СТАРА КАЙЗЕРВІЛА З ЛЕВАМИ (читання на вікенд)
Імператор закінчував щоденну прогулянку містом. Він не встигав до світанку повернутися на своє місце у безродному скверику біля великого старого костьолу, тому минув принишклий вночі залізничний вокзал і швидко піднявся ледь вологою бруківкою до «шіфи», будинку-корабля. Тут на нього завжди чекав непримітний фіакр, яким він повертався до домівки. Обійшовши будівлю за годинниковою стрілкою, він прислухався чи падає вода із левиної пащі невеличкого декоративного фонтанчику, який було облаштовано на ребрі будинку. Це ребро одночасно було й носом уявного корабля, на який схожий найдивовижніший та найромантичніший міський будинок. У тиші ночі було дуже добре чути як тихенько лл′ється вода. Зтягнувши білу рукавичку із витонченої габсбурзької руки, він змочив її під фонтанчиком. Потім Імператор обережно торкнувся пальцем лев’ячого носа. Вода була червоною на колір та теплою, хоча містом ще гуляла прохолодна рання весна. Лев′яча паща фонтанчику посміхнулася…
А в місті було, і на щастя залишилося, чимало інших декоративних левів, сов, драконів, ведмедів, лісних кіз та іншої дичини.
Але левів, здається, найбільше. Цілий міський прайд. Втім, кількість левів тут завжди була оптимальною. Принаймні достатньою для того, щоб перемагати. Бо, як відомо, армія овець, яку очолює лев, перемагає армію левів, яку очолює вівця.
Найголовніші з міських левів, майже у натуральну величину, мовчазно охороняли вхід до палацу юстиції, інші були майстерно сховані у воротах, парканах, фамільних гербах, різноманітних дверях, ліпнині будинків та родинних склепів. Золотий лев вальяжно красувався на будові одноіменного готелю на Центральній площі. Скоріш за все лев, як найвища нагорода за здобуту шляхетність, означав для міста в давні часи те саме, що орден Леніна за часів радянських. Лев вирізняв та відділяв місто від оточуючих його сіл та інших менш значних міст. В наш час це зрозуміли навіть самозакохані мешканці цілого міста Лева, якось подарувавши цьому місту ще й лева жовтого.
Часом навіть здається, що сюди із колишньої столиці Відня обережно перенесли всіх тамтешніх левів у дещо зменшеному, більш прикладному, ужитковому вигляді, зробивши тут для них цілу окрему вілу. Місто – вілу. Кайзервілу з левами та для левів. Ніби вже тоді віденці знали, що саме цим містом буде вічно шпацерувати колись улюблений ними Імператор. А той, відкриваючи у Відні найстаріший європейський зоопарк, навіть не здогадувався про символічну долю окремих його мешканців. Левів, зокрема.
В цьому, мабуть, розгадка того, що елегантна лев’яча паща з′явилася саме тут, на гранично аристократичній «шіфі».
В давні часи, коли вона лише з′явилася, сюди першими приходили набирати воду служниці костелу, чергові казарм, прибиральниці навколишніх будинків та учні школи. Бо відразу повірили у цілющу та чарівну силу тієї води, та, особливо, цього місця. Втім, це ми можемо лише припускати.
За радянських часів, коли Імператор декілька десятиліть міцно спав перечікуючи, водичка також струїлася тоненькою стомленою цівочкою, ніби вибачаючись за те, що вона не Дніпрогес.
А сам фонтанчик продовжував обростати легендами, повір’ями та міфами.
Тут призначали побачення та домовлялися про ділові зустрічі. Сюди прибігали з усього міста молоді пари, які щойно побралися. Вважалося, що якщо обоє молодят замруживши очі, одночасно покладуть руки з обручками у воду, то життя їхнє буде довгим та виключно щасливим.
Якщо якась міська жінка відчувала, що її от - от покине чоловік, вона вночі приходила сюди, і щоб запобігти цьому, обережно опускала на дно фонтанчику монетку. Втім монетки, румунські, радянські, кидали і просто так. Часом серед них можна було побачити навіть незвичні іноземні.
А якось десь ще на початку 60-х минулого століття пролунало тут таке:
- Яша, у тебя есть дети?
- Откуда у меня дети?! Мы с Сарой нигде не бываем, и к нам никто не ходит...
Відтак до фонтанчику почали приходити жінки, що з якихось причин тимчасово не могли завагітніти. Та ж сама Сара з вулиці Шолом-Алейхема, про яку йшлося вище, народила невдовзі 16 різностатевих дітей, бо її Яша незбагненним чином здобув потрібні якості лева, також таємно навідуючись до фонтану. Більше того, Сара, вітаючись якось вранці із сусідкою, по поведінці свого собаки, зрозуміла, що Яша їй зраджує. На щастя, суперниця Сари виявилася міської поетесою, а поетеса в місті – це жінка, яка волає вийти заміж за власні вірші. Тому цілком безпечна в цьому сенсі.
