"Життя завжди трохи нагадує детектив": журналіст розшукав могили дідуся і бабусі Вернона Кресса - автора повісті «Перше життя» про міжвоєнні Чернівці

Книга «Моя первая жизнь» колишнього чернівчанина Петера Деманта давно стала своєрідною енциклопедією життя міста у міжвоєнний період.  Її автор, який  писав під псевдонімом Вернон Кресс, народився 1918 року в австрійському Інсбруку, проте дитинство і юність провів у Чернівцях, які вважав рідним містом,  аж до депортації  влітку 1941 року.  Петер Демант є автором документального роману  «Зекамерон ХХ» про  колимські табори, «невигаданої» повісті «Моє перше життя», історичних романів. Помер у Москві, де похований на Новодівочому кладовищі. Бібліотеку і архів Петера Деманта його вдова Ірина Вєчная подарувала  місту його «першого» щасливого життя. Про родинні таємниці літописця міжвоєнних Чернівців розмова з журналістом Юрієм Чорнеєм.  

 - В жодному зі своїх творів Вернон Кресс не згадує, що хтось з його рідних похований  у Чернівцях. Навпаки, вказує на інші місця.  Як  виникла ідея почати пошук саме у нашому місті?

- Життя завжди трохи нагадує детектив. Тим більше чуже. Позаяк працюю над книгою про письменника Вернона Кресса довелося перевтілитися  у детектива.  Як під час будь-якого журналістського розслідування збирав, досліджував, аналізував факти. Єдина відмінність – предмет мого зацікавлення –  ціле людське життя.  Якщо факти виглядали вірогідно – рухався  далі. Якщо ні – ставив питання. Щось на кшталт відомого кіногероя лейтенанта Коломбо, який докучав усім запитаннями, поки не докопувався до істини. Інколи процес уточнення тривав довго. Позаяк мого героя скоро десять років  немає серед живих, то запитував переважно самого себе. Так було і цього разу. Просуваючись у своєму розслідуванні дійшов до питання, як склалися долі його батьків. Логічним було припустити, що після тривалої розлуки з рідними, спричиненої війною, таборами Демант мав прагнути  чимшвидше зустрітися з ними. В гіршому разі, якщо сталося непоправне,  бодай побувати на їхніх могилах. Мені неабияк пощастило, оскільки моїм дороговказом була і залишається вдова Вернона Кресса, яка живе у Москві. На початку літа їй виповниться дев’яносто років. Ми листуємося, спілкуємося телефоном і вона часто направляє мене у моїх пошуках. Тому першим до кого звернувся, коли  постало питання про могили батьків Вернона Кресса, була саме вона.

- І яким виявився результат?

- Вдова відповіла мені, що Петер ніколи не розповідав їй про відвідини могил знайомих чи рідних десь на Заході, ніколи не казав, що шукав могилу матері чи батька. Хоча вдові теж  це  приходило в голову. Але не випитувала, як представники «Меморіалу».  Відповідно їй нічого не було відомо, де поховані чоловікові  мати й бабуся.

- Цілковите  фіаско?

- Наступну підказку залишив сам Вернон Кресс. У щоденникових записах письменник  озвучує версію про мамине самогубство з необережності. Мати Петера – Паула Демант (уроджена Швайцер) нібито померла під час єдиного авіаційного нальоту – прийняла завелику дозу снодійного. Якщо 1940 року Паула Демант змогла  залишити Буковину і переселилась до Відня, як прийнято досі вважати, тоді мова може йти про бомбардування столиці Австрії. З 1942 по 1944 роки місто понад півсотні разів атакували радянські, англійські і  американські повітряні сили. Найпотужніший авіаналіт, під час якого було знищено чимало архітектурних і культурних пам’яток Відня й околиць, відбувся 12 березня 1945 р.  Водночас, з  огляду на поширену європейську практику ліквідації недоглянутих могил, шансів відшукати могилу матері десь на Заході після п’ятдесяти років відсутності з незалежних від нього причин син Паули майже не мав.

Інша річ, якщо припустити, що нещастя сталося в Чернівцях, – міркував я собі.  Адже місто також бомбардували. Нехай навіть не так інтенсивно, як колишню метрополію. Гіпотетично це могли бути нальоти німецької авіації чисельністю до ста літаків, що бомбардували міський аеропорт і інші об’єкти уже першого дня радянсько-німецької війни.  Через два дні аеропорт знову бомбили. Німецькі пілоти обстрілювали з кулеметів черги під крамницями, в які шикувалися городяни, щоб запастися найнеобхіднішим.  Повітряні бої на Чернівецькій ділянці фронту тривали до  5 липня 1941 р.  У березні 1944 р. під час оборони Чернівців німецькі війська також використовували авіацію.  Якщо мати Вернона Кресса випадково отруїлася у Чернівцях, то тут мала бути похована. Таке саме припущення я зробив стосовно  її матері Авґусти Швайцер – іншої  бабусі Вернона Кресса. 

