«Суть речей»: Змінити Чернівці, не маючи посад можна, треба лише бажання активіста і грошову мотивацію чиновнику
Тема розмови: Як змінити Чернівці без посад
Гості: громадські активісти Артем Жук та Андрій Олійник
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Артеме, нещодавно вся Фейсбук-спільнота обговорювала появу у Чернівцях другого парклету і всі дякують за нього саме вам. Після його появи було багато і критики. Розкажіть, яка ваша роль у появі, платив хтось вам гроші…
Артем Жук: Хочу подякувати чернівчанам і місту, що ми намагаємося наслідувати європейські тенденції. Перші Франківськ встановив, а потім Чернівці. У них парклет на тротуарі. Тому Чернівці – це єдине місто в Україні, де стоять парклети, які справді відповідають концепції розміщення парклетів.
Людмила Григорчук: Яка це концепція?
Артем Жук: Те, що місто, тротуари мають належати людям, пішоходам, а не автомобілям. Якщо для міста пріоритетніше розвивати громадський транспорт, велорух, то треба зменшувати кількість парковочних місць і робити автомобілі недоступнішими. Це крок, щоб зробити центр зручним.
Людмила Григорчук: Може, зробити більше парковочних місць, але щоб вони не загружали центр.
Артем Жук: Так. Перше, хочу подякувати інвесторам. Перший парклет встановила меблева фірма чернівецька. Другий – виділила кошти фонд Східної Європи. І чернівчани мають вже парклет
Людмила Григорчук: Ви директор парклету? Яка ваша роль?
Артем Жук: На перший парклет ми разом з чернівчанами зібрали на світло, на гірлянду, і на смітники, і ще одна організація чернівецька встановила велопарковку. Ми намагаємося більш менш облагородити це місце і зробити його зручнішим.
Людмила Григорчук: Другий парклет?
Артем Жук: Вийшло так, що я перший опублікував фото процесу встановлення парклету і всі вирішили, що це моя ідея. Насправді я не маю до того відношення. Я опублікував для підтримки громадськості. Показати, що це буде, що це хороша річ.
Людмила Григорчук: Гаразд, ви витрачали свій час, щоб збирати гроші, ви слідкували, допомагали. Навіщо вам це?
Артем Жук: Це спільна відповідальність. Якщо ти живеш у місті, ти не можеш бути крайнім. Не може бути твоя хата скраю, треба долучатися до життя міста. Треба створювати зручні місця для мешканців, бо міста створені для мешканців.
Людмила Григорчук: Місце розміщення другого парклету. Знаю, що його обирали за онлайн-голосуванням. Де ще пропонували його розмістити?
Артем Жук: Не пам’ятаю, здається ще перехрестя Центральної площі та Кобилянської.
Людмила Григорчук: Чому тоді саме це місце, Соборна площа?
Артем Жук: Тому що площа виглядає порожньою. А так є тінь, є можливість провести освітлення. Площу ще треба освоювати. Особливо зручного відпочинку там немає
Людмила Григорчук: А зараз підозрюють, що цей парклет спеціально для спеціального закладу там встановили.
Артем Жук: Ні, це просто співпадіння.
Людмила Григорчук: Ще будуть парклети, чи досить?
Артем Жук: Я не знаю, які там далі плани, але думаю, що ще декілька відпочинкових зон потрібно. Може Кобилянську зробити, або в двориках.
Людмила Григорчук: А біля того, самого першого покласти другий, третій не плануєте?
Артем Жук: Там проблема з парковкою і виходить, що автомобілі паркуються відразу ж на проїжджій частині. Ми поставили клумбу спеціальну, щоб автомобілісти не могли паркуватися. Ще покладемо клумби.
Людмила Григорчук: Але знову ви кажете –«ви». Значить знову ви берете участь у цьому.
Артем Жук: Так, я просто беру участь як громадський активіст.
Людмила Григорчук: Андрію, ми зачепили питання парковок. Ви того року розпочали роботу по зміні руху в Чернівцях. Як рухається справа?