Біля фонтанчику вперше спинялися перепочити ті, хто лише щойно приїхав у місто і пішки підіймався до його центру. Найбідніші абітурієнти, неорганізовані туристи, таємні перевіряючи зі столиць, які старанно дотримувалися інкогніто. Якраз тут закінчувався крутий підйом, і саме тут можна було перевести дух, побіжно оглянувши центр міста, що наближався, та скуштувавши холодної водички прямо з фонтанчику. Для цього слід було лише скласти губи трубочкою та опустити їх у воду фонтанчику, замруживши очі.
У цій воді матері вмивали від випадкових сліз чи від поту неслухняні обличчя дітлахів. А якщо повз фонтанчик проходила міська дитина без скрипки, то всі відразу здогадувалися: вона грала на фортепіано. Саме тут влітку 1973 року побилися два вчителя математики. Кажуть, щось не поділили.
В місті, як правило, люди маленького зросту пізніше інших дізнавалися про те, що почався дощ. Але знаходячись неподалік від цього місця, навіть невисокі городяни вчасно довідувалися про всі міські новини. І ще: це нині – макіяж, манікюр, педікюр, епіляція! А тоді – пов′язала бантик на голові, прийшла до фонтанчику, вмилася в ньому і вже перша красуня міста й околиць!
А мені особисто в дитинстві здавалося, що в справжньому Раю мають бути саме такі фонтанчики, тамтешні леви мають мати саме такі лагідні та зовсім не страшні пики.
Згодом шкільний вчитель математики Семен Крупнік пояснив мені, що чисельник міста – це будинки, знаменник – це люди, городяни. А цей фонтанчик – риска між ними.
Потім з′ясувалося, що в Радянському Союзі була багато поганого, але воно було хорошим. Так закінчилася затишна радянськість.
І ось настав час, коли фонтанчик цей затих. Власне, час для нього спинився. Умовно такий час городяни любовно називали дупою. В сенсі - дупа не як частина тіла, а дупа як звичний перебіг життя.
Не збігала більше водиця, а очі лева змарніли, забрудніла його волохата голова. На чепурному колись балконі - палубі будинку-корабля, серед розвішаної білизни, з′явився зловіщий напис на червоному - «Золото». Перехожі зосереджено припинили помічати фонтанчик та навіть самого лева. Вони шпурляли в суху брудну судину недопалки, обгортки, квитки, порожні пляшки. Навіть пройти повз це місце і нічого в нього не шпурнути або просто не плюнути туди, розглядалося певний час як моветон (западло, по-сучасному). Так само, до речі, перехожі припинили помічати й інше диво цього куточку міста, - сонячний годинник на костьолі, і ніколи не дізнавалися по ньому про час.
І він спинився. Настала так звана вічність. Це коли щодня одне і те ж саме. Городяни констатували, що вже навчилися робити казки «былью», але пока що найстрахітливіші. Кудись щезла міська аристократія, на її місце прийшла так звана еліта, яка змінювалася кожні три-чотири роки, після кожних виборів.
Втім було і тоді цікаво спостерігати за наших лев’ячим фонтанчиком. Та й за кайзервілою з левами загалом.
Ось, важко дихаючи перегаром, повз нього пройшла зграйка п’ятикласниць найближчої школи. А в суботу тут відзначали 20-ліття випуску з іншої школи та влаштували ретро-вечірку: випили портвейну, послухали з мобілок Сектор Газа, а потім повернулися до класу, де похвалили однокласниць за сідниці.
Прямо навпроти фонтанчику тепер вкрадливо тусуються міські таксисти на чолі з відомим уважному читачеві Валєрою Буржуєм. Всі вони «озброєні» міськими позашляховиками «Лада – Проблема». Розмови межи них - нові й незбагнені. Чому на ВАЗах є педаль ГАЗу, а на ГАЗах немає педалі ВАЗу? - наприклад. Або – з яких двох слів російської мови, що означають те ж саме, складено назву автомобіля «Мазда»? А коли ці таксисти рушають із черговим пасажиром, за ними негайно біжать бродячі пси. Тоді вважалося, що це душі звільнених з роботи даїшників.
А коли на балкон будинку – корабля, прямо під напис «Золото» виходила напівроздягнута власниця квартири на другому поверсі базарниця Домка, вартість інших квартир в будинку навпроти зростала вдвічі.
При цьому завжди ставало сумно на душі та болісно в серці…
Було декілька конвульсивних спроб відреставрувати чи хоча б відновити будинок та цей фонтанчик. Але спостережливими городянами завжди з цього приводу зазначалося: якщо краса тебе не зачепила, то й ти її не зачіпай.
***
Імператор, насунувши на очі фуражку, швидко сів у фіакр, а фірман закрив його верхом, бо починався невеличкий вранішній дощ. За мить він уже звично прогулювався безродним сквериком поблизу великого старого костьолу.
А городяни того ранку помітили, що фонтанчик із левової пащі знову почав працювати, як і раніше. Вийшло невеличке імператорське диво. Кайзервіла з левами ожила, а час пішов собі далі.
Володимир Килинич, березень 2012 р
