Суть речей: журналіст чи революціонер?

Друкопис програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2ФМ. Ведуча: Оксана Денисюк. Запрошені гості: Сергій Зарайський, власний кореспондент УНІАН у Чернівецькій області, головний редактор порталу БукІнфо, Тетяна Смолдирєва, головний редактор радіо "Буковина", заступник голови правління обласної організації Спілки журналістів України та Вадим Пелех, власний кореспондент Національного радіо в Чернівецькій області, керівник незалежної медіа профспілки у Чернівцях.

 Ведуча: компанія ВВС, яка першою стала працювати на засадах публічного мовлення, започаткувала професійні стандарти сучасної журналістики. Ці стандарти стали однаковими для всіх журналістів, незалежно від того, у яких медіа вони працюють і яку політику ведуть їх редакції. Отже, редакційні цінності ВВС формулюються таким чином: правдивість і точність; безсторонність і багатоманітність точок зору; редакційна чесність і незалежність; служіння суспільним інтересам та справедливість. Чи працюють саме так буковинські журналісти? І чи змінилась їх робота у час суспільно-політично кризи в регіоні?

 Тетяна Смолдирєва: погодившись на ефір, на вашу, Оксано, пропозицію, я одразу ступила на слизьке. Тема неоднозначна, однозначної відповіді від мене не чекайте. Ви послались на ВВС, а я захопила, як допоміжний матеріал, норми журналістської етики, яких ми дотримуємось, це курс етики у журналістських вузах, це норми, які викладені в етичному кодексі журналістів, який затверджений і зараз доопрацьовується. Чи дотримуємось ми стандартів? Перше: маємо дотримуватись, друге: мабуть, не завжди, третє: іноді журналісти почувають себе людьми і ними володіють емоції. Я не хочу на початку передачі нав’язати комусь свою думку. Давайте, ми до неї повернемось або спитаємо мене про це трошки пізніше.

 Сергій Зарайський: дуже гарне формулювання зачитане, я не хочу повторюватись щодо стандартів, які визначені компанією ВВС і там дійсно є дуже цікавий момент, який ви відзначили наприкінці, що це має бути служіння суспільству. Я думаю, що у процесі розмови ми розширимо цю тезу і у форматі нашої зустрічі, бо тема дійсно не проста. Думаю, що за годину ми з Вадимом та пані Тетяною постараємось розкрити її максимально широко.

 Вадим Пелех: почну з того, що ці закиди зараз звучать частіше, аніж у наші звичайні трудові будні і цьому є певні причини. Зараз ситуація виглядає так, якщо без гарних епітетів, ми знаходимось у стані війни. Я не знаю ворогуючих сторін, але те, у що нас в’язали заставляє нас і жити за якимись певними законами, незвичними в нормальний час. Якщо проти нас діють поза рамками законів, а від нас вимагають – все, дотримуйтесь тільки того, чого від вас, грубо кажучи, вимагає редактор чи написано у дуже правильних кодексах і дуже журналістських правильних стандартах, які виписані в Європі. Банальний приклад: якщо до вас у підворітні пристають з ломом, я думаю, що лом буде кращим аргументом, аніж Конституція в руках. Я не закликаю нікого порушувати Конституцію, але як мінімум захищати свої права журналісти, як і всі громадяни, можуть і їх нинішня ситуація, їх професія – це теж захист своєї громадянської позиції

 Ведуча: зараз працювати журналістам важко, Тетяно Петрівно, які б ви дали поради, щоб журналіст був якомога більше точним, об’єктивним, чесним, достовірним?

 Тетяна Смолдирєва: я не можу претендувати на істину в останній інстанції. Я працюю в колективі, де багато молодих працівників і я б мала їм показувати, допомагати у тому, що вони мають дотримуватись стандартів. Ми почали з того, що служіння інтересам суспільства, а не влади. Подивіться, суспільство є розшарованим, точка зору залежить, у тому числі, і від точки і місця сидіння. У нас назва: журналіст чи революціонер? Ось я поставила студентам журналістики таке питання: скажіть, може бути журналіст революціонером? Я не давала на роздуми час, відповідь була дуже швидка – у позаробочий час. У мене питання: що для журналіста позаробочий час? Для журналіста робочий час – все. І якщо для державного службовця 13-а година або 18-а – це вже за законом позаробочий час, то для журналіста і 11-а і 23-я і 3-я година ночі… І знову ж таки, що таке норми етики чи принципи журналістики? Є три кита: об’єктивність, неупередженість, збалансованість. Слово збалансованість дає нам можливість не викручуватись з ситуації, а вислуховувати різні точки зору, ми зобов’язані слухати всіх, ми зобов’язані бачити всіх. З цього приводу в мене є таке міркування: якщо я буду чітко сидіти з одного боку, чи побачу я інший бік? Інакше сказати: а чи має право журналіст в такі переламні моменти бути зовсім над схваткою? Кожна людина має свою позицію, але ми маємо враховувати те, що нас слухають. Журналістів не багато, журналісти сьогодні під прицілом, бронежилети стали мішенню, на захист українських журналістів сьогодні стають громадські організації світу і 19-20 лютого, на скільки я знаю, до нас збирається приїхати Міжнародна місія журналістської солідарності з Європи для того, щоб розібратись, що ж коїться у нас, що відбувається з наступом на журналістів при виконанні їх професійної діяльності. Адже не всі журналісти, які потрапили під силові прийомі, були революціонерами, а можливо, революціонерами журналістів примусила стати ситуація? Я не конфліктна людина, я для себе обрала позицію нейтралітету саме для того, щоб я могла бачити і чути різні точки зору, тому я не можу сказати добре це чи погано. Мені здається, що журналіст має бути поза революцією для того, щоб її побачити з усіх боків. Ось це моя думка.