Андрій Олійник: На жаль, працюємо добре, але реалізація через бюрократичні процедури не дуже. Проект презентували ще в листопаді минулого року, ми зробили першу частину роботи, що безкоштовно, забрали заборони паркування, які не принципові в певних місцях і за проектом нашим, 18 вулиць, від центральної частини міста, навколо театру і провулку Братів Руснаків має бути односторонній рух за європейським зразком. Ми мали закупити знаки, підприємство МіськШеп мало це зрробити, але ми зіткнулися з кінцем року, вичерпаними коштами на обслуговування. Там не велика сума, 50-60 тисяч гривень не знайшлося, бо під однаковими кодами йдуть багато продуктів, які вже застосовувалися протягом року, ця бюрократія на цій простій справі, вона гальмує весь процес. Вже ми маємо березень місяць то лиш зараз пройшов тендер на освоєння, утримання вулиць. Я кожного тижня телефоную директорку департаменту ЖКГ, нагадую за себе. Бо вже зима закінчилася, зараз маємо працювати протягом березня місця, бо потім почне працювати нова поліція, закон про автоматичну фото та відео фіксацію і щоб наша теза, що ми спочатку робимо зручності, а потім вже штрафуємо за виконання, щоб вона спрацювала. Фізичної роботи там на тиждень по всіх 18 вулицях. І вже додаються проекти і Герцена-Руданського. Тобто невеличкі вулиці, на яких розміщені соціальні заклади і магазини. Зараз рівень транспортизації високий. Ми не можемо обмежити в доїзді людей. Лиш в центрі можемо. Тому я щиро сподіваюся, що до кінця березня ми підемо масштабною кампанією, тому що за декілька днів монтуються всі знаки, дається оголошення на сайт міської ради. До речі, це перемога велика. Бо раніше знаки з’являлися випадково, коли активно працювала міліція, їдеш по проспекту, переїжджаєш Головну, а там вже зупиняють, бо поставили знак проїзду по смугах і все. То я звернувся до міської ради, щоб публікувати на сайті про зміни. Щоб все ми висвітлили і всі в один ранок оголосили про зміни.
Людмила Григорчук: Скільки часу мають бути опубліковані ці зміни?
Андрій Олійник: Я думаю, день – тиждень, не більше, бо люди можуть забути, якщо дати за місяць. І я буду клопотати перед новою поліцією, що перший час вести саме роз’яснювальну роботу. Як на вулиці Зеленій, спочатку були нарікання на односторонній рух, десь тільки за два-чотири місяці люди вже запам’ятали, що не можна їхати. Так само як і проект ринку і вулиці Ентузіастів. Там розроблений проект реконструкції вулиці з паркувальними місцями, з одностороннім рухом, але поки ми не реалізували наші перші заходи, то ми не можемо бігти у всіх напрямках, бо десь впадемо.
Людмила Григорчук: Якщо йти поетапно, то що вже вдалося? Знаки зняли, це перше.
Андрій Олійник: Так ми запровадили систему шахового паркування.
Людмила Григорчук: Ще що?
Андрій Олійник: Підготували на односторонній рух на ці дві зони і ще в проектах. Ми розробляємо проект світлофорного проекту Воробкевича – Південно- Кільцева. Та вулиця не здана в експлуатацію, але треба працювати на випередження. Бо лівий поворот з Воробкевича – надзвичайно складний, там треба пропустити чотири смуги руху. Я запропонував, як я це бачив, ми зібралися, опрацювали, зараз розробляється проект. І тепер хочемо пришвидшити фінансування. Бо гроші невеликі для міста, але через певні процедури, воно затягується, я не чиновник, десь це мене трошечки дратує, все ж погодили, прописали, пропечатали, комісійно зібралися, а воно затягується.
Людмила Григорчук: Світлофори на Каспрука і на Щербанюка. Це ваша ініціатива?
