Сороковини професора Тараса Кияка: Слова на прощання Сергія Осачука

 У пам'ять про професора Тараса Кияка. Слова на прощання

Він був науковою величиною, котрий здобув визнання та симпатію не лише серед германістів Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича наприкінці 1980-х-на початку 90-х років минулого сторіччя. Народжений 23 березня 1944 року у містечку Винники біля Львова, він як син греко-католицького священика разом зі своїми братами та сестрою дізнався про те, що значило за Радянського Союзу належати до родичів «ворога народу», адже його батько від підпільну боротьбу проти «нових визволителів зі Сходу».

 Після успішного вивчення німецької філології у ЧНУ ім. Ю. Федьковича він пов’язав своє життя та діяльність із цим університетом, з 1965 по 1994 роки у якості доцента, професора та завідувача кафедри. Він також був політичним першовідкривачем демократичного та прозахідного руху для України. Із початком політичних змін на початку 90-х років Тарас Кияк відіграв ключову роль у відкритті радянської Буковини для Заходу, а також у відродженні та новому відкритті багатої української культури й історії.   

Завдяки його особистим контактам було втілено у життя чимало суспільних, політичних і культурних ініціатив – від реставрації греко-католицької церкви до заснування Центру Буковинознавства у Чернівецькому національному університеті як партнерської інституції Аугсбурзького Буковина-Інституту, від догляду за могилами військових (часів Першої Світової війни), але і також до заснування соціальної установи «Volkshilfe» або ж Чернівецького Музею буковинської діаспори.

Блискучий оратор, який багатьма мовами, перш за все німецькою, вів свої незабутні виступи та лекції у Чернівцях, в Аугсбурзі чи у Відні, вибудовуючи ними такі важливі мости зі Сходу на Захід, він не міг уникнути української політики. У 1994 році його було обрано до парламенту України. З того часу він переважно перебував у столиці, займався двосторонніми зв’язками  між Україною та Німеччиною. Важливим був також і його внесок у розробку Конституції України 1996 року, де у 10-й статті назавжди увіковічнено його почерк.

          Провідні зусилля у Чернівцях не лише у співпраці з Буковина-Інститутом міста Аугсбург від початку належали професору, доктору наук Тарасу Кияку (на світлині зліва. Справа – перший голова цього інституту професор Йоханнес Хампель), але також він був й ініціатором у заснуванні першого німецького товариства у Чернівецькій області. Перший голова заснованого тоді німецько-австрійського культурного товариства, Франц Келлер, крайній зліва на світлині, пізніше присвоїв професорам Хампелю та Кияку почесне членство. Також на цьому фото 1993 року під час зустрічі у Чернівецькому національному університеті присутній тодішній виконавчий директор Аугсбурзького інституту доктор Оттфрід Коціан.    Фото: Karin Ruff

 Професор, доктор Тарас Кияк одного теплого вересневого дня 2017 року в якості гостя у залі для урочистостей у Німецькому Народному Домі у Чернівцях. Від часу його київського періоду життя це був перший і єдиний візит до товариства, біля витоків якого він перебував. Тоді професор Кияк згадував про те, з якими величезними зусиллями було тоді засноване перше німецьке товариство у Німецькому Народному Домі. Члени товариства вперше дізналися про ці факти, адже більшість із людей, долучилися до нього вже після заснування.

        Професор, доктор наук Тарас Кияк, ініціатор і співзасновник (разом із професором Олегом Панчуком) Чернівецького Буковина-Інституту у якості спікера у рамках німецько-українського тижня у 2001 році в Українському Вільному університеті у Мюнхені, організованому спільно з Буковина-Інститутом міста Аугсбург.                                                                              

 Фото: Luzian Geier

 Із сумом ми, чернівчани довідалися тоді про те, що після своєї парламентської діяльності професор Кияк працюватиме у Київському національному університеті ім. Т. Шевченка та не повернеться до Чернівців. Із того часу він повністю занурився у науку та викладання, розгорнув активну діяльність Української спілки германістів, завідував кафедрою перекладознавства Київського національного університету ім. Т. Шевченка та жив між двома містами  - по роботі у Києві та в особистих справах у Чернівцях. За свою гідну працю отримав державну відзнаку (2012 рік) та почесну відзнаку Буковини (у серпні 2017 року за сприяння у партнерстві Буковини та Швабії).

Для мого покоління, котре студентами пережило яскравий та багатообіцяючий перехід від Радянської системи до незалежної України на початку 90-х років роль професора Кияка має надзвичайно велике значення. Він був нашим провідником, натхненником і вчителем. Під час нашої останньої розмови наприкінці серпня 2017 року на вулиці Головній у Чернівцях розповідав професор Кияк, сповнений гордістю, про своїх дітей, доньку Лесю, котра, як і її батько, є філологом, старшого сина Андрія, успішного фінансиста й особливо радів здобуткам молодшого сина Максима, чиї доробки як дослідника-політолога отримали міжнародне визнання. Професор Кияк був щасливим сім’янином.

Внаслідок тривалої хвороби 18 січня 2018 року професор, доктор Тарас Кияк у київській лікарні у віці 73 років пішов від нас. Із величезною скорботою з боку чернівчан він був похований на міському кладовищі. Величезна втрата для Чернівців і, особливо, для української германістики.

Спочивай із миром, мій Вчителю!

 Доктор наук Сергій Осачук, Чернівці

 («Augsburg», лютий 2018 р. Переклав з німецької Максим Кияк)