Свобода слова як її бачать «активісти-революціонери»

Одразу після Революції Гідності до головного редактора однієї (та, в принципі не однієї) з районних газет Чернівецької області прийшли представники місцевих Майданів і вимагали люстрації цих «негідних», на їхню думку, журналістів прямо тут і зараз. Одну з редакторок навіть обіцяли викинути з вікна третього поверху за те, що вона у виданні (а це комунальні ЗМІ, співзасновниками яких є районні ради та/або райдержадміністрації) прославляла Януковича та Партію регіонів. Так планували активісти-революціонери боротися з темниками та джинсою, порушенням стандартів журналістських. І саме такий спосіб вони вбачали єдино правильним.

Коли за кілька днів після тих погроз я зустрічалась з тими «активістами-революціонерами», вони з піною у рота мені доказували, що один з них «ніс на плечах Нігояна», другий «з першого дня на Майдані» і мають повне право викидати негідних журналістів з вікон (пригадуєте випадок свободівця Ігоря Мірошниченка з директором НТКУ?). На моє щире запитання, а де ви були в 2012 році, коли перед виборами видання кишіло джинсою та темниками, що ви робили тоді, аби комунальне видання не писало темники, відповідали, що у них ж, мовляв, «є сім’ї, бізнес», а тому мовчали. Коли я пояснювала законний механізм роздержавлення комунальних ЗМІ чи процедуру звільнення з посади керівництва редакції, на мене кричали, мене не чули і вимагали термінової люстрації чи дефенестрації. Смішно чи ні, але, як наслідок, все залишилось на своїх місцях: «активісти-революціонери» зі своїм бажанням люструвати, редактори – в редакторських кріслах. Газети залишаються комунальними, метода ведення редакційної політики – такою ж самою. Тобто, тиск і агресія перемогли холодний розум та можливість системних, нехай і з часом, але змін. А зміни заговорили, закричали.

І от пройшло майже півроку і подібну ситуацію з бажанням «народної люстрації» неугодних журналістів я помітила на судовому засіданні у справі «на мілІон» (ЦЕ САМЕ ТАК МАЄ БУТИ?? НЕ МІЛЬЙОН, А САМЕ МІЛІОН?), як назвали її місцеві медійники. ІМІ вже писав про цю справу, де так званий представник Майдану вимагає від журналістів сотні тисяч гривень з кожного за «образу честі та гідності». Так от на чергове засідання 30 жовтня на підтримку позивача прийшло з десяток мешканців одного з районів Чернівецької області (чоловіки, жінки, бабусі). Я спробувала в них дізнатись, чого вони прийшли і чи знають суті справи. Вони мені пояснили, що «на прекрасну людину наговорили», а вони його захищатимуть від брехливих журналістів. Мої спроби дізнатись, чи вони хоча б знають суть позову чи вимоги, які той ставить до представників ЗМІ, зазнали поразки. Мені відрізали, що, мовляв, то золотий чоловік, а я незрозуміло чого вимагаю від простих громадян знати суть справи. І вони на сто відсотків певні, що то все вина поганих журналістів і вони мають нести покарання за образу «золотого чоловіка».

І тут «народна люстрація» краще суду знає, хто «золотий», а хто «негідний». І в цих «народних люстраторів» більше ентузіазму навести порядок (різними методами), яким вони собі його бачать (аби «золотих чоловіків» не чіпали, аби писали «правильно» про «правильних» і т.п.), аніж в самому журналістському середовищі, співзасновників комунальних ЗМІ тощо.

Розумію, що питання досить дискусійне, але переконана, що реформувати ЗМІ, запроваджувати механізми саморегуляції мають фахівці в сфері медіа та правники, а не активісти-революціонери, хай хоч які героїчні вчинки вони не робили.

Надія ВІРНА

Джерело: oporacv.org