Тая бузина, що лікує і від голоду спасає

...про що не раз мені вповідав фронтовий журналіст, колишній редактор обласної газети Михайло Лазаренко, переживши страшний голод далекого 33-го у себе на Чернігівщині…

Не раз разом буваючи на природі, Михайло Степанович, стрівши кущ бузини, обов’язково подовгу зупинявся і казав мені: «Знаєш, Ваню, та ж її плоди порятували нас, малих дітей, від лютої смерті. Покійна матуся, добре пам’ятаю, пекла пиріжки з начинкою плодів бузини. Брала рештки висівок і ліпила з плодами бузини таку смакоту, що й зараз би їв. Так мені здається, бо то був, Іване, такий голод, що скосив у моєму селі майже все населення, включаючи дітвору. А нас порятували матусині пиріжки з плодами бузини».

Ще довго ходив Михайло Степанович довкола куща-рятівника, а мені зі сторони здавалося, що він затявся гіркою сльозою.

Згадуємо і пам’ятаймо, бо голод люто підтяв і наш буковинський люд пам’ятних 1946-1947 років. А я тим часом пригадуючи оду-хвалу кущу бузини давно покійного фронтового журналіста Михайла Лазаренка, котрий закінчив війну в Берліні, також і собі стараюся жодним разом байдуже проминути легендарний кущ. Можливо, й не кожному до вподоби її плоди, але чорно-фіолетові кісточки дуже і дуже смакують.

Які лишень недуги не долає наша звичайна бузина, що десь у городі сьогодні біло-біло квітує та ставить на ноги люд від різних недуг. Тож уклонімося кущу бузини, бо вона не просто в поміч, а ще й красу природі воздає. А щодо червоної бузини, то росте вона здебільшого на підгір’ї. В рази поступається лікувальними властивостями своїй чорній «подрузі». Але плоди червоної бузини є незамінними в раціоні снігурів з далекого Заполяр’я та осідлих карпатських шишкарів.

Іван Агатій