«Суть речей». «Діти не мають бути у нас для антуражу», – Оксана Палійчук

Друкопис програми «Суть Речей» за 10 березня 2016 року.

 Запрошений гість: Оксана Палійчук, директор департаменту освіти і науки Чернівецької ОДА

Ведуча: Людмила Григорчук

 Людмила Григорчук: Шевченківські дні тривають. В школі дуже багато про Шевченка говорять, вивчають. Так треба?

 Оксана Палійчук: Тут однозначна відповідь. Не те, що важливо, а необхідно. Є речі і люди, є провідники нації, є генії народу, яких не буває замало і творчості яких не буває забагато. Це ті, які запропонували через свою творчість таке унікальне узагальнене бачення долі народу, долі нації. Місця лідерів нації. Яким має бути лідер нації. Шевченко говорить сам за себе, особливо сьогодні, коли точиться боротьба на сході за цілісність територіальну. За незалежність України. Що може бути актуальніше: «І на оновленій земної врага не буде супостата. А буде син і буде мати.  І будуть люди на землі». Звичайно, Шевченко писав про проблеми, які на той час були. Але чи можна тепер сильніше сказати про те, що ми переживаємо: «Обнімітеся брати мої. Молю вас. Благаю». Нічого не додаш. Нічого не забереш. Який би твір не взяв, це той геній, це те Боже благословення для народу, якого треба читати, перечитувати, переосмислювати. Інша справа – як подавати Шевченка нашим дітям. Ми маємо на цьому акцентувати. І треба зазначити, що є багато проблем саме у переосмисленні методів прийомів, які використовують сучасні вчителі. Щоб донести актуальність Шевченка. І ми привикли, навіть вчора я була у Філармонії на святковому концерті. І знову ми дивимося на звичний образ: старший Шевченко у смушевій шапці. Це не зле. Це звичний для нас образ. Але якщо читати його «Щоденник», якщо читати свідчення його сучасників, то вони його зовсім по-іншому описують. Шевченко постає як життєрадісна людина, як неперевершений оптиміст, людина з почуттям гумору. Не зважаючи на складні реалії, в яких він жив. В нас якраз бракує його переосмислення, показувати велич його духу. А в той же час це була людина з усіма слабостями, не треба цього боятися. Показувати геніїв з їхніми проблемами, бо це найкраща наука для наших дітей. Я хочу до слова сказати, що не зовсім правильний підхід до інтерпретації творчості підкреслюють навіть соціальні дослідження. Ми в загальноосвітніх закладах провели дослідження серед випускників шкіл: Хто є вашим ідеалом? Результати були дуже невтішними. Треба сказати що 76% батьків не бачать, не можуть визначити, хто для них є ідеалом, не називаючи ні рідних своїх, ні вчителів. А ми наголошували, що це могла бути і конкретна особа і знеособлене визначення, набір критеріїв, яке є ідеалом. Близько 80% педагогів, але найгірше, що 90% випускників шкіл зазначили, що ідеал як такий, орієнтир у них відсутній. З тих 10%, які все таки визначили, то це був Еді Мерфі, Шварцнеггер, один з героїв популярної комп’ютерної гри, і жоден випускник з цих 10% не назвав жодного лідера нації, не назвав ніхто свою маму чи батька, чи родичів, чи вчителів. Ці результати свідчать самі за себе, що є багато недопрацювань у нашій ланці. Мене вразили ці результати. І я шукала в Інтернеті, чи є схожі дослідження в інших областях. І я знайшла, що у 2012 році проводилося таке дослідження у Києві, ситуація аналогічна. Серед тих, кого визначили ідеалом, не було жодного лідера нації, київські школярі їх не назвали. Тому це загальна проблема. Тому нам не моралізуванням, не надто солодавим, вихолощеним треба способом подавати, а подавати живу людину, з її проблемами, з внутрішньою боротьбою, з тим, де він перемагав, хто йому допомагав, тоді учень, кожен пересічний громадянин буде розуміти, що це така сама людина, як я, але знайшла ця людина вихід, знайшла шлях, чогось добилася.

 Людмила Григорчук: Але тут недопрацювання не лише освітян, але й тих керівників держави, що на них не хочуть бути схожі наші діти.