 Слухач: мене звати Іштван. Чи не здається вам, що журналіст все ж таки відрізняється від представників правоохоронних органів, лікарів, священників, які дійсно дають клятву на вірність? Журналісти у цьому відношенні мають дещо інше право і чи не здається вам, що вони мають служити владі, яке включає у себе, що вони мають служити і владі, і суспільству, тобто у комплексі.

 Сергій Зарайський: цікаве запитання, я почну трошки з далеку. Що стосується стандартів журналістики: професія чи революціонер? Абсолютно погоджуюсь –це повинна бути професія, погоджуюсь із тим, що сказала пані Тетяна та Вадим. Але давайте трошки проаналізуємо події останніх місяців. 30 листопада, коли були побиті студенти на Майдані Незалежності, журналісти об’єктивно висвітили ті події і вони почали ставати мішенню. 1 грудня, коли відбулись масові акції протесту в Києві, від «Беркуту» постраждало близько 40 журналістів, їх було побито, покалічено – ніякої реакції. І коли ці всі події переросли у таку стадію війни, ви бачите, що кожного дня є сводка фронтових зведень і кожного дня з’являється інформація, що є покалічені, побиті журналісти, вони змушені носити бронежилети, не діє ані посвідчення, не діє ані що на цю владу. І я задаю собі запитання – от я журналіст, який хоче дотримуватись цих стандартів журналістики, але внутрішньо, якщо я патріот своєї країни, я є громадянином цієї держави, як мені реагувати в цій ситуації? Закривати очі на те, що робить влада з журналістами чи самому ставати мішенню? І як Вадим каже брати в руки Конституцію і говорити: шановні, дотримуйтесь Конституції, а мене в цей момент будуть лупити ломом по голові чи стріляти мені в око, як це роблять моїм колегам. Тому моя позиція така: журналіст справді повинен об’єктивно у будь-який час доносити інформацію до суспільства. І революціонер у цій ситуації …воно таке, що його не можна застосувати до журналістів цей термін, тому що люди просто займають активну громадянську позицію в такий тривожний час. Журналісти це не ті люди, які взяли у свої руки гвинтівки чи беруть палиці, а вони просто у гущі подій, вони так само займають активну громадянську позицію, і вони працюють там серед тих людей, які є активними дійовими особами в цьому конфлікті. Зрозуміло з того, що їх луплять і б’ють всіх в підряд…у чому парадокс? Подивіться, московських журналістів били, польських журналістів били, українських били навіть з тих ЗМІ, які вважаються провладними – і з ІНТЕРА доставалось, і з Ахметова газети «Сегодня». Я роблю з цього висновок, що об’єктивне висвітлення подій на цей час не вигідне владі. Або це повинно йти у якомусь дозованому вигляді, щоб формувати думку суспільства, що от одна сторона – це люди, які стоять на Євромайдані – це рецидивісти і фашисти, а от влада з ними бореться і люди не розуміють, що «Беркут» стоїть на їх сторожі, хоча факти говорять про зовсім протилежне. 

 Вадим Пелех: я хочу додати стосовно того, вмішуватись чи не вмішуватись, і яка наша роль в цих подіях. Давайте порахуємо самі: кількість постраждалих журналістів близько двох сотень, кількість постраждалих взагалі від дій міліції, від силових структур близько 2 тисяч, тобто кожен десятий постраждалий – це журналіст. Фактично нас визнали воюючою стороною і як ми можемо зберігати в такій ситуації нейтралітет? Не те, щоб нейтралітет, нейтралітет ми зобов’язані зберігати як раз за етичним кодексом і усіма цими правильними документами, але в цей же час ніхто не забере у нас конституційного права захищатись. І це не лише справа у барикадах, коли сьогодні це відбувається в Києві, а завтра це може відбуватись і в нас, коли чиновники дозволяють собі коментувати дії журналістів. Я розумію, що ми не священні корови, але, я думаю, що розбиратись у тому чи журналіст виконував свої обов’язки десь на мітингу чи він там був мітингарем має з’ясовувати швидше сама журналістська спільнота і читачі, які або куплять ту газету або не куплять, а не чиновник, який почне розказувати, що він був там, хоч і журналіст але не дуже журналіст. Тобто тут таке: зберігати нейтралітет – це в ідеалі, але не в нашій країні. 

 Ведуча: ми говоримо про об’єктивність, як один із тих трьох китів, про які сказала Тетяна Петрівна. То чи вдається бути об’єктивним, чиєї сторони не вистачає і що робити тоді, коли якоїсь однієї зі сторін не вистачає? Мені подобається принцип ВВС, що новини повинні бути з якомога більшою кількістю точок зору, але у нас, на жаль, часто зустрічаються інформаційні повідомлення, коли є лише одна точка зору.