Влітку 1980 року, приїхавши до Чернівців, Петер  Демант довго шукав щось на строму кладовищі. Це достеменно відомо з його щоденникових записів. І я вирішив з’ясувати: що саме він хотів там знайти?

- Але як?

- Дуже просто! Написав запит на ім’я директора КП «Історико-культурного заповідника "Кладовище по вулиці Зеленій» пані Анжели Ніколаєвої з проханням перевірити по книгах реєстрації, чи  поховані на кладовищі  люди з потрібними мені іменами. Зокрема, Швайцер (Schweitzer)  Августа, Демант (Швайцер) Паула Генрієтта (час поховання обох орієнтовно після 1939 р. до 1945 р.), Демант (Demant) Моріц, Демант Амалія (час поховання орієнтовно з 1920 рр. до 1940 р.).  Щодо гіпотетичної могили батька – Зиґмунда Деманта –  на той час у мене вже були підстави вважати, що її тут не може бути. Але якби вона раптом знайшлася,  її все одно виявили би під час пошуку.   І незабаром мені справді повідомили: точне співпадіння є лише щодо останніх двох позицій. Відповідні записи виявлено у реєстрі поховань на літеру  «D», а також у книзі поквартальної інвентаризації кладовища. За цими записами пані Анжела Ніколаєва допомогла точно встановити потрібну мені могилу.

На фото: Записи у реєстрі поховань на літеру «D», а також у книзі поквартальної інвентаризації кладовища.  

На фото: Довідка  КП «Історико-культурного заповідника "Кладовище по вулиці Зеленій» про  поховання  Моріца і Амалії  Демантів. 

- Коли померли дідусь і бабуся Вернона Кресса?

- Моріц Демант – 25 вересня 1929 року. Дружина Амалія пережила чоловіка на п'ять років і померла 27 вересня 1934 року. Цікавим є напис викарбуваний на їхній могилі. Щодо першого поховання вказано: тут спочиває  оплаканий своєю дружиною, дітьми і онуками Моріц  Демант - старший радник рахункової палати і прокурист (Oberrechnungsrat und Prokurist).  А поруч його вірна дружина Амалія  Демант, уроджена  Гольдберг, все життя яких полягало в любові, роботі і турботі про своїх дітей. Честь їх пам’яті! Зміст напису засвідчує, які людські чесноти найбільше цінували чернівчани в минулому. Настільки, що  вважали їх гідними бути викарбуваними на могилі.

На фото: Надгробок  на могилі Моріца і Амалії Демант – дідуся і бабусі Петера Деманта (Вернона Кресса).

- Чому ви переконані, що йдеться саме про дідуся і бабусю Петера Деманта, а не його однофамільців?

- Тому що у мене є виписка з парафіяльного реєстру євангелічної общини церкви Христа в тірольській столиці.   Документ мені передав  д-р Курт Шарр, який був знайомий з чернівчанином.  Це фотокопія запису про хрещення Петера Деманта, який, як відомо, народився в австрійському Інсбруку.  Згідно з практикою, яка тоді існувала,  метричний запис містить ім’я батьків, місця і дати їхнього народження, відомості про хрещених батьків. І, що важливо у нашому випадку, в метриці також вказані імена дідусів і бабусь дитини. З батьківського і материнського боку. Щоправда без місця і дати їхнього народження, зате із зазначенням дівочих прізвищ обох бабусь. У випадку з Демантами ці самі імена викарбувано на віднайденій у Чернівцях могилі.

На фото:  Виписка з парафіяльного реєстру євангелічної общини церкви Христа в Інсбруку про охрещення Петера Деманта.

- Те, що дідусь і бабуся Вернона Кресса - автора «Першого життя» знайшли вічний спочинок у Чернівцях можна вважати остаточно доведеним?