 Оксана Палійчук: Так, тут питання також і сім’ї, болить не те, що на вчителя не хочуть бути схожими, а те, що немає у відповіді матері і батька. І коли воно накладається, аналізуєш проблеми загалом українського суспільства, то все співпадає, розумієш, що 61% шлюбів розпадається, з низ 52% - це молоді сім’ї, при чому, ми проводили дослідження серед студентської молоді 1-2 рівня акредитації, це 15-18 років, це студенти коледжів і технікумів. 74% з них зазначають, що сім’я є однією з найбільших цінностей, це визнають, але коли приходиться її створювати і реально провадити сімейне життя, слухати один одного, йти на компроміс, вони не готові. Це дуже комплексна проблема.

 Яник. Слухач. Я б не осуджував жодного учня, який не має ідеалу. Вони мають право на це. Батьки також можуть лаятися, спиртним тхне і т.д. Дивно, що діти не назвали Ісуса Христа своїм ідеалом.

 Оксана Палійчук: Ніхто учнів не засуджує. Результати відповіді дітей свідчать про наші проблеми, суспільні, проблеми школи, проблеми сім’ї. Те, що не назвали боголюдину, сина Божого, Ісуса Христа ідеалом, і мене здивувало. Тут є певні суперечливі речі. Тому що 96% батьків і вчителів чітко визначили, що християнські цінності є орієнтиром в житті. Це не означає, що всі ідеальні, для цього і дається життя, щоб прагнути, як пише Святе Письмо: «Будьте досконалі, як Отець наш Небесний». Нібито сім’я розуміє християнські цінності, як пріоритет, як основу, як найвищий ідеал, але учні не називають серед своїх ідеалів. Я повторюю, не йде мова про конкретну особистість, ми зазначали, що це може бути персонаж художнього твору, фільму, хотілося просто побачити, куди рухається душа людина, де він бачить той свій ідеал. Це може бути знеособлений перелік певних якостей. Але, на жаль, результати говорять самі за себе.

 Людмила Григорчук: В ці дні також багато говорять про ще одну постать, яка стала важливою для українського суспільства. Це Надія Савченко. Діти також у різних акціях беруть активну участь.

 Оксана Палійчук: Тут треба говорити про той вік, коли можна залучати до акцій. Ми маємо опертися на дані психології розвитку. Підлітки уже потребують цього в силу своїх вікових особливостей, вони цінують саме того вчителя, який відкритий у спілкуванні. Вони готові до того, щоб називати чорне чорним, а біле – білим. Але їм треба допомогти. Юнацький вік – це вік максималізму, дуже гостре сприйняття добра і зла. Гостра реакції на це. Тому те, що діти залучаються – це не є проблема. Питання як вони залучаються. Як їм презентують ці акції. Яка робота проведена на всіх рівнях, в сім’ї, в школі. Щоб вони зрозуміли, в чому проблема. Чому Надія Савченко стає лідером, однією з кращих лідерів нації. Не можеш не перейматися тій силі духу цієї тендітної жінки, яка для нас усіх є прикладом. І Шевченка знову згадаємо: «За шмат гнилої ковбаси у них хоч матір попроси. То оддадуть». Вона показує зовсім інше. Її нічим не купиш. Для неї немає перешкод. Це перехід у зовсім інший рівень, який для багатьох людей недоступний  по силі духу, розумінні правди. Я впевнена, що таких людей небесні сили підтримують, бо це та жертва, яка принесена. Знову загадати Святе Слово: «Нема більшої любові, як віддати життя за ближнього свого». Вона показує готовність пожертвувати себе за Україну, за правду, за людську гідність, за незалежність своєї держави. Повністю приборкання своїх особистісних і загально-людських речей, тому діти мають залучатися. Навіть проблема в тому, що ми переглядаючи новини, у сім’ї, ми говоримо про те, що недобре в державі, ми нарікаємо, що те уряд не зробив, того немає. Інше питання, що якби людину поставити перед фактом, дали можливість зробити, то що б вона тоді зробила. Але як виховати патріота, якщо ми кожного дня говоримо, що все зле, просвітку немає. Тому й такі результати учнів ми маємо. Тому треба якраз на таких речах, обговорювати все дома, за сімейною вечерею, дискутувати, що дає сили цій людині, чи добре ця людина робить. Багато аспектів в цьому. Треба грамотно з педагогічної точки зору підходити. Не просто виводити на вулиці і робити масовку. Ми так любимо. Заповнювати порожні зали на концертах. А хто? Діти. Це свідчить про корозію наших цінностей. Те, що ми заміняємо справжнє – штучним. Діти не мають бути у нас для антуражу. Вони мають розуміти, чого вони тут, що вони відстоюють правду, кожен, хто стоїть. Треба це робити тільки на користь. На виховання патріота.

