Суть Речей: «Голівуд блідий поряд з роботами Івана Миколайчука» – Віра Китайгородська
Друкопис програми «Суть Речей» від 9 червня 2016 року.
Запрошений гість: Віра Китайгородська, начальник управління культури Чернівецької ОДА.
Ведуча: Людмила Григорчук
Людмила Григорчук: Розкажіть про те, як будемо відзначати 75-річчя Івана Миколайчука
Віра Китайгородська: Здається, що немає жодного українця, який не знав би Миколайчука, який би не пишався, який би не вважався його родичем, що б не вважав, що у ньому не живе хоч один ген Івана Миколайчука. Інакше просто нація неможлива. Настільки геніальний, настільки свій, настільки патріот, настільки лірик, натхненник поетичного кіно, якого більше не існує в світі. Він наш, ми намагаємося нікому його не віддати, і поділитися в той же час його генієм з усім світом. Як ми це робимо – це інша річ, але, напевно, тільки засівається те зерно, яке колись хтось має пожати. Бо за 25 років незалежності, ми займалися революціями, реформами, змінами, майданами, а такі постаті великі, як Миколайчук, як плеяда його колег – залишалися за кадром, тепер настав час осмислити величину цього митця. Отже, ми всі на тому порозі, аби по-перше відсвяткувати його ювілей разом з його земляками, а ви знаєте, ми з робочою групою, під керівництвом заступника голови ОДА Олегом Стецевичем кожного тижня по два рази їдемо в Чорторию, дивимося маршрут, дивимося, що ще треба зробити, з фотоапаратом. Тобто, відстежуємо кожне дерево, кожен кущ, кожен стовп, кожну хату, як би то мало виглядати, бажань у нас безліч. Дещо вже зроблено: відремонтовано дорогу до Чорториї своїми силами, буде гарний сюрприз для відвідувачів: зроблено нові ворота дизайнерські, земляками Івана Миколайчука, замінили старі, а ці просто розкішні, поміняно паркан, пліт, навіть відремонтували сусідську хату, секретами з вами ділюся, бо прийдуть люди, і ми хочемо, щоб як і на храму, щоб все було гарно, що здається, що Іван і сам прийде у цей день у свою хату, може Бог його відпустить.
Слухач: Є така традиція, що родина буде шанувати свого родича на могилі, чи не будете і ви починати з того, що впорядкувати могилу Івана і там провести панахиду? І ще одне, чому центр святкування обрали Вижницю? І ще скажіть будь ласка, чи не плануєте, оскільки від пов’язаний з Параджановим, який відійшов у вічність, то може запросити когось з його родини, в Грузії може залишилися. І чи не плануєте ви запросили Марію Матіос?
Віра Китайгородська: Про те, як родина вшановуватиме і чи буде служба Божа, в Києві, звичайно, буде могила впорядкована, буде пам’ятник відкритий у Києві, буде вулиця названа іменем Івана Миколайчука. У Чернівцях в церкві святої Параскеви буде молебінь напередодні 14 числа. Щодо гостей, то запросили всіх депутатів з Чернівецької області, в тому числі і пані Марію, сподіваюся, що вона буде. До Києва запросять когось від творчих побратимів, які працювали разом з великим Параджановим. Все що можемо, те робимо, з усіх сил намагаємося творчою корпорацією за кошти з місцевого бюджету і дуже запрошуємо вас на 10 годину 15 червня прийти до кінотеатру імені Ольги Кобилянської, де розпочнуться урочистості. Це перше робоче місце Івана Миколайчука, він 3 роки пропрацював у кінотеатрі, там він познайомився зі своєю Марічкою. Якось пані Марія розповідала, що як вони удвох танцювали з Іваном, то люди приходили подивитися лише на їх танець, стояли натовпи людей і це було видовище, як вони танцювали буковинський танець. Це був приклад для всіх, як треба танцювати, як треба кохати, як треба служити один одному, як треба служити український культурі. Що стосується Вижниці, то Вижниця – це не є центр святкування. Центр – це Чортория, родинне гніздо. Ми звичайно, пропонували асоціації творчих митців, які запровадили ще один фестиваль «Миколайчук-фест», розпочати його не в Вижниці, а десь в східній Україні, чи в Херсоні, чи в Кіровограді, чи в Житомирі, але кожна людина має право святкувати свого Миколайчука, тому ми не заперечуємо тому, запросимо доєднатися до нас. Всі, хто бере участь у Вижницькому фестивалі, 15 червня, протягом всього дня перебуватимуть у чорториї.