 Тетяна Смолдирєва: кодекс журналістської етики гласить, що мають бути вислухані всі сторони конфлікту чи не конфлікту, різні точки зору – безумовно. Ви повертаєте нас до регіонального рівня, а регіональний рівень – це відголосок Києва. Давайте згадаємо чому тональність всіх ЗМІ, особливо потужних телеканалів, була схожою? Тому що і журналісти в тому числі виступили на захист євроінтеграції України і проти насилля навіть не над студентами, а взагалі над людьми. Якщо сьогодні сказати, що жоден з правоохоронців, який винен у насильстві щодо журналістів, не поніс жодного покарання і мова не йде про задекларовану амністію, адже під кримінальними впровадженнями знаходиться купа людей – хай би там були і ті люди, які здійснювали насильство над студентами, над мітингувальниками, над журналістами і хай тоді вони б стали амністованими, як і ці люди. Але якщо не покараний жоден правоохоронець, це йому розв’язує руки. Тональність новин сьогодні міняється, міняється ситуація на Майдані, міняється тональність. Чому ми не вислуховуємо різні точки зору? Беремо новини, ми намагаємось подати інформацію збалансовано. Регіональний рівень: у нас діє або є або утворена Народна рада, ми показуємо дії Народної ради і ми обов’язково висвітлюємо діяльність легітимного голови ОДА або голови обласної ради. Ми слухаємо різні точки зору, коли ми знаходимось на сесії – ми слухаємо депутатів опозиціонерів, нейтральних, позафракційних, партії влади. Інша справа, що влада забуває, що вона з народу, що вона не вічна і звідки вона прийшла – туди вона і піде, а журналіст все ж таки професія вічна. Мене, наприклад, обурює, коли мені (або не мені, це збірний образ) хтось вказує як ставити питання, коментує мої питання. Я чекаю відповіді, безумовно, ви маєте право на коментар мого запитання, але спочатку дайте відповідь по суті. Не ображайтесь на запитання журналістів, не ображайтесь, що журналіст дивиться на світ своїми очима, а не чиїмись. Ми залежні певною мірою, тому що є власники, засновники, є дуже багато речей, які, можливо, обмежують навіть право журналіста у своєму колективі. Хоча, знову ж таки, етика журналіста дозволяє йому не виконувати завдання, які йдуть в розріз з етикою журналіста і з його особистими переконаннями. Так, правда, можна далеко зайти, але знову ж таки є такий хороший вислів: журналіст є сторожовим псом демократії, не може журналіст апріорі ставати на бік влади, тому що народу більше, ніж влади. Влади дуже невеличкий процент і я не бачу владу в народі, влада чомусь окремо від народу. А, можливо, журналіст хоче служити тим, кого більше? Адже слухачів, читачів та глядачів мільйони. 

 Ведуча: 20 січня біля ОДА журналісти БікІнфо, Молодого буковинця та блогери провели мовчазну акцію непокори антидемократичним законам "Колісниченка-Олійника", а напередодні журналісти вирішили не приходити на заходи, які організовуються владою. Сергію, чи це не є порушенням журналістських стандартів, але певною проблемою у збалансованому висвітленні подій?

 Сергій Зарайський: це не проблема журналістів – це проблема влади. Подивіться, починаючи з центрального рівня і закінчуючи місцевим, чому журналісти вдаються до таких акцій? Вони посилають меседж владі, коли відбуваються ті чи інші події, які стривожують суспільство. Якщо приймаються закони Колісніченка-Олійника, то відповідно ми, регіональні журналісти йдемо до влади для того, щоб продемонструвати свою позицію, що ми не погоджуємось з цим. А реакція, що не ходити – вона виникає у той момент, коли ми хочемо примусити такими методами владу нас почути. Знову ж таки, мова йде про надзвичайний стан в країні, коли створюються такі умови для журналістів, коли запроваджується диктатура, то влада, яка представляє цей народ, а Президент України є гарант Конституції, а його намісник у Чернівецькій області є його представником, який уповноважений бути представником Президента в області і бути неупередженим як мінімум і доносити об’єктивну точку зору того, що відбувається в нас, то ми так само хочемо доносити позицію широкої громади, журналістських кіл для того, щоб влада якимось чином реагувала. Я не бачу проблеми в тому, що на якийсь певний час журналісти не будуть ходити на прес-конференції. Незалежна медіа профспілка, от Вадим переді мною і в цій студії, ми прийняли це рішення саме з цих мотивів, про які я сказав перед цим. Більше того: необ’єктивності у висвітленні інформації ми не маємо, бо є прес-служба ОДА, яка чудово працює і це не викривлена інформація, вона йде з перших вуст. Є державні ЗМІ, які завжди ходять на ці прес-конференції і висвітлюють, у нас немає вакууму в цій інформації, але свою позицію ми демонструємо саме таким чином.

 Вадим Пелех: я б хотів продовжити. Ми живемо у трохи іншому світі, аніж 20 років тому. Зараз не обов’язкова фізична присутність для того, щоб володіти інформацією про подію чи мати коментар з якогось приводу, якщо це справді одна зі сторін якогось спірного питання. Це не одного дня ми зібрались і вирішили, що все – не ходимо в органи влади. Я особисто, як голова медіа профспілки також намагався…таке сильне розшарування журналістів почалось як раз останні три роки, якщо я не помиляюсь. Провладні, опозиційні – воно стало на багато більше видно і це однозначно не ініціатива журналістів, владі було вигідно поділити на своїх і на чужих. Так, воно є кругом, в усьому суспільстві, але почути іншу сторону не завадило б і владі. І коли була можливість поставити керівнику області питання, я як раз сказав, що влада може закопати топор війни, як то кажуть. Натомість замість відповіді пішов спіч, який повторюється однаково з різних джерел, а хто задає запитання: партійний діяч чи журналіст чи громадський діяч, а фактично відповіді не було. Тобто, така справа, ми готові до миру, краще поганий мир, ніж хороша війна. Але, на жаль, ми не бачимо ніяких жестів на зустріч.  