 Янек. Слухач. Щодо вивчення історії. Нам мало розповідають про історію Київської Русі. Якщо б діти знали добре історію, про Ярослава мудрого, то я впевнений, багато дітей своїм ідеалом назвали Ярослава Мудрого.

Оксана Палійчук: На жаль, серед тих 10% випускників, ніхто не назвав діячів часів Київської русі. Ви правильно піднімаєте питання і це не лише викладання історії, а взагалі всіх предметів. Я і департамент освіти відстоюємо на всіх рівнях, що найважливіша реформа освіти – це обдуманий, виважений, розвантажений, адекватний для сприйняття для кожного учня, або хоча б 75% школярів, засвоєння програми. Нам треба розвантажити програми. Якщо ми розвантажимо програми, грамотно вибудуємо програми, оцю логічну лінію, якщо ми будемо історію подавати не лише через цифри і факти, а через людинознавство, через пізнання ролі конкретної людини. Нам цього сьогодні не вистачає. Таке враження, що наші підручники писалися комп’ютерами, а не живими людьми, які мали б усі пріоритети розуміти. Тому ми за розвантаження програм. Тоді ми наповнимо її людинознавчим контекстом. Українську мову, щоб її любили. Бо коли ми дивимося підготовку до ЗНО, там такі деталі фонетики, що вони не потрібні кожному учню, це ще й відштовхує дітей від знання мови. Діти мають милуватися мовою, милозвучністю, унікальністю, подати її через призму Шевченка, через інших авторів, закохати в мову, тоді учень сам, в побуті, в будь-який час буде плекати мову. А кому вже потрібно, буде в ті деталі заглиблюватися. Ще видатні вчені зазначали, зокрема канцлер Німеччини Бісмарк, що якщо ви хочете виховати німецького патріота, то потрібні годувати його щодня німецькою історією і німецькою мовою. Так кожен предмет. На жаль, поки що ми не дійшли до цієї реформи, хоча не так важко її втілити, вона не потребує значних фінансових ресурсів на початках. У нас є передові вчителі, науковці, які могли б розчистити програму, зробити її адекватною, доступною. Коли ми це зробимо, то у нас стане доступнішою програма підготовки до ЗНО. Тоді ми не будемо нарікати не на зовсім зрозумілий зміст завдань. До того ж дитина, яка хоче засвоїти однаково всі предмети, вона відчуває себе неповноцінною, бо вона фізично не може всі предмети вивчити. А ще, якщо ми розвантажимо, то ми допоможемо вчителю знайти час для вчителя на виховання, адже зараз немає часу для патріотичного виховання. Тоді буде грамотний глибокий підхід, цілісна предметна робота виховання патріота.

Людмила Григорчук: Що треба, щоб цю реформу зробити?

Оксана Палійчук: Треба політичної волі і бажання безпосередньо нашого Міністерства освіти. Ми черговий раз будемо звертатися з цією пропозицією, створити робочі групи і зробити адекватну програму. Ми очікуємо нового закону про освіту, але ці речі не заважають один одному. Це треба робити.

Людмила Григорчук: Якщо говорити загалом про реформу освіти, що вже вдалося досягнути?