Людмила Григорчук: Тобто є декілька центрів відзначення свята6 Київ, Чернівецька область, декілька локацій.
Віра Китайгородська: Фестиваль «На Гостини до Івана» - це вже не просто фестиваль, дуже готується Кіцманська територіальна громада. Впродовж всього маршруту від Чернівців до Чорториї будуть святкові колективи, громадськість, молодь зустрічати гостей, які рухатимуться по дорозі до Івана. Звичайно, будуть і танці, і співи, дасть Бог, все буде тихо у області, і будуть пригощання, так само всі райони області представлятимуть свої пишноти і свої красоти у таких павільйонах, спеціально обладнаних для цього. Вони приїдуть для цього. Всі розмістяться у Чорториї. Заплановано півсотні лиш з області народних майстрів, великі делегації з сусідніх областей, чекаємо на людей, чекаємо, щоб відбулося так, як хотів Іван, він казав: «Як я зароблю багато грошей, то зроблю таке храмове свято від Чернівців до Чорториї». Це його бажання, він так хотів і ми постараємося його виконати.
Людмила Григорчук: Народні майстрі влаштують ярмарку чи показ робіт?
Віра Китайгородська: Це буде алея майстрів. Найкращі їхні роботи, які вони виконали за цей рік, вони покажуть. Це і вишивка, і в’язання, і бондарство, і лозоплетіння, і сорочки, і вироби по дереву. Це народні майстри, залужені, відомі в Україні, буде багато молодих серед них буде і виставка –ярмарка, де можна буде придбати сувенір, чи річ гарну, чи невидальцю-сорочку, тому приїжджайте родинами, з дітьми, і з грішки, головне, з добрим настроєм, щоб відсвяткувати Іванів ювілей.
Людмила Григорчук: Дороги. Все вдалося зробити? Плани були грандіозні, щоб відремонтувати доїзди до Чорториї з усіх боків.
Віра Китайгородська: Спочатку було заплановано, мали намір, що буде прокладено новий асфальт, але щось там виникло з тендерами, проте, дорога відремонтована так, що можна їхати без проблем, тобто ямок нема, і кущів перед машинами не буде, все прогорнуто, все прокладено належним чином. Розмітка на дорозі нова зроблена. Будете їхати – все побачите самі.
Слухач: Я знаю, що Миколайчук дружив з Ступкою. Чи буде молодший Ступка у Чорториї? І чи будете підкреслюватися наявність гуцулів?
Віра Китайгородська: Ми запросили всіх митців, кіномитців. З Києва приїжджає велика делегація, приблизно 60 кіномитців, сценаристів, режисерів, на свій фестиваль «Іванова переберія». Вони працюватимуть у Чернівцях на своєму фестивалі 4 дні, приїжджають 13 червня і виїжджають 16. Вони зустрічатимуться з громадськістю, виїжджатимуть до районів, демонструватимуть фільми, розповідатимуть спогади співпраці з Іваном, розкажуть, як живе сьогодні українське кіно, їх можна буде побачити, почути, доторкнутися до них, сфотографуватися з ними. Сподіваюся, що приїде ц і Ступка молодший. А що стосується карпатської музики, то буде «Карпатська тайстра», унікальне мистецтво гуцульське пригощатиме мелодіями рідкісними, які вони повизбирували по горах, можливо, в Чернівцях її ще не всі чули. Запрошуємо вас до Чорториї, ви їх впізнаєте, вони будуть з тайстрами, на яких буде виткана карпатська тайстра.