Андрій Олійник: Ні, раніше. Десь більше року тому, була така процедура ДАІ. Вони рекомендували там розмістити світлофор. Проект здійснюється аж через рік. Там змінили умови і ми маємо дві проблеми. Чому, бо коли поклали світлофори на Каспрука, то я сподівався, що там все продумано до дрібниць. Ніби ідея хороша, але потім, коли почалися до мене претензії, що незручно. Я почав вникати з інженерами МіськШепа. Зелену стрілку встановили для повороту направо, після того, як пропустити основний потік. Потім давали додаткову затримку зеленого світла, щоб ті, хто повертає на Каспрука… але ще не все зробили. Ще порушують. Тут і культура водіння. Не допрацювали ще. Я дав пропозицію, щоб облаштувати окрему секцію світлофора лівого повороту. Люди бачать всі стрілочки і все. Технічно все це буде робити. Так само на Головна-Щербанюка. Зараз, якщо ми там на Руданського запровадимо односторонній рух від Головної, то автоматично нам не потрібна світлофорна секція ще одна. Ми прибираємо 15 секунд і даємо на Головну. Магістральна рухається і все. Метод проб і помилок. Доводиться так працювати. Ми йдемо до централізованої системи керування світлофорами. Вона частково працює. Деякі об’єкти зав’язані, що можна оперативно реагувати, але є такі, як наприклад на світлофор на Щербанюка, ми замовляли флешку від компанії, яка її запрограмувала, аж в Дніпропетровську, щоб просто зробити затримку. Але добре, що є реакція. Я розумію, що не все треба виконувати, але коли є ідея, є імпульс, за нього чіпляєшся і потрошечки це стає перемогою.
Людмила Григорчук: Окрім світлофорів на вулиці Південно-Кільцевій-Воробкевича, які ще є бачення змін?
Андрій Олійник: В мене є світлофор на вулиці Винниченка-Миру, там по Будівельників будувався новий мікрорайоні здійснити лівий поворот до газової контори, до проспекту, дуже важко. Там треба. З невеличкою затримкою. Ще Миколайчука-Проспект, біля пам’ятника воїнам-афганцям. Там навіть є звернення від 1 гімназії. Там є перехід, але не всі виконують правила. Це й світлофор дасть можливість повертати з Миколайчука наліво. Але це все гроші, все це проекти. Я хочу бачити, як піде Південно-Кільцева. Потім проспект. Тут треба комплексно працювати. Від будинку побуду до кільця «Туристу». По-перше зон паркування на узбіччі, катастрофічно не вистачає. Має бути розширення. Мають бути заїзні кишені, паркування ялиночкою, але це все капіталовкладення. Бо треба зняти бордюри, зняти шар ґрунту, не просто знаки зняти, далі ми беремо від мікрорайону до кільця туристу 6 пішохідних переходів. За стандартами, має бути три. один на 300 метрів. Як я бачу. Перший на мікрорайоні залишити регульований з світлофором. Той, що на «Туристі», там і так всі пригальмовують, бо кільце. Посередині встановлюється в районі розвороту один світлофор з кнопкою. Хто ходить в парк Жовтневий, то їм краще пройти зайві 50-100 метрів і пройти на зелений, ніж дратувати водіїв, що кожні 50 метрів хтось один проходить. Це лише у нас, в країнах пострадянського простору, коли в тебе горить зелений, треба ще пропускати пішоходів. В нас і пішоходи пробігають і автомобілісти не розуміють. В Європі такого нема. Там довгі світлофори, але ти нікого не пропускаєш на своє зелене. В мене така мрія, щоб у нас так було.
Людмила Григорчук: Навіщо вам це все? Ви хочете посад?
Андрій Олійник: Мені ніхто ще не пропонував посади, але навіть якщо б запропонували, я б відмовився, бо посада накладає посадові обов’язки. Якщо я займаюся дорожньою сферою, то я не можу лізти в будівництво. А так я можу робити все. Мене можуть не слухати, але я прийду третій раз, четвертий. Добре, що в мене така робота, що я можу виділяти час на громадську роботу і ще в мене такий темперамент, що у мене в добі більше ніж 24 години. Все встигаю, і з родиною, і з громадськістю, і на роботі. Не треба казати, що все погано, що все біда, треба щось робити, приходьте, давайте ідеї. Ми також починали з проблеми будівництва, важко було, але мене це не зламало. Нам давали відписки, але я далі писав. Люди розуміють, що коли ти не йдеш до чиновника його тролити, а йдеш з пропозицією, то він розуміє, що тобі краще допомогти, бо ти будеш ходити кожен день.