Оксана Палійчук: Важко сказати. По правді, зараз такий період, коли треба дуже на всіх рівнях робити широку інформаційну роз’яснювальну роботу. Треба розуміти, що реформи без помилок неможливі. Є реформа – є певний ризик, певний відсоток помилок. Інколи буває, що реформа більше помилка, ніж істина. Це всі країни пройшли і ми пройдем. Пошуків, спроб реформування, реальних кроків в освітній ланці зараз є достатньо багато. Зокрема, опорні школи. Новий проект, міністр Квіт зазначив – це основна програма міністерства на 2016 рік, Арсеній Яценюк також визначив, що це ключове завдання і 23 лютого  зареєстровані зміни до постанови про освітній округ, де зовсім по-іншому охарактеризовано, що таке опорна школа. Обласні адміністрації тепер мають провести конкурс на кращі опорні заклади, виділена урядом відповідна фінансова підтримка. Це основне, над чим ми працюємо. Це однозначно позитивний крок. Дуже бояться люди слова оптимізація, його розуміють як реорганізація, закриття. Воно не зовсім так. Питання оптимізація – це питання ефективного використання ресурсів. У нас немає іншого вибору. Як я іду в магазин, то я мушу розраховувати на ту суму, яка в мене є в кишені. Якщо в мене є 50 гривень, то я не можу купити на 70. Ми сподіваємося, хочемо, щоб економіка запрацювала краще в країні і ми почали жити краще, але ми розуміємо, що це реалії віддалені. А це залежить від того, як розвиватиметься освіта. Якщо ми порівняємо навіть з європейськими країнами, до якого ми прагнемо, адже ми обрали цей вектор. То мережа вищих навчальних закладів не є такою розгалуженою, як у нас. А утримувати всі ці школи – то це потрібен колосальний ресурс. То питання навіть не в тому, що у нас мало виділяється на освітній ресурс, бо у нас неадекватна, непропорційне виділення коштів на середню та вищу школу, через велику кількість вишів. Поки ми їх не скоротимо, то ми будемо недодавати у середню освіту. Хоча за найновіших досліджень економістів зазначається, що найбільший національний дохід у тих країнах, де витрачають найбільше коштів на перші ланки: на дошкілля, потім початкову школу, загалом середню, і лише потім вищу. А у нас навпаки. Тому ми критикуємо і закриття вищих навчальний закладів. Так, треба критикувати, як воно робиться і ми маємо приклад з нашим БДФЕУ не було певного обґрунтування, не було розмови з людьми і люди відреагували адекватно, бо кожному боляче, бо кожна людина пов’язувала життя з цим закладом. Але ці процеси невідворотні. Що стосується середньої освіти, то ми часто не вкладаємо в учнів, а вкладаємо у стіни. Ми підміняємо поняття і у нас доступність до середньої освіти зводиться до відставні, у нас доступність у кілометрах, насправді має бути доступність до якісної освіти – отримувати якісні освітні послуги. Інколи 2-3 чи 5-6 кілометрів є неспівмірні речі. Тому що, так, воно потребує більших фізичних затрат, певних проблем в сім’ї, але коли батько і мати бачить результат, то вони розуміють, що це варто було. Ідея з опорними школами – це спроба стимулювати оптимізацію, стимулювання її вже відбулося разом з процесами децентралізації, тобто створення громад – це створення на кожній громаді освітнього округу. громада, яка отримує напряму з Києва фінансування, вона вже мусить берегти, розраховувати, яку кількість, мережу вона може утримувати. Адже треба і комп’ютери, і швидкісного інтернету. Підписане вже головою адміністрації розпорядження про проведення цього конкурсу, розпорядженням зазначено, наказом департаменту освіти, конкурс буде проводитися в два етапи. Спочатку на рівні районів будуть відібрані найкращі заклади. Це також непросто. Опорний заклад – в ньому має бути не менше 360 дітей, обов’язково, як мінімум, два класи на кожній паралелі і в майбутньому три філії, як мінімум, які будуть відноситися до цього опорного закладу. Не в кожній громаді є такий заклад. Їх буде 3, 5, 7, як у кого. Вони мають провести конкурси. Як він має виглядати. До складу конкурсної комісії мають входити два працівники органів освіти, представник профільної комісії районної чи обласної освіти. Має бути представник громадськості, офісу реформ. Це серйозно. Директор закладу має представити перспективу розвитку на два наступні роки. При чому, зазначити забезпечення закладу, чи цей заклад може бути опорним, яка якість дороги, щоб можна було підвозити з філій дітей, чи є автобус, якщо немає, то переможцю влада має допомогти зробити так, щоб цей автобус був. Тут мають бути і спортивні споруди, і бібліотеки, і їдальні, і комп’ютерний клас, і загалом, потужність закладу, можливість стати опорним. Якщо ми говоримо про підвіз, то чи ми зможемо на тих площах розмістити ту кількість дітей. Після першого етапу, районного, переможці візьмуть участь у обласному етапі. Там визначать 3 переможці. Вони отримають фінансову підтримку. На чернівецьку область ми отримаємо 5,5 мільйонів гривень. Ми розділимо ці кошти. Як за перше, друге третє місце. Детально ми ще обговорюємо. Ці кошти – це серйозна фінансова підтримка. Вони мають спрямуватися на заходи енергозбереження, щоб заклад був економним, щоб ми могли вкладати у розвиток дитини, а не в утримання приміщення. Це автобус, який потрібен, швидкісний інтернет, навчально-методичне забезпечення, все необхідне, комп’ютери, і обов’язково, навчання вчителів. Тобто будемо говорити про вивчення передового досвіду. Будемо надіятися, що і за кордоном ми зможемо це зробити, бо вчителем школа стоїть. Якщо ми тільки про матеріальну базу говорити, а не про навчання вчителів, то ми однозначно програємо ці реформи.