Людмила Григорчук: Іван Миколайчук найбільше був відомий своїми кінофільмами. Цьогоріч організатори запропонують чернівчанами подивитися ті фільми.
Віра Китайгородська: Перш за все свято розпочнеться у Чернівцях у дворику міської Ратуші, фільмом «Така довга, така тепла осінь», і який знімався у Чернівцях, і будуть актори, які знімалися. Кінотеатр відкритий буде працювати цілий день 14 червня аж до 1 години ночі. Безкоштовно можна буде побути з Іваном Миколайчуком і з його друзями у дворику ратуші. А протягом 15 червня протягом всього дня у чорториї вже домонтовується великий екран біля садиби Миколайчука, там протягом всього дні Іван сам буде присутній з фільмами, в яких він знімався і фільмами про нього. Іван буде.
Людмила Григорчук: Щодо фестивалю-конкурсу «Миколайчук-фест», його теж презентуватимуть у Чернівцях.
Віра Китайгородська: Так, цілий день з нами будуть гості з Вижниці, ми намагатимемося зробити так, щоб рівень був високий, бо Іван започаткував такий рівень кіномистецтві, що ним не можна нехтувати, від зобов’язує до дуже високих стандартів, до високих оцінок, до поважного журі, до чого і запрошую організаторів фестивалю «Миколайчук-фест». Це не має бути просто розвага для митців, які хочуть побачити гори і походити стежками, де ходив Іван, після цього має лишитися щось дуже значуще. Ми перед Іваном у величезному боргу, йому треба воздати від кожного з нас.
Людмила Григорчук: Як ви вважаєте, які саме роботи мали би представлятися на цьому фестивалі. Напевне не всі?
Віра Китайгородська: Я про цей Вижницький фестиваль знаю тільки з тієї реклами, яку я побачила. Декларація хороша, але в Чернівцях вже запроваджено молодіжний фестиваль «Кіноетніка» і перший фестиваль показав, що є багато молоді, для молоді треба створювати фестиваль, які можуть творити кіно поетичне і етнічне, чого в Україні сьогодні бракує страшенно. Після смерті Івана, Юрія Іллєнка, після відходу Параджанова, знімають далі мильні бульки. З нашими чудовими акторами, їх перевдягають на якийсь незрозумілий манір, вони не українці, не росіяни, ні земляни, а якісь відьми, чаклуни, незрозумілі сценарії пишуться, з дуже благенькими діалогами, з незрозумілими сюжетами, які пишуться очевидно на коліні. Сьогодні пишуться, а завтра знімаються. Так не можна. Я розумію, що людям треба жити. Митці у нас насправді потужні, але для них треба творити насправді глибоке, національне кіно, якого більше нема і світі. Нам не треба позичати ні в кого сценарії, не треба нічого виловлювати десь. У нас настільки є свій потенціал генетичний, бачите, цим скористався Миколайчук, він знав. У ті страшні часи, коли України як окремої держави не було, мова вважалася містечковою, коли про окреме українське кіно мова не йшла, але він і його друзі вмудрилися, бо вмудрилися, ми сьогодні дивуємося цьому феномену, як могли в радянський час впустити на телеекрани «Вавілон ХХ», «Тіні забутих предків», там же очевидно Україна заполонила все, ідея наша просто з екрану волає і мовою, і традиціями, і піснями. А вони вмудрилися. Сьогодні ми маємо незалежну Україну, маємо доступ до всього, і до глядача, і до не зовсім до грошей, але до спонсорських капіталовкладень, але цим не користуємося. Пішов відкат. Ми відчули свободу, але не відчули, що нам треба цей самозахист, ідентичність нашу оберігати. Тому що, якщо ми це не робимо, то за нас ніхто цього не зробить. І наше кіно може просто перетворитися на кіношний туризм, в Україні знімати фільми дешевше ніж будь-де, сюди і йдуть. Знімають фільми, які ми бачимо, але в душі після цього нічого не залишається. Вдруге подивитися ці фільми ніхто не хоче. Хоча, якщо ми дивимося фільми Миколайчука, то другий, сотий, раз знаходиш щось нове, щось геніальне, а потім місяць відходиш від цього фільму, від тих емоцій.
