження не дає. Лише після перерви вистава почала рухатися якось динамічніше і благополучно дісталася кінця.

Може, у ситій Німеччині варто час від часу посмикувати бюргерам нерви, у нас тут життя інше: принаймні половина по шановників театру за європейськими цінами просто не змогла б потрапити до театру. Але це наше життя, і ми всі – разом з театрами та акторами – живемо таким ось… Це не упокорення, це констатація.

Треба віддати належне чернівецькому глядачеві – попри усе, акторів по закінченню вистави вітали стоячи.

Але Форум на канапі цього вечора був цікавішим ніж сама вистава, бурхливим і з несподіванками…. Отже, уривки з висловлювань.

Олександра, молодий викладач: – З вашим баченням Шекспіра можу погодитися. Дуже сподобалися актори, особливо Віола-Цезаріо. Загалом враження гарне.

Сергій, фотограф: – Усю виставу сприйняв як експеримент, як частину творчого процесу. Треба розуміти, він триває, тож вистава буде вдосконалюватися. Сподобалася акторська гра, та музичне оформлення  Щось вийшло вдалим, щось – не дуже…

Лариса, журналіст: – У сьогоднішній виставі мені особисто не вистачало… темпу. Весь час чекала, коли дія покличе мене за собою…  Дуже сподобався Шут, цілком на місці Мальволіо… Цілісного враження не вийшло.

Члени журі висловлювалися менш лаконічно.

Лариса Сєргеева, головний редактор ТРК «Чернівці»: – Андрухович – автор про вокативний і від власне Шекспіра залишилося мало. Треба працювати над звуком. У Чернівецькому театрі акустика хороша, тож коли актора не чути на другому ярусі – це проблема актора. Заважає й те, що нижня білизна демонструвалася де треба і не треба…

Вадим Сікорський, режисер, співголова журі феститвалю: – Пробачу Черкаському театру… Усе! Сьогодні третій день театрального свята. Я тішуся, що ви приїхали так здалеку. Як режисер не маю права судити постановку іншого режисера, але побаченим тішуся.

Галина Канарська, театрознавець, театральний критик: – Обтяжливо мати довгу театральну пам’ять. «Оргія» – постановка Крітенка 20-річної давності – довершена річ. Режисер дуже точно знає й втілює стилістику автора.

Щодо нинішньої вистави… абсолютно точна цитата – песик. Та я не знаю, чи це потрібно Шекспіру. У акторських репліках звучали якісь несподівані слова, з несподіваними наголосами. Навряд чи це від Андруховича. Сприйняла виставу не як тяжкий рок, а як джазову імпровізацію. Десь високий політ, а десь заплутується…

Візуальна картинка – досконала. А тест анотації заплутує. Крітенко пише, що це найкомічніша трагедія, чи найтрагічніша комедія. Здається, актори теж заплуталися між цими визначеннями. Все одно, є над чим подумати.

50-річний Крітенко здається, щось згубив по Німеччинах. Акторам бажаю не забувати що вони особистості і не ховатися за рОковим оформленням…

 Лариса Недін, актриса, радіоведуча: – Дуже важко на такому обговоренні замість вибухати намагатися нікого не образити.

Вибір п’єси, як я собі підозрюю, - це репертуарна політика театру, бажання возити театр на фестивалі, з перспективою возити по Європі. І тут варто сказати, що німецький театр наразі не найкращий у Європі.

 Відтак у сьогоднішній виставі сплелися еклектичність Європи ф слов’янська ментальність. І це видно хоча б у тім, що Віола, Олівія, Антоніо – в іншій стилістиці, ніж решта акторів, протягом усієї вистави вони існували нарізно.

Андрухович теж змінився від початку 90-х. А щодо року – мені він здався в такому вигляді недоречним. Забагато гітари. Таке враження, що полінувалися зробити справжнє музичне оформлення.

Не сказати, щоби цей цілком вдалий, але експерименти театру потрібні. Вистава житиме, тож може варто змістити деякі акценти. Публіка вас сприймала, але це не завжди критерій. Ім’я Шевченка на титулі театру – це планка, і дуже хочеться, щоби експерименти підносили до тієї планки.

Неда Неждан, драматург: – Я сприйняла це як спробу трактування п’єси як абсурдної. Кожен персонаж живе у своїй ілюзії. Єдина справжня комунікація – у Мальволіо із собакою. Якщо режисер поставив якісь правила перед акторами, то мені забракло саме гри за цими правилами.

Еклектично сплелися українська природа сентиментального, пост абсурдні тенденції Європи, і… моменти гри у стилістиці Шекспірівського театру, які на тлі решти сприймаються просто як крик…

Вийшов показ катастрофи класичного театру в умовах браку комунікації. Комедії дуже мало, але є місце для роздумів.

Лариса Кадирова, актриса театру і кіно, голова журі фестивалю: – Третій день мене не покидає дивне відчуття: я упершн на фестивалю, де членам журі треба говорит тут і тепер, одразу після вистави.

Враження складні. У перший день нам показали стик Європи з румунським фольком. Другого дня – комедія дель арте та українська ментальність.

І от третій день. Дивовижно, що ви здолали ці 700 км від Черкас до Чернівців. «Ми хочемо показати, що ми вміємо».

Афіша, буклет видають моральну закладку: занадто вип’ячений Андрухович. Десь там Шекспір, а тут Андрухович. За якісь моменти вистави має відповідати саме режисер, це він усе бачить, розуміє, хоче актуальності…

Окремо щодо оформлення. Цей повний місяць на сцені… Дерево… асоціація з Древом пізнання. Шановна шафа – чеховська алюзія. Простір вистави організований грамотно.

А чому принижене ставлення до української мови і до жінки?

Уявляю відчуття акторів від реакції глядача сміхом на пошлість…

Хотілося б приїхати до Черкас, аби побачити вас у своєму середовищу, із власним глядачем. Ви сміливі люди….

Юрій Марчак, директор Чернівецького облмуздрамтеатру, директор фестивалю: – Ціную й поважаю будь-який театр, будь-яку постановку. Маю багато позитиву. Хочу щиро подякувати Черкаському театру. Акторський ансамбль на високому рівні! Ми актори, створюємо на сцені весь світ, про все можна сказати на сцені. Щиро дякую, що нам і тут про все можна поговорити...

 Раптом серед присутніх на форумі слова для репліки буквально зі сльозами на очах попросила вчителька молодших класів з Рідківців: – Не можу навіть говорити! Те, що актори зробили правильно чи неправильно, глядачеві навіть не треба знати! Я бачила акторів, гру, переживання. Я знаю, як це важко, стояти перед людьми – через це ніколи не брала участь у конкурсах… Ніколи не ходитиму більше на Форум!

До дискусії долучився глядач, колишній черкащанин: – Я знаю цей театр, бо 13 років жив у Черкасах і ходив там до театру. Там теж відбувалися обговорення з глядачами.

Підсумок несподіваному сплеску дискусії підбив Вадим Сікорський: – Форум на канапі – це теж експеримент…

Далі до слова повернувся Юрій Марчак: – Автор усе пропускає через своє нутро. У критиків свої завдання. А наша, акторська робота складається саме з таких речей. Дякую всьому колективу. Завжди раді бачити вас.

 Лариса ХОМИЧ, для сайту облмуздрамтеатру

Фото Віталії КОЗМЕНКО