Людмила Григорчук: Окрім грошей, що дасть звання опорної школи?

Оксана Палійчук: Якщо ми оснастимо школу всім необхідним, якщо ми підготуємо вчителя, то тут вже якісна підготовка дитини, то кожен батько, кожен вчитель має бути в цьому зацікавлений.

Слухач. Як на теренах області впроваджується інклюзивна освіта? Щодо закриття інтернатних закладів, наприклад школа-інтернат в Селятині.

Оксана Палійчук: Пріоритетом держави є якраз надання забезпечення дітей з особливими потребами отримувати якісні освітні послуги в середовищі своїх однолітків. Тому над цим працюємо. Якщо говорити про проект реформи освіти, то цьому приділено значну увагу. В Чернівецькій області вдвічі збільшилася кількість дітей, в порівнянні з минулим роком, їх зараз 146, якщо я не помиляюся, які є на інклюзії. Треба говорити, що це річ не робиться дуже швидко з різних причин. Перш за все, не готовності суспільства. Не готовності, дуже часто, батьківської громадськості, тому ми поруч з тим, що ми надаємо можливість діткам вчитися, ми проводимо широку інформаційну кампанію. Ми піднімаємо питання на батьківських зборах. Ще дитина з особливими потребами потребує асистента-вчителя. Це є зарплата, тут також виникає проблема. А знайти кошти – неможливо. Але всіх тих батьків, які зверталися до департаменту освіти цього року, не було жодного, щоб ми відмовили. Ми виходили з 0,25 ставки для асистента. Ми виходили з тих питань, що у одному класі не може бути більше двох учнів з однією нозологією. Виходили з тих реалій, які є. Але нам, звичайно, ще рухатися і рухатися. Пандусами ми не забезпечені у всіх закладах. Ми говоримо про те, що є окремі кнопки виклику, виходили з приміщення, є пристосовані, а є такі приміщення, що там закладу не буде, тут індивідуальний підхід. Стараємося постійно контролювати це питання. У Харкові ми недавно були, то там ліфтами спеціально обладнані заклади освіти, у парку центральному навіть туалети облаштовані так, щоб ним могли скористатися люди з особливими потребами.