Людмила Григорчук: Минулого року до дня народження Миколайчука режисери, кіномитці у Чернівцях говорили, що проблеми є, вони говорили що грошей нема, держава не звертає уваги на кіно. Що за рік змінилося?
Віра Китайгородська: Якось ми намагалися на місці, тут, не покладаючись ні на кого, бо коли я прийшла до виконання своїх обов’язків, це було перед відзначенням дня народження Івана Миколайчука, я сказала, шановні, ми не хочемо прийти і задекларувати, що ми святкуємо, давайте зробимо робочу планірку, що тут зробити. Ми би хотіли бачити в Чернівцях кіномистецький центр Івана Миколайчука і хотіли би бачити на садибі – такий музей-садибу, багатопрофільну. Також із кінозалом, з музеєм. Тому що хата збереглася, там друга хата, яка збудована на місці колишньої. Там все рідне, приємне, миле серцю, але якщо приїжджають великі делегації, то поміщаються у цій хатинці 5-6 людей від сили. А цілий автобус відвідувачів – стоїть на дорозі і під дощем, і під снігом. Тому треба хату, де можна показати і всі експонати, яких збереглося багато, і поспілкуватися з родиною, і фільми дивитися. Ми таку думку висловили в листі і до депутатів народних, і до Президента, і до Кабінету міністрів, і десь через рік Кабінет міністрів виніс таку ухвалу, в січні цього року ми отримали, що вони підтримують ідею відтворити багатопрофільний кіномистецький центр, відбудувати мистецьку садибу-музей, на території Чорториї, але там така приміточка була, виконавець чернівецька ОДА. Ми зрозуміли, що робити все треба з місцевого бюджету. А на два ці об’єкти потрібно 50 мільйонів гривень це не велика сума на сьогоднішні ціни, але їх треба. В місцевому бюджеті, як ви знаєте, таких грошей – не вистачає. Тому сесія чернівецької обласної ради виділила наразі на всі роботи, які тільки є, і ні фестивалі, і на ремонти, і на дороги – 270 тисяч, і вони будуть освоєні. Тобто, що можна побудувати, відрихтувати, що конче, край, це буде зроблено, замовлено солому на перекриття хати, лиш тільки родичі дійдуть думки, що це треба зробити, це буде зроблено. Терміни нам поставлені – грудень наступного року. Стараємося.
Людмила Григорчук: Кіномитецький центр в Чернівцях мав би бути, ми його дуже чекаємо, як ідуть роботи?
Віра Китайгородська: Це найбільша головна і сердечна біль, моя в тому числі, і громадськості, і друзів Івана, особливо родини. Ви пам’ятаєте, свого часу зібралися молоді люди з такою пропозицію, з проектом, полікультурного мистецького центру, де був би кінозал для демонстрації кіно, де мав би бути музей Івана Миколайчука, бо не всі туристи можуть бути в Чорториї, а дуже хотіли би побачити, що він носив, як він виглядав, чим він писав. Там мала би бути конференц зала для проведення різних заходів національного плану, навіть дитяча мистецька площадка, тобто великий полікультурний комплекс. Громадськість сприйняла переважно добре. У нас були опоненти, вони казали, що для цього треба наймати іміджмейкерів і підрядників, і замовників з-за кордону. Я думаю, що це такий собі фейк, у наш бік кинутий камінь, тому що не можна принижувати українців до такої міри, у нас всього вистачає дома, ми може зробити все на своїй землі власними силами. Історія цього кінотеатру дуже складна, там були часи, коли там ночували люди без постійного місця проживання. Громадськість кинула клич на рятунок, міська рада спочатку засклила вікна, потім переждала кінотеатр на утримання Калинівському ринку. Я не знаю, ефективно це чи ні, але настільки вникнути у цю ситуацію, можливо треба би було, а так я спостерігала, як це все відбувається, можливо треба було ухвалити таке рішення, щоби той же Калинівський ринок, якусь частину від своїх прибутків прямим розщепленням бюджету спрямовував саме на ремонт цього об’єкту, не просто утримував його. Цей кінотеатр залишиться у власності чернівецької територіальної громади. Зараз там ведуться певні роботи, виділено кілька мільйонів гривень на розчисні роботи, на упорядкування, але за першою оцінкою вартості на реконструкцію музею йшлося про 32 мільйони, сьогодні мова йде про 25, якщо виділено 3, то можете собі уявити, скільки ще треба, щоб його добувати, обладнати і запросити відвідувачів якогось дня щасливого, аби вони зайшли на прем’єру якогось доброго українського кіно.