Людмила Григорчук: То чиновник собі добре робить, що звільняє себе від наполегливого громадського активіста.
Андрій Олійник: Десь так.
Людмила Григорчук: Артеме, ви також берете активну участь у розробці руху.
Артем Жук: Так мобільного руху для людей з особливими потребами.
Людмила Григорчук: Там була петиція, вона взяла швидко 250 голосів.
Артем Жук: Ми з моїм товаришем, фотографом ходили містом і досліджували доступність, вивіски.
Людмила Григорчук: Чому вирішили це робити?
Артем Жук: Ми маємо жити в гарному місті. Ми почали моніторити на доступність, розробили спеціальну мапу, позначали важкі ділянки, спуски. Кольорами позначали доступність. Від зеленого до червоного. Ми створили петицію. Вона за два дні зібрала 250 голосів. Було публічне обговорення і ми запропонували використовувати нашу мапу. Дали доручення і буду сподіватися, що буде рухатися.
Людмила Григорчук: З ким створювали мапу?
Артем Жук: Ми знаємо, як норми мають бути і самі створювали мапу. З’їзди роблять, не можна сказати, що роботи ніякої немає, але їх роблять неправильно і людина на візку без сторонньої допомоги не може проїхати.
Людмила Григорчук: Які найпроблемніші місця?
Артем Жук: Штейнбарга-Університетська, там дуже високі бордюри. Ми піднімали це питання. Франка так само, і центральні площі.
Людмила Григорчук: Всі центральні площі?
Артем Жук: Центральна площа – доступна. А площа Філармонії взагалі недоступна. Соборна – частково.
Людмила Григорчук: Коли ви все це намалювали, і пішли до міського голови, як зараз все це рухається?
Артем Жук: Складнощі є з департаментом ЖКГ і треба внести зміни до рішення виконкому, як я розумію, вони будуть давати відписки. Мапу взяли на опрацювання, але немає фінансування на цей рік.
Людмила Григорчук: На весь 2016-й не заплановано зовсім грошей?
Артем Жук: Можливо декілька з’їздів зроблять, але до цього питання треба комплексно підходити. У нас більше 2 тисяч людей особливих в Чернівцях. Місто мало би бути доступним і для них
Людмила Григорчук: Візочники до вас зверталися особисто?
Артем Жук: Я в тісному контакті з громадською активісткою на візку Любов Свириденко. Ми з нею узгоджуємо, вона дає рекомендації.
Людмила Григорчук: Пандуси вивчали?
Артем Жук: Любов Свириденко вивчала і казала, що вони недоступні. Ні один. Ні один кінотеатр, майже всі аптеки. Всі об’єкти соціальної сфери недоступні для людей з особливими потребами.
Людмила Григорчук: Грошей немає, проблема існує. 2 тисячі людей чекають, то що робити? Будете ходити, як Андрій?
Артем Жук: Є така проблема, як на вулиці поштовій, пошта хотіла зробити пандус, але їм не дозволили у відділі культурної спадщини, бо це центр міста. Є перепони, згідно архітектури міста.
Людмила Григорчук: Це треба домовлятися і з департаментом, і відділом охорони спадщини, і з міською радою, і з візочниками. Всім треба дійти спільного рішення.
Артем Жук: Тут більше важливо зрозуміти підприємцям, що якщо у них гарна вивіска, у них є пандус, до них приємно заходити, значить вони поважають чернівчан. Вони не лише роблять бізнес, але й хороші речі.
Людмила Григорчук: А не можна змушувати, щоб в новобудовах були вже пандуси?
Андрій Олійник: Це є державні будівельні норми. Без цього не може здатися в експлуатацію будинок.
Людмила Григорчук: Чому здаються?
Андрій Олійник: Ви спитайте в інспекторів. Навіть більше, соціальні об’єкти мають 3-4 норму складності, яка здається за декларацією. Забудовник отримав містобудівні умови, тобто дозвіл на ведення робіт, вся відповідальність на проектанті. Проектант робить проект, а потім замовник заповнює декларацію.
