"Суть речей" з Тамарою Марусик: «Було надзвичайно складно, але варто того, адже ЧНУ в ЮНЕСКО – це не лише імідж університету, але й імідж держави»
Друкопис програми «Суть Речей» від 30 червня 2016 року
Запрошений гість: Тамара Марусик, проректор ЧНУ ім. Ю.Федьковича
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Якщо озирнутися назад і згадати, як це було 5 років тому, то ті зусилля варті були того результату?
Тамара Марусик: Було складно, але так, звичайно, варто. Ми розуміємо, що це імідж університету, імідж Буковини, і ще й імідж держави. 2011 рік, коли власне відбувався процес включення Резиденції Митрополитів Буковини і Далмації, де нині розташований університет, до списку спадщини ЮНЕСКО, то в той час до списку входили лише два об’єкти власне культурної спадщини – це Софія-Київська і Києво-Печерська лавра, як один об’єкт і центр Львова. І 13 років поспіль з 1998 року, жоден об’єкт не був включений до списку. Це свідчить про те, що це складно. В чому найбільша складність, коли включали Софію і Лавру, а потім центр Львова, на той момент діяли одні правила гри, всі вимоги були зосереджені в конвенції охорони культурної спадщини, 1972 року, але в 2005 році були прийняті керівні принципи, відповідно до конвенції. І та людина, яка готувала документацію про включення центру Львова, це начальник департаменту охорони культурної спадщини Львова, вона мені сказала, коли побачила номінаційне досьє: «Ми подавали 20 сторінок, а у вас більше тисячі сторінок!?». Це ж потрібно все було підготувати, дотриматися всіх вимог, пройти всі етапи, щодо включення ЧНУ до спадщини ЮНЕСКО. Звісно, було надзвичайно складно. Адже в 2004 році йшла мова про включення центру Чернівців до списку ЮНЕСКО, на зразок Львова. Тоді я почала працювати проректором. Тоді в ЧНУ відбувалася велика конференція, з’їхалися багато іноземців і саме розглядалося питання щодо включення центру Чернівців. Тоді підготували документацію певну, виділили певні кошти, зробили стенди ілюстровані, які мали би допомогти включенню, але коли пройшов рік-два, це все залишилося лише на папері. То університет вирішив стати ініціатором обмеження ореолу номінації центру Чернівців безпосередньо до Резиденції. Адже на сьогоднішній день резиденція – це 8 гектарів, а буферна зона – 244 гектари. Підходи різні щодо буферної зони, і щодо власне об’єкту. Бо це різні, так скажу, вагові категорії. У 2006 році до університету завітав тодішній Міністр закордонних справ Володимир Огризко і коли він побачив Резиденцію, він сказав: «Як, ви що, ще до цього часу не в ЮНЕСКО? Чому?». Ми розповіли йому складнощі, що є ідея центру Чернівців. А він каже, що це складно, давайте, каже, спробуємо саме Резиденцію. Можливо, це було сказано в таку хвилину, він надзвичайно багато нам допоміг після цього, адже він на той час очолював нацкомісію в справах ЮНЕСКО, як Міністр закордонних справ. Ось з цього все розпочалося, з 2006 року. Спочатку був перший етап, включення Резиденції до попереднього списку. На сьогоднішній день в попередньому списку перебуває 15 українських об’єктів, зокрема Кам’янець-Подільський з 1989 року в попередньому списку. Уявляєте, що 27 років Кам’янець-Подільська фортеця не може далі пройти. Треба далі готувати документацію, а це надзвичайно складно. Звісно, науковий потенціал університету дозволив це зробити. Саме науковий потенціал, адже не секрет, що коли ми звернулися вже після того як ми були включені в попередній список і треба було готувати номінаційне досьє на тисячу сторінок, ми звернулися в Київ, в інститут пам’ятко-архітектурних досліджень, нам виставили рахунок в 2 мільйони 700 тисяч гривень за підготовку документів. Уявіть собі, які це гроші були, якщо брати відносно до долара, то це було дуже велика сума.
Людмила Григорчук: Ви ці гроші зекономили, бо працювали самі.
Тамара Марусик: Так.
Слухач. Чи не здається вам, щоб треба приділити увагу до відновлення пам’ятнику Митрополиту Гакману? І ще, чи не варто звернути увагу на зовнішній вигляд церкви університетської? І чи нема планів, щоб зробити до університету під’їздтрамвайними коліями?