Інтернати. Тут стоїть питання не закриття поголовно, а стоїть питання дуже такого раціонального підходу до їх функціонування. Треба зазначити, що не завжди інтернати комплектувалися дітьми відповідно до потреб. Ми розуміємо, що діти на особливому забезпеченні у державі. На цих дітей не виділяють надзвичайно велику, але достатню суму. Якщо ми візьмемо 63 чи 58 гривень в день на дитину, то це ніби небагато, але коли ми візьмемо 100-150 дітей, то помножимо на цю суму, це вийде пристойна сума в день. Ми говоримо, що кожного дня ці дітки споживають і м’ясо, і рибу. Не кожна сім’я може це собі дозволити. Десь ми говоримо про вихідні, де можуть собі це дозволити пересічні сім’ї українські. Тому, щоб збільшити контингент, не ті діти з нозологіями, не ті діти, які мали би бути в інтернаті там навчаються. Ті діти могли навчатися в звичайній школі без відриву від сім’ї, якщо є нозологій, то інклюзія. Держава ставить питання саме з таких міркувань. Не стоїть питання поголовного закриття. Якраз на нараді 18-19 лютого за участі міністра освіти у Харкові, на цьому наголошували. Щодо Селятина, то діти в інтернатах просто проживають, це не спеціалізовані заклади, де діти є з відповідними нозологіями. Це заклади інтернатного типу, де діти просто проживають. Ніхто не буде робити це необґрунтовано, але ми маємо піднімати це питання, ми маємо це вивчати, ми маємо це оптимізувати, ефективно використовувати кошти, бо дуже часто сім’ї користуються цим. Вони мають фінансову підтримку, як малозабезпечені, а передують дітей на державне забезпечення. Ми маємо тоді від держави подвійну оплату, це також несправедливо. Але ради добра самої дитини, ми розуміємо, що інколи в сім’ї дитині гірше, ніж в інтернаті. Тому я наголошую, індивідуальний підхід. Ми над цим працюємо. Створена робоча група, аналізуємо по кожному інтернату окремо.

Людмила Григорчук: Якщо говорити про досягнення, чим можете похвалитися?

Оксана Палійчук: досягнення, звичайно, це наші діти, це результати учнів. В цьому році ми тільки в передчутті, сподіваємося в позитивному передчутті. Тому що провели тільки обласний етап олімпіад, але маємо вже позитивні тенденції. Завдяки тому, що ми разом все робили, ми розширили можливість доступу, можливість брати участь переможцю районного етапу олімпіад в обласному. Якщо раніше брали участь лише перші місця, то тепер ми не обмежуємо лише першими місцями, бо буває невеликий відрив, півбала, бал. Інколи залежить від внутрішнього стану дитини і одна перемога в районній олімпіаді не є показником. Тому ми вирішили розширити. Хто бажав, перше, друге чи третє місце, всі брали участь в обласному етапі. Якщо в минулому році 392 учні були переможці обласного етапу, то в цьому році 546. Наскільки зросло. Якщо в минулому році в нас з 21 базової дисципліни провели олімпіаду, то тепер взяли участь 1216 учнів. Набагато більше, десь на 30% в порівнянні з минулим роком, це досягнення, що діти хочуть, значить, відновлена довіра до інтелектуального змагання. Не пройшло все дуже гладко, це час проб і помилок. Ми вже на другий етап, і дякую, що науковці погодилися, виїжджали і були членами журі науковці університету, це сприяло об’єктивності оцінювання учнів, бо є чужий представник, і це вже не дозволяло би навіть за найгірших умов щось сфальсифікувати. По-друге, дозволяє науковцям наблизитися до практики, побачити проблеми, відповідно, відкоригувати проблеми підготовки вчителів. Побачити, що ми навчаємо їх одне, а питаємо їх про інше. Тому в цьому є плюс. Зараз у нас тренувальні збори з 29 лютого. Ми їх розпочали, готуємо команду до участі в 4 етапі, всеукраїнському. Сподіваємося, що результати буду не гірші, а кращі, тогоріч ми мали більше переможців, як позаминулого року. Сподіваємося, що у нас їх буде ще більше.

