Скажу про Арвата і я. Його студент колишній

Скажу про Арвата і я. Його студент колишній

22.02.2019, 16:53

Цими днями незлим тихим словом пам’янули колишнього декана філологічного факультету Чернівецького державного університету, пізніше ректора Ніжинського педінституту, професора, академіка Федора Степановича Арвата. Говорили про нього тільки хороше, бо Федір Степанович своїм від Бога дарованим йому подвижництвом справді заслужив найвищого людського пошанівку, якого у Всевишнього треба заслужити.

Те, що в цій «клятій» науці Федір Степанович досягнув вершин, як може ніхто інший, знав і ще довго знатиме весь філологічний загал України.

Але сьогодні я про інше. З погляду тих далеких кінця 60-х – початку 70-х років, коли я рядовим студентом штудійював лекції Федора Степановича, поміж якими у свого Великого Вчителя вчився мудрості, поваги, любові до цього життя. А головне – уміння Федора Степановича допомогти,  коли здавалося б, і допомогти важко. То десяте діло, коли я вимушено тижнями пропускав лекції, будучи на спортивних зборах і виступаючи на змаганнях різних рівнів. У ролі винуватця я опісля з’являвся в деканат, аби почути, що ж на мене чекає за пропуски. А Федір Степанович як ні в чому: «Ваню, як виступив?» «Та, як завжди, – слово в слово мовлю. Там був першим, а в фіналі лише третім».

–       Ото й добре. А с пропусками якось розберемось – ти ж не на забави їздив.

Та запам’яталося й інше, коли декан філологічного Арват заради таких, як я, ризикнув втратити свою роботу, а може й ще більше. Це тоді, коли я в супрязі з поетами-студентами Миколою Коломійцем, уже покійним Ярославом Павуляком, який друкувався в «Литературной газете», вечорами в студентському гуртожитку в нашій кімнаті №402 на вулиці Стасюка цілими ночами зачитувалися виданими за кордоном і забороненими листами Василя Симоненка до матері. І як потайки ми це не робили, однак нас видали. Стукачів у всі часи вистачало. Хтось за содіяне вилетів з університету, а мене викликали в партком університету до його секретаря (пізніше це цабе стало ректором, а ім’я його з певних причин не називаю), який сказав: «Хоч ти і захищаєш на змаганнях честь університету, області та збірної команди студентів України, все одно будемо тебе виключати. Як і твоїх спільників».

Все йшло до найгіршого. Але і цього разу Арват, котрий і сам ризикнув, порятував мене від напасті того секретаря парткому ЧНУ, переконавши його мабуть у тому, що за помсту у житті і помста воздає. Так опісля і сталося у житті-бутті того горе-ректора.

Ось таким він був Федір Степанович Арват. Велика людина, для котрого кращих слів не знайти.

Іван Агатій,

 колишній студент філфаку ЧНУ,

 Заслужений журналіст України

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Міжнародній конференції Бурбак розповів про свого дідуся - засновника Національної академії педагогічних наук України, академіка Федора Арвата

1


КОМЕНТАРІ (1)

Про Федора Степановича дійсно згадується лише хороше. Як він допомагав бідній, але не дуже вправній студентці отримати із трійками стипендію. І всіх студентів звав на ім’я, а з дівчатами вітався перший! Це такі образки, дрібнички, але образ складають світлий. 

 

avatar

Спокійна

23 лютого 2019 16:29

Додати коментар

Увійти через профіль для можливості залишати авторизовані коментарі.