Тамара Марусик: Що стосується пам’ятнику Гакману, то на сьогодні до нас зверталися і просвіта, і ми самі піднімали питання, основне завдання – знайти рештки Євгена Гакмана, які були вивезені в невідомому напрямку. Ми починаємо поки з цього. А потім вже будемо говорити в більш широкому масштабі. Ми таку лінію будуємо, відповідно до цієї лінії ми буде працювати. Ми домовилися з просвітою, що ми спочатку відшукаємо, де знаходиться його могила. До нас зверталася і ОДА, і обласна рада, були деякі питання щодо перейменування філософсько-теологічного факультету, назвати його іменем Євгена Гакмана. Ми порадилися на ректораті і вирішили, що не можна один факультет називати одним іменем, інший – іншим іменем. У нас університет імені Юрія Федьковича. Ми цього притримуємо, що ніякий факультет ми не будемо називати нічиїм іменем. Звісно, митрополит Гакман, дуже багато що зробив, він віднайшов Йосифа Главку, який цей шедевр створив і саме завдяки цьому шедевру, саме завдяки Костянтину Томащуку, який створив університет, саме завдяки цим людям Чернівці мають сьогоднішній європейський шарм. Давайте говорити так, не було би Гакмана, не було би Главки, не було би Томащука, не знати, якою тоді провінцією глухою були би Чернівці, вибачте. Ми можемо говорити, що ці люди надзвичайно багато робили в ті часи, підхопили інші і продовжують робити свою справу.
Людмила Григорчук: Де він може бути похоронений?
Тамара Марусик: Йде мова про те, що ніби в Чернівецькій області він похоронений, але цим займаються історики, вивчають документацію, але на сьогодні поки невідомо, де він похоронений.
Людмила Григорчук: Питання про церкву, її вигляд зовні.
Тамара Марусик: звісно, церква всередині виглядає надзвичайно гарно. У Резиденції була і Домова церква і 4 роки тому ми відновили Домову церкву, всередині. І такою великою подією було відспівування Аркадія Жуковського, його донька привезла прах з Франції. Оце в Домовій церкві, в університеті провели відспівування Аркадія Жуковського. Ви розумієте, в чому складність університету як спадщини ЮНЕСКО. Всього в світі є 8 об’єктів з 1031 об’єкта, які поєднують функцію, з одного боку як навчального закладу та навчальної інституції, а з іншого – об’єкту ЮНЕСКО. В чому складність – ми підпорядковані двом Міністерствам. Ви самі розумієте, що означає підпорядкування двом міністерствам, тут досить і одного. Міністерство освіти каже, ми ж вам даємо зарплати і стипендії, а Міністерство культури взагалі каже, що ми не в їхньому підпорядкуванні. А не забутьте, що університет має ще 13 об’єктів, і ботанічний сад, і 7 гуртожитків і біобазу, а все це потрібно утримувати воєдино. Цілком зрозуміло, що в нас діє факультет архітектури і будівництва, ми вже намагаємося залучати студентів своїх, щоб вони своїми силами могли зробити на мінімумі, але ж на все потрібно дозвіл. Це не просто реконструкція, це реставрація. А на сьогоднішній день надзвичайно мало фірм, які мають ліцензію на реставраційні роботи. Якщо будувати будинок, наприклад 8 корпус ми якраз добудовуємо, то це будь-який будівельник, звичайна будівля, її може побудувати будь-яка фірма. А тут ми маємо право вибрати лише ту фірму, яка займається реставрацією, і не просто реставрацію, не об’єкту місцевого значення, не державного, а світового значення. Ми в цьому плані працюємо, може ви пригадуєте, 2012 рік, коли ми запланували і заклали біблійний сад на території Резиденції. На той момент ще був присутній тодішній посол Ізраїлю, зараз покійний, на жаль, помер декілька місяців тому, ми вже вели перемовини з новим послом, який родом з Кишинева. Тоді вони прихильно поставилися до цього, аграрний фонд ізраїльський тоді задекларували мільйон доларів на цей біблійний сад.
Людмила Григорчук: Дали?
