Син Тернопілля, який прославив гуцулів Буковини, Прикарпаття та Закарпаття

Син Тернопілля, який прославив гуцулів Буковини, Прикарпаття та Закарпаття

17.09.2014, 13:13

Власне, я вже не вперше беру участь у презентаціях книг мого колеги—журналіста, письменника і видавця зі Львова Олександра Масляника, написаних ним самим чи у співавторстві, перевиданих, як і ця — „Заворожений світ” Михайла Ломацького. Та вкотре переконуюсь, що невтомний пошук, якийсь добрий фанатизм у підході до висвітлення життя гуцулів як історичного періоду, так і нинішнього, є справжнім проявом патріотизму Олександра Івановича — уродженця закарпатського Рахова. І це, зауважу, при тому, що він за материнською та батьківською лініями не входить до суто гуцульського субетносу. Він щоденною подвижницькою працею киває (будить) самих гуцулів, аби не проспали, не позабули, своїх предків, гордо іменували себе Гуцулією.

Вкотре підтвердилась отака думка про Олександра Масляника на недавньому зібранні у Рахові, де видавець презентував книгу-дилогію на 500 сторінках Михайла Ломацького „Заворожений світ”. Оскільки представлення книги відбулось у Рахові, то, звісно, мова переважно йшла про її другу частину „По той Чорногори”, виключно присвяченій Закарпатській Гуцульщині. Тут автор грунтовно і талановито описав маловідомі факти і події минулого, історію заселення і перших поселенців Богдана, Лугів, Рахова, сіл Мараморощини (нині Румунії). До речі, на зібрання прибули на запрошення рахів'ян і румунські гості: Ярослава Колотило — радник Міністерства культури Румунії та Дмитро Коренюк — поет, гуморист і педагог із тієї ж Мараморощини.

І все ж на презентації чимало говорилось і про майстерно описаних гуцулів з Буковини та сьогоднішньої Івано-Франківщини. Велика сутність згаданої презентації зводилась і до того, щоб повернути в Україні ім'я маловідомого і позабутого Михайла Ломацького — етнографа, фольклориста, публіциста, культурно-громадського діяча і педагога. В анонсуванні до „Завороженого світу” гуцульський журнал „Ґражда” так писав про Михайла Ломацького: „Він народився 22 листопада 1886 року в с. Суходіл (нині — Гусятинського району) Тернопільської області. Початкову освіту здобув у рідному селі. Навчався в учительських семінаріях у Тернополі та Заліщиках. Посаду вчителя отримав аж на Покутті у Снятинському повіті, оскільки на рідному Поділлі, де панували чужинці, остерігалися бунтівного педагога. Його там знали як революціонера і навіть дали прізвисько „Гайдамака”.

М. Ломацький родом з того ж містечка, що й ватажок гайдамаків Северин Наливайко. Однак і на Покутті перекидали з одного села в інше. Тут, на Станіславівщині, ближче познайомився з Василем Стефаником, Марком Черемшиною та Лесем Мартовичем.

З 1913 року — на Гуцульщині, зокрема, в гірському селі Голови під Чорногорою (тодішній Косівський повіт, нині — Верховенський район на Івано—Франківщині). Домомагав Гнатові Хоткевичу і Михайлові Коцюбинському збирати матеріали для їх повістей на гуцульську тематику. Незабутні враження від Гуцульщини М. Ломацький згодом описав у своєму знаменитому „Опришківському гнізді”. Працював у Головах 10 років і змушений був покинути зелені Бескиди, оскільки польський косівський староста написав до Львова до шкільної кураторії: „поки Ломацький є у моєму повіті, доти не зможу відповідати за спокій на Гуцульщині”.

За 30 років педагогічної роботи працював у 17 селах. Польський уряд за патріотичну проукраїнську позицію тричі заарештував бунтівного Михайла Ломацького, зокрема, 1920 року він сидів у коломийській в'язниці разом з гуцульськими повстанцями.

З 1923 року знову вчителював. У 1939 році окупаційна радянська влада ув'язнила М. Ломацького у львівській тюрмі, звісно, за його українськість. Наприкінці Другої світової війни емігрував до Австрії (Відень), перебував у таборах для інтернованих, де вів активну пропагандистську роботу, виголосивши, зокрема, близько 1700 доповідей, понад 165 з них видав. Вишколював молодь, доклав багато зусиль для організації Спілки Української Молоді.

М. Ломацький був активним членом товариства „Гуцульщина”, чимало сил і часу віддав дослідженню та художньо-документальному відтворенню минувшини гуцульського краю в книгах „На чисті води” (Мюнхен, 1955), „Верховино, світку ти наш” (Мюнхен, 1966), „Нариси з Гуцульщини” (Лондон, 1956), „В країні чарів і краси” (Париж, 1959), „Українське вчительство на Гуцульщині” (Мюнхен, 1959), „Гомін гуцульської давнини” (Мюнхен, 1961), „У горах Карпатах” (Мюнхен, 1962), „Бескидом зеленим в три ряди садженим” (Мюнхен, 1962), „Опришківське гніздо” (Мюнхен, 1964), „Заворожений світ” (Мюнхен, Нью-Йорк, 1965), „По той бік Чорногори” (Мюнхен, 1966), „З гір Карпат” (1967) та ін. Він залишив два великі рукописи „Гуцульських оповідей” та „Альбому української ноші”. 13 книг з 20 присвятив Гуцульщині! Усі вони, маємо надію, будуть перевидані в Україні.

М. Ломацький з дружиною виховали п'ятьох дітей свідомими українцями. Єдиного сина розстріляли німці у 1944 році, а донька дивом вирвалась з лещат НКВД. Помер М. Ломацький 24 жовтня 1968 року в будинку для перестарілих у горах Шварцвальду (Німеччина), похований на українському цвинтарі Мюнхена.

„Заворожений світ” — перша в Україні книга Михайла Ломацького, яку видано в повному обсязі.

Повертаючись до презентації „Завороженого світу” у Рахові, лише зазначу: та подія як і перевидання книжки, стали молживими завдяки фінасовій підтримці місцевих патріотів Гуцульщини. Це, зокрема, Юрія Бендака, братів Василя та Ярослава Думинів (старший з них Ярослав — мер Рахова), Миколи Кокіша та Василя Шорбана. І, дай Боже, аби земля надалі не скупилась на подібних патріотів, а Гуцулія славилась навіки!

Васил ГЕЙНІШ.

1


Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.