Людмила Григорчук: Саме Марія Миколайчук найбільше ображалася, що на недолугому приміщенні, яке втратило красу і презентабельність, залишилося ім’я Миколайчука.
Віра Китайгородська: Пані Марію боліло серце і болить, що він не функціональність втратив, і пройшов у зовнішній занепад, і внутрішній занепад. Іван на це не залужив, це дуже не справедливо. Я розумію Марію, як саму себе, але за тим проектом, який передбачений, який є до речі, з ним можна познайомитися в інтернеті, там буде прізвище Івана Миколайчука, він виглядає ошатно, гарно, якщо знайдуться зусилля всієї громади і нашої також, бо треба гроші виділяти з місцевого бюджету, все таки волаю до наших депутатів, їх є близько 20-ти і кожен на своєму місці, хтось багатший, хтось бідніший, а у Верховній Раді, хтось менше, але треба об’єднати зусилля, бо слід по собі треба лишити. Іван лишив по собі слід, без статків, він орав це поле, щоб засіяти таким талантищем, а ми яким чином воздали йому належне. Тому ще раз закликаю і думаю вони мене почують, наші депутати, в тому числі і чернівецької міської ради, тому що там точаться давні, довгі дискусії, чи потрібен кінотеатр, чи ні, чи віддати в приватну власність, чи залишити у місті, знайдіть, шановні, порозуміння, бо вашими прізвищами сьогодні підписується вердикт Івану в Чернівцях. І кожне ваше прізвище буде під ним, або праворуч, або ліворуч, перейміться відповідальністю, тому що на все можна знайти і час, і гроші, і зусилля, а саме головне – мудрість. Запрошую всіх до об’єднання зусиль, хто б до якої партії не належав.
Людмила Григорчук: Щодо пам’ятника Івану Миколайчуку, «Крила» є, але вони мали би бути тимчасовою спорудою. Є нові задумки?
Віра Китайгородська: Що стосується пам’ятника, то, звичайно, Івану Миколайчуку він дуже потрібен. Чернівецька міська рада визначилася з місцем, біля кінотеатру Івана Миколайчука. Звичайно, «Крила» ніхто демонтувати не буде, бо це громадськість подарувала місту, вони на своєму місці. Якщо буде оголошено конкурс і ми підемо на згоду з громадськістю, з митцями, з владою і колеги журналісти нас підтримають, якщо насправді замість «Крил» не можна буде додати чи розмістити постать Івана Миколайчука, то ми би хотіли бачити великий барельєф, величезний, кадри з фільму і обличчя Миколайчука на самому кінотеатрі, на центральній стіні кінотеатру, це було би добре, це би влаштувало всіх. Це така наша думка і пропонуємо митцям вже братися за проект, як вони це бачать, бо від них залежить дуже багато, бо ми лиш хочемо і уявляємо, а митці мали би запропонувати такий момент. Таку можливість, такий проект можна розглядати.
