Вісімдесят років тому Чернівці стали радянськими

Вісімдесят років тому Чернівці стали радянськими

28.06.2020, 15:31

80 років тому о цій порі у Чернівцях мало хто спав. Звістка про радянський ультиматум Румунії поширилася Чернівцями увечері 27 червня. Хтось радів, хтось пакував валізи, хтось журився... Зранку 28 червня поблизу в’язниці на площі Гіка Воде і в центрі лунали постріли. На деяких будинках з’явилися червоні прапори. Напередодні у місті відбулася сутичка між комуністичними агітаторами і відступаючими румунськими військовими частинами, під час якої було двоє забитих.

Об 11 годині ранку 28 червня посол Давидеску проінформував Молотова про те, що румунський уряд приймає умови евакуації. Генштаб румунських збройних сил видав наказ про початок евакуації згідно з планом «Тудор». Військам пропонувалося вивозити тільки військове майно: озброєння, техніку і боєприпаси. Офіцерам дозволили забирати лише особисті речі, вивозити меблі заборонялося.

Одночасно, посилаючись на дощі й паводки, куди ж без них, Румунія просила продовжити на кілька днів час для евакуації румунських військ. Прохання було відхилене. Вже о 13.00 радянські прикордонники приступили до розмінування та взяття під свій контроль усіх мостів на ріках Черемош, Прут, Дністер на кордоні з Румунією. О 13 год. 20 хв. радянські війська зайняли залишені румунами прикордонні пости.

О 14.00 танкові та мотопіхотні підрозділи Червоної армії перейшли радянсько-румунський кордон і рушили вглиб Буковини та Бессарабії. Того ж дня о 15 год. 45 хв. військові частини Південного фронту увійшли до Хотина, а ввечері зайняли Чернівці.

Румунське пропагандистське кліше «залізного та вогняного кордону» луснуло, як мильна бульбашка. «Коли їхати від Снятина до Черновець, на колишньому кордоні лежать, вивернуті як дерева, металеві прикордонні знаки. Їх звалили могутні радянські танки у червні 1940 року», – писав анонімний автор допису «Визначні місця України» на сторінках альманаху «Вільна Буковина» (травень, 1941 року).

Близько другої години пополудні 28 червня біля примарії зібрався великий натовп городян, до якого промовляли комуністи-підпільники.

Тим часом чернівецький примар і віце-примар виїхали до мосту через Прут передавати місто новій владі. Рівно о другій вони переїхали міст і стали чекати на межі Чернівців й передмістя Жучка. Після двогодинного очікування нарешті показався передовий загін бійців військ НКВС особливого призначення, переодягнених у форму радянських прикордонників. Ще за годину до мосту під’їхав радянський генерал зі своїм штабом.

Проте одні й другі відмовилися перебирати формальний контроль над містом, обмежившись розпорядженням, щоб Чернівці безперебійно забезпечували електроенергією та водою. Решта, нібито, справа цивільної радянської адміністрації, прибуття якої слід очікувати не раніше вечора.

Прочекавши у примарії до 22-ї години, посадовці розійшлися. Від німецького консула Шелльгорна стало відомо, що румунський урядовий резидент барон Георг Флондор із почтом, чернівецький примар барон Ніку Флондор, віце-примар Франц Копєцкі вдосвіта 29 червня виїхали до Бухареста.

В інтерв’ю газеті «Ізвєстія» перший секретар Чернівецького повітового комітету КП(б)У Іван Грушецький згодом стверджував, що покидаючи місто румуни забрали весь комунальний обоз і автотранспорт, аж до поливальних машин, всі пожежні машини, зруйнували радіостанцію, пошкодили апаратуру телеграфу.

Дослідник Габріель Городецький, який ретельно вивчив велику кількість джерел, підкреслив, що Буковина в планах Сталіна грала важливу роль, бо була йому потрібна для встановлення контролю над Дунаєм і зрештою над самими протоками – в рамках радянської експансії до Чорного моря. Вона (Буковина) знову мала стати «транзитною землею», оскільки нею пролягав найважливіший залізничний шлях з Бессарабії до Львова, що мав величезне стратегічне значення.

Фото з фондів Державного архіву Чернівецької області. Віднайдені, скановані і оприлюднені архівістом Драгошем Олару.