- Для того, щоб бодай документально довести спорідненість згаданих людей залишалося звернутися з відповідним запитом до Державного архіву Тернопілської області. Що я й зробив. Знаючи місце і дату народження Зиґмунда Деманат –  батька письменника, попросив тернопільських архівістів підготувати генеалогічну довідку на цю людину. Для уникнення помилки ускладнив завдання. Відомі мені з метрики Петера Деманта імена його бабусі і дідуся – батьків Зиґмунда – у своєму запиті не вказав. Тернопільські архівісти перевірили метричні книги осіб римо-католицького віросповідання, проте Зиґмунда Деманта в них не знайшли. Та його і не мало там бути! Несподівано виникла інша перешкода – рабинських книг у Тернополі немає. Вони віддавна зберігаються десь у Польщі. Здавалося - кінець сподіванням! Принаймні до кращих часів. Але спробувати було варто! Розпочаті пошуки увінчалися успіхом. З’ясувалося, що Ksi?gi metrykalne gmin wyznania moj?eszowego z terenów tzw. „zabu?a?skich” зберігаються в Archiwum G?ówne Akt Dawnych, що у Варшаві. Кілька уроків польської мови і вже незабаром я читав «Ksi?ga metrykalna urodze?, gm. Tarnopol, pow. Tarnopol». Сторінка за сторінкою, місяць за місяцем, день за днем і нарешті: ось воно!!!  

- Але завжди залишається місце для помилки?

- Звісно, не ризикну коментувати ті дивовижні співпадіння, які зазвичай називають «улюбленою розвагою богів». Інколи життя укладає людські долі у такі карколомні сюжети, що їм позаздрить найвигадливіша фантазія. Врешті навіть екпертиза ДНК не забезпечує стовідсоткову ідентифікацію родинної спорідненості. А у даному конкретному випадку  проводити її ніхто не збирається. Але якщо керуватися винятково доступними документальними джерелами,  без вигадок і фантастичних припущень, то можемо бути певні  майже напевно. Водночас хто, наприклад, наважиться стверджувати, що на всі Чернівці був тільки один «полковий хірург» на ім’я Зиґмунд Демант? Але тоді потрібно припустити, що  батьків гіпотетичного двійника  так само звали Моріц та Амалія,  сам  він народився у Тернополі  16 березня 1887 р., а його  сина  також звали Петером…  

На фото: Зиґмунд Демант з донькою і сином.

На фото: Обкладники чернівецьких адресних книг  1898, 1909 та 1914 років.

- Вдалося з’ясувати щось більше, ніж  розповів онук про похованих у Чернівцях дідуся і бабусю?

- Моріц Демант, швидше за все був правником, адвокатом.  Походив з Тернополя. Тобто був земляком Антона лицаря Кохановського фон Ставчана – легендарного бургомістра Чернівців. Не пізніше 1898 року Моріц Демант з родиною переїхав до Чернівців, де служив фінансовим радником.  Здійснене за сприяння Муніципальної бібліотеки імені А. Добрянського дослідження історії будинків та мешканців нинішньої вулиці Української принесло несподіване відкриття. Урядовець Буковинського земельного кредитного товариства (Procurist der Bukow. Boden-Credit-Anstalt) Моріц Демант деякий час проживав у будинку на розі нинішніх «синонімічних» вулиць Української та Руської під номерами, відповідно, 6 і 12. Чернівецькі адресні книги дозволяють простежити переїзди голови  цієї родини.  Запис у книзі реєстрації за 1909 рік засвідчує, що з нинішньої Української Моріц Демант  (Oberrechnungsrat)  переселився на вулицю Панську (нині – Ольги Кобилянської) в будинок під номером 13,  а ще за якийсь час (зміну зафіксовано в адресній книзі за 1914 рік) переїхав до будинку номер 19 на тій самій вулиці. Це той самий будинок, який розвалився 2002 року. В адресній книзі 1927 року чернівчанин на ім’я Моріц Демант чомусь не значиться. Натомість реєстр зразка 1936 року фіксує вже доктора Зиґмунда Деманта.

Серед паперів квестури поліції міста, що зберігаються у фондах Державного архіву Чернівецької області, знайшлася анкета Моріца Деманта 1844 року народження для отримання закордонного паспорта.  Документ позначено 1921 роком.  Це вже румунські часи.   Дякуючи йому знаємо навіть як виглядали дідусь і бабуся письменника. На відміну від могили, на анкеті є їхня спільна фотографія. Кількома роками пізніше датовано клопотання про видачу закордонного паспорта майору медичної служби  Зиґмунду Деманту, народженого 1887 року в Тернополі. В обох випадках місцем проживання здобувачів документів вказано адресу: вулиця Янку Флондора, 19.  Щиро вдячний архівісту Драгошу Олару, який звернув мою увагу на ці документи. 

На фото:  Анкета Моріца та Амалії Демантів для отримання закордонного паспорта, подана до  квестури поліції міста.

- Відомо, де могила Зиґмунда Деманта - батька письменника Вернона Кресса? 

