Щастя одеського дворика в інтерпретації киян на чернівецькій сцені

"Золоті оплески Буковини". День 5-й

Щастя одеського дворика в інтерпретації киян на чернівецькій сцені

Перехід через «екватор» фестивалю комедії «Золоті оплески Буковини-2013» припав на неділю. Свято вдалося повною мірою, навіть справжній моряк був, бо цього дня Київський академічний театр оперети давав мюзикл «Таке єврейське щастя» з «головним героєм» – старим одеським двориком. Вистава зі столиці – сьогодні рідкісна для чернівецьких театралів річ, то ж у золотому залі яблуку не було де впасти – навіть приставні стільці заполонили всі проходи й ложі.

Автор музики – Ігор Поклад, на вірші Олександра Вратарьова. Лібрето мюзиклу за мотивами повісті Олександра Канєвського. «Май нейм із Маня» написав свого часу народний артист України Сергій Сміян. Він же здійснив постановку і розробив сценографію вистави понад 20 років тому. Саме Сміян додав до вистави тему Бабиного Яру.

На сцені –ностальгійні декорації одеського дворика. Багато з присутніх чернівчан виросли у схожих тут у нас. Все на людях, нічого не приховати. Іноді це дошкуляє, але коли приходить біда, на допомогу встають усі. І ніхто не ділиться на національності.

Вистава  – життя сім’ї та сусідів – буквально тримається на головній героїні – бабі Мані, яка «бажає добра усім» (народна артистка України Т.Тимошко-Горюшко). Актриса вражає: невичерпний оптимізм, справжній одеський гумор, легка хода, запальні танці – глибина переживань, людська доброта, бажання усіх затулити руками-крільми, і навіть здатність до подвигу – а як інакше назвати рішення у солідному досить віці  - ні, не кинути батьківщину, а кинутися на допомогу внучці, залишеній в Ізраїлі негідником-чоловіком.

Мене особисто потрясла сцена повернення інвалідом Льоші (заслужений артист України С.Бондаренко), чоловіка баби-Маніної доньки Тези (заслужена артистка України О.Ширяєва). Баба Маня настільки звикла в усьому підтримати свою доньку, що витримує паузу, поки Теза не прийняла свого героя-інваліда, а вже потім і собі кинулася до нього.

Ще один подвиг – тихий, повсякденний подвиг любові – здійснює Теза. Хоча для неї це не подвиг, вона й після смерті Льоші не перестає його кохати.

Донька Маринка (О.Ткачова) виросла незграбною й не привабливою, важко Тезі було виконати заповіт чоловіка – видати доньку заміж. Тільки Тарзан (О.Кирилов) проявив до Марини «інтерес» дуже своєрідний, аби отримати змогу виїхати з нею до Ізраїлю)…

Вистава через чергування трагічного, героїчного з комічним і навіть сатиричним дає нам змогу відчути смак справжнього життя, та ще й насолодитися музикою, піснями й танцями. Відтак запам’ятовується Ведучий (заслужений артист України В.Рожков). Акторський ансамбль був би неповним без «типових одеситів» Жори (заслужений артист України  С.Мельниченко) і Професора (заслужений артист Росії А.Підгородецький), сусідок Віки (заслужена артистка України Л.Бєльська) та ББроні (заслужена артистка України В.Донченко-Буутковська).

Не можна не сказати доброго слова про балет. Незважаючи на те, що на фестиваль зі зрозумілих причин приїхала лише частина його, запальні танці створюють на сцені атмосферу святкового велелюддя. Не можна не згадати й коротку появу на сцені Мері Алої (Г.Довбня).

Звичайно, як у добротному музичному дійстві, все це «зшите» грою оркестру (диригент – О. Мадараш).

 Участь у «Золотих оплесках» театру такого рівня може швидше прикрасити фестиваль, ніж бути предметом розбору журі. Та все ж таки – Форум на канапі.

 За традицією, першими говорили глядачі.

Олександра, викладач: – Важко розбирати театр такого рівня. Вистава потрясає щирістю акторської гри і точністю акцентів.