 Тетяна Смолдирєва: коли хтось, незалежно від того чи це владник, чи громадський діяч оголошує прес-конференцію – не обов’язок журналіста обов’язково туди прийти. Як голова прес-клубу я це можу засвідчити: я можу запросити, але я завжди гостю кажу: я не можу примусити журналіста прийти. Це А, Б – є інші шляхи донести свою думку: розіслати в усі редакції прес-реліз. Третє: є незалежна редакційна політика незалежних ЗМІ, одні мають угоду з владою, скажімо, обласною до прикладу, інші не мають і можуть діяти на свій розсуд. Є закон про висвітлення діяльності органів влади і ще деякі речі: про партійність журналістів іноді закидають, але закон жодним чином не вносить журналістів у перелік тих людей, які не можуть бути членами тієї чи іншої партії. Інша справа – етичний кодекс говорить про те, що під час виборів чи ще чогось журналіст має піти у відпустку, якщо він займається політичною діяльністю. Тому дискредитувати журналіста за партійністю – це все одно що робити це за кольором шкіри. Інша справа, як це питання вирішує для себе журналіст, я, до прикладу, в тому числі.

 Ведуча: і якщо партійна діяльність все ж таки не впливає на роботу журналіста.

 Тетяна Смолдирєва: Оксано, я на це питання відповім так: не повинна впливати. Це мій твердий принцип і моє особисте переконання аж до такого стану, що я пробую скласти повноваження депутата обласної ради, оскільки я туди прийшла за партійними списками. Хоча, жодним чином перебування в обласній раді жодним чином, жодної хвилини не вплинуло на мою основну професійну діяльність. Я для себе назавжди вибрала принцип об’єктивності і вислуховування різних сторін. Інша справа закиди на мою адресу, але я не можу ходити з табличкою, що я хороша.

 Ведуча: Сергію, відверто ви можете сказати, що ви абсолютно об’єктивні у висвітленні, особливо останніх подій?

 Сергій Зарайський: ні, я не можу цього сказати, тому що я людина. У мене так само є емоції та громадянська позиція. Ясно, що ці події, які відбуваються, вони мають і свій відбиток на тих ресурсах, які ми очолюємо чи в яких ми працюємо. Якщо ми говоримо про те, що в державі є надзвичайний стан, коли калічаться або гинуть журналісти, коли ми хочемо в цьому суспільстві демократії, коли владою було задекларовано, що ми йдемо до Європи, а потім курс міняється на 180 градусів, коли ми бачимо, що «Беркут» та силові структури в країні безкарні, то відповідно це відбивається, звичайно. Я не кажу, що це є добре, але якщо ми повертаємося до теми нашої розмови «революціонер чи журналіст?», я ще раз кажу – журналісти і ті, хто вважає себе журналістами, ми зброю до рук не беремо. Ми намагаємось висвітлювати події так, як вони відбуваються. Ми бачимо, що останнім часом у нас в області доля правдивої інформації з появою деяких ЗМІ, на жаль, і це моя особиста думку, які створені за останній рік чи два, вони створюються спеціально для того, щоб змінився баланс сил з незалежних ЗМІ на провладні. Це дуже негативна тенденція. Завжди закидають парталу БукІнфо в тому, що він не об’єктивний, а я кажу – не читайте, читайте ті ЗМІ, які вам приносять насолоду або постійно хвалять представників влади і т.д. У нас є такі наші моменти, наприклад, ми намагаємось давати більше слово опозиції, тому що ми вважаємо, що влада і так має достатньо ресурсів для того, щоб висловити свою точку зору. А опозиційні ЗМІ чи опозиціонери або представники громадськості області – вони такої можливості не мають. Тому це така моя позиція як редактора, більше того, якщо відбуваються якійсь суспільно-важливі події або заяви представників влади – вони так само висвітлюються в нас. Ви не можете сказати, що ми взагалі ігноруємо точку зору влади. А що стосується того журналіст чи революціонер, то я погоджуюсь: той журналіст, який зайняв не просто активну позицію, а стає представником певних політичних сил, то безумовно він повинен на той момент сказати чітко: от зараз я займаюсь політикою, а не журналістикою. Мені сподобались слова Венедіктова, керівника Ехо Москви, який недавно давав інтерв’ю Громадському ТВ, він це дуже чітко визначив. І я з ним не те, що змушений погодитись – це критерій журналістики і я з ним погоджуюсь. Але я ще раз кажу – ми зараз живемо в даний момент в надзвичайних умовах і кожен робить свій громадянський вибір і якби ми в цих умовах жили повністю притримуючись всіх стандартів, то я щось переживаю, що завтра чи через місяць багато ЗМІ просто б перестали існувати.

 Ведуча: Вадиме, чи можеш ти сказати, що ти повністю об’єктивний у висвітленні подій?

