Режисеру та художнику-постановнику Чернівецького театру запропонували написати заяви на звільнення (оновлено о 14.05)

У Чернівецькому драмтеатрі 17 та 18 червня відбулися дві прем’єрні вистави сатирично-юридичної комедії за мотивами п’єси Юрія Васюка «Чесний суддя». Вчора, 18 червня, перед показом вистави до глядачів вийшов режисер Мирослав Гринишин та повідомив, що йому та художнику-постановнику Андрію Романченку запропонували написати заяви на звільнення.

Мирославу Гринишину невідомо, чому і з якого високого кабінету надійшла команда про звільнення. У виступі перед глядачами режисер припускав, що заяви запропонували написати через виставу, в якій підіймають гострі політичні проблеми, або через його останні інтерв’ю, в яких він оцінював стан театру в Чернівцях та Україні.

Наприкінці вистави актори, швидше за все, додали фразу від себе: «Отака наша культура, коли талановиту людину як собаку виганяють на вулицю». Зал підтримав думку оплесками.

Джерело: http://see-life.biz

Коментар: 

- Дуже прикро, коли будь-яка творча робота оцінюється за політичними, а не естетичними критеріями. Глядачі, судячи з реакції глядацької зали, виставу прийняли. Фахівці, певно, будуть сперечатися про її естетичні переваги й недоліки. І там справді є про що говорити, навіть сперечатися. Але це і є та ситуація пошуку справжнього мистецтва, заради якої існує театр. Бо принципу "казати тільки добре, або ніяк", відомо коли дотримуються. Ми ж хочемо, щоб театр жив повноцінним життям, а не існував у ситуації, коли кажуть вже тільки добре, - каже журналіст Юрій Чорней. - Мені якраз дуже не хотілося б зводити справу до політики. Але коли до будь-якого твору - найкращого чи найгіршого - вживають заходи адміністративного впливу, висловлюся так по-канцелярськи, це катастрофа!!!  Вистава потребує саме обговорення, а не оргвисновків. Ніхто не каже, що це шедевральний матеріал. "Варте уваги" чи "не варте" - це тільки наші особисті суб'єктивні судження. Якщо вистава викликає таке шаленство, то значить вже не була марною. Театр не може бути застиглим холодцем. 

- Естетика теж буває різна. Певно колись, щоб суспільство надало право голосу жінкам, потрібно було, в тому числі, щоб у театрі спочатку показали голу руку чи ногу. Ніхто ніколи не знає, які суспільні наслідки може мати навіть безглуздий з точки зору більшості мистецький акт. Агресивна провінційність, яка боїться усього нового і незвичного, захищає своє болото. Маємо яскравий приклад того, про що позаминулого століття писав Драгоманов, коли захищав Франка від цькування галицькими панами-добродіями. Доброчесні громадяни гидливо піджимають губки, відвертаючи носа від життя. Звісно, так легше вдавати доброчесність. Добре якби при цьому ще не були агресивними. Але ж намагаються змусити жити за своїми власними уявленнями усіх навколо, накидуючись наче фурії на тих, хто визирнув з їхнього болота, посмів піднести їм до лиця дзеркало. Смійтеся, смійтеся над собою! Якщо ви ще здатні сміятися, і тоді, можливо, для усіх нас ще не все втрачено. Як казав класик, найбільші дурниці на цьому світі робляться із серйозною міною на обличчі. А щодо провалів, то для прогресу деякі провали інколи вартують більшого, ніж надуті успіхи.

- Акторів не варто шкодувати, як це дехто вже робить. За те, як режисер прописав для них чотири жіночих образи, вони повинні бути йому вдячні. Бо громадянське звучання вистави набридне, вдруге сатиру дивитися не будеш. А от насолоджуватися створеними актрисами образами захочеться знову і знову. Всі образи гіпертрофовані - це ж сатира. Хто, як не театр покаже нам себе з боку? А щоб точно дійшло, щось можна і перебільшити. Тепер щодо ідеї і форми. Не чіпатиму тут абсурдність самої ситуації, коли закон карає тих, хто відмовляється від хабара. Це антураж, заявлені рамки вистави. Головне протиріччя, сіль дії, яку повинні були зіграти актори, на мою думку, це протилежність правильних слів реальному змісту. Все їхнє єство опирається чесності. Хоча на словах вони виголошують протилежне. Насправді їх верне від дешевого вина і закусок - аж до фізіологічних рефлексів. Це протиріччя потрібно було зіграти. І тут актори розійшлися на повну:)  Ну, з "депутаткою", думаю все зрозуміло. Вона все організовує і прикриває, хоча найголосніше кричить "скотиняки". А щодо "ректорки", то вона швидше не садомазо, а особа зі стометрівки. Згадайте дівчаток з еротичних фотосесій у ФБ, які раптом ставали заступницями міністрів, коханок-депутаток чи навіть колишню прокуроршу анексованого Криму. Це не вона? Актриса створювала збірний образ, трохи виокремила деталі, перебільшила деякі риси... Але уявіть собі, що я знаю людину, яка веде себе і спілкується точно так само. І тільки уявіть, як ця героїня озвучує всю ту критику, яка зараз лунає на адресу вистави. Не впізнаєте себе у ній? Це образ - в десятку!

- Якщо у мене і є зауваження до вистави, то вони стосуються невиразності головного героя. Сьогодні він повністю загубився на тлі яскравого квартету. Чесно кажучи не розумію, за що його взагалі полюбила така яскрава коханка? Можливо, харизма судді полягає у тому, що він справді чесний? Тоді увага до нього трьох яскравих корупціонерок - продовження того абсурду, який заявлений автором на початку ввистави? Бо уявити собі таку ситуацію в реальному житті неможливо. Здається він і справді цілком щиро відмовляється від хабара, який йому пропонує пенсіонер. І так само щиро пригощає розбещених світських левиць дешевими закусками. Але тоді чому у фіналі вистави веде себе, як умовний "Насіров"? Щодо секретарки і коханки судді, які через нього сходяться у віртуальному двобої, то вони, швидше за все, теж чесні. І саме тому обрали його? З секретаркою - варіант цілком вірогідний.  А ось щодо коханки-учительки - є сумніви. Чим у такому випадку їй не догодив такий самий чесний чоловік-слідчий? Адже він, здається, не вдає, що справді служить закону. Інша річ, якби він так само як ректорка, депутатка і лікарка тільки вдавав чесність. Тоді крім сатири мали би мелодраму на тлі світоглядного і соціального конфлікту:) Можливо через це фінал вистави не достатньо виразний. Але це вже, певно, недопрацювання драматурга. А якщо вже обігрувалася тема "Матриці", то, напевно, варто було слідчих СБУ одягнути, як агента Сміта:) А то всі герої костюмовані, а ці одягнуті як звичайні люди. Певно з кінцівкою ще варто було погратися. Тоді був би катарсис, якого багатьом забракло.  

- Чудовий український письменник-мариніст Антон Санченко дуже дотепно прокоментував нашу чернівецьку ситуацію: "Це вже в традиціях паризького театру Дюма, коли вистави цензура закривала після першої дії ?" Так що бодай у цьому ми точно маленький Париж:)