В цьому році зроблений серйозний крок, я тішуся цим кроком в проведення конкурсу «Вчитель року». Ми вперше оприлюднили протокол результатів, ніхто не тримав в секреті. Навіть мови не було, що на останньому етапі, що хтось міг внести неправильні корективи. Пройшов майстер-клас, ввечері вже побачив, які бали отримав від кожного члена журі. Все: і тестування, і презентація, і урок, все. Це відкритість, прозорість. Дуже дякую черговий раз спонсорам, яких вдалося знайти. Це дирекція «Приват банку», які далі кошти, щоб належно нагородити вчителів. Це так само плюс до відкритості. Що стосується нових інновацій, проектів, то ідей дуже багато. Зокрема, над якими працюємо, і вдосконалюємо, які стали регіональними проектами, аналогій яких немає навіть в Україні, це наша віртуальна школа, ми стартували 2 березня. Сьогодні було друге заняття. Мета їх дуже широка. Я ідею дуже довго виношувала. Ми закупили обладнання, сервер. Але аналогів немає, ми не мали з ким навіть порадитися, що зробити, так, щоб запустити досконало. Ідея яка, щоб ми об’єднали освітян, батьків, учнів, у єдиний освітянський простір. Щоб можна було з домашнього комп’ютера, в режимі навіть скайпу, спілкуватися, слухати науковців, передового вчителя, отримувати консультації, проводити метод об’єднання, оперативно, не виїжджаючи з району, не витрачаючи ресурсів на дорогу, об’єднуватися. Проводити дискусії, круглі столи, ми так хочемо. Такий    інформаційний простір зав’язати. Коли було перше включення, ми мали певні проблеми з технікою, поки не робили переключення по районах, то працювали, потім виникли певні проблеми. Були опробовані певні проблеми. Вже вдосконалено. Стоїть питання, що ми мусимо протестувати, побачити технічні можливості, може треба збільшити потужності. В нас раніше вебінари проводилися в області, але було 13 підключень, 11 районів, Новодністровськ і Чернівці, а тепер підключили 40. Визначили кущові, опорні школи в районах, по три. Але далі буде і по 5, і по 10, і в кінцевому результаті дійти до того, щоб з домашнього комп’ютера, нікуди не йти, а з чашкою чаю, вдома мати спілкування. Щоб була можливість працювати з обдарованими дітьми, щоб вони не лише чули свого вчителя, але почути інших викладачів, тему з іншого боку. Це є підготовка до ЗНО, це підвищення кваліфікації вчителів. Це є просто спілкування, швидко, мобільно, відповідно до потреб. Тут і аудиторія може бути набагато ширшою. Тому віртуальним проектом горджуся, але якість ще недосконала. Ми хочемо до кінця року добре протестувати, спробуємо різне програмне забезпечення, щоб з 1 вересня вже працювати.

Перебуваючи у Харкові запозичили багато ідей: наприклад, мене вразило, що у національному парку Харкова є спеціальні таблички біля дерев чи кущів: випускники такого-то року купили і подарували те дерево. Вони тут проводять зустріч випускників. По-друге, біля дерева підписано прізвище людини, яка його посадила, ця людина може прийти в парк зі своєю дитиною, внуком, ось патріотичне виховання, це не години моралізування, адже можна говорити багато, і не добитися нічого. Тому ми започаткували акцію: «Рідній Буковині на згадку». От зараз іде закінчення навчального року, щоб не лише діти, але й органи місцевого самоврядування, з залученням коштів, на території конкретного села, подивитися, які є зони запущені в селі, де можна розбити сквер, алейку, чи біля храму, чи кладовища, чи біля пам’ятника, чи біля школи, облагородити, насадити зелені зони. Ще акція: «Подаруй рідній школі книгу, збагати бібліотеку». Зараз немає фінансової підтримки бібліотек, як роблять у Харкові. Наприклад, випускники можуть подарувати дороге видання, ніхто нічого не заставляє, не стоїть питання збору коштів, але якщо хочуть лишити на згадку школі, то можна купити раритетне видання Тараса Шевченка, чи Ліни Костенко, чи Історії України. Всім класом – це копійки. При чому, в одній зі шкіл Харкова показували, коли на форзаці, зі зворотної сторони є фотографії випускників, то кажуть бібліотекарі, що діти бігають дивитися ці фотографії, а коли подивилися, то вже й полистають книгу.

Олександр. Слухач. Дружина вчителька біології. Зараз у декреті, але виходити з декрету і не має місця, бо вона працювала на місці декретному. І ще одне в школі в Нижніх Станівцях там англійська мова викладається з 5 класу, а німецька з 2-го. Я б хотів, щоб моя дитина вчила англійську, а не німецьку.

Оксана Палійчук: Дружина працювала на декретному місці, то тут треба звернутися до Кіцманського районного управління освіти, написати заяву і в закладах району, де необхідний фахівець, запропонують певні години. Якщо неможливо буде повну ставку запропонувати, то на якусь частину ставки, я думаю, знайдемо. Я прошу вас звернутися і до департаменту, спробуємо чимось допомогти, розглянемо.

Людмила Григорчук: Загалом, багато в черзі педагогів, які хотіли би працювати, а немає місця?