- На жаль, ні. Його доля була, можливо, не менш трагічною, ніж у сина. Є певні підстави припускати, що Зиґмунд  Демант  загинув під час Другої світової війни десь у Трансністрії. Взагалі це доволі незвичний, але дуже промовистий для історії Чернівців випадок.  Представники однієї чернівецької родини стали  жертвами одразу двох тоталітарних режимів - сталінського комуністичного і гітлерівського нацистського. Це лише вкотре доводить їх однакову сутність. 1941 року Петер Демант  був засланий до Сибіру, а 1946-го  ув’язнинений у таборах на Колимі. Його батька Зиґмунда Деманта 1942 року депортували з Чернівців до Трансністрії. 

На фото: Переправа євреїв, яких депортують з Буковини чи з району Хотина, на плотах через Дністер в Трансністрію. В околицях Могилева-Подільського, Україна. Червень, 1942 р.  Фото з сайту меморіального комплексу Яд Вашем. 

На фото: Євреї з Буковини чи района Хотина чекають на плот, на якому їх  переправлять в Трансністрію. Поруч з містечком Отачь (Атаки) на Дністрі, Бессарабія. Червень, 1942.  Фото з сайту меморіального комплексу Яд Вашем. 

На фото: Переправа євреїв, яких депортують з Буковини чи з району Хотина, на плотах через Дністер в Трансністрію. В околицях Могилева-Подільського, Україна. Червень, 1942 р.   Фото з сайту меморіального комплексу Яд Вашем. 

- Здається, ця інформація звучить вперше?

- Імена Зиґмунда, Ґезели і Герди Демантів присутні у Центральній Базі даних Меморіального комплексу Яд Вашем. Місцем проживання усіх трьох вказано Чернівці (Румунія). База даних містить інформацію про євреїв – жертв  переслідувань часів Шоа. Усіх тих, кого було знищено, а також про багатьох інших. Інформація про «майора», «лікаря», «доктора»  Зиґмунда Деманта є у кількох джерелах, тому у Базі даних комплексу Яд Вашем це ім’я зустрічається тричі. Майже напевно можна сказати, що йдеться про одну й ту саму людині. По-перше, джерелом інформації щодо Зиґмунда Деманта є список євреїв, що мешкали у Чернівцях 1942 року, інший документ -  список євреїв з Чернівців, які  прийняли християнство до 1928 року, підготовлений 12.01.1942. У примітках вказано дату хрещення майора Деманта: «6 серпня 1918 р.». Це якраз через чотири дні після народження Петера і за чотири дні до його хрещення у протестантській церкві Христа в Інсбруку. І, нарешті, останній документ датовано  4 червня 1942 року - список євреїв, що мешкали на той час у Чернівцях.

Начальник відділу забезпечення збереженості документів Державного архіву Чернівецької області Марія Гуцу  допомогла відшукати  – за що їй моя найщиріша подяка -  справу 1942 року, в якій, зокрема, є список  осіб, до яких мала питання румунська сигуранца. У списку «De evreii suspecti» під 17-м номером записані Зиґмунд Демант 55-ти років з дружиною Gezela Demant 33-ти років. Суть претензій сигуранци – «f?r? autoriza?ie». У списку вказано адресу проживання та рід занять цих людей, чоловік – медичний працівник, дружина – домогосподарка. Мешкають за адресою вулиця Florilor, 3a (нині – Залозецького).  

Згідно з архівними джерелами, депортації чернівецьких євреїв тривали 8, 14, 28 червня 1942 року – відповідно двічі депортували  по тисячі і окремо ще дві тисячі осіб. Ще 500 чоловік додатково виселили 10 вересня. Це були переважно так звані «троянові євреї». Чернівецький примар Троян Попович видавав спеціальні посвідки на проживання у місті тим євреям, які могли знадобитися як фахівці. Таким чином ним було врятовано до двадцяти тисяч людей. Проте така його діяльність не знайшла підтримки з боку державної і військової влади. Самого Поповича усунули з посади, а частину «троянових євреїв» вивезли влітку 1942 року під час другої хвилі депортації.  Можливо, у котромусь з цих етапів знайшлося місце для доктора Деманта і його нової сім’ї. За непрямими свідченнями, до червня 1942 року вони ще перебували у Чернівцях. Розмістили депортованих у Тростянецькому районі Вінницької області. Частину передали німцям і переправили через Буг для використання на важких роботах. Згодом тих, хто вижив, розстріляли.

На фото:  Список  осіб «De evreii suspecti», до яких мала питання румунська сигуранца з фондів Державного архіву Чернівецької області. У списку  записані Зиґмунд Демант  з дружиною.   

