Різні фокуси (кілька слів з мітингу «Вставай, Україно»)

  Є така дивна вправа для журналістів (і не тільки для них) – концентруватися не на тому, що тобі пропонують.  Нехай для тебе і для інших звичайних людей призначили час, поставили сцену, щоб ти дивився саме на неї, і зараз скажуть якісь розумні прораховані слова. Досить часто відчуваєш, що їх кажуть саме для тебе, і тих, хто поряд з тобою,  а не від великої щирості.  Але ти приходиш на годину раніше, і на годину пізніше йдеш. Ти дивишся не на сцену, а переважно вбік.  Слухаєш не тільки промовців, але тих, хто ніколи не виступатиме. І раптом розумієш, що сенс події не в центрі, а десь збоку. Майже завжди. Помічаєш деталі, які вражають набагато більше того, що діється на сцені.

 Я хотів сказати про кілька таких деталей. Коли люди розходилися, я побачив глухонімих, які тримали газету ВО « Свобода», де, в тому числі, була стаття про мовне питання та проблеми ідентичності. І  ці глухонімі дуже активно жестикулювали, мабуть вони сперечалися.  Це чомусь вп’ялося в пам’ять. Якийсь живий оксюморон. Можна по-різному його тлумачити. Але подумалося, боже, чи так багато в нас (не політиків)розбіжностей? І чи так важливі саме вони? Чи не так само вони важливі, як мовне питання для глухонімих?

Була ще одна річ, яка чомусь вп’ялася.  Мене вразило, як швидко, через двадцять хвилин після офіційного закінчення мітингу почали розбирати агітаційні намети. Колись, років десять тому, я багато писав про театр.  Кілька разів залишався після вистави і заходив за лаштунки. Абсолютно так само, діловито й поспішно, розбирали декорації після вистави.  У залі ще обмінювалися враженнями, а на сцені вже зникали вигадані краєвиди. Безкоштовна політтехнологічна порада — не одразу розбирайте намети. 

 У мене, насправді, величезний сантимент до опозиції. Особливо до деяких її діячів. Як і багатьом, мені не подобається «борзость» і биковство, які нині стали політичним стилем для багатьох людей влади. І є сподівання, що якось все стане… культурніше в цій країні. Хотілося б.  Але коли дивишся на такі дрібні детальки, думаєш: чуваки, ну хоч щось зробіть, коли прийдете до влади. Хоч щось…
 

Пост скріптум. Щодо реакції влади на мітинг. Вона вражає своєю пересічністю, банальністю. Здається, ці вже точно нічого не зро блять.

Сергій Воронцов