Людмила Григорчук: Ніхто не приходить і не перевіряє?
Андрій Олійник: Я ж кажу, проектант має відповідати, якщо звернутися в інспекцію арбудконтролю на вулиці Пауля Целана з проханням перевірити, то вони мають виявити це порушення і там досить не маленькі штрафи. Там 100-200 тисяч гривень штраф. Але ніхто не звертається. Кажуть, що це погано, незручно, пандус виходить в дерево, як американські гірки, але ніхто не напише звернення, щоб інспекція провела перевірки. В нас такий менталітет. Переважна більшість людей розуміють, що це погано, але виділити час, щоб піти, це важко. Потім почнуть дзвонити, викликати, ще на суд, не хочуть.
Людмила Григорчук: Є результат, якщо писати?
Андрій Олійник: Так, є. Ми писали, вони реагують. Є закон України. Це єдиний компетентний орган, який міг би робити висновки. Функції арбудкотролю делеговані повноваження на місця. Буде своє управління інспекції. Київська інспекція буде контролюючим органом, а міська має розбігатися, вгризтися у все це, і дати вимоги. Неправильний пандус - переробіть. Не лише штрафи. Дати термін, місяць, два, скільки треба. Влада ж не звірі. Не переробив – вибачай, крапка. Перший раз – маленький, другий раз – великий. Лиш тоді, коли люди почнуть звертатися і виявляти, то будуть зміни. Як у Фейсбуці Стоп хам, люди викладають фото, це добре, але цього мало. Мені кажуть в ДАІ, у них два екіпажі, їх скоротили. А якщо я б написав звернення як фізична особа, що такий то автомобіль порушив правила. Я стаю свідком, викличуть його, скажуть но-но, мінмальний штраф, то людина буде думати. Я це все написав у соцмережах, і як ви думаєте, скільки було звернень? Нуль. Це треба поїхати, написати, запечатати в конверт, інструменти є, але не ходять люди цим скористатися. Порушення правил паркування треба тони паперу, але сфера містобудування, як ми бачимо, інспекція з благоустрою працює зараз оперативно. Вони зараз за оперативність – взірець.
Людмила Григорчук: От чому Артем з фотографом пішли і поміряли, чому інші тисячі чернівчан не зробили цього?
Андрій Олійник: У нас залишився спадок радянськості, і не те що байдужості, але неможливості змін. Всі розуміють, що у нас багато поганого, але ми не можемо це змінити.
Артем Жук: Ми чекаємо чогось від влади.
Андрій Олійник: Так, з Києва хтось прийде і зробить.
Артем Жук: Так, треба брати відповідальність на себе.
Людмила Григорчук: Ви взяли на себе відповідальність, стали перед візочниками, сказали, що поможете, але не можете тепер нічого зробити.
Артем Жук: Чому не можемо? Зробимо це місто доступним. Будемо виходити разом з ними на виїзд, контролюватимемо виконання робіт.
Людмила Григорчук: Але ж грошей немає.
Артем Жук: Треба внести зміни в рішення виконкому і буде фінансування.
Андрій Олійник: Це не є проблема. З досвіду кажу. Якщо за це взятися, то можна багато чого зробити, і з депутатами домовитися, і з виконкомом.
Людмила Григорчук: Буде колись це автоматично, а не з примусу?
Андрій Олійник: Буде, коли буде мотивація. А тепер нема мотивації. Як анекдот, що має робити радянський інженер за свою зарплату? Нічого, трішечки шкодити. Це наша біда. Ми не можемо підняти зарплату, бо в Україні криза. Кредитори подивляться і скажуть, що це за неподобство? Тому зараз треба зберегти, як на мене, цей хиткий баланс, допомагаючи чиновникам, брати на себе відповідальність, як тоді, коли ми чіпляли ту зелену стрілку, то я сам телефонував інспектору і просив.
Людмила Григорчук: Але ви везете за свій бензин, за свій час.
Андрій Олійник: Якщо це взагалі ніхто не буде робити, то що, виїхати всім з країни? Це не варіант. У Європі добре. Більшість українців, у кого є змога їде туди, де краще. Але треба спробувати притягнути чогось сюди.
