Театр із Хусту (Закарпаття) вперше взяв участь у фестивалі 'Золоті оплески Буковини'

Театр із Хусту (Закарпаття) вперше взяв участь у фестивалі "Золоті оплески Буковини"

28.10.2019, 13:20

Припускаю, що у музичної комедії-фарсу «Перемудрували» Закарпатського обласного театру драми і комедії з міста Хуста знайдуться як палкі шанувальники, так і не менш категоричні критики. І це було добре видно навіть за реакцією фестивальної публіки, яка точно так само розділилася стосовно дійства, яке відбувалося на театральній сцені. Можна приймати, або не приймати подібне потрактування вітчизняної класики, у даному разі драматургічної спадщини Марка Кропивницького, але те, що воно є оригінальним, незвичним, витриманим в єдиному естетичному ключі, заперечити не зможе ніхто.

Починаючи від художнього оформлення програмки з переліком постановочної групи, дійових осіб та виконавців ролей, яке жодним чином не видає того, що насправді відбуватиметься на сцені. І це перша несподіванка. І аж до потрактування образів героїв Кропивницького, у кожному з яких заховано якийсь парадокс. Не завжди внутрішній, а часто лише зовнішній, проте така вже жанрова особливість фарсу.

Але хіба не в цьому головна ознака мистецького пошуку? Так, такий пошук не завжди може виявитися вдалим, знайти загальне схвалення і підтримку у глядача, врешті стати помітною подією і залишитися у часі. Усе може завершитися провалом, але не спробувавши, ніколи не довідаєшся.

Якщо ми допускаємо (навіть не погоджуючись із цим особисто) таке потрактування й естетику класичного твору, тоді можна висловлювати якісь зауваження щодо виконавської майстерності акторів, розбирати зіграні ними сцени. Якщо ж не приймаємо виставу загалом, тоді такий аналіз не має жодного значення.

Відзначаючи завзяття і навіть молодечий запал у акторів, який, це було добре видно, ще не вивітрився, все ж зауважу: завжди готовий прийняти усі дозволені жанровим визначенням фарсу перебільшення, як у потрактуванні класичного тексту, зовнішності героїв, їх поведінці на сцені, але тільки в тому разі, якщо вони служать головній меті – глядача має бодай усміхнути. (Одразу застерігаю, що мова тут не про явне перегравання на межі із кривлянням, якого, на щастя, не було). Якщо ж перебільшення є, а сміху немає, значить як з самим образом, так і з усією сценою щось негаразд.

Перегляду у бік скорочення вимагає загальний хронометраж усього дійства, оскільки вистава формально на дві дії йде без антракту. Почергово переглянувши кожну сцену режисер обов’язково знайде, що можна скоротити без загальної шкоди для розвитку сюжетної лінії і образів героїв.

Особисто для мене цікавим виявилося поєднання фарсової реальності, в яку режисер-постановник В’ячеслав Давидюк відправив героїв Кропивницького, з прекрасною українською пісенною спадщиною. Сам режисер, до слова, теж грає на сцені. І не останню з точки зору створення оригінальної атмосфери і розвитку усього дійства роль. Так само, як і директор-художній керівник та помічниця режисера.

Контраст між фарсовим началом героїв і чудовим вокалом акторів, класичними музикою і текстами, в тому числі авторства гетьмана Івана Мазепи, є просто разючим. Коли герої виконують вокальні з елементами хореографії партії, цілковито виправдовуючи жанрове означення вистави, як музичну комедію-фарс, усе дійство з подекуди відверто карикатурного несподівано набуває об’єму і глибини.

Якби на фестивалі «Золоті оплески Буковини» існувала номінація за творчу сміливість, то нею однозначно варто було би відзначити цей колектив.

Юрій Чорней

1