Свої кращі роботи Оксана Драчковська придумувала, очікуючи на вокзалі або під кабінетом у стоматолога

Життя дарує нам зустрічі з багатьма прекрасними людьми, які ніколи не схожі один на одного. Бо всі ми різні і неповторні. Особливо, якщо ти працюєш журналістом, то тоді кожен твій день сповнений чогось нового. Але є люди, які ніколи не забудеш. Проходять роки, події, змінюєшся сам, а їх завжди пам’ятаєш. З Оксаною ми знайомі з дитинства. Вчились в одному класі, завдяки їй разом записались до Глибоцької художньої школи. Власне, ще тоді у дитинстві було зрозуміло, що подружка має чудовий хист до малювання. Її роботи вирізнялись підходом, стилем виконання, абстрактністю, часто експонувались на різних дитячих виставках. Сьогодні Оксана Драчковська живе і працює у Львові, до рідної Глибоки приїздить рідко. Малювання стало її життям. А от чи вважає справу художника даром від Бога або ж трудомістким процесом — у нашій розмові.

— У шкільні роки ми з тобою мріяли. Я — стати журналістом, ти — художником. Розкажи, яким є твій шлях до мети?

— Справді, до мети ще не дійшла. Мабуть, до певної цілі. Бо попереду їх багато. Коли навчалась у коледжі — марила Львівською академією мистецтв. Львів був для мене містом мрії, яка здійснилась не одразу, адже поступила з другої спроби. Але це виявилось лише на користь, бо потрапила у хорошу групу до мудрого і дуже талановитого професора. Навчання в академії було водночас складним і легким. Доводилось багато працювати над собою, щоб чогось досягти. Є люди, яким все вдається одразу перфектно, тоді як іншим треба старатись багато. Зараховую себе до тих, хто мусить бути отакою бджілкою. Але яке задоволення отримуєш, коли бачиш, що вдається! Зізнаюсь: мені мої роботи подобаються рівно один день. Наступного бачу, що треба змінити. Думаю, шлях до мети — то титанічна праця над собою і безсумнівна віра в себе.

— Кажуть, що освіта змінює людину. Чи погоджуєшся з цим? Який із закладів, в яких навчалась професії, найбільше розкрив тебе, як художника?

— Так! Освіта мене дуже змінила. Спочатку навчалась у Вижницькому коледжі прикладного мистецтва на відділенні дизайну інтер’єру, потім у Львівській академії мистецтв на кафедрі монументального живопису. Навчання у коледжі було не до кінця усвідомленим, бо мала тоді лише 15 і багато ще чого не розуміла. До прикладу, що мене ніхто нічому не навчить, якщо сама не буду багато працювати. У мистецьких закладах більше вчишся сам, а викладачі дають поштовх, бо ж ніхто не в змозі пришити тобі інші руки чи мозок.

У академії мені поталанило на дружню групу. Ми вчились один в одного, засиджувались до ночі у майстернях. Були, як сім’я. Вдячна Богу за професора Любомира Медведя, який навчив думати глибше, не просто дивитись на світ, а бачити у ньому те, чого інші не помічають. Тому Львівська академія мистецтв стала для мене вирішальною. Не можу сказати, що сформувала мене, як художника. Радше, навчила рухатись далі.

— Як вважаєш, сьогодні Оксана Драчковська — це художниця, яка ...?

— Так, вважаю себе художницею, хоч для мене воно голосно звучить. Це ж не професія, а спосіб життя. Закінчила монументальний живопис і за час навчання гадала, що буду займатись іконописом і розписами. Але, отримавши диплом, зіткнулась з певними труднощами. Живопис став мені недоступним, бо сьогодення вимагає працювати з дуже великими форматами. А в Україні майже немає можливостей для цього, бо немає хорошого арт-ринку. Я не мала студії для роботи, фарби подорожчали, тому зрозуміла, що до живопису ще не доросла. Іконопис же відійшов якось сам, коли відкрила для себе графіку. Отримала невелике замовлення з ілюстрації, виконуючи яке відчула, що це саме те, що приносить мені море сатисфакції. Закінчивши академію — повністю віддалась ілюстрації. Пробувала себе і у графічному дизайні, але там ще є багато для мене незвіданого, що планую осягти. Та все ж, колись повернусь таки до живопису.

— Ти почала розповідати у якому напрямку хотіла б продовжувати творчий шлях. Розкажи ще про стилі, в яких працюєш.

— Виконую як ручні, так і цифрові роботи у галузі графіки. Частіше ручні доробляю у графічних програмах. Дуже подобається журнальна графіка. Взагалі, ілюстрація — окрема філософія. От дитяча — вже зовсім інший жанр і закони. Ще мені дуже цікаво працювати з віршами, бо вони самі по собі — готові абстрактні роботи, своєрідні коди. Мрію проілюструвати збірку. Але не просто створити картинки, а дизайн книги у загальному.

— У яких виставках брала участь, чи плануєш свою? Можливо є сайти, на яких бажаючі можуть ознайомитись із твоєю творчістю.

— Всі були в Україні, одна у Польщі. Брала участь у живописних, іконописних, виставках ілюстрацій. Поки персональної не планую. В Україні, особливо Львові, перспектив після виставки мало. Більше можливостей бачу в Інтернеті, працюю над оформленням власного сайту. Мене можна знайти у фейсбуці Oksana Drachkovska illustration; Behance: Oksana Drachkovska.

— Чимало митців зізнаються, що їм для творчості потрібна самотність. А.І.Куїнджі стверджував, що має бути жорстка самодисципліна. А як у тебе?

— У кожного по-своєму. Хтось може працювати у шумі, під гучну музику. Я ж ні. Для мене має бути тиша, особливо під час ескізування. Не обов’язково самотність, але спокій. Найсмішніше, що свої кращі роботи придумувала або на вокзалі, або очікуючи під кабінетом у стоматолога. У творчості важливо відчувати задоволення від процесу, а не результату. І тут, звісно, дуже важлива самоорганізація. Дехто думає — от класно митцям, працюють вдома, не потрібно ходити на стаціонарну роботу. Так, але тоді сам маєш бути собі директором, і до того ж жорстким. Рано вставати, робити зарядку, снідати і … до роботи! Знаю по собі: якщо починаю себе трохи жаліти — нічого доброго з того не буде.

— І наостанок щодо твоїх планів. Чи бачиш себе у майбутньому тут, на Україні?

— Хочу і надалі розвиватися, продовжувати працювати у галузі ілюстрації. Важко сказати де бачу себе, бо в Україні ілюстрація, на жаль, на дуже низькому рівні, люди на ній переважно економлять. Тому час покаже як воно буде далі. Якось про плани не люблю багато балакати.

Лариса Дущак.