Рядовий Президентського полку Микола Мельничук: Відчуваю відповідальність за долю України

Виповнилося півроку відтоді, як мене призвали на строкову службу. Сталося це весною, коли мені вже виповнилося 24 роки. Пізно, звичайно, проте на те була вагома причина – закінчував Кам’янець-Подільську сільгоспакадемію за спеціальністю «Облік і аудит».

 Не вагався жодної миті, коли принесли повістку, бо в нашій родині з діда-прадіда було за честь служити у війську, захищати мирне життя Вітчизни. Прадіди разом з односельцями воювали на фронтах Другої світової війни, мали нагороди. Моє бажання підтримали батьки, молодші сестра з братом. Не розумів тоді й зараз не розумію тих хлопців, які уникають військової служби, відкуповуються чи втікають за кордон. Хоча до цього вони називали себе патріотами, віталися один з одним словами «Слава Україні» – «Героям слава». Де й подівся їхній патріотизм і відвага, коли прийшов час постояти за свободу і незалежність країни. А нині, коли народ України відстоює на Сході й Криму своє право бути вільними та рівними у великій родині європейських держав, ці якості особливо потрібні. Зараз особливого значення набуває наша любов до України, рішучість і єдність. Так, ми різні за національністю й мовами спілкування, голосуємо за різні партії і ходимо в різні церкви. Але разом ми складаємо один народ і живемо в одній країні. Та коли це необхідно різні люди разом піднімаються на захист однієї країни. Своєї країни. І зараз це потрібно, як ніколи.

 Мені випала честь служити у Президентському полку. Не скажу, що служба проходить легко і гладко. Довелося багато працювати, вивчаючи військову справу.З перших же днів служби я намагався досконало оволодіти навичками військового, ретельно виконував накази командирів, засвоював Статут. Ці старання помітили командири й зарахували мене в роту почесної варти. За півроку мені пощастило братии участь в урочистих зустрічах кількох глав зарубіжних держав, керівників урядів та парламентів. Та найбільше горжуся участю у військовому параді до Дня незалежності України, коли з карабіном стояв лінійним. Здавалося, вся країна дивилася на мене, я ж у той момент відчув особисту відповідальність за долю України.

 Мені залишилося служити ще півроку. Продовжити службу не планую, бо маю добру спеціальність і плани реалізувати себе у цивільному житті. Але повернуся додому з почуттям гідно виконаного обов’язку.

 Закликаю всіх юнаків не боятися повісток, не уникати служби у Збройних силах Україні, не ховатися за мамині спідниці. Кожен має пам’ятати, що він захищає своїх сестер і братів, батьків, друзів, земляків… А це завжди було священним обов’язком кожного справжнього чоловіка.

 Микола МЕЛЬНИЧУК,

рядовий Президентського полку.

(с.Путрине, Кельменецький район, Чернівецька область).