 Вадим Пелех: працюючи на державному мовнику, я намагаюсь дотримуватись об’єктивності і, поклавши руку на серце, можу сказати, що мої політичні погляди чи моя громадянська позиція ніяк не відображається на інформаційних повідомленнях, які йдуть з Чернівців, з Буковини на Національне радіо. При цьому я не приховую свою позицію, так само моє керівництво в Києві знає про неї. Якщо останнім часом змінилась влада, у тому числі і на каналах, то до останнього активна громадянська позиція і потужність власкору у регіоні – це було плюсом для самої телерадіокомпанії. Тому що власкор, він все ж таки представляє ЗМІ і те, яке він місце займає в області не лише у своєму сегменті, але й загалом – то це відображається на компанії. Щодо попереднього хочу сказати, що от говориться, що ми десь не даємо ці дві точки зору. Згадаємо останню передвиборчу кампанію до ВРУ, чи була хоч одна прес-конференція кандидатів від партії влади? Не було. Чи були зараз прес-конференції?

 Сергій Зарайський: півтора року, а жодної прес-конференції не дав ні Федоряк, ні Семенюк.

 Вадим Пелех: хтось із них спілкувався із журналістами у форматі прес-конференції хоча б для того, щоб донести свою позицію, хоча б показати, які вони люди є насправді, щоб познайомитись з чернівецькими журналістами? Не треба – значить не треба.

 Тетяна Смолдирєва: хочу додати кілька речей. Справа у тому, що позиція журналіста залежить в тому числі і від того, де він живе. Тому що я і мої колеги, ми живемо на Буковині, західна Україна і Буковина особливо має свій менталітет, має свій погляд, має свою вроджену незалежність і це не можна відібрати. Потім – тут євро симпатії та прагнення до демократичних цінностей набагато потужніші, ніж в іншому регіоні. Можу сказати ще таку річ: якщо влада сповідує інтереси і посилає ці меседжі суспільству, тому що це є ідеологія, раптом міняє курс на 180 чи 360 градусів. У неї все гаразд з очима, вона їх не позичає в Сірка і журналіст не хоче позичати в Сірка очі і тоді йде на барикади, так? А що йому ще робити? Бо він стоїть перед тими людьми, які вчора дивились їх новини, читали їх газети, слухали їх радіо і читали про те, що ми підтримували, підтримували, ми готувались до підписання угоди про асоціацію і раптом не підписуємо. Що журналіст має робити? Сказати все хорошо? Вертаємось назад? Це не тільки позиція журналіста, це і відтворення об’єктивного віяння, яке є у нас в повітрі, як думають люди. Дуже часто ми користуємось таким простим методом, не соціологічним, а просто опитуванням, вийшли на вулицю – спитали: чи вам подобається, що відключають воду на верхніх поверхах, наприклад, що ви подаруєте до Дня Святого Валентина, чи ви підтримуєте курс євроінтеграції? У тут не 50 на 50, у нас тут 80 – за і одиниці – проти, хоча соціологічні дослідження стосовно цього…чому я знову повернулась до цієї теми, тому що ця тема і спровокувала таке громадянське протистояння в Україні. Ще у жовтні ніхто б не повірив, що таке може бути, що люди вийдуть на захист. Чого? На захист цивілізаційних цінностей і ми про це говоримо. Буквально тиждень тому у мене в передачі «Погляд» було три телефонні дзвінки – три з них були протилежними, люди мали різні точки зору: одні були категорично за, інші категорично проти, а треті взагалі казали, що ви тут говорите, вставайте і йдіть щось робіть.  

 Ведуча: багато резонансу наша сьогоднішня тема викликала, зокрема, і в соціальних мережах. Вперше за стільки часу люди, які не бажали запитувати публічно – свої запитання залишали мені у приватних повідомленнях. Одне з них: якщо ви журналісти, то чи не професійніше ставити запитання, які вас цікавлять, гострі запитання, безпосередньо, наприклад Папієву, Михайлішину чи кому б то не було, а не послуговуватися інформацією не з першоджерел і домислювати. Про це ми вже десь частково говорили, тому я продовжу, адже не  всі ЗМІ підтримали акцію протесту 20 січня і пішли на брифінг голови ОДА і продовжують й далі спілкуватись з владою. Добре це чи погано, Сергію?

 Сергій Зарайський: я вам скажу більше – завтра приїжджає до нас в Чернівці відома журналістка та громадська діячка Тетяна Чорновіл. До речі, хочу при нагоді запросити своїх колег об 11 годині в офісі партії УДАР відбудеться її прес-конференція, мені про це повідомив керівник авто майдану Олексій Коломієць, тому я доношу цю інформацію до своїх колег. І я переконаний, що завтра на цю прес-конференцію прийдуть й інші, як ви кажете, ЗМІ, і я переконаний, що вони дадуть інформацію іншу від об’єктивної, яка є насправді. Мене ще обурює що – передавайте пряму мову навіть якщо ви отримуєте завдання написати якось не так про цю людину чи про якусь подію. Але давайте більше синхрону, якщо ми говоримо про телевізійний чи радійний формат або давайте більше цитат, якщо ми говоримо про друковане видання. Цього не відбувається. Просто мене дивує, що такі суспільні революційні події, які відбуваються у нас в країні на багатьох ЗМІ і на порталах, за якими стоїть влада чи люди, які наближені до олігархів, вони не помічають цього. Вони знаходять якісь такі нюанси і такі моменти, це ж треба проявляти фантазія … наприклад, на мітингу, який організовує опозиція, знаходити студентів, які десь не так подивились чи п’ють каву, або щось не так сказали чи щось інше. 