Оксана Палійчук: Дуже багато, бо багато випускників, бо вони були орієнтовані на роботі на підприємствах, вони не мають де працювати і кожен старається повернути до закладу і це об’єктивна реальність, які виправити неможливо. І така велика кількість фахівців з вищою освітою і не з однією, але усіх забезпечити робочими місцями ми не можемо, тому питання опорних шкіл, стоїть питання відбору якісних кадрів. Тут питання до вузу, який готує ці кадри і до самого фахівця, який закінчив і як він має себе представити. Але я розумію слухача, тому прощу пана Олександра звернутися до нас.

Друге питання. Вибір мови навчання для своєї дитини здійснюють батьки, саме батьки замовляють освітні послуги конкретній школі. Вони, на батьківських школах повинні безпосередньо звернутися до адміністрації закладу, що наше бажання ось таке і школа не має права відмовити. Саме батькам вирішувати, тому зверніться будь ласка разом з батьківськи комітетом. Адміністрація повинна відреагувати.

Людмила Григорчук: Багато у нас таких шкіл, де англійська мова стає основною?

Оксана Палійчук: До нас уже зверталися з таким питанням і знову ж таки по Кіцманському району. Я для себе беру на контроль, і сьогодні ця розмова мені підказує. Тоді ми все легко зробили. Батько визначає, яка мова має викладатися в школі. Батьки мають знати свої права, адміністрація часто не допрацьовує, бо їм це на руку. Батьки мають право вибирати факультативи, а батьки можуть і не знати, що діти можуть вивчати. У нас є допустиме навантаження на учня 23 години, з них 18 чи 20 обов’язкові предмети, інваріантна складова і дві чи чотири – це факультативи, курси за вибором. Батьки мають підняти питання, що б ми хотіли, щоб нашим дітям викладали. Якщо це 10-11 клас, то тут може бути підготовка до сімейного життя, етика спілкування, бачачи проблеми, які виникають між батьками і дітьми. Чи це додаткові години на англійську мову, будь-що.

Людмила Григорчук: Але тут і батьки мають бути єдині.

Оксана Палійчук: Обов’язково, але навіть якщо ми говоримо за курси за вибором, то достатньо 4 заяви, згідно теперішнього законодавства, у сільській місцевості, щоб факультатив читався. Можуть бути міжкласні факультативи, між двома сьомими класами, чи сьомі – восьмі. Головне бажання і тоді адміністрація закладу має відреагувати і зробити все, щоб забезпечити те, що батьки хочуть.

Людмила Григорчук: Щодо підручників для 4-х та 7-х класів.

Оксана Палійчук: Ми отримали 50% цих підручників і отримали гроші на закупівлю цих підручників. Ми розподілили їх між районами. Департамент освіти звернувся з пропозицією департаменту фінансів, щодо кількості дітей. Ці кошти підуть на районі і ці райони будуть самі закуповувати. В цьому році, якщо ми пригадуєте, кожна школа сама, на електронному запозитарії, знаходила підручники, вивчали вчителі і самі обирали. Зараз це вже задавнена проблема, різ близиться до завершення і навіть ота частка підручників 50%, там нерівномірний розподіл авторів. Тепер вже щось змінювати немає потреби. Тому ми роздаємо кошти. А якщо ми будемо робити централізовано, то треба оголошувати тендер, а це час, а так там виходять такі суми, щоб не треба було тендер оголошувати.

Людмила Григорчук: Щодо харчування. Чернівці залишили сніданки для початкової школи, як у області:

Оксана Палійчук: Майже всі райони гарно до цього підійшли. Ми просили і вирішити вдалося. Співфінансування батьків. 50 на 50. Порахували в кожному районі залишки, бо залишок продуктів був. Порахували, що були канікули, карантин, і залишилося трохи продуктів. В окремих районах це 60 на 40. Виходили з реальних можливостей. І зразу ми помітили позитивні зміни. Коли батьки почали оплачувати, почали контролювати, що їдять їхні діти і чи з’їдають. І ми побачили менше відходів. Ясно, що коли батьки платять, то вимагають варити те, що діти хочуть їсти. Тут зразу видно позитив.

 Інформаційний партнер програми www.buknews.com.ua