Фото з фондів Державного архіву Чернівецької області. Віднайдені, скановані і оприлюднені архівістом Драгошем Олару.

 

ДОВІДКОВО:

Вночі 23 серпня 1939 року у Москві був підписаний так званий пакт Ріббентропа — Молотова, секретним протоколом до якого Сталін і Гітлер поділили Європу. У пункті 3 додаткового протоколу до радянсько-німецької угоди про ненапад йшлося: «Стосовно Південно-Східної Європи з радянської сторони підкреслюється зацікавленість СРСР у Бессарабії. З німецької сторони заявляється про її повну політичну незацікавленість у цих областях».

Остаточно вирішити бессарабське питання радянське керівництво вирішило навесні 1940 року.  Попри те, що коронна рада Румунії, до складу якої входили колишні прем’єр-міністри, всі члени чинного уряду, вищий генералітет, 19 квітня 1940 року  недвозначно висловилася проти добровільного повернення Бессарабії. Аж до збройного протистояння з СРСР. Радянський Союз готувався до такого розвитку подій. З частин Київського Особливого та Одеського військових округів був сформований Південний фронт на чолі з генералом армії Георгієм Жуковим. На радянсько-румунському кордоні сконцентрували 32 стрілецькі, 2 мотострілецькі та 6 кавалерійських дивізій, 11 танкових і 3 повітрянодесантні бригади, 16 артполків резерву, 14 полків корпусної артилерії та 4 окремі артдивізіони. 

25 червня 1940 року німецький посол у СРСР Шуленбург передав Молотову заяву Ріббентропа, в якій  Німеччина підтвердила права Радянського Союзу на Бессарабію й своєчасність постановки цього питання перед Румунією. Занепокоєння викликав лише несподіваний радянський інтерес до Буковини, де проживали етнічні німці. Адже це була колишня територія Австро-Угорської монархії, на спадщину якої також  претендувала Німеччина. Тому Ріббентроп висловив зацікавлення, щоб територія Румунії не стала театром воєнних дій.

Перша радянська нота з територіальними претензіями до Румунії щодо повернення Бессарабії та Північної Буковини датована 26 червня 1940 року. У заяві радянського уряду, зокрема, вказувалося, що передача разом з Бессарабією північної частини Буковини «могла б бути, щоправда, лише незначною мірою, способом відшкодування тих величезних збитків, яких завдало Радянському Союзу й населенню Бессарабії 22-річне панування Румунії в Бессарабії». На рішення Буковинського народного віча 3 листопада 1918 року про прилучення австрійської частки української землі до України радянські дипломати не посилалися.

Заперечення румунського посла на кшталт того, що питання про Бессарабію не може бути вирішене у намічені короткі строки Молотов вважав звичайною відмовкою. «Румунський уряд мав достатньо багато часу і для роздумів і для переговорів, однак нічого не зробив для вирішення проблеми, відтак пора від слів переходити до справ»,  - наводить у своїх спогадах відповідь радянської сторони дипломат Микола Новіков. У той час саме він очолював так званий Близькосхідний відділ центрального апарату Народного комісаріату Закордонних справ, до відання якого  передали також стосунки з Румунією. Працівники саме цього відділу готували радянським вождям історичні, політичні, економічні і навіть етнографічні довідки про Буковину.

27 червня король Кароль ІІ скликав екстрене засідання коронної ради у розширеному складі, порядок денний якої становило єдине питання – приймати чи відкинути радянські пропозиції. Проти них категорично виступив колишній прем’єр-міністр професор Йорга, а також представники Бессарабії і Буковини. Проте більшість вирішила в принципі погодитися на радянські умови, але спробувати затягнути час. Позаяк король Румунії Кароль ІІ зволікав з їх виконанням, румунському послові в СРСР Ґеорґе Давідеску вручили в Москві ультиматум: «Протягом 4 днів, починаючи з 2 год. дня за московським часом 28 червня румунським військам очистити територію Бессарабії і північної частини Буковини. Протягом 28 червня радянським військам зайняти пункти: Чернівці, Кишинів, Акерман». Об 11 годині ранку 28 червня Давидеску повідомив Молотову про те, що румунський уряд приймає ці умови евакуації. Вимоги Румунія прийняла, хоча й просила дозволити на кілька днів продовжити евакуацію румунських військ, посилаючись на дощі й паводки. Водночас Генштаб румунських збройних сил видав наказ про виконання плану евакуації. Військам пропонувалося вивозити тільки військове майно: озброєння, техніку й боєприпаси. Офіцерам дозволили забирати лише особисті речі, заборонялося вивозити меблі.