Людмила Григорчук: Окрім того, знаю, буде монета, буде марка…
Віра Китайгородська: Буде урочисте погашення марки в Чернівцях і конверт виготовлений дуже красивий. Рідкісний. При чому, на двох об’єктах. І біля кінотеатру в Чернівцях погашення марки буде, там можна буде придбати, чула попередньо про вартість від 5 до 6 гривень, тобто кожен чернівчанин може для нащадків приберегти подарунок
Людмила Григорчук: Потім буде дорожче
Віра Китайгородська: Так, буде дорожчати з кожним роком. Так само буде в Чорториї, готується до цього поштове відділення. Вони пофарбували фасад, відремонтували доріжку. Все відділення поштове готується до цього свята. Вони так само беруть участь. І на території поштового відділення, на майданчику, так само буде урочисте погашення поштової марки. Тобто всі відвідувачі, які будуть на території Чорториї на цю хвилину, зможуть придбати конверт і подарувати друзям, чи залишити в себе вдома.
Людмила Григорчук: Також монета..
Віра Китайгородська: Дуже красива монета, презентабельна. Орієнтовна вартість її 36 гривень, може в цей день вона вартуватиме десь 40 гривень. Її можна буде придбати на території Чорториї.
Людмила Григорчук: Вся Чортория, я так розумію, буде святкова. Трохи більше розкажіть про ворота нові.
Віра Китайгородська: Там буде двоє воріт. Перші ворота відчиняться перед 12-ю годиною на відкриття самого фестивалю. Їх монтують уже. Це такі буковинські ворота, як колись були з дашком, виготовляють їх кіцманські майстри за проектами, які передавалися з діда-прадіда до сьогоднішнього дня. «На гостини до Івана» матимуть свій знак, імідж, бренд: ворота на фестиваль. Біля цих воріт готуються підмостки для глинницьких музик. Ви, напевне, знаєте, чули, що Іван страшенно любив глинницькі музики, він ходив до сусіднього села Глинниці на танці. Глинниця також дуже ретельно готується до свята, там буде мистецька зупинка творча, на повороті до Чорториї. Можна буде почути живих нащадків, бо є вже правнуки тих музик, які грали у фільмі Івана Миколайчука «Тіні забутих предків». Вони живі, їх є добра п’ятірка нащадків, вони будуть . Вони всі музиканти. Ці гени музичні проявляються від покоління до покоління. Зустрінемо гостей, потім підемо до садиби Івана Миколайчука. Зверніть там увагу на народних майстрів і подивіться будь ласка, як самі селяни поприбирали хати, подвір’я, дорогу поміняли паркани, пофарбували ворота, вікна, постригли траву, повичісували все, поміняли фіранки. Це так помітно. Бо 3 місяці тому, коли ми вперше виїхали на Чорторию, щоб прикинути основні штрихи, то було одне, а вже вчора – було зовсім інше. Тобто свято наближається, храм уже присутній вже на території. При чому, весь сільський актив вийшов прибирати стадіон, накосили сіно. Поприбирані бабусі, вони вже стоять біля плотів, воріт і спостерігають, що відбувається на дорозі. Чортория живе своїм Іваном. І ще подивіться в очі тих людей, які живуть в Чорториї, вони всі схожі з Іваном. Вони мають такі очі, як в Івана, розмовляють такою ж мовою, вони дуже милі, вони щасливі, що Іван народився саме в Чорториї.
Людмила Григорчук: Про Івана Миколайчука згадуємо лише раз на рік, на день народження, а протягом цілого року, ми згадуємо про нього? Може книги виходили, може фільми відреставрували?