Сергій, фотограф: – Повторюся: чим краща вистава, тим менше глядачів на обговоренні. Їм не треба йти сперечатися з акторами, вони йдуть додому завершувати свої переживання й роздуми…

Наталія, лікар: – Дуже вдячна усім хто створив цю виставу. Дякую за мурашки, що бігли у мене по шкірі… У нас у Чернівцях донедавна були такі дворики. Дякую за ностальгійні почуття…

Андрій, викладач: – Який рівень акторської гри! Все-таки відчувається столиця, серйозність театрального закладу. Усе на місці: балет, музика, гармонія акторського ансамблю, костюми, відповідність епосі.

Лише одне зауваження: може ця вистава не надто підходить до фестивалю комедії

    * * *

А тепер журі.

Любов Годнюк: – Якщо висловлюватися мовою жанру – шикарний, благодатний матеріал. Чернівці усі ці проблеми пережили. Сьогодні в залі, мабуть, були усі євреї, що залишилися… Звичайно, це особливий жанр, але від початку фестивалю глядачі не сміялися більше, ніж на цій виставі. Чудовий оркестр, багата хореографія. Актори на сцені – одна сім’я. Це для кожної людини небайдуже. Про бабу Маню – слів немає! Чудова Теза! Ця вистава – величезна робота для душі, серця, розуму! І за те, що ми відчуваємо, як останніми роками піднімається театр – окрема подяка Богданові Струтинському.

Неда Неждана: – Соковитий афористичний текст, відтворення трагічного через комічне й навпаки. Виставі понад 20 років, а вона не втратила своєї актуальності. Акторський ансамбль зіграний. Багата палітра в образі баби Мані. Через гумор показати трагедію значно складніше. Кожний образ на місці. Своя родзинка у Марини, хоча об’єктивно вона трохи випадає з ансамблю.

Лариса Недін: – Важко бути об’єктивною до тих, кого любиш. У мене сьогодні свято. Виставі понад 20 років. За цей час введено багато нових акторів, хожний додає щось своє: динаміку, бачення, нерви… Ця вистава – справжній бенефіс Тамари Тимошко-Горюшко. Музика Поклада, вірші Вратарьова – це культура!

Варто було б якось умотивувати в сюжеті скрипковий номер перед виставою, бо він випадає із загальної стилістики.

Не хочу ображати жодного колективу, але фестиваль – це шанс рости, піднімати свій рівень, розвивати бачення.

Сьогоднішня вистава – це планка. Звичайно, це не комедія, але який іскрометний гумор!

Галина Канарська: – Уже програмка вистави – запрошення до свята. Це подарунок глядачам. Тішуся за Чернівці, що вони отримали такий подарунок. На жаль, театр не може показати на фестивалі дві вистави, але хотілося б побачити й ваше сьогодення. Дякую вам за те, що ви є.

Вадим Сікорський: – Я належу до партії консерваторів. Зрештою, Чехов усе називав комедією. Ми живемо в такому світі, де сміх і сльози поруч. Люблю театр, збудований на акторах. Актор чи актриса можуть змусити повірити, що в тобі щось залишилося людське. Потужний приклад акторів у професії.

Зауваження до Марини. Актриса молода, з власною харизмою. Вона вже не така, не варто додавати їй характеристик неповноцінності. Не йдіть цим шляхом.

Лариса Кадирова: – Ви сьогодні здійснили не просто балетний батман, це батмани психологічний, душевний і духовний… Це правда існування на сцені. Спасибі за те, що театр росте, за життєдайну енергію. Ви допомагаєте вивчати світ не лише в собі, а й навкруги…

Богдан Струтинський: – Велика подяка Юрію Марчаку. Це завдяки його зусиллям фестиваль не тільки росте, а й розвивається. Ми також маємо алвни й нові проекти, сучані погліди, сучасні постановки… Запрошую всіх чернівчан до нашого театру!

Юрій Марчак: – Щиро дякую за людські стосунки. Завжди приємно бачити вас і в Чернівцях, і у Києві. Тож здоров’я, здоров’я, ще раз здоров’я.

 Лариса ХОМИЧ, для сайту облмуздрамтеатру