Така вона — Анничка із утаємниченими очима…

2 липня колеги-журналісти вмокнуть свої золоті пера в чорнильниці щоб написати щирі вітання Анні Миколаївні у її юний день народження. І будуть побажання: молода будь та красива, найбагатша, успішна, елегантна та розкішна, безтурботна та яскрава, граціозна, наче пава, бездоганна, чепурна, завжди ніжна та ясна. Хай доля серце гріє, виповнює надії та дарує багато сонячних років під мирним небом, наповнених душевним теплом, цікавими творчими ідеями. З роси та води многая та балагія літа! 

Слово про колегу

Здається, наче вчора то було, коли я — за п’ять хвилин випускник факультету журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка приїхав у Хотин. Тут мені належало за скеруванням вишу працювати кореспондентом районної газети „Червона зірка”. Приступив до роботи, а за одно ще кілька разів їздив до міста Лева, аби скласти всі до кінця іспити і захистити диплом.

Ніби за роками вже я був з досвідом: позаду залишились школа, два літа слюсарювання на картонній фабриці у рідному Рахові на Закарпатті, служба в армії, що теж мала дворічний термін. А ось практичних знань газетної справи майже не мав. Слава Богу, допомагали мені в цьому добрі наставники з райони — тодішні редактор Микола Зарицький, його заступник Гаврило Чайковський, заввідділами Тамара Паламар та Василь Бурлака і вона — зовсім молода коректорка Анничка.

Саме ця гарненька чорнявка із утаємниченими і ледь не щохвилини усміхненими очима вчила вичитувати газетні шпальти, розставляти де потрібно, коми і тире, не пропускати букви у складних словах.

Пригадую і донині щиро вдячний тепер уже поважній і знаній на Буковині журналістці Анні Миколаївні Данилюк за ту науку, без якої не обійтись, як на мене, жодному газетяреві. І хоч працювали ми разом пліч-о-пліч всього декілька років, а відтак, на жаль, зрідка зустрічались у Чернівцях лише на якихось нарадах чи недійних урочистостях або у редакції „Доби”. Все ж ті часи залишили неповторний глибокий слід, що зветься людськістю, душевною теплотою і готовністю у важку хвилину обов’язково подати руку допомоги.

Знай, Анничко, даруй, Анно Миколаївно, повік шануватиму, добра, щастя і здоров’я бажатиму. А сьогодні — у день твого ювілею — і поготів!

Василь Гейніш,

Заслужений журналіст України.