 Ведуча: Сергію, ви зараз говорите про одну крайність з іншої крайності, але є журналісти і я можу ствердно зараз про це говорити, які ходять на заходи, організовані владою, як раз для того, щоб показати інформацію та висвітлити її максимально об’єктивно.

 Вадим Пелех: ми не є тоталітарна секта.

 Ведуча: так, але Сергій навіть не припускає такого і не говорить про це.

 Вадим Пелех: я буквально одну фразу про те, що медіа профспілка так, прийняла свою резолюцію, своє звернення до журналістів, але воно не означає стовідсотково виконання. Це рекомендації і воно не пересварить нашу журналістську тусовку, у кожного свої погляди на те, як працювати. І в тому числі люди, які йдуть на ігноровані іншими прес-конференції, роблять звідти та вибирають звідти гарячі скандальні синхрони.

 Сергій Зарайський: так, питання повністю коректно поставлено і так треба робити – брати прямі дії. Я беру свій портал БукІнфо, у листопаді не тільки проти нашого порталу, а проти ряду ЗМІ, була дуже чітка провокація. Я не хочу про неї говорити, але всі про це знають. Я переконаний, що за цим стоять люди, які як мінімум наближені до влади. Дивитись в очі цим людям, у мене ще доказів немає, але, слава Богу, на сьогоднішній день вже порушена кримінальна справа, міліція цим займається і, я думаю, вона розставить всі крапки над І, СБУ до цього приєдналась, тому я не буду робити своїх висновків – нехай роблять це правоохоронці та силові структури. Я, наприклад, коли співставив цей логічний ланцюг, я переконаний, що за цим можуть стояти люди, які очолюють сьогодні чи міську владу чи обласну. І тому мені особисто важко сьогодні спілкуватись з цими людьми, коли я переконаний в тому, що вони це організовували, але це ще не доведено. От нехай доведе слідство, і я тоді буду бачити особисто, що вони або причетні або не причетні. А журналісти, які співпрацюють з порталом БукІнфо, є штатними кореспондентами, вони беруть інформацію від цих людей і якщо необхідно, вони і пряму мову процитують і будуть спілкуватись з цими людьми в будь-яких умовах. Тому я тут не бачу ніякої особливої проблеми. 

 Ведуча: до речі, Віктор Довганич, як раз залишив запитання: чому журналістська спільнота публічно не засудила тягу до бомбонів деяких своїх представників? Подвійні стандарти чи цехова солідарність?

 Сергій Зарайський: дивіться, громадянин Довганич – штатний провокатор влади. Я не буду йому зараз робити піару, нехай йому піар скоро зроблять правоохоронні органи у всьому тому, що він робив. Тому відповідати громадянину-штатному провокатору – це забагато честі буде.

 Тетяна Смолдирєва: я не люблю відповідати на питання «а чому не засудили?», а чому мали засудити? Це перше, а друге …

 Сергій Зарайський: бо з цією метою провокація створювалась.

 Тетяна Смолдирєва: безумовно. Не можна постійно ставитись до журналістів і виставляти вперед указующий перст що журналісту робити. Закон, скажімо, про телебачення та радіомовлення, чітко говорить: заборонено будь-яке втручання в редакційну політику ЗМІ. Якщо мені розказують як показати і що показати, чому показувати … а чому я маю це зробити? Кожна людина керується своїми міркуваннями. Людина, яка влаштовує провокацію, керується своїми етичними та моральними стандартами, по-перше, є корпоративна солідарність, я погоджуюсь. А по-друге: що засуджувати? Провокацію? Що засуджувати? Те, чого ми не знаємо, що було насправді. Для чого засуджувати? І тут вийшло, що просто «абламілось», чекали засудження, а засудження не вийшло, а на запитання радіослухача, я дотримуюсь думки: я ходжу, наше радіо ходить на усі прес-конференції, на більшість, куди встигаємо для того, щоб побачити і почути. І намагаємось мати там свого кореспондента, або прочитати цю інформацію, або дати невеличке інформаційне повідомлення. Не можна сказати, білих і пухнастих не буває, я погоджуюсь з паном Сергієм, кожна людина – це є людина, журналіст не робот і не манекен – людина. Є професійні стандарти, а професійні стандарти вимагають, у тому числі, і корпоративної солідарності.

 Сергій Зарайський: я ще додам коротко один нюанс. Я скажу чому, на мою точку зору, була створена ця провокація. Є ряд ЗМІ, які є справді незалежними в регіоні і реноме їх досить високе. Саме тому удар був спрямований на ці ЗМІ – на портал БукІнфо, Buknews та газету Час з метою, щоб, на думку організаторів, підім’яти репутацію керівників цих ЗМІ і зменшити їх суспільний вплив на середовище в Чернівцях та області. Але ви правильно сказали: хто цим займається і кому це довірили – це раз і друге, коли це все стало зрозуміло, то ясно, що білими нитками це все було шито, хто за цим стоїть. Дуже цікаво зараз розвивається вся ця ситуація у правоохоронних органах, я думаю, що вони задавались ціллю зробити сенсацію з цього, але справжньою сенсацією буде те, коли взнають, хто стоїть за цією провокацією.