Тамара Марусик: Ні, не дали. Події в Україні гальмують ці процеси. Нам сказали так: «Ми свого часу давали гроші на реконструкцію якогось парку садового десь в Україні, і коли ми перерахували гроші на міністерство аграрної політики», - бо вони іншим не мають право давати, - «То ті гроші пропали, десь щезли». Тому на сьогоднішній день вони не бачать механізму перевести гроші. Довіра втрачена була. Тому на сьогоднішній день немає нічого. Тоді привезли і кедри, посаджені дерева. Був генеральний директор цього фонду. А його коріння з Чернівців, його бабуся з Чернівців. Він дуже прихильно до цього поставився. Наша архітектор Ірина Коротун розробила проект біблійного саду, вона мала їхати в Ізраїль, погодити цей проект, погодити з їхніми проектантами. Вже навіть підшукали рослини, Костишин, Руденко, отець Микола Щербань випустили книжку «Рослини біблійного саду», де зазначені всі рослини, які є в Біблії. Ми намагалися це зробити, щоб воно було. Ми коли були в Ізраїлі, делегація наша їздила, то нас водили представники цього фонду по біблійних садах, як у них на каміннях - рай. Тому ми прагнемо щось зробити, але не завжди воно так легко.
Людмила Григорчук: Трамвайна колія.
Тамара Марусик: Ми вже неодноразово ведемо мову про те, що тролейбусні дроти причіплені на браму Резиденції і ви можете собі уявити ті коливання, які постійно на повороті з Університетської на Коцюбинського і з Коцюбинського на Томащука, коли тролейбус повертається, це приводить до руйнування. Ми розуміємо, що якщо ми щось не зробимо, то буде біда. Ми зверталися, щоб щось змінити, але є план, щоб обмежити рух транспорту до Резиденції, лише буде закінчена вулиця Богдана Хмельницького, пущена в експлуатацію, то не потрібно щоб по 28 червня, по Марка Вовчка піднімалися, а щоб тролейбуси розверталися нижче і щоб всі машини по Богдана Хмельницького йшли на Університетську. Поки що це все лише в проектах, ми вже говорили з мером, з різними службами. В принципі підтримка цього є, але на сьогоднішній день чекаємо. І можливо ви пригадуєте, що коли включали Резиденцію до списку ЮНЕСКО, то в проекті рішення було записано, щоб відтермінувати включення Резиденції на 2 роки. Коли ми з Степаном Васильовичем летіли до Парижу на 35 сесію, то ми знали, що ЧНУ включений не буде, бо вимога була тоді найосновніша і зауваження – відсутність туристичної інфраструктури. Що казати, вона таки відсутня. Ми тоді домовилися про виведення господарського двору, тоді було багато розмов. Дали одне місце – люди були проти, мешканці, далі дали на Олега Кошового, там заправка, приватна територія, по якій треба було проїжджати, земля є, але без проїзду. Як на цій землі можна робити. На цей час на Сторожинецькій, біля 8 і 9 корпусів виділена земля і ми будемо розглядати питання щодо винесення господарського двору, і от на території нинішнього господарського двору, ззаду 4 корпусу ми будемо планувати туристичну інфраструктуру, щоб поєднати одне і інше.
Слухач: ви згадали Огризка, міністра закордонних справ України, а ті міністри, які були після нього, чи допомагали вони ЧНУ? І чи співпрацювали ви з тодішніми міністрами освіти і культури? І чи допомагали вам Фірташі? Лада, здається, досі входить у наглядову раду.