 - Згадка прізвища у списку не є доказом того, що ця людина точно потрапила до Трансністрії…

- Так, звісно. На жаль, у даному конкретному випадку можемо припускати найгірше. У короткому повідомленні юриста Ісака Вайсґласа про депортацію чернівчан у Трансністрію  є згадка про «відомого полкового хірурга доктора Деманта». Щиро дякую директору Чернівецького музею історії та культури євреїв Буковини панові Миколі Кушніру, який знаючи мою зацікавленість темою, звернув увагу на цю книгу.  Автор спогадів про придністровські табори, яких дійшло дуже мало, також вказав, що доктор був християнином, а до Трансністрії потрапив через політичну неблагонадійність доньки, фактично замість неї. Хоча самої доньки, ім’я якої у книзі не названо, у Чернівцях не було багато років. Спогади очевидця тих трагічних подій виявили працівники спецслужб вже соціалістичної Румунії під час обшуку у бухарестській квартирі іншого чернівчанина Альфреда Кітнера, що втік на Захід. У стосі різних паперів, що були звалені у його ванній кімнаті. Лише  1995-го року спогади Ісака Вайсґласа  «Steinbruch am Bug: Bericht einer Deportation nach Transnistrien» опублікували у Берліні.   

На фото: Обкладинка і уривок з книги Ісака Вайсґласа  «Steinbruch am Bug: Bericht einer Deportation nach Transnistrien»,  опублікованої 1995 року у Берліні. 

- Це цілком суперечить тому, що досі було відомо про долю батька Вернона Кресса…

- Згідно з традиційною версією, на початку Другої світової війни Зиґмунд Демант повернувся на армійську службу. Потрапив до африканського корпусу  Роммеля і загинув  десь у пісках неподалік Тобрука. Перед розстрілом нібито поросив у англійців дозволу   зіграти на фортепіано…  Власне з цього почав, коли казав, що життя кожної людини часом нагадує детектив. Ніколи не знаєш, що в результаті виявиш. Цілком могло статися, що всю батьківську біографічну лінію у своїй розповіді про минуле письменник  придумав. 

Серед людей, які втратили історичну батьківщину – у даному випадку йдеться про Австро-Угорщину – явище досить поширене. Порожнечу для них часто заповнює вигадка. А від міфологізації уявного світу до фантазій на тему власного життя інколи лише крок. Хоча мовчати про минуле, буває, доводиться й з інших причин.  Чи були такі причини у Петера Деманта? Безумовно! Можливо, Вернон Кресс, як письменник-романтик,  не хотів руйнувати той світлий образ дорогого йому міста, коли він і його родина були тут щасливими.  І хоча насправді Європа тоді стояла на порозі  нової  війни, у «Першому житті» цього майже не відчувається.  Мимоволі підпадаєш під чари цієї напрочуд гарної картинки мирного життя. Складається ілюзія, що це якісь дуже гарні, ледь не золоті часи. І хоча насправді все було не так, або не зовсім так, він усе-таки зумів створити міф про такі Чернівці.  Тому не захотів  його руйнувати.

До речі, зауважте: про те, як склалися долі членів його родини, письменник розповідає не від свого імені, а ніби переказує почуте від приятеля.  Сам письменник засвідчував: де його близькі, чи живі вони взагалі він не знав до межі 1947 – 1948 рр. Щойно від товариша з довоєнного минулого Штефана Гаутцінґера, який потрапив до табору пізніше за нього,  довідався про долю членів своєї «екзотичної» сім’ї. Так само як і про те, що його самого вдома вважали загиблим.

- Починалося  все з припущення про чернівецьку могилу матері, а закінчилося трагедією Голокосту…  

- Долі  улюблених  матері і бабусі Вернона Кресса загубилися у мороці минулого. До мене  долинуло лише відлуння гіпотези, що 13 червня 1941  Паулу Демант депортували з Чернівців разом з її новим чоловіком Артуром і дорослим сином Петером. Дорогою до Сибіру жінка померла. Чи так це насправді? Невідомо! Можливо, прояснити ситуацію  змогла би племінниця колишнього чернівчанина Петера Деманта.  Як і її чернівецький дідусь Зиґмунд, Еріка стала доктором медицини, спеціалізувалася з радіології.  Працювала в одному з госпіталів Чикаго, врятувала багато людських життів.  Знаю, що ще кілька років тому вона мешкала у США.

Розмовляла Юлія БОДНАРЮК

Розмову опубліковано в газеті "Чернівці"