 Ведуча: чи думали ви над тим, щоб на сайті БукІнфо повідомляти про хід слідства чи це заборонено і ви підписували відповідні документи?

 Сергій Зарайський: не можна. Справа у тому, що коли ми даємо свідчення слідчим, то ми даємо підписку про те, що ми не маємо права розголошувати.

 Вадим Пелех: слабких не б’ють. Такі речі направлені саме на те, щоб підірвати незалежні ЗМІ і ті, до яких прислуховуються. У Кобевка може бути своя аудиторія, у Зарайського – своя і у Чорнея - своя, але загалом вони створюють картину, яка комусь трохи заважає. І той товариш закидає, що я б тебе за 50 гривень купив – вперед і з піснею.

 Сергій Зарайський: я ще один нюанс хочу сказати і довго вагався, говорити про нього чи не говорити. Вадим це точно знає, бо ми з ним спілкувались, але ми не виносили це на широкий загал. Буквально у січні за мною було організоване негласне спостереження. Я не знаю ким і я розумію, що це було зроблено з психологічною метою. Біля мого будинку чергували хлопці цікавої зовнішності у спортивних костюмах, кілька днів це було. Я звертався до Вадима за допомогою. Спершу була машина, яка спостерігала за рухом мого транспорту, тому що у мене наліпка є про євроінтеграцію і я подумав, що це просто випадок. Але коли я побачив, що біля мого будинку і моя рідня, до речі, про це нічого не знала. Але одного дня моя донька з жахом забігла і сказала, що стоїть якийсь чоловік біля хлібного магазину і матюкається прямо в трубку телефону і каже: добре, ну забіжимо ми зараз до нього додому, поламаємо руки-ноги, але ж я буду відповідати, а не ти. І вона каже – це, напевно, про тебе, вона десятикласниця і вона вже все розуміє. Я щасливий, що журналістам вже можна мати травматичну зброю, я її маю, два роки я її не використовував, сподіваюсь, і не буду її використовувати, але все ж таки змушений був піти та купити гумові кулі, бо все може бути. Для чого створювати такий психологічний тиск. Я розумію, що може там нічого і немало бути, але факт залишається фактом. Питання: чому це роблять саме з незалежними ЗМІ, з незалежними журналістами, а не з людьми, які працюють на владу?

 Тетяна Смолдирєва: Національна спілка журналістів зараз виступає з ініціативою додати в законодавче поле України при рівняння журналістів до правоохоронців, бо при виконанні своїх службових обов’язків ми піддаємось небезпеці. Я не кажу особисто я, до прикладу, але журналісти вони так само польові гравці, вони весь час на полі – журналісти, телеоператори. Мого колеги дочка працює у телерадіокомпанії «Україна», вона працювала на Майдані, дівчинка 45 кілограмів, вона весь час працювала у бронежилеті. Це правильно? Тобто ми розуміємо, що журналісти стають мішенями. А відповідь пану Довганичу, чому не засудили, говорить сама за себе, тому що журналісти не піддались на провокацію. Хоча, з іншого боку, журналісти часом попадаються на різні провокації, добре сплановані провокації, не встигають розгледіти де біле, де праве, де чорне, де не праве і таке буває. Інша справа, що якби ми завжди твердо дотримувались принципів, то висвітлення різних точок зору не дало б нам скотитись в чорне.

 Ведуча: запитання від  Василя Забродського знову ж таки у приваті: Пелеху:будучи ярим прихильником опозиції, працюєш на державному радіо. По суті своїй допомагаєш режиму оболванювати народ. Адже твої побратими по опозиціі інакше як "брехунець" державне радіо не називають. Чи може із середини із режимом легше боротись? І дуже сходе запитання залишив Єгор: якщо не помиляюсь, ви працюєте на державному радіо. Поясніть, будь-ласка, як можна одночасно працювати на певні опозиційні політичні сили і інформаційний рупор «злочинної влади»? Тобто, заробляєте і у тих і в інших? Не відчуваєте роздвоєння лічності?

 Вадим Пелех: я є власкором Національного радіо з 2005 року. За цей час помінялось вже два Президенти, велика кількість прем’єрів та керівників Національного радіо. Я, якщо я йшов на роботу, то не якогось конкретного чиновника і не складав присягу кожному окремому Президенту чи якійсь конкретній партії. Тому я сплю спокійно.

 Тетяна Смолдирєва: я образилась за слово «брехунець», при чому образилась конкретно. Вадим, по-перше, веде на радіо передачі музичні, а по-друге: готує, як він вже сказав, його новини не є партійними чи опозиційними, його новини є об’єктивними і це може сказати будь-хто. Тим паче, що журналісти радіо завжди наприкінці говорять, хто готував випуск і хто працював над передачею. А це перше і головне. І насправді, журналісти складають присягу кому? Так, як медики – професії, людям. Ну не можуть журналісти служити владі, державні ….хіба ми владі служимо? Ми працюємо за гроші платників податків, державні мають державне замовлення на висвітлення, до речі, гострих соціальних тем, не на висвітлення конкретного того чи іншого чиновника. Державних у суспільстві ледве-ледве 3%, про що ми говоримо? Більшість ЗМІ незалежні і совість журналіста не залежить від того де він працює, тому що совість – це поняття, яке не розтягується: вона є або її немає.