Артем Жук: Це важче, але цікавіше.
Людмила Григорчук: Андрію, два тижні тому всіх сколихнула подія, яка сталася на проспекті, 131. Це Гіпербуд. Розкажіть трохи про ту історію і про те, куди зараз це все рухається.
Андрій Олійник: Ми розпочинали 4 роки назад. Це старт громадської роботи. Це той прецедент, коли люди з вулиці, я сам за освітою інженер, і ми бачимо, що будується не те. І ми самі,без підтримки відкопували документи, хто, що, чому, доводили свою правоту. Зараз на чому ми стоїмо. Початково була помилка. Чи була вона навмисна, не знаю. При погодженні проектної документації. Мета забудовника відрізнялася від мети міста. Місто бачило там житлові будинки, 44 гектари під житловою забудовою і з магазинчиками на першому поверсі. Але торговий центр має розміщуватися на кільцевій дорозі. Ми це зараз покроково відслідковуємо. Заручники зараз цієї ситуації навіть не ми, мешканці Сонячного острову, а наші побратими, інвестори, які вклали свої кошти, вони під заставу житла брали доларові кредити. Це біда взагалі. Я коли чув ті історії, я сам хотів плакати. Вони хочуть отримати те, у що вони клали гроші. Міська рада відібрали землю у забудовника двічі. Забудовник судиться, це їхня практика, у них уже 2453 судові провадження, його доньки, дочірні підприємства також по 200 з чимось. Це їхня тактика. Наші суди, ми знаємо, вони можуть бути різними. Спочатку приймає одне рішення, а потім, замість того, щоб звернутися в касацію, забудовник організовує ще одне рішення апеляції. Це взагалі, це неможливо робити по кваліфікації суддів. Ми буде звертатися у вищу раду. Зараз землю довкола комплексу, всі депутати одноголосно, наголошую, підтримали інвесторів, передали їм в оренду цю землю, вони розробляють проект і розроблять відкритий паркінг. Зараз ходять слухи, що ми на когось працюємо, що там щось буде будуватися, ми підписали угоду про співпрацю, щоб ми як сусіди не проти паркінгу відкритого, а вони нічого не будуватимуть. Зараз забудовник ще має офіси, невеличка частина, але є, якби він зараз доєднався до інвесторів, вони б йому заощадили кошти, здали в експлуатацію, будь ласка, ніхто спеціально це не копає, всі дані вже в архіві, пропечатані, скріплені. Знову ж таки, він веде риторику, що в нього все добре, я далі буду. І ми кидаємося словами, ти правий, ти не правий. Всі об’єдналися вже між собою, але зараз є заручниками і цей прецедент показує, що громада міста, наша, спочатку невеличка, в нас в районі проживає тисячу людей, але активних 10%, що люди можуть змінити світ, обставини. Можуть довести свою правоту. Комерційний інтерес не може бути вищий за права нормального проживання. Ми живемо в спальному районі. Тепер цей план забудови міста, він має багато недоліків і ми зараз будемо виробляти якісь пропозиції, змінюючи законодавство, ми можемо задавати правила гри. Якщо наше місто зараз пустимо під отос, ми нічого не отримаємо, отримаємо руїни. Наші діти нам скажуть велике дякую в лапках. Якщо Австро-Угорщина, Франц Йосиф лишив нам такий спадок, то ми маємо й далі розбудовувати місто. Якщо всі плюнуть, то нічого не буде.
Людмила Григорчук: Зараз будівництво на проспекті не рухається, через суди?
Андрій Олійник: Ні, у нього сплинув термін усіх дозволів. Він не може будувати паркінг, йому треба знову звертатися до міста. А місто буде обирати вже більш надійного, хто не підведе, хто не почне будувати 9-поверхівки чи новий торгівельний центр.
Людмила Григорчук: Все зараз впирається в час.