Тамара Марусик: Основна робота, коли робилося номінаційне досьє, то робилося під час того, як міністром був Огризко, це була найважча робота. Тоді лише за аерозйомку у нас запросили 30 тисяч гривень. Огризко нам надав її безкоштовно. В такому підготовчому плані було надзвичайно багато зроблено. Коли був процес запущений, то відповідно працювала робоча група, звісно, всі питання, які ми не мали права напряму консультуватися з ЮНЕСКО, ми могли лише через комісію в Києві при міністерстві закордонних справ це робити. Впродовж тих років з 2007, коли ми були включені в попередній список і до 2011 року, підготовка номінаційного досьє і відвідання об’єкту експертами ЮНЕСКО тривало впродовж 4 років. Це ніби з одного боку тривалий термін, але з іншого боку, коли вручали сертифікат ЮНЕСКО, то генеральний консул Польщі у Львові сказав у відповідь Папієву, тодішнього губернатора, який сказав, що довгих 4 роки університет намагався бути включеним в ЮНЕСКО, то він заперечив, що це не тривалий, а надзвичайно швидкий шлях, бо в Польщі багато об’єктів і він знає, як важко відбуваються включення у спадщину. А тим більше, що хотіли відтермінувати на два роки, а більшістю голосів проголосували ЗА. Це викликало надзвичайно великий подив. Тобто міністерство постійно допомагало. Всі документи ми здавали в комісію. Але був такий випадок. Якщо буде цікаво, то наведу такий приклад. До 1 лютого мали бути документи отримати у штаб-квартирі ЮНЕСКО, щорічно. Це є певна процедура. От коли ми остаточно віддали документи, я відвезла в Київ, але треба було погодити з міністерством культури, був Вовкун, наш чернівецький, був Яковина, всі вони нам там допомагали, але один був цікавий факт. Привезла дві великих книжки, по тисячі сторінок, де менеджмент-план окремо і номінаційне досьє окремо, все здала, мають дипломатичною поштою відправити, бо якщо отримають о 18 годині 05 хвилин, першого лютого, то це вже переноситься на наступний рік, з новою підготовкою документації. Мені телефонують, я вже здала, їду в машині по своїх справах, а мені кажуть, ви знаєте, у нас немає паперу обгорткового, коричневий такий для бандеролі, а без цього дипломатична пошта не бере. І немає великий конвертів, куди покласти супровідні листи.
Людмила Григорчук: Це з міністерства зателефонували?
Тамара Марусик: Так, з міністерства закордонних справ. Так, я цього нікому не говорила. Я тепер готую книжку «На шляху до ЮНЕСКО», там розкажу, як це все було. Я звернулася тоді до знайомих в інститут історії НАН, мені там рулон паперу дали тут же, привезли. Укрпошта, там теж знайомі, це з не в Чернівцях, це в Києві, не в себе вдома, але теж привезли все. Це такий маленький штришок. Що стосується міністрів освіти, коли ми вже подавали документацію, тоді міністром освіти був Табачник. Він колишній віце-прем’єр з гуманітарних питань, тобто, що таке ЮНЕСКО він знав зсередини. Ми в 21 країну надіслали листи підтримки. Підготували листи англійською мовою, попросили їх підтримки під час голосування, розповіли про цей об’єкт, яка його вага. Що це для України вартує. До речі, не всі посольства є в Києві, деякі посольства були в Москві, наприклад Малі, посольство було в Москві, воно обслуговували три країни: Росію, Україну і Білорусь. Ми навіть туди надіслали. До честі Табачника, він підписав нам всі листи, на фірменних бланках міністерства освіти, тобто він особисто, його секретарі все зробили. Моя секретар сиділа при тому всьому, поки кожен конверт не завізували і не відправили. Ось така була допомога. Щодо Фірташа, то ви знаєте, що Дмитро Фірташ виділив на дахи Резиденції мільйон доларів свого часу, це був 2014 рік. На сьогоднішній день частково гроші на рахунку університету. Надзвичайно складна процедура тендерів, тому що знову ж таки, підкреслюю, це реставраційні роботи і з фондом ми тепер не підтримуємо ніяких зв’язків, а Лада Фірташ ніколи не була в наглядовій раді університету, просто вона була в міста наглядовій раді, коли робили Маланка-фест, льодові майданчики на Соборній площі. Сподіваємося, що ми зможемо якимось чином відновити питання перекриття даху Резиденції.
Людмила Григорчук: Багато грошей ще залишилося?
Тамара Марусик: Не пригадую точну суму. Зараз працюємо з тендерами. Бо ще 4 корпус, географічний факультет залишився неперекритий. Свого часу наш випускник Арсеній Яценюк допоміг з 6 корпусом, філологічним факультетом, 5 корпус ми поміняли, ще залишився 4 корпус.
Людмила Григорчук: Ви сказали, що проблема найбільша – це відсутність туристичної інфраструктури. Після того, як університет став об’єктом ЮНЕСКО, до вас стало не лише більше уваги, але й більше критики. Відвідувачі скаржаться на те, що немає інформаційних стендів біля ЧНУ, важко зайти в нього туристам, треба чекати гіда за воротами, була серйозна перепалка про вбудований термінал. Це викликає багато негативу. Чому так складно зробити туристичну інфраструктуру?