 Вадим Пелех: це питання постійно мені закидають: а ти ж такий чи такий і на якій посаді ти зараз працюєш? Так от, я таки дві хвилини реклами собі зроблю. Я працюю на Національному радіо власним кореспондентом, я не є членом партії, я ніколи не працював, що мені закидалось, в прес-службі політичної партії «Фронт змін», а це шлейфом йде за мною. Моя громадянська позиція – я активно співпрацював і співпрацюю й далі з громадською організацією «Фронт змін». Я був одним з її засновників у Чернівцях. Це моє прагнення – змінити країну і коли ГО формувалась, я подав свої дані на сайті, як це все відбувалось. І це та сторінка, за яку я пишаюсь, тому що це моє життя і я не маю за що виправдовуватись. А те, що відбувається зараз, я ж кажу, як тільки хтось намагається позиціонувати себе, як незалежний журналіст, йому одразу знаходиться або якась партійність, або симпатія, або бомбони, або щось інше, аби тільки знівелювати саме поняття. Ми розберемось у себе в цеху – хто партійний, а хто безпартійний.

 Тетяна Смолдирєва: про рекламу, зроблю рекламу. Керівник нашої облтелерадіокомпанії дала чітке завдання – висвітлювати всі позиції. Почався Майдан, висвітлювати різні точки зору, давати слово всім, хто звернеться. Слава Богу, є закон доступу до публічної інформації, але ніхто не біжить, але і відмови ніколи нікому немає.  

 Ведуча: запитання до вас від Василя Забродського: судячи із наявності рекламних статей Приватбанку на твоєму сайті, Довганич-гейт особливо не вплинув на рівень продажу послуг. Як змінились ціни? Чи бува не зросли?

 Сергій Зарайський: я би порадив пану Василю не заздрити – це погана риса. Він чомусь завжди думає, що це навпаки відбувається, так от я йому скажу: Василю, в тебе все буде гаразд, тільки от жовч пройде і в тебе з’явиться все інше, до тебе потягнуться люди, можливо, з’явиться телекомпанія нова. Ти талановитий журналіст, але я тебе дуже прошу – не мельтєши, є таке слово, будь нормальним чоловіком і з тобою будуть спілкуватись всі нормальні люди.

 Ведуча: таки повернемось до того, з чого почали для того, щоб логічно завершити наш ефір щодо дотримання стандартів журналістики. То все ж таки – журналіст чи революціонер?

 Тетяна Смолдирєва: цитую етичний кодекс: повага до права громадськості на повну та об’єктивну інформацію про факти та події є найпершим обов’язком журналіста. Для того, щоб отримати повну та об’єктивну інформацію, моя думка, все ж таки треба бути журналістом, можна в душі залишатись революціонером.

 Вадим Пелех: найперше: журналісти – це не підставки до мікрофонів, у нас у кожного є своя точка зору, своє уподобання. Ми ще один момент не зачепили, але я одним реченням: ми не є інформаторами правоохоронних структур, ми знімаємо матеріали для глядача, а не для кримінальної хроніки чи навіть на вимогу певних правоохоронних структур. Тобто, пам’ятати про своє покликання, про професію, про солідарність, триматись  купи і тоді не буде виникати запитань: журналіст чи революціонер? Журналіст – опозиціонер до будь-якої влади і владі це треба знати, влада змінюється, а журналісти залишаються. 

 Тетяна Смолдирєва: до речі, слово революціонер – це ж не погане слово, це людина, яка прагне змін.

 Сергій Зарайський: абсолютно погоджуюсь із тим, що сказали Вадим та пані Тетяна, практично немає що додати і щоб з пустого у порожнє не переливати, єдине, що я хочу додати: владі треба берегти незалежних журналістів, бо все ж таки незалежні ЗМІ трошечки відкривають очі на те, на що влада повинна звертати увагу, а не просто бачити ворогів у незалежних ЗМІ або козні або незрозумілі інтриги, що от заважають жити владі незалежні ЗМІ. Найлегше журналістові займати провладну позицію, він тоді буде мати цілий спокій, регалії, звання …

 Тетяна Смолдирєва: ні, це небезпечно, влада зміниться і що тоді робити з регаліями?

 Сергій Зарайський: але хтось робить і такий вибір. Мені живеться дуже спокійно, бо я ні від жодної влади не мав преференцій, я завжди намагався займати позицію справді незалежного журналіста. Більше того – мене до цього спонукає робота на УНІАН, як власного кореспондента дотримуватись тих стандартів. Я щасливих, що ні в часи Ющенко, ні в часи Януковича я не вхожий у кабінети, ані в кулуарні розмови. І я буду спокійно спати і при цьому Президентові і при наступному, але я вам обіцяю, що навіть, якщо опозиція переможе чи опозиційний Президент на майбутніх виборах, я буду в опозиції до нього.

 Тетяна Смолдирєва: я згадаю про аудиторію – є люди, які думають інакше, ніж інші. Не можна говорити слово «усі». От слово «усі» я зовсім викреслюю, ну як це – всі, як один, усі так вважають. Якщо ще двоє зі ста вважають не так, то це вже не всі, є люди, які мають іншу думку і ми маємо і її показати. Або виправдати її очікування, показавши і те, як діють ті чиїм симпатиком є та чи інша людина.

 Інформаційний партнер програми „Суть речей” на радіо Станція 103.2ФМ www.buknews.com.ua