Андрій Олійник: Я думаю, так. Інвестори підуть своїм шляхом, почнуть будувати паркінг і все ж таки, ми, як сусіди, і вони, як інвестори, може ми трохи постраждаємо, ми - від того, що у нас промислова зона з’явиться, інвестори – що їм треба більше заплатити, а забудовник, що всі його фантазії не можна втілити, трохи заробив, я не рахую його гроші, але так відчуваю. Якось так, соціально вийти з цієї ситуації.
Людмила Григорчук: Артеме, ви також боретеся, за те, щоб вивіски у Чернівцях були правильні, цікаві.
Артем Жук: До відома чернівчан, у нас з 2012 року працює положення розміщення зовнішньої реклами і зокрема, додаток, як правильно розміщувати вивіски. Після 12 року, всі дозволи, які видаються, вони мали би видаватися відповідно до положення зовнішньої реклами, але, як ми раніше говорили, не має вмотивованості чиновників, держслужбовців. Є багато незаконних вивісок, без будь-яких документів, але ніхто не поспішає їх демонтувати. В 15 році 50 вивісок демонтували, поступово робота йде. Ми, громадські активіст, ми радимо дуже зручний сервіс, якщо є якась проблема. Відкритий люк, каналізація пробилася, то ви можете публікувати на сайті Відкрите місто. Дуже просто і дієво. В мене є більше 90 повідомлень, половина з них вирішено. А ще муніципальний контакт центр пропарю, 15-80, комунальні служби всі налагоджені, співпраця оперативна. Вони працюють цілодобово.
Людмила Григорчук: Щодо вивісок, які найбільші порушення?
Артем Жук: Наприклад, з останнього, в 15-му році було видано дозвіл на бігучу стрічку, але вона заборонена з 12-го року в положенні. Але їх встановили в 15-му. Мені пояснили, що це не бігуча стрічка, це ролети в документації.
Людмила Григорчук: Тобто їх не знімають і знімати не будуть?
Артем Жук: Частково зняли, але боремося до кінця. І ще багато вулиць ми проходимо, я частково дизайнер, маю бачення, як це мало б виглядати з досвіду європейських міст.
Людмила Григорчук: Ці вивіски мали б бути не габаритні, не заважати архітектурі.
Артем Жук: Вивіски мають гармоніювати з вулицею, з фасадами будинків. Гарна вивіска приваблює клієнтів. Це дуже важливо зрозуміти підприємцям. Чим яскравіше, чим більше – це не хороша реклама. Це тільки відштовхує клієнтів.
Людмила Григорчук: Ті, у кого демонтували вивіски, вони змінили вивіски?
Артем Жук: Одну вивіску демонтували, а вони за місць знову ту ж поставили. Багато об’єктів були на демонтаж, але потім у них з’являлися дозволи і вони вже не демонтовувалися. Тому я кажу, що важлива вмотивованість чиновників. Бо інспекція благоустрою на чолі з Сергієм Ольшанським, вона дуже оперативно працює. Сьогодні опублікували пост про порушення паркування на зеленій зоні і вже за годину з’явилися інспектори громадські, оштрафували. Це дуже хороший приклад для мешканців. Порядок починається саме з органів місцевого самоврядування.
Людмила Григорчук: Зараз нова програма розробляється?
Артем Жук: У нас працює та ж концепція, яка була в 12 році. Її мають оновлювати, але я думаю, що залишиться стара. Вона взята на базі Львова, це хороший приклад. В мене є хороша ідея, це не нова, але треба роздрукувати брошури, як правильно розміщувати вивіски. Не демонтувати, а дати час на те, щоб підприємці самі їх поміняли. Дати їм три місяці, півроку, щоб вони змінили. Якщо вже ні, тоді вже штраф і демонтаж.
Людмила Григорчук: Що ще б хотіли змінити в місті? І що можливо без посад?
Артем Жук: Я хочу зручне місто, доступне, щоб було зручно проїхати тут на велосипеді. Щодо велосипеду, то тут багато проблем, бо місто старе. Воно не пристосоване. Треба поставити велопарковки, почати з цього. Стимулювати людей пересідати на громадський транспорт, зробити його максимально зручним. Відкривати прокат велосипедів, встановлювати велопарковки, створити мапу спеціальну, де ти можеш залишити велосипед.