Тамара Марусик: Ще раз підкреслюю, є лише 8 університетів, які поєднують функцію наукового закладу і туристичний об’єкт. Це складно. Бо як навчальна і наукова інституція, то вже цього року абітурієнти будуть подавати в електронному вигляді документи на вступ. Може не буде місяць такий напружений, адже це напружений і туристичний сезон, і туристам важко потрапити на територію університету. Багато хочуть зробити і весільні фотосесії, випускні, школи, приходить вчителька з 9-м класом і каже: «Ми є!». Але скільки таких 9-х класів є в області, треба погоджувати якось ці питання. Не є Резиденція таким величезним об’єктом, де можна всім розміститися. Уявіть, якби ми пустили всіх без проблем, хто бажає, що б це було. Якби ще люди були більш вихованішими. Розцвіла магнолія, така краса. Треба підійти сфотографуватися і цю гілочку схилити, а вона тут же обламалася. Все, ви розуміє, як важко. Прийти в Мармурову залу, треба все ж таки, пристойно себе поводити. Ні, на балкон, де завгодно. Це не кожен, зрозуміло, але все це говорить, що ми повинні все це поєднувати. На вахті не пускають у ворота Резиденції. Зрозуміло, ви ж самі знаєте, яка зараз ситуація, останні два роки, там замінували, там замінували, два чи три рази у нас повідомляли, що в ректора заміновано. Неодноразово навіть всіх виводили з університету. Об’єкт такий, причому ще й в списку ЮНЕСКО. Ці об’єкти, які в списку ЮНЕСКО, навіть спеціально мають охоронятися безпосередньо від будь-яких, в ідеалі, військових дій. За кордоном спеціальні таблички, де об’єкт ЮНЕСКО, він захищається від будь-якої військової агресії. Що стосується туристів, які приїжджають організовано, то проблем нема. У нас діє культурно-історичний центр. 4 екскурсоводи, зараз ми плануємо ще додати два екскурсоводи, адже люди платять гроші, але знову ж таки, ми говоримо так, багато фірм, які є в Чернівцях, приватних туристичних фірм, виступають, щоб відкрита була Резиденція. Щоб вони проводили екскурсії, але давайте з іншого боку зайдемо, приходить група в Мармурову залу, Червону залу, вмикають світло, ви знаєте, скільки там ламп і які там люстри, скільки йде електрики. Хто платить за це все? Університет. Вода, все це оплачує університет. Чи можливо це все витримати. І ось цей скандал навколо приміщення охорони навколо цього розгорівся. Коли люди не усвідомлюють, що це приміщення для охорони побудоване набагато пізніше, його немає в списку об’єкту ЮНЕСКО, гаражі, підсобні приміщення, вони не включені. Включені – три власне корпуси, церква Трьох Святителів і парк. Це ті об’єкти, які включені до списку ЮНЕСКО в комплексі, ні це приміщення для охорони, ні гаражі – не включені. Якщо ми виведемо господарський двір, може й це приміщення відійде. Може зробимо для студентів один вхід, для туристів – інший вхід. Але треба окультурити, дати ту інфраструктуру, щоб не прийшли і не дивилися на господарському дворі на не зовсім пристойні речі. І цілком зрозуміло, нам потрібно багато зробити. Тому для того, щоб туристам було легше, коли окремо люди прийшли побачити, приїхав хтось до когось в гості, встановлений термінал самообслуговування. Значно краще було б, якби ми встановили його у віконечку, тепер такі проблеми, бо у те приміщення заходять люди, хтось знає, хтось не знає, як ним користуватися, проблема. У нас є оглядові екскурсії, це одне, і є тематичні екскурсії, які проводять екскурсоводи в залах. Оглядові екскурсії – ми не дозволяємо заходити в зали, бо в що це тоді перетвориться. Всі у нас проводять заходи? ОДА, обласна рада, мерія, всі у Мармуровій залі, в Червоній залі. Нам треба зберегти нашу перлину. Звісно, надзвичайно важко чітко регламентувати: студенти, викладачі, туристи.
Людмила Григорчук: Але це шкодить іміджу.
Тамара Марусик: Не завжди позитивні, ми завели в екскурсоводів книгу відгуків. Вони вже першу книгу закінчили, відгуки різні. Але виникають ці проблеми, що після 6-ї години університет припиняє роботу. Залишається вахтер, який механізм. На територію ми пускаємо, але як би не було, ми відповідаємо за все це. Відповідальний університет. Тому ми намагаємося так робити, щоб і зручно було і туристам, але щоб і відповідально треба ставитися до цього.