28 червня  о 12.00 в Овідіополь у супроводі двох матросів і перекладача морем прибув румунський майор з пропозицією затримати введення радянських військ. Прохання було відхилено. Вже о 13.00 радянські прикордонники приступили до взяття під свій контроль усіх мостів на ріках Черемош, Прут, Дністер на кордоні з Румунією та їх розмінування. О 13 год. 20 хв. радянські війська зайняли залишені румунами прикордонні пости. О 14.00 танкові та мотопіхотні підрозділи Червоної Армії перейшли радянсько-румунський кордон і рушили вглиб Буковини та Бессарабії. Того ж дня о 15 год. 45 хв. частина військ Південного фронту увійшла до Хотина, а ввечері зайняла Чернівці.

Частини Червоної армії, перевищуючи обумовлений темп евакуації румунських військ, упродовж операції постійно порушували демаркаційну лінію, створюючи тим самим локальні інциденти, — розповіли працівники Чернівецького обласного краєзнавчого музею. — Були випадки роззброєння румунських військових. Траплялися й збройні сутички, котрі призводили до жертв з обох сторін. На шляху просування червоноармійці зустрічали мінні поля, протитанкові загородження, траншеї та заміновані або демонтовані залізниці й мости…

«Відповідно до угоди від 28 червня в Одесі розпочала роботу змішана радянсько-румунська комісія з врегулювання спірних питань, які виникли у зв’язку з спішною евакуацією румунських військ і установ з Бессарабії і Північної Буковини… Радянська сторона в більшості випадків йшла назустріч проханням і пропозиціям румунської сторони, –  запевняє у спогадах Микола Новіков, – проте остання, навпаки, часто-густо виявляла завзяте небажання співробітничати. Так було, наприклад, з поверненням на батьківщину уродженців Бессарабії і Північної Буковини, які перебували на той момент у Румунії. Румунська влада чинили їм у цьому усілякі перешкоди, у зв’язку з чим Наркомінсправ змушений був заявити румунському уряду протест і вимагати щоб він забезпечив уродженцям Бессарабії і Північної Буковини вільний виїзд до місця їх постійного проживання».   

Особливо неспокійно було на кордоні, де відбувалися постійні сутички.  До приєднання Бессарабії та Північної Буковини радянський кордон пролягав приблизно за 40 км від Чернівців. Після 28 червня 1940 року у цьому сенсі формально мало що змінилося. Чернівці далі залишалися на тій самій відстані від кордону. Тільки його пересунули в інший  бік.

Проте нову лінію розмежування, особливо на ділянці Північної Буковини, сторони визначали по-різному. Відповідно кожна сторона конфлікту звинувачувала іншу у зумисному порушенні кордону. Інколи суперечки розв’язували перестрілкою. У Наркомінсправ вважали, що край непорозумінню може покласти  чітка демаркація кордону.  Проте румунський уряд не погоджувався на переговори з цього питання. Як попередню умову для їх початку Румунія вимагала визнати нові лінію кордону на території Північної Буковини відповідно до румунського варіанту.

Зокрема, Румунії мало бути повернуте «містечко Герца і прилегла до нього місцевість, які нібито помилково включили у межі Північної Буковини». Радянська сторона відхиляла ці та інші подібні пропозиції. Дискусію щодо приналежності Герци й околиць московські дипломати вважали непродуктивною. Водночас погрожували серйозними наслідками, якщо сутички на кордоні і далі триватимуть. Але така позиція  унеможливлювало проведення переговорів про демаркацію. 

1


КОМЕНТАРІ (2)

avatar

Doru Ropceanu

28 червня 2015 14:27

Це ж треба, щоб москалів так щиро зустрічали, напевне румуни дуже надоїли чернівчанам.

avatar

Пер Депутат жовтий бус

28 червня 2015 15:01