Віра Китайгородська: Наша наукова обласна бібліотека імені Михайла Івасюка видає бібліопокажчик з переліком усіх речей, які доступні до бібліотеки про вихід статей, есеїв, спогадів, публікацій, книг про Івана Миколайчука і цей покажчик буде подарований усім гостям, які прибудуть на свято. Я так стежу за ЗМІ, то наші колеги намагаються гідно підійти, інформаційно до цього заходу, з’являються публікації, інтерв’ю, відреставровано деякі фільми, які застаріли. Тобто щось робиться, але фільми транслюються на першому каналі від 1 до 3 ночі. Тобто ставлять галочку, що ми транслювали, є в переліку програмному, а час навіть не обговорюється. Хто в ту пору дивиться Івана Миколайчука. Не можна так себе вести, живучи в Україні. Бо це виглядає, ніби вороги проти Івана працюють. Я не кажу про інші канали. Там є свої власники, вони запроваджують інформаційну політику, а тут, ніби цей канал мав би працювати на імідж Івана, на спогад про Івана, тому що якщо соціальний зріз зробити, то його пам’ятає покоління 50-тників, 60-тиків, ще 90-й рік народження, а далі молодь вони можуть певного часу просто стануть перед запитанням і мовчати, хто такий Миколайчук. Тому треба говорити з батьками, з дідусями і бабусями, не виросте дитина при здоров’ї і при розумі, якщо вона не знатиме своїх митців. Дуже багато їм не додасте, батьки, а потім питатимете, звідки у мене чужа дитина у хаті, якщо ви не розповісте, про Миколайчука, про Івасюка, про Франка, про Воробкевича. Я хотіла би акцентувати на тому увагу, що дуже багато у сім’ях говорять про гроші, мама далеко, тато далеко, якось треба жити, грошей не вистачає, а грошей не вистачає ніколи і нікому. Ми навіть бачимо це по заступнику губернатора Миколаївської області, що чоловікові не вистачало грошей на землі, то він почав складати гроші під землю. Ми поміняли пріоритети, ми дуже сильно їх зігнали з національних рейок. Ми пішли шкереберть, зігнали з тих рейок. А потім питаємо, чому так сталося у нашому суспільстві, а ми самі до цього допустили. Тому що ми не пам’ятаємо і не пам’ятали прізвищ наших митців, наших науковців, наших хірургів, наших визначних людей, в тому числі і військових українських. Ми почали пам’ятати прізвища політиків, авантюристів, тих, хто нами торгує, тому так сталося. Повертаючись до Миколайчука, я вас запрошую, дивіться його фільми, не цурайтеся, не чекайте, що хтось це зробить замість вас, не чекайте, що хтось принесе це до вашої хати, не перемикайте канали на «Стосується кожного», там українців показують абсолютними дурнями, що у нас лиш розлад, тільки б’ються, сперечаються, пиячать, розкидаються дітьми. Це не наше, ми не повинні культивувати «Це стосується кожного», не на такому рівні. Про це повинні дбати у кожній сім’ї від народження дитини. Викинути дитину через вікно? Коли таке було?! Іван би до такого не допустив. Він показував Буковину і Україну – гідними, мудрими, самодостатніми. Ось про що треба говорити. В тому числі і документальному кінематографу, і художньому кінематографу, і в інформаційному просторі, і в кожній хаті, і в тролейбусі, і на дорозі, і навіть на базарі.
Людмила Григорчук: Саме таких українців, якими нас показував Миколайчук, нас і полюбили.
Віра Китайгородська: Колись, у 90-ті, коли відкрилася завіса, я, як журналіст, разом з творчим колективом нашого театру і філармонії поїхали до Польщі на «Буковинські зустрічі» і там якийсь мудрий чоловік до плану заходів до присутності України у Польщі десь знайшов небачений в Україні оригінал фільму «Тіні забутих предків». Він тривав 3 години, без вирізок, без радянської цензури. Можете собі уявити, що мені вдалося там побачити. Біля мене сиділа жінка – делегатка з Німеччини з одного боку, а з іншого – полячка. А біля тієї полячки сидів чоловік. Я поляків розумію, і коли фільм наближався до кінця, вони вже це відчували, вони встали і кажуть: «Ми не чули, що в Україні був такий митець, такого рівня, такої глибини». Вони казали тоді, що Голівуд блідий перед цим всім. Хоча, до речі, очевидно, Івана запрошували в Голівуд зніматися, але через нашу цензуру радянську, йому просто не передали вчасно те запрошення. З одного боку, можливо, він не вписався б там в якусь роль, але якщо б він туди потрапив, то там почалася б українська епоха.
Інформаційний партнер програми "Суть речей" www.buknews.com