Людмила Григорчук: Як вирішити ці проблеми? Якщо двір господарський перенесуть, вулицю Хмельницького завершать, трохи розгружений буде університет. Але від студентів ви також думаєте відмовитися?
Тамара Марусик: Ні, від студентів ми не відмовимося. Ми вже говорили, що за парком Резиденції є учбово-методичний центр культури Буковини, може там створити центр туристичний і там є навіть така хвірточка, щоб туди заходити. Там є багато місця. А ви не уявляєте собі, коли приїжджають 3-4 Неоплани, коли вони вишиковуються перед корпусом, там нема ні стоянки, нічого. Просто неможливо. Тоді би ці Неоплани , щоб вони заїжджали по Главки, туди, там паркувалися і вхід або звідти зробити, або в центрі висадити туристів, туди, загрузилися і поїхати. Тоді розв’яжеться якесь питання, а ми не можемо, бо вхід один і це накладає проблеми.
Людмила Григорчук: Юнеско не дає кошти, щоб допомогти своїм об’єктам?
Тамара Марусик: ЮНЕСКО надає кошти, коли об’єкт потрапляє під загрозу. Дай Бог, щоб вони ніколи нам не надавали, як об’єкту під загрозою, кошти. ЮНЕСКО допомогає відшуковувати меценатів, спонсорів, є програми спеціальні, зараз ми вже 3 рік ми говоримо про створення кафедри ЮНЕСКО. Якщо ми створимо кафедри, в університеті діє управління об’єктом ЮНЕСКО, розроблений план менеджменту, де чітко прописано, що має бути, що ми маємо робити. Знову ж таки центр управління об’єктом ЮНЕСКО діє на громадських засадах, знову ж таки немає жодної людини, яка б працювала на зарплату. Ми створили 5 відділів, кожен займається своїм питанням.
Людмила Григорчук: Це як хобі.
Тамара Марусик: Ви мене випередили. Коли ми з ректором були в Парижі, і ми мали летіти на випуск магістрів на 28 червня, а ми розробили менеджмент-план і постійне представництво тримало на контролі і вони з цим виступили, то тодішній посол України у Франції Олександр Купчишин, ми були в нього на прийомі, він каже, щоб ми залишилися, що він нам поміняє квитки. А ректор тоді каже, що це для нас хобі, а основне для нас – випуск наших магістрів, навчання, наука, те, що ми продукуємо в університеті. А це наше хобі. От ми намагалися зробити це все не для себе, повірте, університету це надзвичайно складно, дуже важко, ми це зробили, але ми маємо мати підтримку міста, області, держави, в кінці-кінців. Бо наступний об’єкт після нас в 2013 році був включений Херсонес Таврійський. Ви знаєте долю Херсонесу. Сподіваємося, воно повернеться. Я була на передостанньому засіданні по справах ЮНЕСКО і виступав Рафат Чубаров і він каже: «Херсонес стоїть, але ви собі не уявляєте, що робиться з архівними і музейними документами!». Я, як історик, мені це надзвичайно близьке, то я була шокована. Серпи Карпат були включені – це транскордонна номінація, це польсько-український проект. Все Польща робила і наші долучалися, обстежували свої церкви, але матеріально допомагала Польща. І сьогодні допомагає польська сторона, бо це їх транскордонний об’єкт.
Людмила Григорчук: За 5 років знайшли в ЮНЕСКО вам спонсорів, вони ж знають за наші проблеми?
Тамара Марусик: Невеликі вкраплення. Ось те, що Фірташ дав гроші. Потім десь виграли десь грант невеличкий.
Людмила Григорчук: Це цільові кошти, грантові?
Тамара Марусик: Так, якщо ми виграємо гранти під щось. Збереження об’єкту ЮНЕСКО. Але це 20-30 тисяч доларів. В такому плані це раптом решітки робити. Це реставраційні роботи. Це дорога вартість. Зробили водопостачання, водовідведення біля Резиденції. Бо там вже було все жахливо. Основне – це дах і вода. А тоді вже можна наводити лад всередині. Все це зробили, водопостачання і водовідведення навколо Резиденції. Далі паркан Резиденції, що йде на Главки, а також, воду необхідно було відвести. Також надзвичайно дороговартісне. Це університет робив вже за власні кошти. А я вам казала, скільки корпусів ще треба підтримувати
Людмила Григорчук: Підсвітка вечірня?
