Скандальний екс-регіонал Іон Попеску засвітився на заходах у Білій Криниці
1 квітня 2017 р. в урочищі Вариниця біля с. Біла Криниця відбулася панахида та покладання квітів до пам'ятників розтріляним радянськими військами мирних людей, які цього дня у 1941 р. намагалися репатріюватися до Румунії.
У березні 1941 р. в селах Глибоцького та Сторожинецького районів Чернівецької області, що розташовані вздовж річки Сірет, невідомі особи агітували мешканців йти в Румунію, заявляючи, що нібито 1 квітня буде відкритий кордон та всі бажаючі зможуть безперешкодно перейти його. Люди повірили, сформувалася колона з кількох тисяч осіб, серед яких були і молодь, і літні люди. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, оскільки люди сподівалися, що у хрести стріляти не будуть.
1 квітня колона приблизно 3 тисячі направилася до Глибоцького райвиконкому, щоб отримати дозвіл для перетину кордону. Через гучномовці людей попереджали про те, що кордон закритий і пропускати їх через нього ніхто не буде, проте застережень ніхто не слухав. Величезна колона рухалася з церковними хрестами та хоругвами, бо по хрестах, мовляв, ніхто не стрілятиме.
«Ура! Нехай живе король Міхай! – такими криками колона перейшла річку Сірет. На кордоні першу чергу з кулеметів та автоматів дали в повітря, а далі – по хоругвах з якими йшли біженці... Люди кинулися врозтіч по лісі. Лив сильний дощ. Я до опівночі блукав лісом, аж поки не повернувся додому», - згадує Георгій Сидоряк. Поблизу кордону їх знову намагалися зупинити, зробили кілька попереджувальних пострілів, але даремно. Не відпускали вже й людей, які просто приєднались до колони аби дізнатись, що відбувається. Першими йшли священики та діти з образами. Коли підійшли до урочища Варниця, їх зустріли військовики-прикордонники. Стріляли у всіх без розбору. Очевидці трагедії розповідають, що розстріляні тіла просто присипали землею, як це робили німці в Бабиному Яру. Й не всі були вбитими. Можна було спостерігати, як ґрунт «здіймався» од порухів ще живих людей. Однак вони так і залишились заживо похованими.
У результаті спровокованого розстрілу загинули ні в чому не винні мирні люди, серед яких були і діти. Точну кількість жертв не встановлено досі. Ні родичів, ні близьких до того місця більшевики просто не підпускали.
Степан КАРАЧКО
Фото Степана Карачка
ДОВІДКОВО:
28 січня 2014 р., вже після перших убитих режимом на майдані Незалежності у Києві, Верховна Рада України поіменно проголосувала за скасуваня диктаторських законів, ухвалених в ручному режимі 16 січня. Саме ці закони спричинили загострення протистояння в Україні, які вилися в перші людські жертви. Народний депутат Іван Попеску голосував за них підняттям рук.
Лідери румунських організацій написали відкритий лист до Міжрегіонального Об’єднання “Румунська Спільнота України”, щоб її представник, нардеп Іван Попеску, вийшов із лав Партії Регіонів. Лист був підписаний 17 січня 2014 р., тож вони вимагали у представника румунської громади в Парламенті, щоб той відкликати свій голос, відданий за пакет законів “Олійника-Колісниченка”, що обмежували права і свободи громадян України.
Проте народний обранець цього не зробив. Щобільше, коли їх скасовували 28 січня, то у сесійній залі його не було. Це засвідчують результати поіменного голосування, оприлюднені на сайті Верховної Ради.
Поки у Києві тривало збройне протистояння, буковинський нардеп-регіонал Іван Попеску був помічений серед виступаючих зі сцени Антимайдану в Маріїнському парку 18 лютого. Через кілька днів на Майдані було застрелено снайперами десятки героїв Небесної сотні.
Іван Попеску один з тих депутатів-регіоналів, на яких лежить кров убитих в Києві людей. Тому його участь у заходах з нагоди схожих подій є або проявом ксенофобії, бо він вшановує жертв тоталітаризму за національною ознакою, або блюзнірством.