Андрій Олійник: Нещодавно була чергова нарада з приводу системи паркування. У нас всі 10 операторів паркування – це приватні. Частина взагалі приватні підприємці на єдиному податку. Частина – ні. Біда, бо гроші місто отримує 3.60 на одне парко місце в день. Це дешевше, ніж година паркування. Зараз ми домоглися, що поступово, не всі одразу, але парковки перейдуть в комунальне підприємство. Комунальне підприємство на етапі погодження. Вже готове закупити паркомати. Зробити все по правилах, встановити систему відео спостереження, погодинне паркування. Був певний спротив чиновників, але ми, громадським напором, десь перемогли. І зараз ці величезні кошти будуть належати місту. Мільйон в рік – це тільки паркувальний збір. Навіть приблизно, всі 800 місць, це буде 2,5 мільйонів гривень. Ці кошти підуть в бюджет для використання та утримання доріг. Я буду наполягати на першому етапі на мораторій на збільшення місць на паркування. Ми мусимо стимулювати людей платити. Ми будемо на ту кількість паркомісць розраховувати, ми не зробимо все місто платним. Це буде 3,4 чи 5 гривень за годину, може наступну годину буде за півціни. Чи тариф на день. Безконтактний тариф оплати, без готівки. Всі ці ідеї є. На жаль, у нас затверджені лише три паркомати, але є набагато більше насправді. Щоб вони працювали безконтактно, з картки. Щоб все швидко було і зручно. Я вважаю, що ми підемо тим шляхом і платити за паркування – це буде патріотизм. Люди вкладатимуть в інфраструктуру свого міста. Якщо нічого не буде робитися, то треба буде вимагати звіту, куди кошти виділені, все на сайті відкрито. Люди не користуються тим інструментом, що не лише можна питати та нарікати, але й вимагати пояснень і давати ідеї, хай хибну, але спробувати. От ми їхали з Артемом на ефір, то й нього вже цілий перелік по дорожньому руху, я ж теж не все бачу. Все треба систематизувати, обговорити і все. А щодо велосипедів, то центральна частина міста – ми не можемо виділити, бо велосипеди мають рухатися по узбіччю, не по тротуарах. Або ми прибираємо паркування і забороняємо в’їзд в центр міста, ми не можемо собі це дозволити, це Чернівці. Є такі міста в Європі, що зранку поїхали на роботі вже ввечері прихав. А у нас місто рухливе. Треба робити кільцеві доріжки для вело руху, робити в парках, в тій частині, що за Черемошом. По центру міста – вже якось. З бруківкою ми не можемо щось з нею зробити. Бруківка не розрахована на велосипед.
Артем Жук: Це велосипед не розрахований на бруківку.
Так, велосипед не розрахований на наші дороги.
Людмила Григорчук: То що ж можна зробити в місті без посад?
Артем Жук: Головне – бажання, бажання змін, взяти на себе відповідальність. І тоді можна знайти вирішення всіх проблем. Можна писати запити, можна пропонувати, скористатися Відкритим містом. Головне бажання змінити місто.
Людмила Григорчук: Чиновники чують громадських активістів?
Артем Жук: Я думаю, чують, пале не настільки, як би нам хотілося. Сподіваюся, що ми скооперуємося і будемо працювати спільно.
Людмила Григорчук: А ви бачите себе в майбутньому владниками?
Артем Жук: Ні. Тут мотивація головне. Віддаватися цій роботі – так, але коли багато зобов’язань, а кошти мізерні. Краще робити це із задоволенням, а не за гроші.
Андрій Олійник: Правда, не можна зараз отак працювати, треба годувати родину і ще бюрократія. Це не можливо. На якійсь дозвіл – треба 20 папірців. Треба змінювати цю систему. Для нас це хобі, хтось на риболовлю їздить, а у нас – змінювати місто. Я знаю алгоритм. Я ж не винен, чиновник буде винен, якщо він поставить підпис, у нього велика відповідальність, я його розумію, тому треба сідати разом, громадськість має мати напор, а чиновникам – зарплату в 6-7 разів підняти треба.
Інформаційний партнер програми "Суть речей" www.buknews.com.ua