Тамара Марусик: У нас є невеличка підсвітка. Ми її включаємо, коли заходи відбуваються. Ось петиція недавно була. Приходили, виясняли, чи є можливість відділити наше світло, щоб мерія взяла на себе, депутати ніби вже обговорювали, що вони готові ніби оплачувати підсвітку. Це ж дорого. Встановити –це одне, а потім електрика. Дивіться, що з тарифами робиться. Постійно піднімається. А це вмикаєш не одну лампочку і не на одну-дві хвилинки. А ось зараз приїхали хлопці і хотіли з квадракоптера знімати і вони хотіли нічну резиденцію. А щоб зняти нічну Резиденцію, там потрібно повністю вмикнути світло у всіх аудиторіях, у всіх кабінетах, які виходять у двір. Вони запланували на 15 червня, коли був Миколайчук-фест, але тоді злива така сильна була і все відмінилося. Вони тепер хочуть прийти знову. І 1+1 красиво нас показали і такі сюжеті дуже гарні є, багато з-за кордону навіть наших, які виїхали, вони просто пишаються і вже у соцмережах діляться.
Людмила Григорчук: Щодо інформаційних стендів. Чому їх немає?
Тамара Марусик: Буферна зона зобов’язує до того, щоб проект був затверджений. Ми не маємо права встановити самотужки. От наш факультет у Вижниця, вони розробили проект, але цей проект не підходить, бо він не вписується в інтер’єр, відділ культурної спадщини має все нам погодити і ще з Києвом, міністерством культури. Будь-яке планування, все маємо з міністерством культури погоджувати.
Людмила Григорчук: Перефарбувати паркан ви маєте тільки з погодженням міністерства.
Тамара Марусик: Так, надзвичайна складність. А ви знаєте, як працюють в міністерстві. Іноді по півроку. Зараз навіть здати їдальні в оренду, от в 4-иу корпусі вже другий рік не працює, бо ніяк не може фонд держмайна не приймає документи поки міністерство культури не дає дозволу. І ми їдемо як по святу воду, просимо зробити дозвіл, досі дозволу немає. А студентам десь треба їсти.
Людмила Григорчук: А інформаційні буклети, щоб роздавати туристам є?
Тамара Марусик: Частково інформаційні буклети є, але все це впирається в кошти.
Людмила Григорчук: ЮНЕСКО також на це не дає кошти?
Тамара Марусик: Ні, все це власні кошти. Все це має область, місто і об’єкт. Ми спілкуємося і з Софією Київською і з печерською Лаврою, безпосередньо з тими об’єктами, то в них хоч якісь кошти виділяються. Ще у нас яка проблема, що в законі про охорону культурної спадщини, з 1992 року, він діє на сьогоднішній день, зараз в першому читанні були прийняті зміни верховною Радою. Нам необхідно, як і в інших цивілізованих країнах світу, прописати окремо об’єкти ЮНЕСКО. Тоді в державному бюджеті закладаються окремі кошти на отримання цих об’єктів. Це ж імідж держави. Ми навіть у маленькій білорусі були на конференції, то їхні замки, на той момент держава виділила 50 мільйонів доларів, це був 2013 рік. На ремонт, на реставраційні роботи. Тоді були виділені кошти. Ми приїхали, це взагалі, це казка. Це просто казка. Проводяться конференції, рекламують себе. Маленька держава. А на сьогоднішній день ми всі об’єкти всесвітньої спадщини ЮНЕСКО - в тому числі, з об’єктами національного, місцевого значення. Ось в першому читання підтримано, як далі буде – невідомо. Ми хочемо, як поляки, створити асоціацію об’єктів ЮНЕСКО і Україні. У нас на часі перебуває, треба залучити всіх, а в Печерській Лаврі і Софії Київській постійні чвари, проблеми, забудови, з ними теж важко. У Львові – своє. Центр Львова, це ж не один об’єкт. Там маса об’єктів. Ми вже до всіх Президентів зверталися, до всіх писали листи, всюди, давайте зрушимо з місця, але поки нічого. А в міністерстві культури також, ви знаєте, вони фінансуються з остаточного принципу.
Інформаційний партнер програми «Суть Речей» на Радіо Станція www.buknews.com.ua
