Тарновецький. Скарб повсякденності ( плюс фото)

Дуже часто говорять про свободу слова, але не так вже часто про свободу погляду. А ця свобода, подекуди, більш суттєва. В’ячеслав Тарновецький, фотомитець з Чернівців (1945-2002), розвинув у собі цю свободу в сприятливі радянські часи. Саме сприятливі. Тому що певне занудство і одномірність тодішнього мейнстріму були очевидними. А залежність від  якихось комерційних міркувань –  мінімальною. Бути успішним не виглядало таким вже спокусливим. Ідеальна ситуація для того, щоб з’ясувати не те, чого хочуть всі, а те, чого хочеш ти. Ідеальні обставини для того, щоб виховати свій погляд.

 У Києві в галереї « Камера» проходить виставка Тарновецького «Америка». Але хотілося б поговорити не про конкретну тему, а про особливості цього погляду. Про те, як взагалі народжуються погляди.

Тарновецький з Чернівців. Австро-угорське місто, яке і в свій румунський період залишалося переважно німецькомовним, одвічне прикордоння,  в радянських декораціях воно виглядало напрочуд екзотичним. Місто виглядало таким, ніби його вставили в СРСР, немов якусь цитату.  Така неймовірна неспівставність форми і змісту, не могла залишити байдужим людину з тонким відчуттям.  Все місто було схоже на пам’ятник невідомим душам, що залишилися тут, а тіла відлетіли
 Цілий текст статті http://journal.foto.ua/likbez/fotoperson/tarnoveckij-pomititi-mit.html